Розділ 10

У дворі будівлі, де займаються дітлахи-дошкільнята, стоїть такий галас і гармидер, що в перший момент просто хочеться закрити вуха руками. Ніколи не бачила в нашому містечку стільки малечі в одному місці.

Так, що не кажи, а відвикла я від дитячих установ добряче. Хоча сама атмосфера легкою ностальгією стискає серце. Насправді я любила свою роботу, і діток любила, таких довірливих, щирих, безпосередніх.

Свою Сеню я помічаю відразу ж. Моя донька про щось зосереджено сперечається з рудим кучерявим хлопчаком і чорноволосою дівчинкою. Мабуть, це і є ті самі Фред і Моніка. Решта дітей теж весело й плідно проводять день під наглядом міс Томас. А міс Саліван, вочевидь, у цей час перебуває в класній кімнаті.

Привітно кивнувши міс Томас і попросивши її завтра зайти в аптеку за маззю для суглобів, входжу в напівтемне приміщення. Широкий коридор з одного боку поцяткований вікнами, що виходять у двір і на цей момент щільно закриті віконницями, а з другого — дверима в класні кімнати.

Без зусиль знаходжу клас Сені і легенько стукаю кісточками пальців по дерев'яних дверях.

— Увійдіть, — чується дзвінкий голос вчительки. 

Натиснувши на ручку і штовхнувши двері, ступаю за поріг.

— Доброго дня, міс Саліван, — життєрадісно всміхаюся.

— Доброго дня, міс Еміліє. Рада вас бачити, — не менш життєрадісно всміхається мені у відповідь жінка і відкладає вбік ручку й зошит, який, судячи з усього, перевіряла.

Обмінявшись вітаннями і швидко розпитавши про успішність та поведінку доньки, переходжу до основного.

— Сеня мені розповідала про якусь перевірку, — злегка завагавшись, починаю.

— Так-так, усе правильно, — киває вчителька і запрошує сісти на стілець, що стоїть біля її столу.

Запрошення я із задоволенням приймаю і, опустившись на сидіння, готуюся уважно слухати.

— Цього року міністерство освіти вирішило змінити деякі деталі прийому дітей до школи. Тепер класи за здібностями формуватимуться від самого початку, а не так, як було дотепер. З першого по четвертий буде всього два напрямки — магічний і безмагічний, а після четвертого — більш профільна спеціалізація.

Он як? І з чого, цікаво, такі нововведення? Якось мені від таких реформ стає трохи млосно.

— Ви даремно хвилюєтеся, це не настільки вже й страшно, — супить брови міс Саліван. — Власне, цю інформацію я збиралася повідомити всім на батьківських зборах у п'ятницю. Туди ж має прийти майстер Олівер, який безпосередньо тестував дітей, і більш детально все роз'яснити. Зрозумійте мене правильно, ви вже третя мама, яка сьогодні приходить до мене з цими питаннями. Тому прошу вас, як і інших, — дочекайтеся зборів.

Ну так, авжеж. Розумію. Але це моя дитина, і я повинна була прийти і переконатися, що все гаразд. Нехай і вона мене розуміє. Прикушую губу, але внутрішньо заспокоююся, все-таки приємно себе почувати не єдиною божевільною мамою, яку стурбували всякі пани та їхні смішні завдання.

Стримано всміхаюся і обіцяю неодмінно бути на зборах. Подивимося, хто такий цей майстер Олівер. А потім прощаюся і йду у двір забирати Сеню додому ― сьогодні занять у «школі» вже не буде, то до чого ходити двічі?

— Привіт, мам, — обіймає мене донька. — Ти сьогодні рано? У нас знову свято?

— Ні, Зайченя, але ми завжди можемо його влаштувати, — лагідно проводжу по русявому волоссю доньки, прибираючи пасма, що вибилися. — А з ким це ти сварилася?

Донька здивовано піднімає світлі брівки.

— Ні з ким. Ми спочатку сперечалися, що сильніше: вогонь, повітря чи вода. Але потім вирішили, що разом ми непереможні, як у мультику...

— Сень, ти що, про мультики розповідала?

Донька дивиться на мене, як на ненормальну.

— Ні, звісно. Я ж пам'ятаю, що це секрет.

На серці трохи легшає, але я ж розумію, що постійна тривога через ризик себе видати не зникла, а просто причаїлася холодною гадюкою всередині, щоб за кожної слушної нагоди жалити.

Сенька продовжує і далі щебетати щось про свої шкільні справи, міцно тримаючись за мою руку.

— Ти уявляєш, мам, — захлинається від захвату донька. — Я буду, як Гаррі Поттер, вчитися магії. Це мені Фред сьогодні розповів. Ми з ним в одному класі будемо. І з Монікою. І з Сані. І з Люсі. І з Джозефом. А інших я забула... — сумно схиляє голову донька, але тут же підкидає її вгору і безтурботно махає рукою. — А нічого. Завтра спитаю у Фреда. Він усіх запам'ятав.

— Отакої? — здивовано піднімаю брови. — Прямо-таки всіх?

— Ага, він, знаєш, який розумний?! — мрійливо прикриває оченята донечка, а я чітко розумію, що Сергія щойно посунули з п'єдесталу.

— Сень, — трохи відвертаю її від мрій. — Мені потрібно містеру Саймону віддати мікстуру від кашлю, давай підійдемо до нього. Он він, біля воріт стоїть.

Сеня швидко знаходить очима вусатого старого вояку і чимдуш кидається до нього. Ледь встигаю за нею.

— Містере Саймон, доброго дня! — гукає вона його, коли ми вже перебуваємо на відстані двох кроків від вартівника. — Ми вам ліки принесли!

Той здивовано озирається, а, угледівши нас із донькою, тут-таки широко розкриває обійми і підхоплює Сеню на руки.

— Як поживаєте, маленька леді? — поважно питає він, викликаючи збентежений рум'янець у моєї дзиґи.

— Чудово! — вигукує вона у відповідь. — Містере Саймон, уявляєте, я буду вчитися в школі на магічку!

Вартівник здивовано хитає головою і дивиться на мене. Я ж невизначено знизую плечима і простягаю йому мікстуру. Видно, що чоловік і радий був би потеревенити, але його відволікає один із чергових, і він, поставивши Сеню на ноги і сховавши пляшечку з ліками в кишеню, квапливо прощається і поспішає до колеги.

Донька тут-таки чіпляється за мою руку, а мою увагу привертає незнайомець, який якраз і розмовляє з черговими та містером Саймоном. Чоловік стоїть злегка розслаблено й незворушно і тримає під вуздці чорного коня, поки вартівники читають листа, якого він тицьнув їм у руки.