З точки зори мого народу, Сіта була дуже гарною дівчиною. Вона мала струнку, практичну тендітну фігуру, довге шовковисте волосся, яке довжиною діставало їй до стегон і стало справжньою гордістю сестри. Гладка шкіра була аристократично блідою і практично сяяла у променях місячного світла.
А ось лагідна вдача, яку помилково приписували їй, зовсім не була властива Сіті. Вона була скоріше безшабашним дівчиськом. Нахабною, іноді навіть занадто. Але при цьому в присутності сторонніх вона вміла майстерно приховати свою суть під маскою слухняної доньки та добре вихованої юної особи.
Іноді я ненавиділа її за стержень у характері, твердості якого мені не вистачало. Але я беззаперечно любила сестру і мені для неї було зовсім нічого не шкода. Вже не кажучи про якусь там сукню, якої мені зовсім не було шкода, і яка не могла мене ні порадувати, ні втішити.
Однак, очевидно, Олександр сприйняв усе це зовсім інакше. Або для нього вчинок моєї сестри означав щось інше, ніж для мене. Якою б не була причина, мені зовсім не хотілося, щоб весь його гнів обрушився на мою молодшу сестру. І я зробила це. Те, на що б ніколи не наважилася, якби обставини склалися інакше. То справді був порив, бажання вберегти, захистити того, кого люблю.
Я потягнулася пальцями до долоні чоловіка і торкнулася її. Він ледь помітно здригнувся, але руку не прибрав. Тільки злегка розчепірив пальці, пускаючи мене, наче запрошуючи стати сміливішою. Великим пальцем знайшла центр його долоні. Погладила, заспокоюючи. Він завмер. І це заворожувало. Те, як він піддається мені. Немов брила льоду танула на моїх очах.
А мене тієї ж миті захлеснула така ейфорія, що навіть запаморочилось у голові. Цей неймовірно сильний та старий вампір, дуже впливовий та могутній чоловік реагував на мій дотик так, як міг тільки чоловік. І це заворожувало настільки, що я навіть забула, що в помешканні ми знаходимося не одні й що за моїми діями стежать очі не лише сестри.