22

   — Я бачив сенатора, він приходив, — сказав батько, коли з трапезою було покінчено. — Чого він хотів?                                                                                                                                                            

   — Ти бачив, що він приходив, і навіть не зволив залишити свій сад, щоб привітати високопоставленого гостя? — обурилася матір.                                                                                         

   — Навіщо? — байдуже знизав плечима тато. — Він не до мене приходив. Та й ти, люба, гадаю, успішно з цим впоралася без мене.                                                                                                      

   Мама фиркнула. А тато повторив запитання:                                                                                      

   — Чого він хотів?                                                                                                                                        

   — Подарунок черговий приволік для Таші, — відповіла Сіта, і я не могла не помітити заздрощів у її голосі. — Але цього разу він перевершив усі сподівання!                                                                         

   — Справді? — батько не виявляв особливого інтересу, тільки трохи підняв праву брову.                  

   — Так, так, — закивала сестра. — Людину привів!                                                                                   

   Почувши це, батько помітно напружився. Він примружив очі і подивився на мене з випробуванням:   

   — З чого б це?                                                                                                                                            

   — Якщо ти натякаєш на те, що твоя донька дала привід, — заступилася за мене мама, — то це ти даремно.                                                                                                                                                         

   Я видихнула, подумки дякуючи мамі за те, що вона позбавила мене потреби вимовляти це вголос самій.                                                                                                                                                            

   — Гаразд, — батько відчутно відтанув, — у будь-якому випадку, з відходом Таші його візити до нашого дому припиняться.                                                                                                                        

   — Сподіваюся, що ні, — заперечила йому матір. — Я, між іншим, зі шкіри он лізу, щоб він звернув увагу на Сіту!                                                                                                                                              

   — Він не одружиться з нашою донькою, — хмикнув тато, — наша сім'я не підходить йому за становищем.                                                                                                                                             

   — Йому й не треба одружуватись, — матір закотила очі. — Нам достатньо буде й заступництва.   

   — Ні! — рикнув батько і підскочив. — Я проти!                                                                                       

   Ми з Сітою завмерли. Все ж таки не часто бачили батька під час спалахів гніву.                                  

   — Чому це? — ображено засопіла мама. — Я доклала вже стільки зусиль! Ще трохи — і…              

   — Ні, я сказав! — перебив її батько. — Незабаром у мене відберуть мою старшу доньку. Понівечити долю молодшої я не дозволю! Вона вийде заміж невинною, як і належить добропорядній дівчині! Відповідно до виховання, яке я їй дав, і інакше не буде!                                                                          

   — Але... — наважилася суперечити матір.                                                                                             

   — Не смій! — визвірився на неї тато. — Твоє дитя принесуть у жертву, а ти намагаєшся отримати з цього зиск? Соромся Мооду, жінко! Ти поводишся негідно! — Батько попрямував до виходу, кинувши через плече:                                                                                                                                                   

   — Дякую за обід!                                                                                                                                             

   І вийшов із дому. Ймовірно, вирушив до свого саду.