Розділ 10

― А де Готіені, ― підозріло примружуюсь, пам'ятаючи, що найкращий захист ― напад.

На мить мене ніби обдає крижаною водою ― блондинка якось дізналася про мої плани й побігла доповідати опікуну. Але вдивляючись в обличчя Тенти, помічаю лише, що дівчина ніяково відводить очі, а її щоки починають палати від сорому.

― Тента? ― Виразно підіймаю брови.

― Вона… вона… ― тихо, як миша, пищить служниця, не наважуючись відповісти. ― Вона… її… затримали… затримала…

― Тента! ― Не витерпівши, скриплю зубами. Здогад осяює, немов блискавка. Стає відразу зрозумілим і збентеження дівчини, і незграбні затинання. ― Її лорд Каор затримав? ― навіщось уточнюю, хоч і впевнена у ствердній відповіді.

А дочекавшись кивка служниці, тихо лаюся крізь зуби.

Це погано, дуже погано. Якщо я втечу під час чергування Тенти, їй може перепасти на горіхи через мене. А я не хочу, щоб ця дівчина постраждала. Готієні не так шкода, по-перше. А по-друге ― вона має особливий статус, Каор не насмілиться пошкодити улюблену іграшку. Ще одну мою копію, чи скоріше копію леді Летріс, навряд чи вдасться знайти. Блондинки на півдні рідкість.

Очі дівчини наповнюються співчуттям. А я раптово розумію, як вдало все склалося. Тента, мабуть, подумала, що я шукала нареченого у його покоях. А він, гад, у цей час бавиться з іншого.

Старанно роблю засмучений вигляд, навіть сльозу видавлюю. Потрібно уявити все справді саме в такому світлі. Бо якщо на обличчі відданої нареченої проступить полегшення, буде дуже дивно і підозріло.

― Допоможи мені помитися, ― похмуро наказую. ― Але вночі нехай зі мною буде Готієні! ― мстиво додаю.

Тонкосльоза Тента знову киває. Ну що ще могла наказати скривджена дівчина, тільки постаратися розвести коханців по різні барикади.

Готіені приходить вже коли лежу в ліжку, чиста і пахнуча лавандою. Невинна овечка ховає погляд, кусає розпухлі губи, метушиться, але я ясно бачу на шиї дівчини сліди від жорстких поцілунків.

Повертаюся спиною і накриваюся з головою, сподіваючись, що втомлена любовними втіхами блондинка швидко й міцно засне.

Служниці пошепки перекидаються парочкою слів, а потім двері, тихо рипнувши, випускають Тенту. Шурхотять коліщата лежанки, яку Готіені витягує з-під ліжка, чується шелест матраца і постільної білизни, шарудить одяг, і блондинка нарешті лягає в ліжко.

А через деякий час та мого слуху долинає її стомлене сопіння. Чекаю ще кілька хвилин. Але коли вже збираюся тихенько підійнятися, двері, що з'єднують мої покої й спальню Каора, несподівано відчиняються. Ледь чутні кроки стукають набатом у нічній тиші. Що опікуну знадобилося у моїй кімнаті?

Серце падає кудись у п'яти, шкіра вкривається мурашками жаху. Мене наче занурили в чан з окропом. Ледве стримуюсь, щоб не затремтіти від страху. Невже опікуну стало відомо про мої плани?

― Тільки не це! Будь ласка, тільки не це! ― відчайдушно молюся про себе.

А чоловік підбирається все ближче та ближче. Він схиляється наді мною, обдаючи запахом вина та пряного смаженого на рожні м'яса. До горла підкочує гірка нудота.

― Моя дівчинка, ― хрипко шепоче Езерт і торкається шорсткими кісточками пальців до щоки. ― Моя маленька солодка дівчинка. Ще трохи, і ти будеш повністю моєю. Слухняною. Покірною. Ніжною. Такою, як була Летріс. Я виховаю із тебе ідеальну дружину.

Насилу змушую себе дихати себе глибоко і рівномірно, хоча всередині все перевертається від огиди та паніки.

Але опікун, на щастя, не довго мучить мене. Незабаром він випростується і п'яно похитуючись іде у бік лежанки Готієні.

― Вставай! ― різко шепоче він.

Я спостерігаю крізь напівопущені повіки, як злякано смикається спросоння білявка. Каор не особливо церемонячись смикає її за плече, грубо примушує стати на ноги.

― Ворушись! Ти мені потрібна, ― уривчасто шепоче він, і, не дозволяючи дівчині прийти до тями, грубо штовхає у бік суміжних дверей.

Ось гад! При мені, нехай навіть сплячій, тягти в ліжко наближену служницю! Зовсім з розуму вижив!

Нудота та огида тільки посилюються. Готієні стає шкода, хоч я й не бачу, щоб дівчина сильно заперечувала. Дивиться закохано та очима кліпає. Дурепа.

Через кілька хвилин залишаюся в кімнаті одна і чекаю, поки через стіну не починають долинати характерні порипування і стогін.

Тільки тоді відкидаю ковдру та зриваюся на ноги. Намагаюся робити все швидко та безшумно.

Витягаю з-під скрині згорток з одягом і торбинку, поспішно натягую на себе сукню, перекидаю лямку мішка через плече, накидаю плащ і крадькома підходжу до вхідних дверей. Легенько прочиняю дерев'яну стулку і виглядаю назовні.

Той самий стражник, притулившись спиною до стіни, спить, опустивши голову. Схоже, п'яний не тільки Каор. У повітрі витають запахи прокислого дешевого вина та часнику.

Та мені просто неймовірно щастить! Сластолюбний безсовісний опікун сам, не відаючи, посприяв моїй втечі, як і його недбайливі стражники, які випили за здоров'я пана. А от не треба святкувати наперед.

Безшумно прикриваю за собою двері спальні й крадуся навшпиньки коридором.

Як шкода, що зв'язку ключів у економки стягнути не вийде. Спонтанна втеча, на жаль, не дає можливості підготуватися ретельніше. Але є в мене надія, що можливо хвіртка відчинена. Персонал останнім часом неабияк розпустився, і не здивуюся, якщо хтось потай бігає через неї на побачення.

Тихі кроки тонуть у ледь чутному галасі, що доноситься із загальної зали. Мабуть, веселощі продовжуються і без винуватця урочистості.

Кілька разів доводиться пірнути в затінені ніші, пропускаючи захоплені одне одним закохані парочки, які шукають затишні містечка для любовних втіх. У такі моменти серце завмирає десь під ребрами, застигаючи болючою ниючою грудкою.

До кухні добираюся, здається, цілу вічність. Потім, тихо звернувши до чорного входу, кулею мчу вузьким темним коридором і, через кілька хвилин, опиняюся у дворі.