Розділ 2. Зоряна

Зоряна. Записи зі щоденника

На честь кого назвали Вас? Якщо Ви хлопець, то абсолютно природньо, якщо син успадкував ім’я тата. Але я дівчина, і мені дісталося ім’я матері. Ось така дивина. Моя мама не фанат себе коханої, просто заповнювала у післяродовому стресі графу в анкеті – написала власне ім’я. Можливо, воно й на краще – тато мій напівполяк і мріяв назвати мене славетним іменем Ядвіга на честь вже давно покійної польської королеви. Можливо, в Польщі воно дійсно славетне і, погоджусь, у повному варіанті звучить досить вагомо й по-королівськи, але уявіть його скорочені варіанти – Ядзя, Яга!  Я б не хотіла з народження бути Бабою Ягою. Мені й так вистачає проблем.

Із самої моєї появи на світ батьки готували мене до героїчного майбутнього, постійно нагадували про велич Роду, до якого належу. Що то за слава ніхто детально мені так і не зміг пояснити, знали лише, що іноді серед дітей народжуються обрані, і років так в тринадцять-чотирнадцять проявляється їх особливість. Уже три покоління особливі немовлята не радували своєю появою. Мені вже давно п'ятнадцять, і я стала черговим розчаруванням для своїх численних родичів. Ніякі посланці не прийшли по мене й не забрали для звершення Великого Призначення. До сьогодні.

***

Металевий стіл здавався викарбуваним із льоду. Чи можна примерзнути до нього в весняну ніч при температурі близько п’ятнадцяти градусів Цельсія вище нуля? Навряд. Але Зоряні, чиє тіло було вогким від хвилювання, а щоки палали від сорому, здавалося, що її поклали на здоровенну глибу льоду, з якої вона вже ніколи не підведеться. Постаті в чорних балахонах прямо як з фільму жахів про кровожерливих сектантів кружляли довкола круглого столу, щось бурмочучи собі під ніс і постукуючи різьбленими палицями по кам’яній підлозі. Стіни нагадували викарбувану в скелі печеру, примарно освітлену палаючими смолоскипами.

Ось зараз заріжуть мене, як свиню, думала Зоряна, і на цьому завершиться все моє Вище Призначення. Як мама з татом змогли мене відпустити з незнайомими людьми хтозна куди і хтозна навіщо?! Та ще й радіти тому, що незнайомі підозрілі дядьки забирають їх рідну доньку невідомо на який час, можливо, назавжди?!

Обурення не давало дівчині потонути в озері розпачу. Емоції досягнули точки кипіння, й дівчина різко підхопилася, зіскочила зі столу й спробувала проштовхнутися до виходу з печери. Босі затерплі ноги кам’яна підлога зустріла неприязно. Осмикнути коротку сорочку з грубого полотна ніяк не вдавалося, та й були справи важливіші – порятунок себе. Якщо ніхто не збирається рятувати Зоряну від божевільних сектантів – доведеться робити це власноруч. Люди в балахонах кинулися ловити втікачку, однак спіймали повітря – дівчина зойкнула від болю, з жахом помітивши, як на лівому зап’ясті, мов давній шрам, проступає татуювання, і розтанула на очах у своїх переслідувачів.