14

   Ми були у приміщенні одні. Сховані від чужих очей. Можливо, тому Олександр і дозволив собі підійти настільки близько. А, можливо, йому взагалі начхати на те, що подумають інші. У другому я сумнівалася, оскільки сенатор Ґарн хоч зрідка і порушував правила, але переважно їх дотримувався.   

   А те, що він зараз робив, було зовсім не за правилами. Надто сміливі розмови та питання злітали з його губ. Занадто маленька відстань між нами, і, схоже, чоловіка це зовсім не бентежило. Занадто дорогий подарунок, який він зробив мені, дихав одним повітрям з нами, і я навіть не уявляла, що Олександр має такі гроші та можливості. Мало того, я й подумати не могла, що він вирішить так витратитись на мене, Ташу Сіотар. Його дари, які приносили занадто часто, і так бентежили мене. Але привести для мене людину... у мене навіть слів не було, щоби описати свої емоції.                                  

   Хоча збоку могло здатися, що сенатор Ґарн просто таким чином задобрює нашого жорстокого бога. Все-таки я — обраниця Мооду. А перед відходом ту, на яку вказала Оракул, обдаровували всі жителі міста. Хто що міг, хто чим багатий. Точніше, подарунки залишалися у сім'ях. А самі обраниці несли з собою тільки те вбрання, у яке їх одягали для зустрічі з богом пустирищ. Вважалося, що найбільший дар, який може отримати дівчина — стати нареченою Мооду. Однією-єдиною на сотню зим. І що бог забезпечить усім необхідним свою обраницю, а отже, нічого їй там не знадобиться. У цьому була частина правди. У всякому разі, жодна не повернулася, щоб підтвердити це. Як і для того, щоб це спростувати.                                                                                                                                                       

   Однак саме зараз я хотіла вирушити у пустирища. Хоч просто зараз! Бо сенатор лякав мене. Його очі застиглої крові потемніли, забарвлюючись у чорний колір. А потім райдужна оболонка почала розповзатися, і невдовзі навіть білки очей стали абсолютно чорними. Олександр зблід, судини проступили під шкірою, а риси його обличчя загострилися. Зараз я безпомилково вловлювала всю небезпеку, яка походила від нього. Наче він збирався напасти. На мене...