Глава 4

Ширас ішов за мною до головної зали. Він не відстав і тоді, коли стражниці розчинили переді мною двері й я ступив усередину. Яскравість зимового дня змінилася напівтемною залою — вікна вже зачинили дерев'яними віконницями, а слуги по залі розставляли жаровні. Полум'я свічок у свічниках тремтіло, тіні ковзали по підлозі…

Мій погляд знайшов підніжжя трону, там на круглій шовковій подушці, згорнувшись калачиком, спав домашній улюбленець правительки. Рік минув із того дня, як його приніс до маєтку загін мисливиць першої спадкоємиці; за цей час він міцно зайняв місце улюбленої іграшки, ручного звірятка вогняної змії. Край його верхнього одягу трохи задерся, оголюючи тонкі щиколотки, від однієї тягнувся до трону золотий ланцюг. На маленьких ступнях я помітив вишиті тканинні туфельки…

— Мій дванадцятий чоловік ображений на покарання? — роздався голос повелительки. — Тому він уникає дивитися на мене?

Я підійшов ближче й нарешті підвів на неї очі, похмуро промовивши:

— Неш надто дурний і не розуміє, чим розгнівав пані, — і низько схилив голову, крадькома втупившись у спокусливі туфельки. Щаслива усмішка мимоволі лізла на обличчя, і я прикусив губи, щоб її стримати. Ніхто не помітив підміни. Взуття улюбленця зовсім не те, що виготовлялося за наказом хазяйки, це інша пара, вишита не білими шовковими нитками, а моїм волоссям. Моя часточка тепер на ньому, а він не підозрює про це.

Ширас вирвався вперед, упавши на коліна перед повелителькою:

— Моя кохана пані! Прошу, не гнівайтеся на молодшого чоловіка, він ще молодий і не розуміє почуттів і бажань повелительки. Його навчання ще не закінчене…

Золотий ланцюг натягнувся, маленькі ніжки в червоних туфельках сховалися під подолом плаття.

— Можливо, він надто добре їх розуміє, — з тихим зітханням зауважила вогняна змія. — Неше, подивися на нас, — пролунав слідом владний наказ.

Я слухняно глянув на неї.

— Перший чоловік, схоже, погано керує гаремом, раз досі не зміг навчити тебе таких простих речей. Як ти вважаєш, нам слід його покарати? Знизити в статусі?

Ширас осів на п'яти, приголомшено дивлячись на повелительку:

— Моя пані…

Мої думки заметалися.

Це пропозиція зайняти його місце? Чергова перевірка моїх амбіцій? Ширас — батько її старшої дочки. Позбав вона його статусу першого чоловіка — він одразу ж побіжить скаржитися спадкоємиці. Це вб'є новий клин у їхні стосунки. На перший погляд ситуація вигідна для мене… будь-хто схопився б за неї.

— Старший братець найбільше піклується про мене, — схвильовано сказав я. — З першого дня він наставляє Неша, як догодити моїй пані, але Неш лише в танцях мастак.

Повелителька обіперлася на підлокітник трону. Підперши долонею підборіддя, вона ковзала змішаним поглядом по мені, що виражав цілу гаму почуттів. Вона одночасно й милувалася мною, і гнівалася, і сумувала.

— Ти забув згадати ще один свій талант, — зауважила вона, змусивши мене внутрішньо насторожитися.

— Який? — по-дурному запитав я.

Улюбленець заворушився на подушці, сів, сонно потираючи око й озираючись. Помітивши мене, він злякано здригнувся. Швидко озирнувся на повелительку, ніби перевіряючи, чи на місці її захисниця. Полегшено видихнув і розслабився.

Радість від моєї вдалої забавки з туфлями разом померкла, залишаючи гіркий осад у грудях.

Повелителька дістала з кишені в широкому рукаві паперовий згорток, що містив кілька аркушів. Я миттєво впізнав його по стрічці, що скріплювала. Це мій словник! Хтось у гаремі шпигував за мною й викрав його, тут же доповівши повелительці. Я постарався нічим не виказати себе, поглядом не здригнув, хоча всередині все сколыхнулося від шаленства. Обчислю злодія й знищу!

— Ти все ж таки зайнявся вивченням мови мого улюбленця, — повелителька розгорнула книгу, погортала, пробігаючи очима по списаних сторінках.

Я скоса глянув на Шираса. Він усе ще сидів на підлозі з напруженою спиною, стиснутими кулаками. Дублікати ключів від особистих покоїв кожного з чоловіків зберігалися тільки в нього. Тому він пішов за мною до зали? Сподівався насолодитися тим, як мене знову покарають?

— Повелителька відмовила Нешу в його проханні вивчити мову улюбленця, але й не забороняла… — промовив я з тугою дивлячись на скромний результат своїх зусиль, подумки вже прощаючись із ним і картаючи себе, що не встиг зробити копію, що так ненадійно сховав. Те, що я захоплювався з дитинства давніми мовами, було свідомою брехнею. Я гадки не мав, як правильно перекладати чужоземну мову улюбленця. Просто записував здогади про значення слів, ґрунтуючись на своїх спостереженнях за його жестами, що супроводжували мову.

Повелителька відірвалася від читання.

— Отже, ти з самого першого дня ображений на мене за те, що не дозволила тобі вивчати мову Шушу?

— Хіба Неш має право ображатися на свою благодійницю? — потупився я, всім своїм виглядом демонструючи протилежне. Зітхнувши, додав: — Неш уже звик, що його вважають непотрібним. Матінка так само не дозволяла мені займатися речами, не пов'язаними з моїм майбутнім подружнім життям.

— Ти так тужив за домом, що я пом'якшила правила: єдиному з усіх моїх чоловіків дозволила взяти особистого слугу зі сторони — прямо з клану Білих Змій, а не з моїх вірних слуг. Хіба цього мало?

У відповідь я красномовно мовчав, насупившись.

— Я відмовила тобі у вивченні мови улюбленця не зі шкідливости, Неше. Наука, давні наріччя, як і політика чи військова справа, — усе це важкий уділ самиць. Ваше ж призначення — прикрашати собою життя пані, танцювати й дарувати їй задоволення.

Не підводячи голови, я пробубонів:

— Перекладачки, яких пані приводила до улюбленця, нічого не досягли. Неш впорався б краще…

— Упертюх! — жбурнула в мене словником вогняна змія. Я не ухилився, дозволивши рукопису прилетіти мені в обличчя, тільки після цього піймав його, не давши впасти на підлогу.