Обрана води та пустелі

4. Угода

Фейрін відчувала, як секунди відбивають такт у її скронях. На мить їй навіть здалося, що вона бачить, як вони вирують та пульсують у випуклих жилах чаклунки, що проступали на її шиї та лобі. Невже колись це обличчя було прекрасним? Це зморщене, знівечене часом та одвічним болем обличчя? Чи варта можливість жити віками того, яким це життя буде? Фейрін згадалося красиве молоде лице Адель…

Пандора теж з цікавістю роздивлялася принцесу. Вона давно не бачила її. Гліндор робив усе, аби тримати доньку якомога далі від чаклунки. Та бачила, як зростає маленька Фейрін тільки на коротких зустрічах під час сімейних урочистостей. Минали вони для чаклунки швидко, адже сама вона вже давно не виходила зі своїх покоїв. Принцесу приносили до неї на кілька хвилин в такі особливі дні — День Благословення Фейрін, День Дівоцтва, у Дні народження та набуття повноліття та й на загальні свята Амедехі. 

Для самої принцеси Пандора також завжди була загадковою та неприступною персоною, до якої її вабила якась незрозуміла їй сила.

— Що трапилося з тобою у лісі? — повторила запитання Пандора та повільно продовжила після невеличкої паузи. — Твоє життя було на межі.

—Так. Я чітко пам’ятаю, як тонула в трясовинні, а потім… А потім прийшла до тями у замку, і знайшли мене зовсім в іншому місці. Як таке могло трапитись?

— Хм… Принцесо, ти занадто важлива, щоб тебе втратити. У долі на тебе інші плани.

— Але ж як…

— Не важливо як. Важливо — для чого, моя люба… Для чого…

Стара закрила очі й здавалося, задрімала. Фей не знала, що їй робити: чи то забратися геть, чи покликати служниць. Пом’явшись трохи на місці, вона вже хотіла кликати на когось, аж раптом стара заговорила знову, не відкриваючи очі.

— Фейрін, прийми свою долю…

— Що це означає? Що ви маєте на увазі?

— Ти знайдеш те, що в тебе забирали… Знайдеш. А тепер йди. Я втомилася. — чаклунка знову розкрила очі широко та дивилася на принцесу божевільним, несамовитим поглядом. Фейрін стало лячно від тих очей, що увіп’ялися в неї, наче сканували.  Її охопив незрозумілий страх та захотілося бігти, але ноги ніби скам’яніли.

— Дякую, Велика Пандоро, — ледве вимовила вона та швидко побігла до виходу. Саме в цей момент до зали увійшла Іоланта, ніби відчула, що потрібна матері.

Фей бігла до палацу й обдумувала слова чаклунки. Та ніби говорила з нею загадками. А може, те все було марення старої, що доживала останні місяці, а може — тижні? Вона не відповіла прямо на її питання, але принцесі здалося, що чаклунка сказала не все, або навмисне хотіла лиш її заплутати.

Розгублена та засмучена, Фейрін повернулася до своїх покоїв. Раптом на неї накотила втома. Все ж таки, день був насичений, а вона ще не відійшла від пригоди в Болотяному лісі. Перевдягнувшись у більш зручний одяг, принцеса прилягла. 

«Лише на хвильку»,  — запевнила вона себе, але коли прокинулася, за вікнами було вже темно, а з коридору лунали гучні голоси. Вона прислухалася і розчула крики батька та брата.

— Цього не буде! Щоб я — з брудною шамсенуркою!!

— Негайно повернися!

— Ні!

Фей підскочила з ліжка та вибігла на крики. Батько гнався за Боріасом коридором та розмахував якимось папірусом.

— Що сталося?

Боріас розвернувся до сестри та зиркнув сповненими гніву чорними очима на батька.

— Він хоче мене одружити на шамсенурці!

Фей вирячилася на брата та на батька, не знаючи навіть, що сказати. Гліндор, після довгої паузи непорозуміння, несподівано тихим голосом відповів:

—  Негайно до мого кабінету! Нам треба все обговорити. Це державна справа.

Не бажаючи чути заперечень, король швидко пішов у зворотному напрямку, давши зрозуміти, що це був наказ. Коли йшлося про «державну справу» кожен з членів королівської родини мав негайно відкласти усі свої справи та зосередитися на єдиному важливому питанні. Так було завжди. Навіть розбурханий та невдоволений до кісток Боріас, пирхнув та пішов за батьком. За ним побігла і Фейрін, відчуваючи щось недобре.

У батьковому кабінеті вони сіли за круглий стіл. Гліндор тримав у руках той самий папірець та мовчав. Боріас невдоволено та голосно дихав, перебираючи в руках свій улюблений кинджал, прикрашений королівським заговореним магами алмазом. Було видно, як він нервує. Фейрін ніколи не бачила старшого брата таким збентеженим. Взагалі дівчина ніколи не була близькою з братом. Давалася в знаки значна різниця у віці — понад 10 років, та й різний спосіб життя, що мали королівські особи жіночої та чоловічої статі. Проте Фейрін часто бувала у драківні, доглядала драконей та вчилися їх сідлати, навідувалася потай і до кузні, спілкувалася з королівськими зброярами, з якими добре товаришував і Боріас. 

Саме там вони найчастіше і спілкувалися. Брат знав, що батько був не дуже задоволений тим, що його донька відвідує такі місця, проте нічого не казав. Захоплені очі дівча, що розглядало металеве приладдя, викликали в ньому посмішку та умиління. Коли принцеса стала старша, вони іноді влаштовували перегони на драконях, обмінювалися історіями з полювання та розвідки. Фей ставилася до брата швидше як до бойового товариша. Завжди могла в нього запитати поради, але ніколи вони не ділилися одне з іншими власними переживаннями, побоюваннями та сподіваннями.

— Цей манускрипт передали сьогодні зранку, перед церемонією посвяти Адель. Посланець шамсенурців передав його нашим прикордонникам на брамі. Ті були здивовані, не менше за мене, як ви, діти, розумієте.

Фей справді була здивована. Подібних контактів не було вже багато років. Шамсенурці давно залишили спроби штурмувати магічний купол Амедехі або браму, проте іноді нагадували про себе, побрязкуючи зброєю загонів, що показово походжали кордоном.

— І що в ньому? — наважилася запитати Фей. 

Той чекав на запитання, даючи змогу принцесі впоратися з емоціями, тож тільки зараз простягнув донці папір з печаткою ворожої держави.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше