Розділ 34

Упізнаю голос Лендона і намагаюся відсторонитися. Колчестер знехотя випускає мене з обіймів, і я з жахом помічаю, що всі мої шпильки розкидані по килиму, а колись туго стягнуте в пучок волосся вільно розсипалося по спині.

— Хвилинку, — незворушно відповідає Доріан, допомагаючи мені усе зібрати, а потім, розвернувши спиною до себе, спритно скручує мою гриву у вузол і закріплює шпильками. І якраз вчасно. Бо поки я, приголомшена настільки вражаючими вміннями, кліпаю очима, двері різко відчиняються і в кабінет залітає Ґабріель.

— Доріане! Ти мене підозрюєш? — з порога кричить він.

Я злякано відскакую до невеликої канапки, захованої в ніші кімнати, і намагаюся злитися з обстановкою.

— А хіба немає причин? — скептично вигинає одну брову Колчестер. — Напад явно був підлаштований, бездушні рухалися вельми злагоджено і цілеспрямовано. Спочатку Холей, потім Колчестер, знищені каравани... І все після твоєї появи в моєму місті. Збіг?

— Та як ти можеш? — гарчить Волдо. Його обличчя червоніє від злості, а руки стискаються в кулаки. Білястий серпанок огортає кисті, клубочиться хвилями, стаючи все більш і більш щільним, поки не перетворюється на вовка. Тварина, виблискуючи сріблястими очима, загрозливо шкірить зуби.

— Ріле, тримай себе в руках! — гаркає Доріан.

Але білий вовк нікуди не зникає, а навпаки робить крок уперед, а потім повертає голову і знаходить поглядом мене. Зустрічаюся з ним очима і якимось шостим чуттям розумію, що він зараз стрибне. Буквально втискаюся в стіну, роблячи крок назад, і намагаюся не ворушитися. 

Ця ситуація здається до болю знайомою, нагадуючи той давній випадок у лісі. Нервово ковтаю і підкидаю руки до обличчя, коли звір різко присідає на задні лапи. Але наступної секунди його збиває чорний вовк, і обидва нівла починають битися, катаючись по килиму. Чоловіки, завмерши, стоять один навпроти одного, спостерігаючи за своїми тваринами. 

Від жаху нічого не розумію, часом здається, що перемагає чорний, а потім вони перевертаються, і зверху опиняється білий. Притискаю долоні до грудей і беззвучно шепочу всі відомі молитви, не в змозі відвести погляд від біло-чорного рикаючого клубка звірів, що б'ються.

За кілька секунд Доріан так само продовжує стояти, а Ґабріель падає на коліна, затискаючи передпліччя. На рукаві його сорочки починають розповзатися яскраво-червоні плями крові.

— Ти заспокоївся? — запитує Колчестер. Клубок звірів теж розпадається, і вже більш чітко видно, що лапа нівла, який належить Ґабріелю, пошкоджена, тоді як нівл Доріана твердо спирається на всі чотири кінцівки, ледь пригнувши голову в загрозливому жесті. Білий звір, тихо поскулюючи, повільно шкандибає до господаря.

— Так, — цідить крізь зуби Волдо.

— Тоді сідай, і ми спокійно поговоримо, — влаштовується за столом холоднокровний, як удав, герцог, немов і не було щойно жодної битви.

Супротивник, продовжуючи затискати передпліччя, мовчки плюхається навпроти і, закатавши рукав, починає скрупульозно розглядати рану. То ось про що згадував Доріан, кажучи, що якщо помре нівл, помре і він. Тобто всі пошкодження на тілі одне одного в них дублюються?!

— Я тебе не звинувачую, — тим часом незворушно заявляє його світлість. — Поки що... Але питання залишається відкритим. Що ти робив у Колчестері?

Ґабріель відриває погляд від понівеченої частини тіла і відкидається на спинку стільця. Його вигляд стає більш упевненим і вже не таким обуреним. І це мені рішуче не подобається.

— Ах, он у чому річ! — злегка всміхається він. — Мене туди направив Дейм, якщо хочеш знати...

— Дейм? — хмуриться Доріан.

— Саме так. Нашому братові щури на хвості принесли, що в Холеї, Рені або Колчестері готують проти нього замахи, — недобре шкіриться. — От мене і послали розслідувати цю справу. Втертися в довіру до незадоволених владою, так би мовити.

Слухаю все це, широко розплющивши очі, і намагаюся навіть не дихати, щоб не нагадувати братам про свою присутність.

— І що ж ти дізнався? — вигинає брову Доріан.

— А ось це, любий братику, я, при всій моїй повазі, доповім виключно Дейму, підкоряючись його наказу, — самовдоволено відповідає Волдо, а потім різко нахиляється вперед, спираючись на стіл. — Але деяку цікаву інформацію можу й озвучити.

Колчестер скептично гмикає і залишає пропозицію без відповіді, але, мабуть, Ґабріелю його й не потрібно, оскільки він одразу ж переходить до розповіді.

— У ході моєї захопливої і корисної роботи я зустрівся з дуже цікавим чоловічком. Цей маг раніше працював на нашого дорогого брата, у той час як ми з тобою були дітьми, — починає тихо розповідати чоловік. А я навіть злегка подаюся вперед, щоб краще розчути. — І цей самий маг, а в той смутний період він був молодим і недосвідченим помічником при магічній лабораторії, дізнався надзвичайно цікаву річ. Виявляється, благородний і справедливий король Деймон безстрашно бився з полчищами ликасів, якими сам і керував, а створив цих милих звіряток глава ковену магів, велебний магістр Катель.

Здивовано округлюю очі й ледь стримую здивований зойк. Тобто король сам же на свою рідну країну й накликав лихо, яке забрало сотні життів простих людей! Переводжу погляд на Доріана, але з його обличчя зараз складно щось прочитати, воно нагадує безпристрасну застиглу маску.

— Бідолаха Сайрус, коли це все пронюхав і усвідомив, кому служить, тут же спробував зникнути без сліду, — Волдо навіть не збирається припиняти свої одкровення, явно насолоджуючись власною значущістю. — Утім, під час чергового прориву, де полягли десятки захисників, це виявилося не важко. Малому мізків було не позичати. Але це не все!

«Ще не все?!» — невимовно дивуюся. І не дарма, бо наступні слова Ґабріеля змушують мене шоковано завмерти.

— Нівли — це теж продукт досліджень нашого рідного братика, а не трагічний результат загибелі мами, — заявляє той. — Вони з велебним Кателем, бачиш, шукали спосіб, як можна керувати ликасами. Над тобою експериментували першим, скільки тоді тобі було, а, Доре? П'ять? Я потрапив до їхніх рук другим. Як пережила подібні наруги однорічна дитина, не беруся відповісти. І лише після нас Дейм вирішив удосконалити себе. Як тобі таке?