Розділ 17.1

Темрява незнайомої ночі і похмурі передчуття від нерозуміння того, що відбувається, змушували дівчат щохвилини зупинятися, прислухатися і озиратися на всі боки. 

У густоті стебел, що шаруділи під вітром, їм, дійсно,  ввижалися всілякі монстри і чудовиська.

Але незважаючи на це, вони благополучно минули кукурудзяне поле і вийшли на рідколісся.

– І куди далі? – запитала Ліка безнадійним голосом, – жодного вогника навкруги. А я втомилася!

Інга теж почувалася дуже погано. У душі піднімалося глухе роздратування. До того ж вона натерла ногу й одразу ж оцінила, що дороге взуття зовні виглядає краще, ніж носиться. 

Та й холод замучив.  Точніше, було не стільки холодно, скільки сиро і вогко. Іноді така погода трапляється влітку навіть у звичному світі, а тут і світ незрозумілий, і кукурудза, що дозріла навесні...

– Добре! Давай дійдемо он туди, до кута лісу. Там начебто пагорб, може звідти вдасться що-небудь розгледіти!

– А якщо нічого?

– Тоді розведемо багаття, побудуємо якийсь курінь, зігріємося й подумаємо...

– Багаття? Як ми його розведемо? Палицю об палицю станемо терти?

– Необов'язково. У мене є запальничка...

Розуміння того, що вони зможуть добути вогонь, а відтак зігрітися і підсмажити на ньому що-небудь їстівне, здавалося диким. 

Але воно ж і заспокоювало.  Оце вже справедлива думка, що насправді, для щастя не так уже й багато  потрібно!

Дівчата, як би не склалася їхня молодість, виросли в цивілізованих умовах, – у них був відсутній, як  інстинкт мисливця, так  і  інстинкт жертви.

Тож вони не виявили, що за ними стежать, і безтурботно попрямували ледь помітною, начебто, стежкою до кута лісу, вже передчуваючи, як розведуть багаття, скинуть мокре взуття.  А там і світанок не забарится. Небо чисте, безхмарне, отже зійде сонце і стане легше...

Спостерігачів було троє. Троє чоловіків. Один із них, прихований передранковою темрявою, продовжував безшумно йти за дівчатами. Двоє інших швидко, але так само безшумно, рушили в обхід яром, розташованим праворуч. 

Їм добре були відомі всі таємні стежки, невидимі в темряві, які дають змогу скоротити шлях, тож вони дісталися до кута лісу раніше за дівчат і зачаїлися серед кущів барбарису.

– Ну ось ми й на місці! – невдоволено промовила Ліка, віддуваючись після підняття на  крутий пагорб.

– Так, –  погодилася Інга, теж переводячи дух і повільно озираючись на всі боки, – схоже, місця тут, геть, дикі. Що ж, почекаємо світанку. Може...

Але вона не встигла договорити.

– Стійте на місці й не здумайте бігти!  – перервав її вкрадливий голос, і з кущів з'явилися двоє рослих чоловіків.

Ще один виринув збоку.

Дівчат оточили з трьох боків.

Ліка здавлено скрикнула і схопилася за куртку Інги, немов намагаючись утриматися на ногах.

– Фігня якась! – у серцях  вигукнула  Інга.

Вона мимоволі прийняла бойову стійку, але одразу зрозуміла, що вступати в бій із голими руками проти трьох здоровенних мужланів, до того ж з Лікою, яка повисла на ній наче гиря, то – верх ідіотизму. 

– Ми стоїмо, – відповіла вона, намагаючись говорити рівним голосом, – Але ми заблукали і нам потрібна допомога...

– Будете розповідати про це в замку, – відповів один із них, утім доволі дружелюбно.

– І далеко цей замок? – роздратовано запитала Інга.

 – Не далеко... За тим лісом, біля річки.

– Ми не підемо пішки, бо втомилися, –  ще більш роздратовано промовила вона і про всяк випадок обійняла Ліку за плече, – а ще змерзли й до крові натерли ноги...

– Добре! –  відповів чоловік після коротких роздумів, – вам і не доведеться йти пішки.

Він мовчки кивнув двом іншим, і ті миттєво зникли в темряві. Найімовірніше, він був тут головним.

Саме час тікати! Але куди? 

І Інга розсудливо вирішила почекати й подивитися, чим це все закінчиться. Необдумані дії може призвести до ще гірших наслідків.

Вона відчула на собі  пронизливий погляд і здригнулася, міцніше стиснула плече Ліки, яка тільки тремтіла і нічого не  казала, бо була дуже налякана. 

Інзі здавалося, що дівчина ось-ось зомліє.

– Тримайся, люба,  – прошепотіла вона. 

Чоловік підозріло зіщулив очі і поцікавився:

– Що це за мова?  

– Яка мова?

Спершу Інга не зрозуміла його запитання, але за мить здогадалася.  Вона заговорила з Лікою звичайною мовою, а з чоловіком вони спілкуються іншою, яку Інга чує вперше, але розмовляє нею так, немов вона їй – рідна.

– Звідки ви? – запитав той, ще пильніше роздивляючись дівчину. 

Інга теж намагалася його роздивитися, але в темряві це було непросто зробити. 

Одне вона з'ясувала: чоловік молодий і, здається, досить привабливий. Незважаючи на ранкову вогкість, на ньому була надіта  шкіряна  безрукавка, яка не приховувала широких плечей і  м’язів на грудях. Та й увесь одяг: штани, чоботи, пояс здавався якимось середньовічним, чи що.