23

   Після обіду мама залишила Сіту допомагати їй прибирати у будинку. А мене відправила у сарай, щоб почистити та наточити садовий інвентар. Зізнаюся, такому стану речей я була більш ніж рада, тому що найменше мені хотілося обговорювати сенатора з матір'ю та сестрою. Або рішення батька, яке вони обоє явно вважають несправедливим.                                                                                                           

   Працювати я любила. І віддавала перевагу робити це на самоті. Бо це хоч трохи відволікало мене від реальності. І, вирушаючи за дорученням мами, я передчувала незабаром відчути спокій та душевну рівновагу. Хоч не надовго.                                                                                                                            

   Але варто було мені вийти на подвір'я, як я миттю почула своє ім'я.                                                       

   — Ташо, — пролунало зовсім тихо.                                                                                                               

   Я завмерла, почувши до болю знайомий голос. І час наче зупинився. Здавалося, птахи перестали співати й навіть комахи завмерли разом зі мною. І тільки прохолодний вітер, що торкається моєї шкіри, не давав забути, що все не сон.                                                                                                                     

   — Ташо, — повторився поклик.                                                                                                                   

   Туга прокинулася у моїх грудях і стиснула так, що захотілося вити. Вже не можна було вдавати, що не почула, як мене кличуть. Тому я обернулася і зустрілася з поглядом колишнього коханого. Ровен стояв біля паркану, наче чекав на запрошення. Ми досить довго не бачилися, і зараз я не могла не відзначити, що виглядав наречений не так, як завжди. Він схуд, його риси загострилися. На обличчі проступала щетина, хоча ніколи раніше я не помічала, щоб колишній наречений не голився. Біляве волосся відросло і тепер неслухняним чубчиком спадало на очі, які гарячково блищали. Захворів? Це явище у нашого народу було вкрай рідкісним, але все ж таки іноді вампіри хворіли. Можливо, Ровенові нездужалося, ось він і стояв, хитаючись.                                                                                                       

   — Ташо, — повторив хлопець моє ім'я, і цей звук болючим уколом відгукнувся у моєму серці, — підійди, будь ласка.                                                                                                                                 

   Цілком звичайне, здавалося б, прохання, а прозвучало, наче благання. І стільки болю було в цих словах, що мені навіть здалося: я можу простягнути руку і відчути його пальцями, як він розноситься по кругу поштовхами в такт биття його серця.