30

   Вся річ у тім, що батьки не могли домовитися про весілля дітей, якщо ті були проти. Таким був уклад нашого суспільства. У місті Утвід дуже поважали таке право молодих. Однак я знала, що є інші міста, в яких долю молодих вампірів вирішують батьки, сенат міста або навіть Оракул. І це була одна з причин моєї радості від того, що я зробила свій перший вдих саме в цьому місті.                                              

   Тож якщо Ровен прийшов свататися до Діни, отже, молоді люди вже про все домовилися між собою. Іншого пояснення події просто не було.                                                                                                  

   А я-то, дурна, вірила, що він кохає мене. І картала себе, на чому світ стоїть, від усвідомлення того, що відчуваю дивний трепет у присутності іншого чоловіка. І зараз, після того, як сестра розповіла про заручини колишнього нареченого, мені довелося зізнатися самій собі у тому, що я кохала Ровена. Шалено кохала. І хотіла стати його дружиною. Ось тільки дивне заціпеніння, яке викликав у мені сенатор Ґарн, не давало спокою. Я ніколи не відчувала поруч зі своїм нареченим схожих почуттів і була недостатньо чесною з ним. А можливо, і з собою.                                                                                  

   — Він не гідний тебе, — намагалася втішити сестра, повертаючи мої думки в тут і зараз.                     

   А саме в сарай, де зберігався садовий інвентар мого батька.                                                                

   — А хто гідний? — гірко усміхнулася я.                                                                                                     

   — Мооду, звісно ж! — вона відхилилася й обхопила моє обличчя долонями, як часто робила в дитинстві.                                                                                                                                                      

   Подивилася в очі із захопленням.                                                                                                             

   — Ти гідна стати дружиною бога!                                                                                                         

   — Я стану його жертвою, — ледь чутно заперечила я.                                                                          

   Я б похитала головою і посперечалася б з її переконаннями, але утрималася. Не хотіла, щоб вона прибирала руки. Бо коли сестра так робила, здавалося, що всі біди світу відступали.                         

   — Ні, — усміхнулася Сіта, — я вірю що ти — саме та, кого він шукає вже стільки століть. І я вірю в те, що ти станеш його супутницею до кінця часів.                                                                                            

   Я заплющила очі, не вважаючи за потрібне спростовувати цю гарну легенду, в яку чомусь вірила моя молодша сестричка. Нехай вона продовжить вірити й далі. Можливо, це саме те, що допоможе їй впоратися з втратою. Бо у щирій любові сестри я ніколи не сумнівалася.