6.2

Так, Емі, не дрейф. Ти сьогодні дивилася в очі смерті й майже цілувалася з небезпечною звірюкою, що тобі якийсь Доріан ан Ріель!

— Майстер Амадеус вирушив до міського управління повідомити, що в колчестерському лісі з'явилися вовки, хворі на лісму, — чітко рапортую я, намагаючись, щоб тремтіння в голосі не було помітним.

Його світлість хмуриться ще більше.

— Видно, ми з ним розминулися, — бурчить він собі під ніс і виходить.

А я полегшено переводжу подих. І навіщо він заходив по дядечка Маді? Які справи можуть бути між простим аптекарем і братом короля?

Спантеличено кусаю губи, витріщившись на зачинені двері, поки не чую з підсобки знайоме шипіння води, що збігла з каструлі на плиту, і кидаюся туди.

А там, взявшись до роботи, на якийсь час забуваю про нещодавнього загадкового відвідувача, поки не повертається дядечко Маді.

— Вас шукали, — висунувши ніс з-за шторки, сповіщаю, щойно він заходить.

Амадеус знімає плащ, вішає його на гачок біля дверей і прямує до мене в підсобку.

— Овва! І хто це був? — цікавиться він, споліскуючи руки під краном. — Знову містрис Діккінс, у якої вкотре розігралася мігрень?

— А от і не вгадали, — прикушую зсередини щоку, щоб не видати свого хвилювання. — Герцог Колчестер.

На обличчі аптекаря не здригається жоден м'яз, утім, за бородою особливо й не розгледиш.

— Він мене знайшов, — відповідає він і замовкає, вдаючи, ніби зосереджено витирає руки рушником.

Мені дуже хочеться розпитати дядечка про причини цього дивного візиту, але дзвіночок над дверима кличе мене в зал, і я вирушаю на звичне робоче місце.

Люди йдуть косяками, один за одним, і я ледве встигаю їх обслуговувати, незважаючи на допомогу самого Амадеуса, який викроює кілька хвилин, щоб теж підсобити з покупцями в перервах між приготуванням замовленого зілля. Таке відчуття, що не літо надворі, а справжнісінька зима, коли застуди, забої та переломи — звичне явище.

Під кінець дня я нагадую собі вичавлений лимон і не можу не те що говорити, а навіть ворушитися. Добре, що аптека розташована недалеко від дому, і ми, замкнувши двері на замок, повільно вирушаємо в його бік, уже передчуваючи гарячу вечерю і тепле, затишне ліжко. 

Але на півдорозі нас перепиняє містер Андерсон, наш швець, який ненароком під час виконання чергового термінового замовлення завдав собі глибокої рани. Майстер Амадеус повертається з ним в аптеку, а мене відправляє додому, запевнивши, що йому допомога не потрібна. Накласти шов і продезінфікувати рану він цілком може й сам.

Знизавши плечима і попрощавшись із чоловіками, продовжую вже свій шлях сама. Але, пройшовши кілька кроків, розгублено завмираю від чіткого відчуття погляду в спину. Злякано озираюся, але нічого не помічаю, хоча в тіні мені на мить здається, що я бачу відблиск вуличних ліхтарів у жовтих очах чорного вовка.

Від страху пересмикую плечима і прискорюю крок, відчуваючи, як наростає напруга. А коли попереду помічаю принадно освітлені вікна нашого дому, мало не бігом кидаюся до його дверей. І тільки-но зачинивши їх за собою, полегшено видихаю.

«Так, Емі, нерви в тебе розхиталися», — подумки гмикаю я і, скинувши плащ, проходжу в їдальню, де вже Марі та Сеня накривають на стіл.

— Мамусю, — кидається мені на руки донька і повисає на мені, як маленька мавпочка, обхопивши руками за шию, а ногами за талію. — Я так скучила!

З насолодою притискаю до себе тендітне дитяче тільце і цілую її в рум'яні щічки.

— І я за тобою шалено скучила, люба!

Усе ще обіймаючи Сеню, зустрічаюся поглядом із Марі.

— Як ти, Емі? — із занепокоєнням питає вона.

Видно, що напад на мене зачепив і її душу.

— Усе добре, — поспішаю її запевнити й вирішую не переповідати про свої нещодавні страхи та відчуття, щоб не хвилювати милу жінку. А потім і зовсім переводжу розмову на іншу тему.

— Майстра Амадеуса по дорозі перехопив містер Андерсон, — зсаджую Єсенію на підлогу і беруся сервірувати стіл. — Він, звісно, запевняв мене, що швидко впорається, але ви ж знаєте містера Андерсона. Він ще пів години дядечку Маді буде на дружину скаржитися і в паб запрошувати пропустити по пінті елю.

Марі поблажливо всміхається, ставлячи на стіл таріль із запеченою куркою.

— Ну, нехай сходять, перемиють дружинам кісточки. Іноді джентльменам це потрібно не менше, ніж дамам.

— Ох, тітонько Марі, ви чудово знаєте, що дядечку Маді гріх на вас скаржитися. Та й він ніколи б собі такого не дозволив. Хоча не всім, звісно ж, так пощастило з другими половинками, як йому.

Маріен зніяковіло махає рукою і червоніє від задоволення.

Амадеус усе-таки не піддається на вмовляння шевця і незабаром з'являється на вечерю, яка минає у веселій та дружній атмосфері. Теми хвороби, що шириться серед вовків, ми старанно уникаємо, щоб не налякати Єсенію, і воліємо розмовляти на абстрактні теми, поки втома не розганяє нас усіх по ліжках.

А вночі до мене уві сні приходить герцог. Я знову опиняюся на лісовій галявині разом зі скаженим звіром. Але цього разу мене захищає від нього не чорний вовк, а Доріан ан Ріель, і, перемігши супротивника, проводить окривавленою рукою по моїй щоці, немов залишаючи на ній свою мітку.

Любі мої, дякую, що залишаєтеся з героями в найскладніші моменти! Якщо історія Емілії вам відгукується, підтримайте її вподобайкою та обов'язково додавайте книгу до своєї бібліотеки, щоб не пропустити продовження.

Підписуйтесь на мою сторінку, а також щиро запрошую вас до мого телеграм-каналу «Фентезі Лис🦊»! Там я викладаю атмосферні ілюстрації до книги, візуали героїв та ділюся іншими цікавими новинами. Ваша увага та підтримка неймовірно гріють мені душу! 🥰

З любов'ю — ваша Олеся.