Розділ 12

Весільне плаття тепер здається зашморгом, який щосили стискає груди, заважає зробити вдих, здавлює сталевими лещатами ребра.

У кімнаті я одна... Захоплена розмовою з чоловіком, зовсім не помітила, коли Тента встигла вислизнути зі спальні.

Трохи скривившись, завертаю руку за спину і підчіплюю шнурівку ― хоч би трохи послабити корсаж. А краще взагалі скинути цей "похоронний саван".

Дихати стає легше, і в голові трохи прояснюється. Тепер можна і розкласти все по поличках.

Якби я була впевнена, що напад якимось чином спровокував Каор, у намірі наблизити ініціацію і налякати мене, то знайшла б спосіб уникнути і шлюбної ночі, і самого шлюбу. Завжди можна звернутися до короля з проханням про анулювання.

Але в тому й проблема ― я не впевнена. І часу, щоб підготуватися до чергового сплеску сили в мене немає. Та й ризикувати життям людей не хочу… не зможу…

Втім, мені гріх скаржитися. Свої приємні бонуси ситуація таки принесла. По-перше, вдалося позбутися ненависного опікуна, ось уже з ким у ліжко я б не погодилася лягти ні за які пряники. По-друге, тепер маю сім'ю. Справжню. Нехай не таку, про яку заведено мріяти. Але ж раніше не було шансу навіть на такий ось “сурогат”. А найголовніше ― у мене з'явиться дитина. Так, не зараз, Сівард без сумніву правий. Моя магія дуже нестабільна, і може вплинути на перебіг вагітності. До того ж, перш ніж приводити в цей світ нове життя, я повинна переконатися, що маєток Отгріф очищений від шпигунів, весь персонал контролюється виключно мною, а коштів достатньо для утримання такого величезного будинку та його мешканців. А чоловік… чоловік мені, тим більше такий, і задарма не потрібний. Нехай сидить на своїй Півночі.

Роздуми переривають слуги. Двоє незнайомих чоловіків несуть балію, ще двоє відра з водою, а за ними дріботить Тента. Служниця владно і впевнено керує людьми, готуючи для мене купіль. Вона явно стала сміливішою в компанії людей чаклуна.

Поки ванну наповнюють водою, Тента встановивши невелику ширму, допомагає мені роздягнутися і загортає у велике простирадло. А коли вирішує, що все готове ― видворяє зайвий персонал за двері і, прибравши заслін, підводить мене до наповненого водою посуду.

Пишна біла піна випромінює невідомий аромат. Обережно опускаюсь у воду і відкидаю голову на бортик.

― Чим це так пахне? ― Не втримавшись, вдихаю приємний запах.

― Ріїдовим цвітом, ― спантеличено хмуриться служниця. ― Як і заведено… ― обережно додає.

Здивовано морщу чоло, намагаючись пригадати що це за ріїд такий. Але, на жаль, на думку нічого не спадає. Головне, що я не відчуваю небезпеку, швидше навпаки, чомусь впевнена служниця не бреше.

― Ну, якщо заведено… ― знизую плечима, і на мить занурююсь у воду з головою, ніби бажаю з її допомогою очиститись від залишків магії Каора, змити її з себе...

Тента видає зляканий писк, але я відразу виринаю.

― Леді! Навіщо так лякати? ― спантеличено похитує головою.

― Я не хотіла, ― щиро каюся. ― Просто не стрималася.

Піна лізе в рот, ніс та очі. Але зовсім не щипає. Відпирхуюсь, очищаю від неї обличчя і глибоко зітхаю.

Ось начебто й заспокоїла себе, і розумію, що ця ніч неминуча, та й знаю ― бояться нічого, адже не вперше. Але тінь занепокоєння все одно хвилює думки.

Тента вміло намилює шматочок тканини й береться обмивати мої плечі. Особливо намивати мене немає сенсу. Перед весіллям я вже милася, тобто мене мили ...

Волосся лише злегка обполіскує і відразу обмотує чистою тканиною.

А коли вже, поливши мене з глека чистою водою служниця, загортає мене в простирадло та допомагає вибратися з балії, двері відчиняються. І на порозі з'являється постать мого чоловіка.

У горлі вмить пересихає. Дивлюся в його крижані очі, немов у глибоку прірву заглядаю, холодну, похмуру... і зголоднілу.

Тіло покривається чуттєвими мурашками. Йому до смаку такий погляд. Нутрощі стискаються в тугий вузол.

Чаклун, блиснувши очима, втягує витаючий у повітрі аромат.

― Ріїд? ― Здивовано підіймає брови.

― Так, пане, ― схиляє голову Тента.

― Приємно здивований…

Чоловічі губи розсуваються у ледь помітній посмішці. Красивій. Від якої, напевно, неодноразово розбивалися жіночі серця. Моє ж б'ється зляканою пташкою. Рветься з грудей, немов спіймане у клітку. Швидше б все закінчилося... 

Такі почуття лякають. Не хочу я їх, не бажаю. Стою босими ногами, відчуваючи м'який теплий ворс килима, притискаю до грудей край простирадла, в яке загорнута, і спостерігаю за тим, хто за мить стане моїм чоловіком уже повністю. Тим, якого бачу вдруге у житті. Зовсім чужим, невідомим і лячним.

Він повільно, немов хижак, що крадеться, підходить до мене, звільняє волосся від тканини, дозволяючи вологим пасмам розсипатися по плечах, обережно бере одну з них, пропускає крізь пальці. А потім підхоплює мене на руки. 

Наші погляди зустрічаються. І вузол усередині стає ще тугішим.

― Пора, дружино, ― хрипко шепоче.

І стільки багатообіцяльного в цьому "пора", що, поки чоловік долає ті кілька кроків між його і моїми покоями, серце встигає і завмерти злякано, і забитись у шаленому ритмі, і в п'яти впасти, причаївшись там, як боягузлива маленька мишка, і задушливою грудкою затихнути, десь там, де яремна западинка сховалася між ключами.

Пальці відчайдушно чіпляються за плечі. Злегка волога сорочка прилипає до розпаленої шкіри, мабуть і Сівард вирішив скупатися перед ... перед тим, як лягти зі мною в ліжко.

Погляд ковзає його профілем, різким, ніби висіченим з каменю. Жодної м'якої рисочки… жодної. Хіба що… вії. Довгі, темні, пухнасті. Загнуті вгору. На кінчиках вибілені сонцем. Звідки на півночі таке яскраве сонце?

І шкіра смаглява.

Мене кидає у жар. Чутливу шкіру дратує м'яка тканина простирадла, викликає невиразні, до болю знайомі бажання, наче посилає міріади колючих іскорок по тілу.

Припиняю витріщаюсь на чоловіка й обводжу поглядом кімнату.