9.2

Наша сусідка славиться своїм гострим розумом та винахідливістю, а ще довжелезним язиком і капосним заздрісним характером. Таємні служби позаздрили б її вмінню винюхувати найсекретнішу інформацію.

А через десять хвилин ми стурбовано спостерігаємо з вікна кухні, як містрис Смайт, переодягнувшись у парадний костюм і начепивши капелюшок, покидає свій будинок і бадьоро поспішає в бік міського управління. 

Утім, у тому напрямку також розташована аптека, крамниця кушніра, булочна, центральна площа і багато інших установ, але щось мало віриться, що Корделія раптово запалала бажанням купити шубу, перекусити булочкою і прогулятися площею.

Власне за цим заняттям, чи то пак підгляданням за бридкою сусідкою, нас і застає дядечко Амадеус, повернувшись з аптеки.

— Що трапилось, милі леді? — зі здивованим смішком питає, помітивши наші зосереджені погляди, якими проводжаємо Делію. І ми поквапом ділимося з ним подробицями бесіди з нашими добрими сусідами.

— Я вважаю, що поки приводу для хвилювання немає, — гмикає він, споліскуючи руки і сідаючи за стіл. — Ну, самі посудіть, прийде містрис Смайт в управління і що скаже? Що покійний чоловік овдовілої Емілі не носив обручки? І з нею, по суті, сторонньою людиною, не побажав ділитися подробицями шлюбу? Хіба це привід сприймати її наклепи серйозно? Тим паче, наскільки мені відомо, в управлінні Корделію занадто добре знають. Вона там частий гість, як і її одвічні доноси. Сьогодні під роздачу потрапили ми, завтра Андерсони, післязавтра Уайти...

Маріен полегшено зітхає, дослухавшись до слів чоловіка і звикнувши йому довіряти у всьому. А ось мене тривога так і не відпустила. Притупилася, — це так, але не відпустила.

— Нумо обідати! — раптово командує Сеня, втомившись прикрашати пряники. — А то ви там секрети секретите, а я нудьгую.

Ми всі обмінюємося усмішками, і я підхоплюю доньку на руки.

— Звичайно ж, нумо. Ви з Марі справжні чарівниці! Усе настільки апетитно виглядає і пахне, що в мене аж слинка тече, — зізнаюся і цілую доньку в щоку.

Обід не тільки чудово пахне, але й таким же виявляється на смак, і ми перший час просто мовчки ним насолоджуємося. Але коли гострий голод утамований, я наважуюся спитати те, що мене вже досить-таки давно муляє.

— Дядечку Маді, вибачте мені мою цікавість — трохи хвилюючись, починаю. — А що вас пов'язує з братом короля?

У Марі від несподіванки випадає ложка на підлогу, і вона дивиться на мене здивованими очима. Мабуть, зв'язок чоловіка з герцогом не тільки для мене виглядає несподіваним і дивним.

Амадеус відкладає столові прибори, промокає губи серветкою і відкидається на спинку стільця.

— Свого часу мені доводилося іноді працювати на королівську службу безпеки. Співпраця почалася в повоєнний час, закінчилася років двадцять тому і не була чимось особливим. У чому вона полягала, вибачте, розповісти не можу, інформація секретна. А оскільки брат короля служив у цьому відомстві, мені часом доводилося мати справу і з ним.

Ми з Марі ошелешено перезираємося, підбираючи щелепи з підлоги. Оце так дядько Маді дає! Гаразд я, але ж Маріен теж нічого не знала. І з того, як гнівно блищать її очі, відчуваю ― дістанеться Амадеусу за таке приховування. Потім. Коли подружжя буде наодинці.

— А в мене теж є секрет, — раптово видає Сеня, привертаючи загальну увагу. — Так-так, справжній справжнісінький. Але його можу розповісти.

— І який же це секрет? — з усмішкою цікавлюся.

— До нас у школу вчора один пан приходив на урок.

— Пан? Який пан? — стурбовано питаю. Не вистачало нам ще всіляких панів до загальної купи проблем.

— Він сказав, що працює вчителем у дорослій школі. І що буде нас перевіряти, — поважно відповідає донька, чинно склавши ручки на колінцях.

— Як перевіряти? Що ви знаєте? Букви? Цифри? — спантеличуюся. А чи не зарано? Тільки-тільки середина літа наближається, до осені більше двох місяців.

— Ні, це інша пані перевіряла, — хитає головою Сенька. — А пан нам різні смішні завдання давав.

— Які? — нічого не розумію. Смішні завдання. Цирк чи що.

— Ну, наприклад, поставити руку на аркуш паперу і уявити, що він загоряється, або змусити воду в склянці закипіти або заморозити, — починає розповідати донька, а в мене поступово від здивування витягується обличчя. — Я змогла навчити пір'їнку літати. Моніка склянку, в якій була вода, змусила тріснути, і пан сказав, що це дуже добре. А Фред ледь стіл не спалив, і пан йому теж сказав, що дуже добре. А мені просто добре. Без дуже. Але ж пір'їнка літала. Я думаю, що літати краще, ніж горіти або замерзати. Правда?

Розгублено киваю. Це що за перевірки такі дивні? Переводжу погляд на Марі і Маді і бачу, що їхні обличчя теж виражають крайнє здивування. Що далі, то гірше.

Мабуть, на сьогодні з секретами вистачить.

— Сень, а де Химера? Щось давно його не видно, — оглядаю їдальню в пошуках кота, намагаючись перевести розмову на іншу тему.

Донька незворушно знизує плечима.

— Десь тут. Напевно, показуватися не хоче. Він уміє робити так, щоб його не бачили.

Ну так, кіт у нас ще той невловимий месник, буває — вдень із вогнем не знайдеш, а буває — ледь не на кожному кроці через нього перечіплюєшся.

— Та ось же він! — раптово вигукує Сеня, вказуючи на підвіконня. Переводжу туди погляд і помічаю Химеру, який безтурботно дрімає. Дожилася. Всі ці історії взагалі мені голову заморочили, що я навіть трикілограмову кицю не угледіла перед носом.

— Мам, можна я вже піду? — цікавиться, і, угледівши ствердний кивок, хапає з підвіконня котика, який відразу ж безвольною ганчірочкою обвисає в неї на руках, і волоче його до себе в кімнату.

От разюче, нас усіх його величність Кіт ігнорує завжди, за винятком того часу, коли хоче підкріпитися, не дозволяє себе гладити, носити на руках і взагалі проявляти усілякий інтерес до його пухнастої шкурки. Інша річ Сеня. Вона з ним могла творити що завгодно, не ризикуючи отримати пазуристою лапою по носі. Та й тягався за нею Химера всюди, як прив'язаний, хіба що в школу з донькою не ходив. Але це не точно.