Розділ 11. День літнього сонцестояння

Ледь відспівали треті півні, Зоряна з Лютим вже були на ногах. Дівчина відчайдушно боролася з бажанням позіхати у весь рот. Вона проклинала свої довжелезні підбори, непризначені для бродіння по лісу, та сукню, яку обдирали колючі лапи чагарників. Залишалося лише оплакувати полишені напризволяще зручний дорожній одяг та взуття, але якби вона заявилася на бал до Сирін із баулом речей – це б привернуло зайву увагу.

Лютий декілька разів терпляче зупинявся й чекав, доки Зоряна дошкандибає до нього, однак, за приблизними підрахунками дівчини, десь після дванадцятого разу, коли її підбори намертво вгрузли в землю, терпіння хлопця луснуло. Аверсянці навіть здалося, що вона чує звук, із яким увірвався терпець, і аж зіщулилася, приготувавшись до хвилі зауважень. Однак її відчайдушний вчинок – подорож до лабет Сирін, маючи на озброєнні лише жменьку солі, щось назавжди змінив у відносинах двох мандрівників. Зоряна не дочекалася від Лютого ані стомленого зітхання, ані закочування очей. Лише зойкнула, коли він мовчки підхопив її на руки, витягуючи з багна, й переніс через ділянку відсирілої землі, де було б легше пройтися босоніж, ніж пробувати подолати відстань на підборах.

Над головою почулося далеке лопотіння крил. Солодкої пісні, що прокрадалася в мозок, дурманила, чутно ще не було, однак Сирін ось-ось приземлиться й розправиться з порушниками її спокою.

«Ось і все», – подумала Зоряна. Всі спроби уникнути неприємної участі були марними, лише відтягували близький кінець.

- Ой, а тут зайнято, – захихотіла молода дівчина з вінком пишних квітів на голові й потягнула за руку вусатого молодика назад, за кущі, з-за яких з’явилися. Мстивой напружився. Лопотіння величезних крил наростало, і поки що тиха мелодія не мала руйнівної сили. Юнак міцніше притиснув Зоряну до себе й що є духу побіг до чагарника, з-за якого щойно показувалися незнайомці. Раз-два, колюче гілляччя полоснуло по оголених ногах і руках дівчини – вона ледь встигла прикрити обличчя руками. Сирін, мов яструб, летіла на здобич, і раптом – шварк – врізалася в невидиму стіну й відлетіла в колючі кущі. Спів обірвався, змінившись на зойки й шипіння. Навіть крилаті жінки не люблять колючок і гострого гілля.

Перед очима Зоряни й Лютого розкинулося просторе поле, вдалині підсвічене вогнями багать, прикрашене високими стовбами, оповитими стрічками й квітами, заповнене людом, співаючим пісень, танцюючим, стрибаючим через вогнища та поїдаючим смаколики.

- Землі Змія, – видихнув Мстивой і опустив свою ношу на землю. – Сюди нечисті ходу немає. Сирін не зможе нашкодити нам.

Коли Мстивой опустив Зоряну, дівчина присіла, щоб приховати розпашілі щоки, й зосередилася на тому, щоб зняти ненависні босоніжки. Яке полегшення!

- Мабуть, піддані Змія святкують день літнього сонцестояння, – пригадав Лютий. – Ходімо до них! Вони вкажуть, як пройти до Лігва.

Зоряна здивувалася, що є люди, які не бояться страшного сусідства, по їх щасливим обличчям та буйним, нічим не затьмареним веселощам не було помітно, щоб вони жили в постійному жаху за свої життя та долю близьких.

- Красунчику, не хочеш стрибнути через вогнище? – захихотіла коротко підстрижена білявка, вбрана у довгу вишиту сукню, й поправила троянду, яку застромила собі за рожеве вушко. – А, ти не сам, у тебе вже є дівчина.

У її голосі ковзнуло розчарування, коли помітила Зоряну.

- Я не його дівчина! – вигукнула аверсянка перш, ніж зрозуміла, що каже. Прикусила язика, але запізно. Білявка представилася Марою й схопила Лютого за долоню перш ніж той встиг запротестувати. Вона потягнула його до гурту іншої молоді, яка, взявшись за руки по двоє, по черзі стрибала через палаюче вогнище. Язики полум’я намагалися лизнути ноги пролітаючих над ними пар, однак шкоди не завдавали, лише змушували більшість відпускати руки й за голосним сміхом ховати розчарування: «Відпустили руки – значить не істинна пара, значить жити разом до кінця віку не судилося». Про схожі традиції Зоряна читала. Так само кілька віків назад стрибали її предки в ніч на Івана Купала. І досі іноді влаштовуються народні гуляння, де розпалюють багаття, і пари стрибають через нього, випробовуючи відносини на міцність. Вочевидь, на Реверсі теж вірять в очищуючу силу вогню.

- Ой, – дівчина зойкнула, коли її хтось схопив за руку й потягнув в сторону багать.

- Нумо, незнайомко, спробуємо щастя, – пробасив усміхнений вусань, якого Зоряна бачила кілька хвилин назад з іншою дівчиною. Одна льняна штанина була присмалена – вочевидь, відносини з попередньою обраницею не витримали випробування на міцність.

- Вона зі мною, – перехопив руку переляканої Зоряни Лютий. Вона вдячно глянула на свого супутника, який щойно спеціально відпустив руку білявки, перескочивши вогнище, й прийшов на поміч Зоряні. Стрибати через гарячі язики полум’я аж ніяк русявій дівчині не хотілося. Було боязко приземлитися босими ногами на розжарене вугілля.

- Раз із тобою – стрибайте, – не здавався вусань. – А ні – то не заважай дівчині розважатися.

- Та я не хочу розважатися, – бурмотіння Зоряни потонуло у вигуках – якійсь парі таки вдалося подолати вогняну перешкоду, нерозчепивши рук.

- Чи ти боїшся? – провокував Лютого вусатий юнак. – Я бачив, як ти стрибав із Марою, тепер з цією збираєшся? Негарно одразу до кількох загравати!

Зоряна обурено фиркнула. Хто б казав.

Лютий, усвідомивши, що хлопець не заспокоїться, взяв за руку Зоряну: «Доведеться стрибнути, бо не відчепиться».