Розділ 13

Коли за герцогом зачиняються двері, знесилено опускаюся на пуфик. Він мені й учора слугував опорою після зустрічі з вовком. Щось останнім часом занадто багато всіляких жовтооких небезпечних істот трапляється мені на шляху...

Що там говорив наш раптовий гість? Він у Суррі зібрався? У Суррі — це не обов'язково в Торн, правильно? Правильно. І не з пустої цікавості він у графство їде, там трагедія, ликаси, лісма. Часу, щоб вирушити на розвідку в моє «рідне» село і розпитувати про мене, у Доріана може й не бути. Та й з чого я взяла, що він узагалі збирається це робити? Чи не занадто я про себе високої думки?

Хоча чого тоді, питається, приходив? Дорогу спитати? Дурниця. Наче він про неї не знав. Нізащо не повірю. Отже, річ у мені. Може, Корделія Смайт таки донесла на мене, і брат короля зацікавився особою, яка невідомо звідки з'явилася? Питання, питання, а відповідей немає.

— Ой, Емі! А що ти тут робиш? — мало не перечіплюється через моє зібгане на пуфику тільце Марі, яка зайшла в будинок. — Тут після вулиці так темно! Хоч в око стрель! Ледь на тебе не наскочила...

— Герцога проводжаю, — підводжу на неї погляд, не в силах зараз що-небудь пояснювати. Усе-таки ця, на перший погляд, коротка розмова висмоктала з мене чимало сил.

— Герцога? — кладе на тумбу оберемок садових троянд тітонька. Мабуть, вона якраз увесь ранок у саду й провозилася зі своїми улюбленими рослинами, тому-то двері небезпечним панам відчиняла Сеня. — До нас сам герцог заходив? Навіщо?

— Не знаю... — відчуваю, що мене починають бити запізнілі дрижаки.

Я трималася стільки часу, грала роль, відповідала на запитання і жодного разу не затнулася. А зараз відчуваю, як відчайдушно починають цокотіти від хвилювання зуби. Навіть не віриться, що хвилину тому я була еталоном зібраності й спокою.

— Марі, мені здається, брат короля щось підозрює. Він розпитував про Торн, ставив провокаційні запитання і дивився так... так в'їдливо, так проникливо, немов намагався підловити мене на якійсь дрібниці, якійсь невідповідності. Боюся, на нас чекають проблеми...

Маріен стурбовано прикушує нижню губу, хвилину дивиться, не відриваючись, на протилежну стіну, про щось замислившись, потім, злегка труснувши головою, безтурботно відмахується.

— Я вважаю, це тобі здалося. З якого дива герцогу таке про тебе думати? Ти хіба привід давала?

Збентежено хитаю головою.

— Приводу я не давала. Але є ще Корделія...

— А що Корделія, — пирхає тітонька. — Вона по п'ять разів на день на кого-небудь та й доносить. І не до тебе їм тепер... Кажуть, біля Холея бачили хворих на лісму лисів...

Доводи жінки мені здаються більш ніж розумними, тільки от щось у серці заважає повністю відкинути сумніви.

Після сніданку я допомагаю Марі на кухні, а потім граюся із Сенею. Останнім часом якось занадто мало уваги приділяю донечці. Світ інший, а проблеми ті самі. Мама знову постійно на роботі, а дитина то в садочку, то на самоті.

Звісно, є Марі, яка із задоволенням возиться із Сенею, коли в неї є час. Але ж і в тітоньки його не так уже й багато. На її тендітних плечах лежить майже вся турбота про дім. А цей клопіт, з огляду на специфіку цього світу, набагато складніший, ніж у нас. Деякі артефакти, звичайно ж, полегшують життя, але не надто.

І моя дитина вже від нудьги і самотності з котом починає базікати, сама чула якось раз, коли проходила повз дитячу. Знаю, таке в дітей часом буває, але тривожний дзвіночок прийнято до відома.

Сьогодні ми з Амадеусом домовилися, що працюватимемо позмінно. У першій половині дня — він, а в другій — я. Такий розклад мене більш ніж влаштовує. До того ж це показує наявність довіри до мене. Значить, Амадеус вважає мене досить компетентною, щоб залишати віч-на-віч із клієнтами, препаратами, рецептами та інгредієнтами. Довчилася!

Збираюся в аптеку, коли годинник показує другу пополудні. У дверях мене на прощання цілують і обіймають Сеня і тітонька, а з-за паркану свердлять поглядом два цікавих і доскіпливих сусідських ока.

— Доброго дня, містрис Смайт! — дзвінко вітаюсб, вдаючи, що не розумію, чому жінка зігнулася в три погибелі за огорожею. — А ви загубили щось? Допомогти пошукати?

— Ні-ні, що ти! — тут же піднімається Корделія. — Не хочу тебе відволікати. Ти ж на роботу поспішаєш?!

— Та мені не важко. І час іще є... — продовжую насолоджуватися її зніяковінням.

— Ти така добра, Еміліє! — крізь зуби цідить сусідка, вичавлюючи із себе нудотну усмішку. — Але я вже знайшла! Ось! — тиче вона мені майже під ніс щось, що нагадує листочок. — Онучка попросила зібрати для гербарію гарне листя, шкільне завдання. Вона трохи старша за твою Сеню...

— О-о-о-о! — здивовано тягну. — А хіба гербарій — це не рослини?

— Рослини, — киває розгублена Корделія.

— Хмммм. Тоді до тями не візьму, що ви будете робити з богомолом?.. — знизую плечима і, розвернувшись, іду.

Ззаду чується здавлений писк і квапливий тупіт ніг, а потім ляскіт дверима.

Миттєва карма. А от не варто було за нами підглядати і підслуховувати.

Богомоли тутешні абсолютно безпечні, між іншим, але виглядають вони й справді дуже схожими на плоский листочок із вусиками. Цих комах дуже важко знайти, настільки добре вони мімікрують серед рослин. Зате в аптекарській практиці їх широко використовують. Проте не буду навіть згадувати як, такі справи краще не афішувати, а то назавжди пропаде бажання вживати ліки. Раптом там лапки богомола або сушені крила, розтерті на порошок.

Прийшовши на роботу, не гаючи часу, приймаю зміну в дядечка Маді і швидко відправляю втомленого старого додому. Останнім часом Амадеус виглядає якось не дуже. Та й усі ми, відверто кажучи, на нервах.

У підсобці ставлю грітися воду і беруся готувати мазь для ясен. У малюка Сабріни тільки почали різатися зубки, і бідолаха цілу ніч мучився і плакав. Пам'ятаю, у Сені цей етап дорослішання пройшов якось спокійно і майже непомітно, хоча й мені, бувало, доводилося використовувати гель з анестетиком.