Глава 16

По палацу поповзли чутки, що не дивно, всім було цікаво, хто ж ховається в замкнених кімнатах, тобто моїх і хто проживає в сусідніх? У ту кімнату входили всі, але хто живе так і не рознюхали. Спершу мене розважали ці історії, Ліса виявилася любителькою поговорити, але під кінець другого, марного тижня готова була лізти на стіну. Крапля теж розважала мене, але говорити на щастя чи ні, вона не могла. Їй подавай енергію та почухування.
- Ми стоїмо на місці, — сказала дракону, варто було тому переступити поріг кімнати. Його все ще бачила я та Імператор, у якого через розмови зі своїм богом, розвинулася мігрень.
- На жаль, нічого більше ми зробити не можемо, — знизав плечима чоловік, сідаючи в крісло біля каміна. Описувати оздоблення кімнати, яке як під копірку, схоже з їх гостьовим будиночком і набив мені оскомину, не стану. Готика – чорне, червоне та жахливе. Чудовий стайл для депресухи.
- Я скоро сама вирушу на їхні пошуки, — пригрозила, стаючи навпроти ящера і свердлячи його злим поглядом. Нудно, чорт забирай, сидіти тут самій, ні телевізора, ні інтернету, ні чорта.
- І помреш, як тільки переступиш поріг палацу.
- Прям таки, — буркнула. Ось навіщо згущувати фарби? Не чергують вони тут, не чекають моєї появи. Мені здається, дамочки навіть не в курсі про мою появу на арені.
- Вони знають, — прочитав сивий думки.
- Звідки? - Втомлено зітхнула. Так, від неробства втомлюєшся ще більше, ніж від роботи.
- Сигізмунд зв'язувався з Пітьмою.
- І чому ти мовчав?
-Тому, що розповісти нема чого. Він закликав її, а зараза не з'явилася, лише телепатично поцікавилася, що треба.
- І? - Поспішила.
- Він доповів, що ти повернулася і готовий віддати.
- Навіть так, — простягла закипаючи, знаю це все потрібно для упіймання богинь, але прям так, віддати, як річ якусь. - І що вона відповіла?
- Залиш собі, — знизав плечима дракоша, а я опустила руки. Наш план не спрацює, я їм не потрібна і сиджу під замком дарма. Побачивши протест, на моєму обличчі Фаль підняв руку. - Не поспішай з висновками. Ти їм потрібна.
- Не думаю.
- Вони вичікують, — впевнено промовив Фалькорр. – Хочуть переконатись, що мене немає поблизу.
- А ти певен, що вони не зможуть тебе виявити?
- Так.
- Як скажеш, але більше під замком я сидіти не буду!
- І куди ти зібралася? - Пролунало знущально, йому ж звичайно пофіг, він ходить де хоче і робить, що хоче. А ось я, нікуди далі вбиральні не ходжу.
- Хоча б у сад, — уперто підняла підборіддя, якщо буде потрібно, влаштую скандал, або як раніше, вилізу з вікна, досвід є.
- Не треба нікуди лізти, — знову прочитав думки дракоша, — по обіді вийдемо до саду.
- Дякую, — слово було просякнуте сарказмом і мужик це зрозумів, але відповіді не було, він лише розтягнув губи в посмішці. Ах, так, забула вам розповісти, наш супер всемогутній дракон поголився і став виглядати молодшим, набагато молодшим, чим викликав у мені заздрість. Йому не зрозумій скільки років, а виглядає максимум на сорок. Сивина звичайно, змушує задуматися, але без бороди й в нормальному одязі, мужик нічого такий. Кого треба вбити, щоб не старіти?
Обід, принесений Лісою на двох, дракон побажав трапезувати зі мною, проковтнула практично не жуючи, дуже вже хотілося на свіже повітря. Фаль, спостерігаючи за моїм поспішним поглинанням лише посміювався, дякую, що не коментував.
- Я все, — відклавши прилади, подивилася на чоловіка, що дуже повільно жував.
- У мене буде нетравлення, — хвилин за п'ять, дракон відклав виделку і витерши рот лляною серветкою, зітхнув. - Ходімо.
Вставши з крісла біля каміна, де був накритий невеликий чайний столик, сивий кинув шматочок тканини в жирну тарілку. Ось що у них тут за жахлива звичка? Будь я прачкою, вночі їм усім горлянки перерізала за таке.
- Магія, — зітхнув чоловік, закочуючи очі.
- Знаєш, мені не дуже комфортно, що ти читаєш мої думки, — буркнула, виходячи з кімнати. На нас знову був полог, який пообіцяли зняти вже на вулиці. Десь у закутку саду, де ніхто не зможе мене побачити. Навіщо знімати, ну та гаразд.
Проходячи повз тронний зал, де двері відчинені навстіж, почула голос Стікура і моментально завмерла.
- Вона жива!
- Стік змирись, її більше немає! - гаркнув Імператор, доведений до сказу, а мені так прикро за коханого стало. Хотілося ввірватися в зал і прокричати, що ось вона я, але він, як і всі інші, не побачить мене.
- Так треба, — на плече лягла величезна лапища. Адже це він наказав Сигізмунду мовчати, саме через нього некроманта переконують у моїй смерті й наказують опустити руки.
- Після, можеш побити мене, — миролюбно прошепотів Фаль, хапаючи за передпліччя і відводячи якомога далі.
- Йому боляче, мені боляче, — жалібно прошепотіла.
- Знаю маленька і розумію вас обох, — зітхнув дракон, відводячи погляд. – Але так треба.
- Ненавиджу твоїх дочок, — буркнула, вириваючи руку і самостійно прямуючи до саду, а серце рвалося назад, хотілося подивитись на коханого, почути ще хоч одне слово.
Така очікувана прогулянка не принесла задоволення, хотілося зачинитися в кімнаті та просто плакати. Але, чорт забирай, я так довго її вибивала, та й сльозами тут не допоможеш. Ось зловимо богинь, від душі по мордах надаю, а потім і Фалькорру.
Похмуро плентаючись по барвистих алеях, не звертала уваги на дракона, що трохи відстав, мабуть, давав час заспокоїтися/змиритися. Сонечко сяяло, пташки співали, все навколо пахло, а на душі бридко. Адже тут, по суті, зовсім одна, мама в іншому світі, Стік теж далекий, на мене відкрито полювання і хто знає, як усе тут обернеться.
- Фаль, пообіцяй, якщо твої дочки все ж таки доберуться до мене, ти зробиш так, щоб мама забула про мене, і не сумувала, — не обертаючись звернулася до чоловіка.
- Що за нападницький настрій?
– Просто пообіцяй.
- Обіцяю.
Добре, тепер можна далі депресувати на свіжому повітрі. Звивисті доріжки імператорського саду завели в глиб території. Опинившись за палацом, розгледіла вдалині ліс, що прилягав до ділянки та найімовірніше був власністю Владики.
- Знімаю полог, — попередив Фаль.
- Навіщо? - Знизую плечима, обертаючись. - Мені все одно як гуляти.
- Так треба, — сказав чоловік, змусивши насторожитися. Обернувшись до нього, не помітила жодних змін. - Мене ніхто не бачить і не чує. І якщо, що пам'ятай я поруч і не дам тебе образити.
А ось це реально викликає паніку! Розвернувшись, щоб озирнутися, нічого дивного чи лякаючого не помітила. Хотілося прямо зараз заїхати лускатому по пиці, за нагнітання атмосфери, і так вся на нервах. Доклавши зусилля і пообіцявши собі, потім все згадати, заспокоїлася, зітхнула, і попленталася далі по вимощеній темним каменем доріжці.
Природа буяла фарбами, то тут то там, виднілися кислотні відтінки квітів, раніше мною не бачених, дерева з яскравим забарвленням. Що примітно, навіть кора в деяких була не звичного, коричневого кольору, десь помаранчевого, десь фіолетового загалом дивно все.
- Мій татко думає, що найрозумніший? - Несподівано пролунало в голові, потім Пітьма істерично засміялася, та так голосно, черепушка мало не луснула.
Схопившись за голову, впала на коліна, з носа закапала кров, зливаючись з бруківкою під ногами. Десь на задвірках чути голос дракона, що закликає не хвилюватися, але головний біль був сильний і відмахнутися як від настирливої мухи не виходило. Скроні все більше стискало, у вухах стояв гул, здавалося десь поруч сідає літак. Коли ж вони припинять ґвалтувати мою голову?
Мить і все різко припинилося, відчувалися відлуння, але тиск зник, слух повертався і я знову чула істеричний сміх Рі, тепер не в голові, а поряд.
- Я перехитрила татка, — шалено реготала богиня, танцюючи.
Господи, дай сили. Упершись руками в камені, на яких лежала, сіла на попу й обтерши рукавом сукні сльози, що набігли на очі, озирнулася. Ми знаходилися в якійсь печері й вона виглядала не так як дракошина. У нього можна сказати навіть, затишно було, тут же грубо обтесане каміння, смолоскипи, що чадять і пара матраців біля стіни. Жодних зручностей.
- Ласкаво просимо до нашої оселі, — хіхікнула брюнетка, уважно спостерігаючи за мною і бачачи огиду, що прослизнула на обличчі. – Бачиш, куди нас загнав рідний батько?
- Ви вбили рідну матір, — буркнула, обтрушуючи долоні, на які налипли грудки бруду та соломи.
- Ой, коли це було, — відмахнулась жінка, а мої брови поповзли вгору. Вона точно божевільна і я, чорт забирай, з нею наодинці.
- Де Са? – Обережно поцікавилася, колись читала статтю, що з безумцями треба поводитися обережно і в жодному разі не злити їх. В надії, що молодша сестра адекватніша, ще раз оглянула печеру, але, на жаль, ми все ще одні.
- Сестричка відволікає батька, — пояснили, підходячи ближче. Присівши навпочіпки, поряд, Пітьма зробила співчутливу морду, ніфіга не переконливо. - У тебе тут кров, — вказала на свій ніс, божевільна.
Знаю, буркнула про себе й обтерла багатостраждальним рукавом, адже така гарна сукня була ніжного, персикового кольору. Ще й сукню мені зіпсували вівці, хоча чому тут дивуватися, життя моє вони зіпсували сильніше.
- Фаль знайде вас, — впевнено промовила, дивлячись у чорні очі.
- Ніколи, — хіхікнула жінка навпроти та схопилася на ноги.
- І що ти збираєшся робити зі мною? - Дуже важливе питання.
- Переселюся у твоє тіло, — знизує плечима, а в мене мову відібрало. Переселиться у мене? Навіщо? Не хочу! – Я пробувала з мешканками нашого світу, але, на жаль. Вони не підходили.
- І що станеться зі мною, якщо я не підійду? - У горлі утворилася грудка, але виявляти слабкість не час, важко проковтнувши, знову подивилася в чорні очі.
- Навіть не знаю, — легковажно сказала Рі, — хтось помирав, чиєсь тіло просто лопалося, по-різному.
Фалькорр ти де?! Вигукнула подумки, ти обіцяв бути поряд і допомогти мені! Але як і слід очікувати у відповідь тиша. І ось як вони його обдурили? Хоча чого дивуватися, мужик проспав усе на світі і його віра у свою незламність зіграла з нами поганий жарт. Вічно не тим довіряю.
- І Са згодна з цим? - Щось підказує мені, що Світлу відправили відволікати тата не просто так.
- Поки вона повернеться ми закінчимо, — відмахнулась Пітьма. - так, що припиняй тріпатися. Підійди до мене.
- Ти реально віриш, що я погоджуся на це добровільно? - Брови злетіли вгору, а рот скривився в зневажливій гримасі.
- Щоб дістатися до нас, тато зняв з тебе всі захисні заклинання, — темна голова хитнулася з боку на бік. - Мені нічого не варто захопити твоє тіло та керування ним. Так, що мені не дуже важливо, добровільно чи ні.
- Яка ж ти тварюка, — не витримала, у мені вирувала злість, ненависть і безсилля. Що я можу, без магії, проти богині? Та й будь та магія в мені, толку, ніхто ж не навчив нею користуватись.
- Ну, значить по-поганому, — знизує Рі плечима і скидає руку, з долоні виривається чорний потік та впечатується прямо в центр грудей. Руки та ноги моментально стали ватяними, а думки розбіглися як таргани. Десь на задвірках свідомості усвідомлювала, що мене зараз вбиватимуть, але вдіяти нічого не могла, тіло припинило мене слухатися.
Пітьма ще раз хіхікнув, відвернулась і зробивши кілька кроків, зникла в ніші, яка раніше була мною не помічена. Я ж як маріонетка залишилася стояти на місці. Спроба призвати тіло до порядку, завершилося фіаско, жоден м'яз не спрацював на команду. Та й мозок посилав їх якось ліниво. Ось так і помру в цьому чортовому світі, не належачи собі.
Тим часом все ще сміючись, чим страшенно дратувала, знову з'явилася Рі, в руках вона тримала кинджал і кубок. Ой йо. Сподіваюся, вона не збирається пустити мені кров, а потім її випити.
- Мені нудно, — простягла Пітьма, не вистачало ще губки качечкою скрутити! Помах руки, спрямований у мій бік і вона знову хіхікнула. Якби могла рухатися, стукнула б її чимось. - Я повернула тобі здатність говорити.
- Навіщо? – І справді можу.
- Побавиш своїм обуренням, та й твої крики розбавлять тишу, — тиць моя радість. Щоб вона там не робила зі мною мовчатиму! Рішення прийняте, ось би ще слово стримати. Адже якщо вона почне різати, не втримаюсь, як би не намагалася. Гаразд, не панікуватимемо раніше часу, хоч якого біса, вже можна!
- Ну ж, поговори зі мною, — простягла божевільна, ставлячи кубок на підлогу і туди встромляючи кинджал. Ей, якщо ти різатимеш мене, то це не гігієнічно! Фраза пролунала лише в моїй голові, адже не збираюся приносити їй хоч краплю насолоди.
- Бріа-а-ана, — сказала Пітьма, — ну ж. Давай як у ваших фільмах, поговори з маніяком, потягни час, сподіваючись на те, що допомога прийде вчасно. Я навіть готова викласти усі свої підступні плани.
Мені дуже хотілося відкрити рота і послати в піший, сексуальний маршрут, бажано надовго, але мовчу. Саме не бажанням розважати, тягну час, адже Фаль обіцяв бути поряд і не дати мене образити. Якщо ящірка луската не виконає своїх обіцянок і я все ж таки помру, буду до кінця його днів з'являтися в снах. І милі вони зовсім не будуть.
- Яка ж ти нудна, — простягла Рі й підійшовши майже в щільну, присіла. Тяжко зітхнувши, мабуть, показувала, що розчарована в мені богиня уважно оглянула з ніг до голови. Поза правда дивна, навіщо знизу вгору дивитися? Але хто їх божевільних зрозуміє. Хитнувши головою і, щось собі прикинувши, брюнетка знову схопилася на ноги й, підійшовши до кинджала, витягла його з землі. Звичайно ж, не обтрусивши налиплі грудки бруду і що дивно, підлога не була сирою, звідки волога?
Позітхавши ще хвилину, жінка струснулась і відійшовши на кілька кроків, почала креслити коло, тим самим тесаком. Антисанітарія повна. Намалювавши ідеально рівне коло, як у них у всіх це виходить, Темна підняла чорні очі й вп'ялася в моє обличчя.
- А давай додамо драми? - В очах засвітився тріумф, здавалося вона зараз заплескає в долоні й на місці стрибати стане. Але я все мовчу, чим виводжу її із себе. Звичайно, не найкраща тактика, психів радять не злити, але мило розмовляти, якось не тягне. - Ух, зараз, щось буде, — промуркотіла вівця, так по-іншому назвати хотілося, але дівчинка я культурна.
Завмерши на мить, брюнетка змахнула рукою і втупилася в одну точку, дивлячись мені за спину. На жаль, я позбавлена можливості обернутися, тому зі страхом чекала на нову витівку і так, вона не розчарувала.
- Брі! - пролунав до болю знайомий голос, за спиною.
- Ні, — прошепотіла, благаючи дивлячись на жінку. Чорт, якщо хоче я говоритиму, про все, але тільки не він. Я не хочу, щоб він постраждав. Як ви вже здогадалися, за моєю спиною стояв Стік. Кілька миттєвостей чоловік приходив до тями, а потім кинувся до мене.
- Не так швидко красень, — посміхнулася Рі, спостерігаючи за мною. Вона бачила мій відчай і насолоджувалася ним.
- Що тут відбувається? – поцікавився некромант, підходячи до мене та торкаючись руки. На жаль, торкання не відчула, лише краєм ока вловила рух.
- А ми тут ритуал вирішили провести, — усміхнулася брюнетка, жонглюючи кинджалом. – І ти нам допоможеш.
- Брі виконала твою умову, — не бачила, але відчувала, як чоловік насупився.
– Вона не уважно читала контракт, – продовжувала знущатися Пітьма. Зловивши, вкотре, ножик, посміхнулася і поманила Стіка до себе. - Підійди до мене милий хлопчик.
- Стік, — ковтаючи сльози, які так не вчасно наповнили очі, — Тікай.
- Я нікуди не піду, — буркнув дурний некромант і впевнено підійшов до богині. Вставши навпроти неї, швидко озирнувся через плече. Хотів переконатися, що зі мною все гаразд. На жаль, дорогий, це не так.
- Вона вб'є тебе, — спробувала переконати впертого віслюка.
- А ось тут ти не права, — розчаровано хитнула головою брюнетка. – Я надто люблю хлопця. Прикипіла до нього і як тільки отримаю тіло ...
– Фу! - Вирвалося. Реально фу, вона вирішила ще й так моїм тілом скористатися.
- Дурна, — посміхнулася Рі, потім стрепенулась. – Досить балакати, час і ділом зайнятися.
- Ти ж хотіла поговорити, — нагадала про недавнє бажання, тепер і мені хотілося. Правда не з нею, хотілося переконати Стікура втекти. А цей упертюх відвернувся і дивився лише на богиню. Ну ж бо любий, подивися в мої очі, прочитай все, що я хочу тобі сказати. Але ні, чоловік наполегливо, адже я знаю, він відчуває мій погляд, не повертався.
- Хотіла і поговорю, — лагідно посміхнулася Рі. - А Стік, милий хлопчик, допоможе з підготовкою.
- Відпусти його, — прошепотіла, благаючи дивлячись у чорні, бездушні очі.
– А я його й не тримаю.
- Я без тебе нікуди не піду, — майже в один голос з божевільною, сказав некромант.
- Рі, — чергова спроба достукається. - Я зроблю все добровільно, тобі не доведеться керувати мною. Тільки відпусти його.
– Я ж сказала, що не тримаю його. - Чорні очі блиснули, тварюка насолоджується тим, що відбувається, їй подобається моє приниження.
- Відправ його назад, — благаюче, — без твоєї допомоги він не зможе сюди повернуться.
– Не зможе, – підтвердила.
- Відправ, — знову попросила, ігноруючи розгніваний погляд некроманта, який зволив подивитися на мене. - Я зроблю все, що хочеш.
- Бріанно! - Рикнув Стік, палаючи глазюками.
- Я зараз не з тобою розмовляю, — грубо відбрила, серце на мить завмерло, йому не подобався тон, та й слова, але інакше не можна. – Рі.
- А ти й так усе зробиш, — знизала плечима богиня, стріляючи очима, які сяяли сміхом і передчуттям. - А він піде лише за своїм бажанням.
І ось як переконати божевільну? Як убезпечити коханого? Знову наговорити йому гидоту? Так не повірить, та й тепер навряд чи відступиться. Стікур чудово бачить все, він знає, що тут не з власної волі й що не виживу після ритуалу. Чорт, набагато простіше було б, якби він був із мого світу, наші чоловіки, ніколи не пожертвують собою. Та й образити їх простіше простого, досить буркнути грубе — відвали й він вже надувши губи та насупивши ідеально вищипані брови, йде в захід сонця. Це я зараз, утрирую, через страх, не всі мужики такі, але описаних вище, більшість. Це завжди пригнічувало, зараз же стало б величезним плюсом. Не хочу, щоб він постраждав чи брав участь у всьому цьому.
- Стік, — спроба не катування, як то кажуть. - Дуже тебе прошу піди.
- Ні, — як завжди лаконічний.
Словами до нього не достукатись, а розпач у моїх очах він стійко ігнорує. Ух який. І тепер якраз не до місця, помітила, що коханий сильно схуд, під очима залягли величезні тіні, між брів утворилася похмура складка. Він шукав мене, переживав та страждав. Як я можу дозволити йому побачити мою смерть? А в тому, що помру вже не сумнівалася. Адже знай, де нас шукати, Фаль вже знайшов би й розібрався з усім.
- Пора продовжити, — посміхнулася брюнетка, підморгуючи мені. Мені залишалося лише зло скрипнути зубами та зробити ще одну спробу переконати некроманта. Але він уникав мого погляду, а на заклик ніяк не відреагував. Що він творить, чорт забирай?
– Що за ритуал? - поцікавився некр, підступаючи ближче до Рі.
- Переселення, — хіхікнула дівчина, знизуючи плечима. Знов озброївшись ножем, вона повернулася до ідеального кола. У центрі кола брюнетка накреслила все того ж, чоловічка-огірочка, з піднятими до верху руками. Праворуч і ліворуч, дві лінії, від них ще по дві та в завершення, на кінцях прямої наконечник стріли. Вийшов собі такий дивний чоловічок, з двома напівбратами, що вросли в його тулуб. А ні, знизу так само намалювався братик, ідентичний двом іншим. По чотирьох сторонах від чудика, Рі вивела руни, не знайомі мені, і це не дивно, адже вивчити їх усі, так і не спромоглася.
Спостерігаючи за діями Пітьми, бачачи зосереджене обличчя, мерехтливої, часом жінки, хаотично роздумувала, що робити. На розум нічого дієвого не спадало і перевівши погляд на некроманта, що з цікавістю спостерігав за богинею, трохи здивувалася. Не знаю, що таке, але щось з ним не так. Погляд, зовнішність, усе він, але, щось не те, відчуваю серцем. Та й не став би Стікур спокійно стояти осторонь і з цікавістю заглядати брюнетці за плече. Він би спробував домовитися, чи став би загрожувати, я його знаю. Хоча, в голові промайнула не дуже радісна думка, знаю його, всього пару місяців. Може, він настільки вірний своїй богині, що без роздумів пожертвує мною? Адже по суті хто я йому така – дівчина, що втоптала його почуття і гордість у землю, наплювала на все і втекла. Серце на мить обірвалося, перед очима пропливла картинка з моїм холодним трупом і некромантом, що посміхався над ним. Але довго страждати мені не дав здоровий глузд, адже якби він був настільки жорстокий, не став би шукати й перти на Світлих війною. Чи не став би, так? А може красень, як і я, під якимсь закляттям, що затуманив йому розум? Ну і як це перевірити?
- Стікур, — в соте покликала, а у відповідь ніякої реакції. Я почала закипати, адже якщо він хоче, щоб мене тут прибили, то хай скаже це в обличчя. – Ану подивися на мене! - гаркнула, змусивши нарешті перевести погляд, а богиню, підстрибнути.
- Ти заважаєш, — спокійно дивлячись у вічі, буркнув Стік. Я заважаю? Ну, вибачте, що вмирати не хочу! Все це хотілося вигукнути, дивлячись у чорні, спокійні, я навіть сказала б байдужі, очі, але змовчала.
- Що ти з ним зробила? - Намагаючись говорити рівно, хоча дуже хотілося кричати, подивилася на Рі, яка, не звертаючи на нас уваги, виводила дивні символи. Мені хотілося кричати, тупотіти ногами, дати комусь ляпаса, але все, що я могла, з мукою у погляді спостерігати за коханим, що знову байдуже відвернувся. Хотілося заплакати, сльози наповнювали очі, але зібравши волю в кулак, все, що мені залишалося, не дозволила їм пролитися. Такого задоволення їм не подарую.
- Ефемерне кохання, — хвилин через п'ять, випроставшись, на мене подивилася брюнетка, — та ще й без прив'язки істинних, ніколи не стане вищим за служіння своєму божеству.
- Ти просто божевільна, — видихнула, більше немає сенсу сперечатися, благати та боротися. Сьогодні я помру.
- Може, — байдуже потиск плечима, — але я знайду тіло, а ти помреш.
Логіка залізна. Апатично зітхнувши, на мить прикрила повіки. Пробач матусю, подумки прошепотіла і приготувалася. Хоча як до такого можна приготуватись?
Чортовий світ, чортова богиня, чортів Фаль, що подарував надію на сприятливий результат. Сподіваюся, він буде мучитися, все своє довге, а може й безсмертне життя. Так хотілося проклясти всіх, як колись прокляли двох убивць, позбавивши їх плоті, але на жаль. Не зможу та й не вмію.
- Так, настав час приступати, — висмикнули з важких дум. - Стікуре, любий, візьми, будь ласка, кубок.
Брюнет, не кажучи ні слова, підійшов до кинутого кубка, що гарно блиснув камінням у відблисках полум'я. Піднявши з землі, скептично оглянув і мовчки рушив до Рі. Час смерті наближається і в мені назрівала злість, краще за апатію, адже не хочу примирятися зі смертю. Не хочу вірити, що це кінець, що все саме так закінчиться. Але злість, так само швидко зникла, немає підживлення, адже страх став відтісняти всі інші почуття.
- Стікур, — прошепотіла, — не роби цього.
Так, чорт забирай, тепер я готова благати й хоробриться зовсім зникло бажання. Адже знаючи, що ти помреш, або як пафосно кажуть – дивлячись в очі смерті, зовсім не відчуваєш бажання самоствердитися. Не хочеться зчепивши зуби та напустивши в очі байдужості, спостерігати як тебе вбивають. Хочеться плакати, благати й обіцяти всі блага світу.
- Бріанно, — розчаровано хитнув головою некромант. Чекав від мене іншої реакції? Думав я погрожуватиму, а потім з високо піднятою головою дам себе зарізати? Ні, я слабачка і дуже боюся вмирати.
- Будь ласка, — з очей ринули, давно стримувані сльози, змастивши картинку, але я все ж таки бачила бездушні, чорні очі, чоловіка якого кохаю.
- Стікуре, любий, не слухай її, — проворкувала Пітьма, простягаючи руку до чоловіка, натякаючи, що кубок слід віддати. Він без слів, зробив ще пару кроків, опинившись шалено близько до богині та вклав необхідне в мерехтливу долоню. І ось як, поясніть, вона ж безтілесний дух, а предмети тримає!
Вдячно посміхнувшись некроманту, божевільна, повернулася до мене і гиденько посміхнувшись, підпливла впритул. Радо скалячись у моє заплакане обличчя, Рі підморгнула і полоснула кинджалом по правій руці. Біль був диким і не важливо, що тіло знерухомлене, таке просто неможливо заглушити. Або Пітьма вирішила ще й так потішиться.
Поки я зчепивши зуби, незрозуміло мимрила, від пекучого болю, жінка підставила кубок під руку і стала наповнювати кров'ю, що рясно лилася з рани, глибокої й завданої брудним лезом. Якщо і вдасться вижити, помру від зараження крові, адже Рі не спромоглася протерти кинджальчик, після нанесення на брудну підлогу малюнків.
- Благаю, — прошепотіла, ледве розліпивши губи, хотілося кричати від болю, але я дивилася в улюблені очі та благала. У відповідь, заробила лише байдужий погляд і легке похитування голови з боку на бік.
- Він на моїй стороні, — зловтішно хмикнула Рі й вставши по центру кола, скинула руки.
Покликавши темряву, божевільна посміхнулася і зашепотіла щось незрозуміле. Мова була не місцевою, адже її я розуміла.
- Стік, — чергова спроба достукатися і вона не мала ефекту. Так, що з ним таке?
Розумію, що дізнатися його повністю не могла, за такий проміжок часу, з якого спілкувалися чверть. Але все ж він ніколи не стояв би, байдуже дивлячись, як я стікаю кров'ю.
- Все буде добре, — прочитала по губах, як сама не знаю, але саме це він мені прошепотів, а потім і підморгнув.
І знаєте що? Я заспокоїлась. Адже своїми тріпотіннями нічим не зараджу, лише порадую божевільну. Подумки, так як фізично не реально, стиснула руки в кулак і прикривши очі, дала собі стусан. Зібралася Брі!
Тим часом Рі, продовжувала, щось бубоніти, а навколо неї все сильніше розливалася темрява. Вона клубочилась довкола кола, в якому стояла богиня. У якийсь момент голос став сильнішим і грубішим, слова різкішими. А потім вона зовсім замовкла, лише божевільний погляд був спрямований на мене. Ось так, не відриваючи очей від мого обличчя, Рі сьорбнула, з кубка, моєї крові. Фу просто ФУ! Потім знову незнайомі та незрозумілі слова, але цього разу все дивлячись на мене.
Краєм ока, так як сама не могла відвести погляд від Рі, помітила, що і Стік почав рухатися. Чоловік підійшов до кола, практично в щільну і так само щось тихо зашепотів. Його голосу чути не було, але я бачила як ворушаться губи некроманта. Один змащений рух до кола і задоволена посмішка розповзається улюбленими губами. А потім узагалі шок. Стікур пішов брижами, його тіло втратило чіткість, так буває коли плачеш, але я не плакала, сльози давно висохли. Так. Про що це я, силует чоловіка якось дивно скривився і за хвилину, переді мною стояв уже не Стік, а Фаль, радісно скалячи зуби. Що найпримітніше Рі, не помічала метаморфоз, що відбулися, вона активно проводила ритуал, в успіху якого я вже, дуже сумнівалася.
Ось мерехтлива дама, підняла руки вгору, де над нею літав чорний потік, вигукнувши пару різких слів, прикрила очі й замовкла. І тут почалося, не знаю так мало бути, чи постарався дракон, але з центру кола з'явилися руки, багато, я б сказала дуже багато. Шалено жахливі, чорні, з обламаними нігтями, забитим під ними брудом. І всі вони потяглися до, колишньої богині, обплітаючи чорними пальцями мерехтливі кісточки й примушуючи очі жінки, відкритися. А потім був крик — сповнений жахом, безнадійністю і благанням. Рі змахнувши руками, в молитовному жесті потяглася до мене, рот відкрився в беззвучному крику, а жахливі руки, що обплутали ноги, тягли її під землю. Швидко, невблаганно.
Пройшла хвилина, може дві й все припинилося. Коло зникло, а разом з ним і брюнетка. Як тільки чорна маківка зникла в надрах землі, її чари спали з мене і впавши на брудну землю, затиснула поріз на руці.
- Ну ти й скотина Фалькорр! – буркнула, заколисуючи поранену руку.
- Я ж обіцяв врятувати тебе, — знизав плечима здоровило і за пару кроків виявився поруч. Присівши, чоловік діловито простяг свої кінцівки, верхні, до моєї бідної ручки. Уважно обмацавши, дракон закликав магію і не встигла моргнути, як на руці не було й сліду порізу, ні грама. Лише запекла кров, нагадувала про те, що сталося, та й слабкість від втрати крові. Її мені дракоша не відшкодував.
- Щоб тебе так все життя рятували, — буркнула і провалилася у темряву, якій уперше була дуже рада.