1

   Затягнуте темними хмарами небо віщувало швидку грозу. Повітря стояло важке, і дихати було практично нічим. Тому нечисленні перехожі виглядали млявими та неповороткими.                              

   Я брела вулицею, розсіяно розглядаючи будинки, що стояли вздовж неї. Більшість вікон були завішані важкими портьєрами, що не пропускають сонячне світло. Що не дивно, адже наш народ боявся його сильніше вогню. Цьому існувало цілком зрозуміле пояснення — ми згораємо на сонці. А те, що сьогодні день видався похмурим, дозволило деяким особливо сміливим вийти зі своїх будинків, щоб залагодити якісь свої справи.                                                                                                                    

   Особисто я ніяких справ не мала. Я просто брела і раділа з того, що можу ось так гуляти, без жодного наміру. Незабаром у мене такої можливості більше не буде. У своїх безцільних пошуках я вийшла на центральну площу. Здивовано дивилася перед собою. У її центрі біля фонтану, що височіло над двоповерховими будинками, метушилися робітники. Вони прикрашали яскраво-червоними стрічками все, що бачили. Від великої кількості червоного зарябіло в очах. Це для всіх мешканців міста готувалося свято. Для мене ж ця ніч стане останньою. Тож загального радісного передчуття я не поділяла.                                                                                                                                                          

   Один із працівників кинув у мій бік побіжний погляд і збирався продовжити своє заняття. Але потім знову глянув на мене і завмер. А потім штовхнув того, хто стояв поруч, і до моїх вух долинув його побожний шепіт:                                                                                                                                                  

   — Обраниця, — він показав кивком у мій бік.                                                                                              

   І вже за кілька миттєвостей всі вони витріщилися на мене, як на дивовижне звірятко. Не можна звинувачувати їх, адже обраниці були надто рідкісним явищем навіть для нашого народу. Тому й дивилися вони на мене отак, хтось із цікавістю, хтось із захопленням. І лише одна дівчина поглядала з жалем.