Поступово триповерхові будинки змінювалися двоповерховими. Перебуваючи в сумних думах, я й не помітила, як опинилася на рідній вулиці. Тут дорога була не настільки обкатаною, як в центральних кварталах. А ще будівлі мали лише по одному поверху вгору і закінчувалися не плоскими дахами, а двосхилими. Вікна будинків на нашій вулиці робилися значно меншими, ніж у тих, що в центрі. Все це пояснювалося досить просто — жителі околиць міста не мали достатньо коштів, щоб забезпечити захист свого житла у сонячні дні. А тому ховалися в сховищах, і чим менше було отворів, у які могли проникнути смертоносні промені, тим краще.
Я зраділа, побачивши рідні ворота і хвіртку в них. Зараз найбільше хотілося до рідних. Прогулянка, замість того, щоб подарувати мені порятунок чи хоча б заспокоєння, нічого, крім втоми, не дала. Ще й ця зустріч з Діною сильно засмутила мене. Все ж таки надто боляче мене поранила колишня подруга спочатку словами, потім діями.
— Обраниця, — почула я оксамитовий голос і завмерла, так і не дотягнувшись рукою до клямки хвіртки.
Цей голос завжди викликав у мені незрозумілий трепет. Хотілося сильніше вдихнути, але я не могла, від чого корсет здавався неймовірно тісним. Долоні миттєво вкрилися холодним потом, як і спина. І я пораділа, що одягнула сьогодні піджак, і власник голосу не зможе помітити краплину поту, що потекла від шиї до попереку. А якби помітив, як би відреагував? Сказав би щось? Точно ні. У нього достатньо тактовності, щоб не бентежити молоду дівчину подібними зауваженнями. А його становище зобов'язує не вести сумнівних розмов, що може зганьбити честь чужої нареченої. Однак я більше не наречена Ровена. Я обраниця Мооду. А це означає, що зі мною говоритимуть і поводитимуться ще більш чемно. Відчайдушно намагаючись переконати себе в цьому, я повільно стала повертатися, щоб глянути в очі своєму величезному болю і своєму персональному кошмару в одній особі.