Глава 20. Бертин день

Завдання прийшло від редактора коротким повідомленням: «Орино, до вівторка — стаття. Як святкують собаки день народження. Щось живе, справжнє, з фотографіями». Орина перечитала двічі.

Вона навіть не стала шукати нічого в інтернеті. Навіщо, якщо є Софія, а у Софії є Берта? Ось і всі першоджерела, подумала вона, уже набираючи номер. І світлини в них точно будуть гарні — вона добре пам’ятала Бертин профіль в Алісиному Фейсбуці.

Наступного дня Орина піднялася на третій поверх і подзвонила. Двері відчинила Софія — у затишному домашньому светрі із зірками, волосся зібране в хвіст, в очах щось жваве й трохи загадкове.

— Заходь! Мама з татом поїхали у справах, бабуся з Гарфою на дачі, дід нарешті забрав їх обох. Тож ми тут із Бертою самі, — і усміхнулася так, ніби це найкраща новина за весь день.

Берта вже крутилася в коридорі, пирхала й тупотіла короткими лапками по паркету. Орина присіла, почухала її за вухом. Бульдожка заплющила очі від насолоди.

У вітальні Софія накрила стіл акуратно й зі смаком: дві великі чашки, фарфоровий глечик із молоком, тарілка ще теплих домашніх пісочних тістечок із джемом. На підвіконні стояла невелика ваза з квітами. Зовсім не нашвидкуруч, подумала Орина, вона готувалася.

— Сідай, — сказала Софія, наливаючи чай. — Я рада, що ти прийшла саме сьогодні. Коли вдома тихо, якось краще говориться.

Вони допили першу чашку, Орина вже відкрила блокнот, коли Софія раптом мовила:

— Орино, а можна я спочатку тебе про одну річ запитаю?

— Звісно.

— Про любов, — Софія дивилася прямо, без сорому. — Ти розумієш, що це таке? Як воно, коли справді любиш?

Орина здивувалася.

— Це ти мене запитуєш? Я думала, я до тебе з питаннями прийшла.

Софія усміхнулася — трохи збентежено.

— Я закохалася. В Іллю. І не знаю, що з цим робити. Просто хотілося комусь сказати. Мама здогадується, але вона мама — почне перейматися, радити. А з тобою можна просто… сказати.

Орина відклала блокнот.

— Давно?

— Мабуть, давно. Але зрозуміла — нещодавно, — Софія покрутила чашку в руках. — Він дивний. Серйозний, мовчазний, але з ним якось… спокійно. Ніби все на своїх місцях.

— Це гарний знак, — тихо сказала Орина.

Берта підійшла й поклала голову їй на коліно. Ніби теж слухала.

— Знаєш, — Софія взяла телефон, — я часто думаю про маму й тата. Вони стільки років не бачилися, а все одно… Мама точно знала, що кохає його. І ніколи не переставала. — Вона помовчала. — Мама взагалі вміє любити всіх. Тата, мене, бабусю. І Берту. І Гарфу. Для неї це все — однаково важливе.

— Широке серце, — погодилася Орина.

— Ось подивися, що вона написала у Фейсбуці на Новий рік, — Софія підсунула телефон.

Орина прочитала: 

«Підсумки року у мене короткі: усі найкращі люди та звірі поруч зі мною. Дякую»

Вони обидві помовчали. Потім тихо засміялися — тепло, трохи розчулено.

— Звірі, — повторила Орина. — Рівно поруч із людьми.

— Рівно, — кивнула Софія. — Ось такий у нас дім.

— Добре, — сказала Орина, знову беручи блокнот. — То як ви святкуєте Бертин день народження? Розповідай, мені потрібна стаття.

Очі Софії одразу спалахнули.

— О, це серйозно! Берта — людина. У сенсі, до свого дня народження вона ставиться як людина. — Вона почала гортати фото. — Дивись, ось мамин пост, коли їй виповнилося п’ять.

Орина нахилилася до екрана. Аліса написала: «Бертольдо Брехтовно, моїй улюбленій собачечці виповнюється 5 років! П’ять років такої неможливої любові)»

— Бертольда Брехтовна? — Орина підняла погляд.

— Повне ім’я, — Софія сказала це абсолютно серйозно. — Берта — для буднів. Бертольда Брехтовна — коли вона щось накоїла або коли свято.

— І яке свято виходить?

— Завжди на дачі. Там є місце, є дід, є сад. — Софія гортала далі. — Ось це фото — вона стоїть перед тортом. Ми замовляємо їй м’ясний торт для собак: паштет, варена курятина, морква шарами. Жодного борошна, жодного цукру. Суто для Берти. А ось тут — вона розгортає подарунок. Іграшку загортаємо в папір, і вона сама розриває. Намагається дуже урочисто, але лапи не дуже слухаються.

Орина розглядала фотографії. Берта на зеленому газоні, з паперовим ковпаком, що з’їхав набік. Берта, яка занурила морду в паштетний торт — вираз обличчя чистий, дитячий, безмежно щасливий. Берта з іграшкою в зубах, очі переможні.

— Дід фотографує краще за нас усіх, — пояснила Софія. — Він каже, у неї є ця… акторська присутність. Вона завжди дивиться прямо в об’єктив, ніби знає.

Вони просиділи ще довго — допили чай, Орина записала все потрібне, Берта дрімала на килимі, час від часу зітхаючи задоволено. Софія ще розповіла про Іллю — як він приходить допомагати Максиму з картинами, як мовчить, але якось правильно, як одного разу приніс їй книжку без пояснень, просто поклав на стіл і пішов. «Я потім читала три ночі», — тихо додала Софія.