38

"Мооду завжди забирає собі найкращих" — ці слова ще звучали в моїй голові, коли я у супроводі сенатора зайшла до його будинку.                                                                                                                     

Невже Олександр вважає мене найкращою? І що це могло б означати? І тут я звернула увагу на одну важливу деталь, яку раніше не помічала: ніде не було видно прислуги. Хоча у такого багатого і шанованого усіма жителями міста вампіра, вони точно мали бути.                                                             

— У моєму домі, — ніби прочитавши мої думки, відповів Ґарн, — служать лише ті, хто вміє залишатися непомітним.                                                                                                                                                       

Його відповідь мене потішила. Значить, у величезному особняку ми все ж таки не одні. За нами постійно спостерігатимуть очі слуг, які хочуть догодити своєму господареві. Це може означати, що Олександр не дозволить собі нічого зайвого. Хоча якщо все ж таки він вирішить порушити кордони пристойності, то хто стане йому на заваді? Прислуга? Дуже навряд.                                                           

Я зиркнула на чоловіка, який неквапливо вів мене через величезний хол свого будинку. І чому я подумала про це лише зараз? Адже незважаючи на те, що ми з ним начебто і не одні тут, але чи хтось із слуг стане втручатися, якщо сенатор, наплювавши на всі заборони, захоче лягти зі мною, як чоловік з дружиною? Вони швидше вдадуть що раптово осліпли. І оглухли, якщо я стану кричати і чинити опір.   

А я стану?                                                                                                                                                       

Погоджуючись прийти сюди, я не подумала, як саме може сприйняти мою появу дорослий чоловік. Можливо, він вважав це згодою.                                                                                                                    

— Вас щось турбує, Таша? — спитав Олександр.                                                                                          

Я дивилася на нього, сподіваючись, що всі мої думки не були написані на обличчі.                                   

— Ваше серце так сильно колотиться, — пояснив чоловік, — наштовхує на думку, що ви побоюєтеся чогось.                                                                                                                                                                 

— Мені незвично бути з чоловіком наодинці, — вирішила не змінювати тактику і говорити правду.          

— Мені це відомо, — губи сенатора розтягнулися в посмішці. — Інакше Оракул не обрала б вас. І вибір у неї, скажімо так, був невеликий.                                                                                                                     

— Усі дівчата, яких привели до Оракула, були незайманими, — заперечила я.                                            

— Вони були незайманими, так, — кивнув Олександр. — Але для обраниці Мооду важлива не скільки невинність тіла, скільки душі й розуму. А близькість з чоловіком юна діва може собі дозволити і не втрачаючи цноти.                                                                                                                                              

— Що? — видихнула я. — Як це? Наші звичаї забороняють контакти, пестощі, обмін кров'ю та дотики до весілля.                                                                                                                                                        

— Не всі так само благочестиві, як ви, юна Сіотар, — Олександр подивився на мене і в глибині його очей мені раптом здалося з’явилось щось незвідане.