Обрана води та пустелі

11. Ритуал

Сонце хилилося до горизонту, коли принц Едан та його дружина Фейрін з довгою процесією прибули до підніжжя Гори Поколінь. Вони їхали сюди декілька годин під нещадним сонцем, щоб дістатися вчасно. А що було казати про натовп, що зібрався у підніжжя  ̶  ці люди прибули сюди ще зночі, коли сонце тільки сходило. Хтось на простих візницях, хтось навіть йшов пішки. У саморобних наметах, які зробили напередодні для простого люду слуги палацу стояли пригощення та глечики з найціннішим  —  водою. До слова, амедехінською. Її привезли сюди з сусіднього королівства. Люди проводили цей святковий день у наметах, співали пісні на честь короля, його предків та наступників. Тут рікою лився пшунктар  ̶- місцева міцна настоянка з плодів мочкового дерева та кокосового молока. Діти грали у веселі ігри навколо мармурових старовинних фонтанів, які тут були всюди та створювали цілу алею. 

Колись тут, у підніжжя Гори Поколінь була справжня оаза. Фонтани працювали без перепину, зрошуючи сади та рослинність, дикі квіти та фруктові дерева, яких тут було вдосталь. Шатри були не потрібні, тож свята проходили тут в атмосфері природної краси. Неподалік від Гори було декілька селищ. Згодом фонтани перекрили з міркувань економії води, природні підземні джерела вичерпалися, а селища спустошились. Проте традиція збереглася. Щороку у День Пам'яті наступників король влаштовував розкішне свято, головною подією якого для простих людей було зовсім не сходження наступників трону на Гору, а включення тисячолітніх фонтанів. Усі чекали цієї події, як дощу. А його у Шамсенурі не пам'ятали вже декілька поколінь.

Фейрін дуже нервувала, побачивши стільки шамсенурців. Що як їй знову доведеться почути з натовпу перелякані вигуки дітлахів, що бачать в ній дух смерті? Їй зовсім цього не хотілося. Едан розумів її хвилювання та намагався відволікти принцесу усіма способами: розповідав цікаві історії, традиції його країни, ділився спогадами про це свято з дитинства, але Фей тільки удавала, що слухала його та посміхалася на автоматі у відповідь. Сама ж не могла й думати ні про що інше, окрім як зустріч з шамсенурським народом.

Перед нею відчинили двері  ̶- час було виходити із затишної та безпечної візниці. Едан поспішив взяти налякану дружину міцно за руку та не відпускав ні на хвилину. Фей стало трохи легше. Вона трохи відставала від принца, але разом з ним було спокійніше. Одразу почувся галас натовпу, який захоплено вітав свого улюбленця  -̶  наслідного принца Едана Третього, який подарував своєму народові стільки корисних винаходів та робив все, щоб селища не вимирали від посухи та спраги. Фей ще міцніше вчепилася в його руку. Переляк трохи відійшов, коли вона стала чути викрики й на свою честь. Ніхто не називав її більше Пандіорою. Дітлахи не лякалися й не плакали. Засмагла принцеса все більше походила на місцеву жительку.

Коли Едан і Фей підійшли до самого підніжжя  ̶- до Тропи Короля  -̶  кам'янистої дороги, що вела на самий верх гори, троє слуг повернули старий механізм. Під землею щось застукало, загуркотіло, ніби величезний водяний млин десь під землею прокинувся від річного сну. Усі навколо затихли, а Едан зупинився, давши знак Фей приготуватись. До чого  -̶  вона не дуже розуміла, але тільки й встигала озиратися на всі боки. За кілька хвилин окрім стукоту почулося мірне шурхотіння, що наближалося та ставало гучнішим. Величезне колесо, яке було видно з-під землі, закрутилося, і з нього полилася вода! Під гучні оплески воно закрутилося сильніше, вода побігла траншеєю, що вела кудись під землю  -̶  як раз під алею фонтанів. Вони стали прокидатися один за одним, випурхуючи бризки води з середини. Діти стрибали та верещали від захвату, кидаючись у танок під бризками води. Дорослі затягли пісню, що славила усі минулі покоління Шамсенура. Хор голосів ставав дедалі рівнішим та гучним. Співали всі, окрім Фейрін, яка не знала слів, але Едан міцно тримав її руки та хитав з боку на бік у такт пісні. 

Це неймовірне дійство, що супроводжувалося справжнім шамсенурським дивом  -̶  дощем, хоч і штучним, з фонтанів, викликало в душі Фей цілий вир емоцій. Вона відчула, що хоче плакати. Пісня, яку співали люди, була такою щирою та трохи сумною, сповненою вірою та надією, викликала в ній відчуття легкої ейфорії. І не тільки в неї. Багато хто співав зі сльозами на очах, не стримуючи почуттів вдячності та захоплення. Коли пісня добігла кінця, колесо зупинилося. Слуги перекрили доступ води. Фонтани знов затихли, як і всі навкруги. Люди плакали та обіймалися, вітали одне одного зі святом, прославляли принца, короля Кегана та Шамсенур. Едан теж обійняв Фейрін, коли побачив, як блищать сльозинки щирого захоплення в неї на очах. Вона не пручалася  ̶- тільки зараз зрозуміла, як же скучила за обіймами когось близького. Саме Едан був найближчім їй з тисяч шамсенурців довкола. Якщо й обіймати, то тільки його.

Після церемонії дощу принц Едан звернувся до свого народу, подякував за підтримку та  сказав, що готовий пройти шлях Короля. Народ вітав його особливим чином. Усі, від малого до старого, почали терти долонями, створюючи звук, що нагадував тихий дощ. Чим більше людей долучалися до цього дійства, тим сильніше "йшов дощ". Едан вклонився людям, потім  ̶- Горі. Те саме зробила і Фейрін за його знаком.

̶- Час йти,  ̶- прошепотів він, та повів дружину на гору.

Шурхіт від долонь поступово переходив у плескіт. Тепер шамсенурці радісно плескали руками, імітуючи справжню зливу, а потім долучили й тупіт ніг. Фейрін була вражена. Усі ці звуки справді нагадували їй звуки дощу.

Сонце вже сховалося, нарешті стало легше дихати. За кілька годин вони вдвох подолали десь половину шляху. З Гори Фейрін бачила, як загоряються вогні шамсенурської столиці та верениці людей з вогнями, що відходили все далі від підніжжя, наче вогняні змії.

 

Едан запропонував відпочити. Фей справді втомилася. Пласка долина була вдалим для цього місцем. Едан намагався розвести вогнище смолоскипом, але зібрати сухої трави майже не вдалося. Суха деревина, що він знайшов, швидко прогоряла. Фей вирішила допомогти. Коли Едан приніс ще пучок сухої травиці та склав у купку, готуючись підпалити її, вона сконцентрувалася, розставила долоні та випустила вогняний сполох. Іскра, яку очікувала отримати Фей раптово спалахнула, вирвалася з її долонь цілим феєрверком дрібних вогнів. Дівчина скрикнула від несподіванки, але її енергії вистачило не лише на це. У неї з долонь виросла справжня вогняна куля. Фейрін могла спокійно тримати її в руках, і доки вона робила це, вогонь зростав. Здивована принцеса випустила кулю на землю, і на піску спалахнуло високе вогнище. Достатньо було пучка сухої трави, щоб утворити величезне багаття.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше