Розділ 9

Сьогодні в мене вихідний. І в Сеньки, і в Марі, і навіть в Амадеуса. Щоправда, дядечко вирішив усе ж попрацювати в першу половину дня, але після обіду обіцяв бути вдома. Марі сяє, як мідний п'ятак, і пече його улюблене печиво, Сеня їй із задоволенням допомагає, а я ось вийшла на подвір'я розвісити білизну. Кулінарія — це не моє, от на всі сто відсотків.

Беру в руки простирадло, струшую, розбризкуючи крапельки вологи навсібіч, і, закинувши на мотузку, ретельно закріплюю прищіпками.

— Доброго дня, міс Емі! — вітається через паркан наш сусід містер Смайт. Спершись на нього, він завмирає і починає уважно мене розглядати.

Від його погляду, такого неприхованого і злегка відвертого, мені стає ніяково.

— Доброго дня, містере Смайт, — якомога сухіше відповідаю, навіть не відриваючись від своєї справи. Сподіваюся, до нього дійде, що мене зовсім не цікавлять одружені чоловіки, які за віком годяться мені в батьки.

— Міс Емі, ну що ж ви?! — розпливається в солодкуватій усмішці. — Я ж просив вас називати мене просто Джоном.

Мабуть, усе ж не доходить.

— Дякую, містере Смайт. Але виховання не дозволяє мені фамільярничати з людиною, яка настільки перевершує мене за віком і становищем, — цього разу вже я злегка кривлю губи в усмішці, щоб, не дай Боже, чоловік не подумав, що я його ображаю. А що?! У Джона Смайта ціла взуттєва крамниця в Колчестері і парочка менших у Рені та Басі, але там заправляють його сини. А я проста помічниця аптекаря, та ще й приживалка в чужому домі. Як не крути, ми не рівня.

Мій співрозмовник зніяковіло відкашлюється.

— Джонні! — долинає з боку сусідського будинку верескливий голос дружини містера Смайта. — Не забудь купити молока на зворотному шляху!

Здригнувшись від несподіванки, Джонні розпливається в догідливій усмішці і розвертається до своєї благовірної.

— Як скажеш, люба, — негайно відповідає він і, поспішно піднявши капелюха, ретирується, побажавши мені всього доброго.

Внутрішньо гмикнувши, відповідаю сусідові тим самим, усе так само зосереджено розвішуючи білизну. Не вистачало ще, щоб його дружина мене в чомусь запідозрила. Хоча вона не може не помічати, що її чоловік жодної спідниці не пропускає, шукаючи нагоди позалицятися. От Генрієтта, молоденька продавчиня з булочної, його знаки уваги взагалі вельми прихильно приймає. Хоча не уявляю, що молода й симпатична Етта знайшла в цьому старому бабії?

— Емі, — дружина містера Смайта якось непомітно займає його місце біля огорожі, так само спираючись на дерев'яні балки паркану. — Як ви з донькою освоїлися на новому місці?

Усмішка сусідки мені не подобається точнісінько так само, як і її чоловіка. Надто добра. Навіть підозріло добра. Невже помітила інтерес свого Джонні?

— Дякую, містрис Смайт, — якомога спокійніше відповідаю. — Усе чудово.

— Чудово, чудово, — блискає очима вона у відповідь. — Яка ж ти розумниця! Дядечку в аптеці допомагаєш, не якась там нахлібниця з провінції, чесно відпрацьовуєш свій куток у його домі.

От же змія. Знайшла чим вколоти. Хоча, можливо, якби я була із цього світу, все б у Корделії Смайт вийшло. Але оскільки я вже давно відростила собі вельми грубу шкурку, ще будучи на Землі, тоді, коли всі, кому не ліньки, засуджували спочатку мій ранній шлюб, потім таку ж ранню вагітність у вісімнадцять років, розлучення та інше. Тому укуси Делії мене жодним чином не зачіпають.

— О, ви маєте рацію, містрис Корделіє. Я щодня дякую небесам за щедрість дядечка і тітоньки! — досить-таки щиро і без страху відповідаю, дивлячись їй прямо в очі.

Жінка швидко-швидко киває головою, погоджуючись зі мною, і супить брови, придумуючи наступне запитання.

— Важко, напевно, тобі одній такій молодій і без чоловіка? — через секунду лунає її співчутливий голос.

Я мовчки знизую плечима. Добре, що залишилося зовсім небагато розвішувати.

— Ти чоловіка, мабуть, дуже сильно любила? — не вгамовується вона. — Такий красень був! Бачила, він до Марі років зо два тому приїжджав. Тільки от... про тебе не згадував. І про доньку.

Корделія підозріло мружиться.

— Він такий скромний був, мій Еван, — ледь тремтячим голосом відповідаю я. І чого це вона причепилася?

— Так-так, дуже скромний, — киває містрис Смайт. — І обручки не носив навіть. Я ось йому свою Франческу сватала, подумавши, що він неодружений, так хлопець тільки відмовлявся, а про дружину ні слова...

— А ще забобонний, — на ходу придумую. — Пристріту боявся і ховав від усіх наше сімейне щастя...

У сусідки відвисає щелепа, а я, скориставшись її замішанням, втікаю в будинок, навіть не попрощавшись. Але лопатками відчуваю її пильний погляд, який, здається, обіцяє нам проблеми.

— Чого вона хотіла? — на порозі зустрічає мене стурбована Марі.

— Нічого особливого. Згадувала приїзд Евана і те, як сватала йому свою доньку.

У Маріен здивовано піднімаються брови.

— Отакої! І коли тільки встигла, проноза стара?! — обурюється тітонька, крадькома поглядаючи за спину і стежачи, щоб Сеня, яка в цей момент прикрашає печиво глазур'ю, не почула лайки.

Знизую плечима і ставлю дерев'яну діжку, в якій виносила прання на подвір'я, на підлогу. Неприємне передчуття тоненькою скалкою оселяється в серці.