9

   — Я весь в увазі, юна Таша Сіотар, — усміхнувся сенатор, підбадьорюючи мене.                                

   І дивився на мене так, ніби вже знав, що я хочу в нього попросити. А може, так воно і було, ось тільки я ніяк не могла наважитися.                                                                                                                            

   Легкий вітер ворушив листя на деревах над нашими головами. Птахи перегукувались між собою на небі. Сонце ховало свої смертельні промені за важкими хмарами, які загрожували нашому місту дощем. Дрібні комахи копошилися серед рослин. З боку двору мого будинку долинали голоси, і мені здавалося, що я чула, як матір відчитує молодшу сестру. Що та наробила, я розібрати не могла, проте гнів матері відчувала всім тілом. Хтось із сусідів бурмотів п'яну паскудну пісеньку. Але ці звуки заглушував один ритмічний звук. Гучний стукіт мого серця. Він віддавався барабанами у скронях і не давав зосередитися.                                                                                                                                    

   — Я б хотіла, — сказала і запнулася.                                                                                                        

   Власні слова видалися мені отрутою. Частково так воно й було. Вимовлю їх — і зворотного шляху не буде. І на що я чекаю? Що Олександр змилується наді мною? Навіть якщо так, що він зможе зробити? Виступити відкрито проти того, щоб відправити мене до храму Мооду? Це навряд. Навіть його репутація не врятує. Допомогти мені втекти? Навіщо це йому? Чого я чекаю? Милосердя? Але хіба не милосердям є те, що збираються зробити зі мною?                                                                                        

   І все ж таки вроджена впертість не дає відступити. Тому я роблю ще один крок і зупиняюся на відстані витягнутої руки від чоловіка. Далі не можна, бо якщо хтось побачить, ганьби мені не уникнути. Не належить дівчині стояти надто близько до мужчини, який не є її чоловіком.                                        

   — Чудовий день для прогулянок, — раптово чую голос Олександра, який, мов туман, обволікає мене. — Але ніч для прохань підходить набагато більше.