Глава 15. Пісні ріки

У суботу Артем написав ранком:

«Сьогодні поїдемо в моє місце сили. Одягайся тепло. За годину буду.»

Орина одяглася швидко: джинси, теплий светр, куртка, шарф. Взяла рюкзак, кинула туди термос із чаєм, шоколад. Коли Артем під’їхав, вона вже чекала біля під’їзду.

Він вийшов із машини з сірої Mazda, усміхнувся.

— Готова?

— Готова.

Вона сіла на пасажирське сидіння, пристебнулася. Артем сів за кермо, завів двигун. Вів машину впевнено, спокійно, не поспішаючи.

— Твоя? — запитала Орина, оглядаючись.

— У батька взяв, — відповів він.

Вони їхали через місто, потім по мосту на Хортицю. Острів зустрів їх тишею: дерева голі, дороги порожні, небо сіре, але м’яке. Артем припаркувався біля туристичного пляжу, вони вийшли.

— Ходімо, — сказав він, простягаючи руку.

Вона взяла його за руку, і вони пішли берегом. Дніпро текла поруч — темна, спокійна, майже нерухома. Вітер був прохолодний, але не сильний. Пахло водою, землею, пізньою осінню.

— Тут я тренувався, — сказав Артем, показуючи на скелі вдалині. — Коли ще займався альпінізмом. Лазив по тій скелі, вчився страхувати, в’язати вузли. А потім захопився спелеологією. Зрозумів, що мені цікавіше вниз, ніж угору.

Орина усміхнулася.

— Вниз — до темряви?

— До тиші, — поправив він. — Там, під землею, ти чуєш себе. Не світ, не людей. Себе.

Вони дійшли до невеличкої затоки, де стояла стара лавка. Артем дістав термос із кавою, налив їй у кришку-чашку.

— На, — сказав він. — Гаряча.

Вона відпила, відчула тепло в долонях, у грудях. Артем сів поруч, обняв її за плечі.

— Холодно?

— Трохи.

Він притягнув її ближче. Вони сиділи, дивилися на воду. На людях вони домовилися не показувати почуттів — так було простіше, зручніше. Але тут людей не було. Тільки вони двоє, ріка й небо.

Орина повернулася до нього, і він поцілував її. Легко, тепло. Вона відповіла, відчуваючи, як щось розливається всередині — спокій, довіра, ніжність.

А потім вони почули спів.

Тихий, мелодійний, ніби з-під води. Жіночий голос лунав десь неподалік, співав без слів — просто звуки, що зливалися з шумом ріки, з вітром, з тишею.

Артем і Орина завмерли. Стояли обнявшись, боялися поворухнутися, щоб не сполохати. Голос наближався, потім віддалявся, потім знову ставав ближчим.

Артем нахилився до вуха Орини, прошепотів:

— Орина, це нова тема. Може, вона — та жінка, що пише пісні води?

Орина здригнулася, подивилася на нього здивовано.

— Що?

— Ну, — він усміхнувся, — чаклує біля Дніпра. Насправді — записує звуки ріки. Вона музикантка, шукає давній ритм, той, що колись чули запорозькі кобзарі. І гуляє, може, навіть уночі. Прогулянки — це своєрідні «репетиції» з Дніпром. Вона створює музику, яку може зрозуміти лише вода.

Орина хотіла засміятися, але замість цього поцілувала його. А потім відсторонилася, дивлячись йому в очі.

— У нас же кава є, — сказала вона. — Давай з нею познайомимося. Може, щось нове й вийде. У мене ж ще шість постів залишилося. Створимо товариський вечір містичний.

Артем засміявся тихо.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Вони пішли на звук. За поворотом, біля скель, стояла жінка. Років шістдесяти, у довгому пальто, з розпущеним волоссям, яке вітер розвівав навколо обличчя. Вона тримала в руках диктофон, співала, потім зупинялася, слухала щось, знову співала.

Орина й Артем підійшли обережно. Жінка почула їх, обернулася. Не злякалася, не здивувалася — просто подивилася.

— Привіт, — сказала Орина м’яко. — Вибачте, що перервали. Ми почули ваш спів. Це… дуже красиво.

Жінка усміхнулася трохи сумно.

— Дякую. Я записую ріку. Вона співає, знаєте? Просто треба вміти слухати.

— А ви музикантка? — запитав Артем.

— Так. Композиторка. Шукаю звуки, які зникли. Давні. Ті, що колись тут лунали.

Орина й Артем перезирнулися.

— А ви не хотіли б випити кави з нами? — запропонувала Орина. — У нас є термос. І ми хотіли б поговорити. Я веду блог про Запоріжжя. Про людей, які роблять щось незвичне. Може, ви розкажете про себе?

Жінка подивилася на них уважно, потім кивнула.

— Чому б ні. Я — Любов.

— Орина. А це Артем.

Вони сіли на камінь біля ріки, Артем налив каву в чашки, Орина дістала шоколад. Любов розповідала:

— Я збираю звуки Дніпра вже третій рік. Приїжджаю сюди в різні пори року, записую воду, вітер, птахів. Потім накладаю на це свій голос. Створюю композиції. Граю га сопілці.  Хочу випустити альбом — «Пісні ріки».