25

   Діна, яку я майже все своє життя вважала найвідданішою подругою, переконала мого нареченого в тому, що стати обраницею було єдиною метою. А з Ровеном я просто грала у кохання.                        

   І він їй повірив! Так легко й одразу. Про що сказав мені в нашу останню зустріч, приправивши свої звинувачувальні промови досить невтішними епітетами.                                                                         

   Кохання до цього хлопця все ще жило у моєму серці, але воно було припорошеним образою за несправедливе звинувачення. Я не заслужила такого ставлення від коханого і подруг. Як і слів, які мені було сказано.                                                                                                                                                   

   — Тут небезпечно, — сказав він. — Небезпечно говорити те, що я хочу сказати.                                   

   Очі його забігали. Зараз він нагадував мені тих злочинців, яких страчували на головному майдані міста. — Ти зможеш зустрітися зі мною пізніше, — спитав він, дивлячись на мене з надією, — на нашому місці?                                                                                                                                                    

   — Ні, — видихнула я і відразу додала вже тверде: — Ні!                                                                             

   Похитала головою. Для чого він прийшов? Ще не весь свій гнів на мене вилив? Чи хоче зганьбити мене? Адже якщо я зустрічатимуся з колишнім нареченим поза громадськими місцями, та ще й наодинці, то можуть піти чутки, які поставлять під сумнів мою невинність. І якщо, не доведи Мооду, подібне дійде до Оракула — ганьби та цькувань мені не уникнути!                                                             

   — Все, що хотів сказати, — відступила на крок, - кажи зараз. Хоча, гадаю, — я хмикнула, — ти вже все сказав.                                                                                                                                                  

   Повіяв легкий вітерець, поворушивши гілки на деревах. Він торкнувся мого обличчя, доносячи запах колишнього коханого. Він змінився. Його аромат став іншим, але що саме було не так, розібрати мені не вдавалося. Як і те, приємний він чи ні.                                                                                                   

   — Ні, не все, — просипів він і озирнувся, наче підозрював, що за нами спостерігають.                        

   Можливо, так і було. Попри те, що місто у нас було досить великим, але приховати щось від сусідів вкрай рідко було можливим.                                                                                                                            

   — Прошу тебе, — він підійшов ближче.                                                                                                      

   В очах Ровена блиснув недобрий вогник.                                                                                                     

   Вийняв руки з кишень і поклав на хвіртку. А я, побачивши його зап'ястя, відсахнулася.