26

   — Ні! — відчеканила я. — Кажи, що хотів, або йди геть!                                                                     
   Я підвела підборіддя, розуміючи, що маю зараз за будь-яку ціну змусити його піти геть від моїх очей. Тому що мені став зрозумілий і його хворобливий вигляд, і тремтіння тіла, і гарячково блискучі очі. А я хочу запам'ятати його таким, яким він був. Хочу зберегти його світлий образ у серці, щоб уявити в найстрашніший час, коли крижана рука Мооду торкнеться мене.                                                              
   — Гаразд, — неохоче погодився він.                                                                                                           
   І так сильно стиснув хвіртку, що дерево ледь чутно затріщало під тиском його долонь. Ровен набрав повні легені повітря, немов збирався сказати щось таке надзвичайне. І за мить я у цьому переконалася.                                                                                                                                                 
   — Ташо, — колишній наречений подався вперед, — давай втечемо, — випалив він пошепки.          
   А я, почувши це, оторопіла. Навколо запанувала німа тиша. Або від шоку мені так здалося. Напевно, це дивний шум у моїх вухах глушив усі інші звуки. Я чула тільки той, з яким серце билося у моїх грудях. І серце Ровена, але він уже був таким далеким. Від мене. Від нас.                                                          
До тями мене привів дзвін. Напевно, у будинку щось розбилося. Почувся голос матері, вони з Сітою все ще були в домі, і мама, схоже, знову сварила сестру за якусь провину. Можливо, сестра впустила щось, і тепер мама сварила її.                                                                                                                                  
   А я подумала, що якщо тягнутиму час, переварюючи слова колишнього коханого, то може статися, що мама вийде на вулицю й застане нас. І тоді я точно не почую того, що він хотів сказати або запропонувати. Хоча хіба це вже не було сказано?                                                                                    
   — Куди? — хмикнула я, усміхнувшись. — У багаті заморські країни?                                                        
   — Можемо й туди, — Ровен не помітив мого глузування.                                                                      
   — Яких уже давно не існує, — закінчила я.                                                                                              
   — На південь, — похитав головою Ровен, — я домовився. Сьогодні після свята Кривавого Місяця нас вивезуть із міста купці. Нам потрібно всього лише дістатися до переправи через річку. А потім ми вирушимо на південь і будемо вільні.                                                                                                            
   Він простягнув до мене руку і продовжив:                                                                                                    
   — Тікаймо зі мною, кохана, — благав той, до кого рвалося моє серце, — тобі не доведеться вмирати на вівтарі через примху божевільних старців. Ми будемо вільними. Ми будемо щасливими. Ми будемо разом!