Глава 15

- У чому полягає наша місія? - Поцікавилася миючи посуд після сніданку. Дракон тим часом збирав потрібні та зрозумілі лише йому речі. На моє запитання він і не подумав відповісти, навіть голову від скрині не підняв.
Що цікаво, чоловік копався у самому таємничому п'ятому, в який навіть після відкриття та моїх присяг, нічого не брати, не дозволили глянути й оком. Грубо так з гостями, ну та гаразд, запам'ятаємо, запишемо, і може бути помстимося.
- Ну то що там? - Знову подала голос, бо мовчав чоловік хвилин п'ятнадцять.
- Ти заважаєш мені зосередитись, — буркнув занурившись головою у свої скарби.
- Мені ж цікаво, — буркнула, кидаючи рушник і підходячи ближче. Загляну одним очком він і не помітить. Але на підході до Фаля, натрапила на бар'єр, що захищає мене від нього і такої бажаної скрині. - Так не чесно.
- Здоровіше будеш.
- Там щось небезпечне? – Підняла брову, обминаючи контур, сподіваючись, що десь є пролом, але на жаль.
- Так.
Махнувши на чоловіка рукою, підійшла до тапчана і сівши, схрестила руки на грудях. Захоче розповість, а ні, ну й гаразд, не дуже те й хотілося. Головне, що? Скоро я покину печеру, знову опинюся в одному світі зі Стіком, не важливо, що не побачу його, важливо те, що час тепер для обох йтиме однаково і як тільки ми виловимо двох сестричок істеричок, я зможу повернутися до нього. І вже не важливі усі наші розбіжності у минулому, для себе я вже все вирішила – ми будемо разом, а решта встаканиться. Додому навідуватимуся, адже некромант вміє відкривати портали, отже зв'язок із сім'єю не втрачу. А може й умовлю його, кілька років пожити на землі, хоч би для різноманітності та більшого розуміння мене та моїх очікувань. Виховання у нас все ж таки різне.
- Можемо вирушати, — закривши кришку, дракон підвівся на ноги. У його руках щось виблискувало, але це щось було швидко заховано в просту полотняну сумку. На жаль, розглянути нічого не вдалося.
Піднявшись з тапчана, підійшла до ліжка, де поряд були звалені мої речі. Ех, навіть випрати тут ніде, а так не хочеться на чисте тіло, так перед сніданком, поки дракон спав, прийняла душ і нахабно одягла одну з його сорочок, що доходила мені до колін, одягати брудні речі.
- А ти не можеш почистити мій одяг? - Поцікавилася беручи в руки футболку з єдинорогом, вся заляпана кров'ю з носа, вимазана незрозуміло чим, подекуди навіть порвана, як учора не помітила.
У відповідь очікувана тиша, але в мій бік повіяв вітерець, змусивши здивовано підняти брову, звідки в печері протяг? Але питання поставити не встигла, оскільки вітерець, підхопив мою футболку і скіни, що валялись і закрутив у вихорі. Пара миттєвостей і мої, вже чисті речі, обережно розкладені на ліжку.
- Дякую, — все, що змогла видавити й жваво схопивши вже чисте і навіть заштопане, швиденько натягла на себе. От би ще білизну попрати, але з таким суто особистим питанням, я до діда дракона не піду.
- Швидше, — нетерпляче буркнув цей дід, нервово пристукуючи чоботом. Йому так не терпілося вибратися з цих стін, або ж зловити й нарешті покарати дівчаток? Запитання залишу при собі. Зашнурувавши кеди й пригладивши нервово волосся, з чого раптом нервую, підійшла до чоловіка і стала на відстані витягнутої руки.
- Готова, — відрапортувала.
Відповіді знову не отримала, та й гаразд, у самої від нетерпіння і хвилювання змокли долоні, які поспішила витерти об джинси, бо мовчазний Фаль простягнув долоню, пропонуючи схопитися за неї. Зробивши ще пару кроків у бік дракона, схопила його за руку і верескнула, бо нас миттєво підхопив і закрутив вихор.
Вітер тріпав мою шевелюру, кидав в обличчя старому, що бурчав, я ж, намагалася втихомирити її, тим самим відволікаючи себе від того, що вихор не стояв на місці, він рухався швидко, дуже швидко і ніс нас у невідомому напрямку. Ми рухалися все швидше і швидше, обриси довкола змастилися, а голова, через те, що намагалася хоч щось розглянути, обіцяла луснути, тож прикривши очі й давши спокій волоссю, довірилася дракону.
- Розплющуй очі, — за кілька миттєвостей, почулося бурчання і з обережністю послухалася. Стояли ми не в печері, що дуже тішило, зараз ми були на зеленому, яскраво освітленому сонцем полі. Навколо ні душі, ні будови, але дивлячись на природу, усвідомлювала – ми у Темній Імперії. Пам'ятаєте, що у світлих все похмуро та одноманітно? І що вони заздрять ​​своїм сусідам, через флору та фауну.
Випустивши руку чоловіка, яку все ще стискала, зробила кілька кроків убік і впала навколішки. Голова кружляла, а з'їдений сніданок благав випустити його на волю.
– А чому не порталом? - Хвилини через три поцікавилася, голова заспокоювалася, та й шлунок, не мав бажання відпускати здобич, хто знає, коли його ще раз нагодують.
- Портали у печері не працюють.
- А ти маг повітря?
- Майже, — хмикнув дракон, постійно оглядаючись. Адже йому напевно, теж цікаво, що тут відбувалося, поки він спав, як тепер все виглядає. Помовчу хвилинку, дам можливість помилуватися сонцем і соковитими рослинами, якими обросло поле.
- Що далі робитимемо? - Порушила мовчанку, що тривала, дракон не поспішав посвячувати у свої плани, лише оглядав околиці протягом десяти хвилин.
- Знайдемо поселення, — знизав чоловік плечима, — і облаштуємося.
- Ем, я думала ми шукатимемо Рі та Са, — не хочу облаштовуватися, хочу діяти.
- Вони самі нас знайдуть, — хмикнув Фаль.
- Може посвятиш мене у свій план? - Надулася, бо незнання бісить.
- Будемо ловити на живця.
- Це я пам'ятаю, — відмахнулась, — як саме?
- Я дам їм відчути, що ти жива і вони тебе самі знайдуть.
– Не знайдуть.
- Звідки така впевненість?
- По-перше, ти обірвав мій зв'язок зі Стіком, а Темна саме по ньому могла мене відшукати, по-друге, вони відчують, що ти поруч і нізащо не з'являться.
- Не відчують, — губах чоловіка розцвіла підступна усмішка. – У мене артефакт, що приховує мій магічний фон. І ще один, що коригує зовнішність.
-Так? А чому я тебе бачу?
- Бо ти знаєш, хто перед тобою.
- Думаєш, вони не здогадаються? - Скептично поцікавилася, але почути відповідь завадив божевільний писк і поштовх, що збив з ніг. - Що за? - Вигукнула, намагаючись віддерти, щось від своїх грудей.
- Припускаю, що твоя крапля, — пролунало зверху.
- Філя? - Припинивши чинити опір, розплющила очі й моментально натрапила на задоволену мордочку фіолетового чудика, що скалився, мабуть, усміхався. - Я також сумувала.
Сівши, перехопила пушистика зручніше й із задоволенням провела по м'якій шерсті, зараз мене не хвилювало, а якщо чесно, навіть не згадала, що зовсім недавно ця мила істота, була мертвим собакою, вкритою гнійними виразками.
- Ось ти й переконалася, що твоє звірятко живе, — все ще посміхаючись, вимовив Фаль. Потім стер усмішку з обличчя і зсунувши брови, буркнув. – Досить валятися, у нас повно роботи.
Хм, це цікаво який — майнуло в голові, але не ставши нариватися, бадьоренько схопилася на ноги й подивилася на дракона. Командуй тату. Чоловік окинув поглядом з ніг до голови, хитнув головою і знову почав оглядати околиці. Цікаво, що він намагається побачити? Але стоїчно мовчала, він дорослий дядько, знає, що робить. Сподіваюся.
- Місто в тій стороні, — за кілька хвилин, Фаль вказав рукою на схід. Хазяїн-барин, як кажуть.
Мовчки кивнувши, пішла за сивим на схід, не припиняючи нагладжувати Філю, що зручно влаштувалася на згині правої руки. Мені здається, якби вона була кішкою, замуркотіла б від задоволення. Але це їй недоступно, тому ляпка прикривши очі, вбирала ласку.
- Гей, чудовисько, — не обертаючись, промовив Фаль, хвилин через тридцять ходьби, яка скажу я вам, давалася насилу. Очі злипалися, ноги налилися свинцем і відмовлялися пересуватися. Напевно, це наслідки перенесення. - Не висуши її.
- Ти це кому? – Навіть рота стало ліниво відкривати.
- Твоєї краплі.
- Не зрозуміла, — у голові оселився туман, а у вухах неприємний дзвін. Так, що це таке, то?
- Твій вихованець надто активно харчується, — все ще загадково, для мене розповів дракоша.
- По-людськи поясниш? - Зітхнула зупиняючись, мені потрібний привал.
- Твоя крапля живиться твоєю життєвою силою, пам'ятаєш? - Так само зупинившись, озирнувся чоловік. - І оскільки понад два місяці вона була на сухому пайку, зараз стала обжиратися. Продовжить у тому ж дусі, ти помреш через годину.
- Філя! - обурилася, докірливо дивлячись на задоволену краплю, її вовна стала яскравішою, а очі, які чудовисько нарешті відкрило, світилися червоним вогнем.
- Ммнш, — пробурчала ляпка.
- Розвію, — пригрозив дракон, перезираючись з пушистиком.
- Ммф, — невдоволено прогундосила у відповідь, але, мабуть, злякалася, очі знову стали чорними бусинками. Перестала мене їсти?
- Відпочинь пару хвилин, — наказали й не опираючись, впала на п'яту точку. Ех, я думала вона реально за мною сумувала, а ні, крапля просто голодна. Загалом не звинувачую її, сама ж прив'язала, але прикро.
- Дупа ти Філя, — буркнула, дивлячись у задоволені глазюки.
- Ффф, — пробурчала тварюка, і глянула винувато.
- Зжереш мене, хто гладитиме? - пробурчала, погладжуючи маківку, не вдавалося злитися на неї, бідне створення голодувало.
-Ффф, — знову видала крапля і піддалася ближче до руки.
- Які милості, — знущально хмикнув Фаль, підтягуючись і підставляючи сонцю обличчя. Мабуть скучив за ним у своїй печері.
Не звертаючи уваги на чоловіка, погладжувала краплю і приходила до тями. Ноги перестали відчуватися, як щось стороннє, шум у вухах припинився і загальний стан повернувся практично в норму. Не скажу, що готова скакати як гірська лань, але йти цілком зможу.
- Відпочила, — вставши на ноги, розім'ялася і подивилася на дракошу, що приймає сонячні ванни. - Ти можеш перетворитися на дракона? - Скоріше не питання, твердження.
- Можу, — не розплющуючи очей, відповів.
- Так перевтілься і донеси нас. - Як на мене, чудова ідея.
- Звичайно, як я сам до цього не додумався, — радісно вигукнув чоловік, а я відчула каверзу. Не дарма. - Адже дракони тут зовсім не дивина і люди, які нас побачать, зустрінуть не заклинаннями, а розкритими обіймами.
– Можна було й без сарказму.
- Можна, — згідно кивнув головою, — але не цікаво. Відпочила? Тоді пішли.
Розплющивши очі, чоловік підібрався і повернувшись спиною, знову продовжив дорогу. І жодного разу не озирнувся, чи перевірити йду слідом. А раптом крапля все ж таки доїла мене і я валяюся в якійсь запашній зелені й підгниваю. Жодної турботи.
У мовчанні ми пройшли ще хвилин двадцять, мені вже хотілося трохи понити, адже я думала місто близько, але не встигла. Наче з нізвідки, перед нами виросло величезне місто. З містами цього світу була не знайома, тому визначити, де ж ми саме не могла. Пам'ятаю Тай якось казав, що у готик стайлі у них столиця та ще пара трійка міст. Решта виглядає простіше. Якщо на шляху трапляться величні будинки з горгульями та іншою нечистю, ми в столиці, без них, отже навіть мигцем не вдасться глянути на Стіка.
Хоча, він в Академії, яка знаходиться в трьох днях шляху і столицю, за словами Мряка, він терпіти не може, значить не доля. А так хотілося, хоч би вічком. Знаю, для мене минуло всього два дні, але скучила, ніби місяці не бачила.
Чим ближче до міста ми підходили, тим величнішим він виглядав, що наштовхувало на думку – ми у столиці. І навіщо саме сюди? Адже могли підлаштувати пастку, в менш людному місці. Тут і дізнатися можуть, адже була на балу і представляли як наречену принца.
- Ми у столиці, так?
- Так, Грінріно, — задоволено посміхнувся дракон, крокуючи в одному йому відомому напрямку.
- Шукаєш заїжджий двір? - Знову запитала, наздоганяючи чоловіка і крокуючи з ним поруч.
- Ні, ми йдемо до палацу, — приголомшив Фаль, змусивши стати на місці.
- Що? – вигукнула, привертаючи увагу перехожих.
- Ми йдемо до палацу, — повторив дракон, зупиняючись і з докором дивлячись на мене.
- Навіщо? - Знизивши тональність, поцікавилася в усі очі дивлячись на недоумкуватого. Адже він сам собі суперечить! Мені не можна бачитись зі Стіком, але йдемо ми до палацу до його батька, який обов'язково розповість синові, про те, що я повернулася. Ну ось де тут логіка?
- Він нічого йому не розповість.
- І чому ти так певен?
- Бо я попрошу. - Хотілося істерично розсміятися, послати всі ці розбірки в сексуальний піший маршрут і закопатися в якійсь хатинці на узліссі.
- Ти збожеволів, — хитнула головою, докоряючи себе, за те що погодилася на марення божевільного, що проспав усе на світі. Адже треба було здогадатися, що після стількох років сну, дракон рушить розумом.
- Все гаразд із моїм розумом, — ображено протягнув мужик.
- Ану припини читати мої думки.
- Думай тихіше. – Дежавю. – І довірся мені.
А що ще лишалося? Тяжко зітхнувши, передрекла нам невдачу і пішла за драконом, що впевненою ходою йшов до Імператора. Ой веселуха буде.
У палац ми пробралися без проблем, жоден стражник, придворний чи просто роззява, не зупинили нас, навіть уваги не звернули. І тут два варіанти — або ж в Імператора проблеми з охороною, або Фаль скористався сильними чарами, які не засікли охоронні маячки. Запитати на пряму побоялася, а раптом нас не бачать, але можуть почути? У напруженій тиші ми дійшли до тронної зали, де сидів Сигізмунд і вирішував якісь важливі імперські справи — був обкладений сувоями, і мав дуже задумливий вираз обличчя. У залі, як не дивно, було порожньо, лише двоє охоронців стояли позаду і з незворушними обличчями дивилися вперед. Нас усе ще не помічають, отже, полог невидимості.
- Ти чи я? - Повернувшись до мене, поцікавився дракон, його веселу усмішку не могла приховати борода. Весело ящірці? Ну-ну.
- Я, — буркнула, ступаючи трохи ближче і не знаючи як поводитися. – А він мене побачить?
- Так, — посміхнувся дракоша. - Тільки він.
- А вартовий? – Ось помру буде, сидів їхній володар справи робив, а тут з порожнечею вирішив поговорити. - Тебе він бачитиме?
- Тільки він і нас двох, — закотив очі Фаль, йому не терпілося розважитися. Хитнувши головою і попросивши вибачення у старого, зробила ще кілька кроків до трону. Ще одне зітхання, ну поїхали.
- Здрастуйте, — буркнула, зупиняючись прямо навпроти.
Імператор смикнувся і підняв голову, в його погляді проглядався подив і крупиця радості, що могло не тішити. Потім брови чоловіка насупилися, він окинув зал злим поглядом і знову витріщився на мене. Тепер дружелюбність зменшилася.
- Де тебе весь цей час носило? - гаркнув Сигізмунд, схоплюючись, тим самим розкидаючи документи, що лежали на його колінах.
- Ем, не знаю, — чесно знизую плечима, цікаво він дракона бачить? Тоді чому не питає про нього, ігнорує?
- Як ти сюди зайшла? – О, нормальні питання.
- Я їй допоміг, — сказав Фаль.
- А ти хто такий?! - Рознісся рик по залі, а стражники підібравшись, рушили до нас. Нас вони не бачили, але дивна поведінка Імператора насторожувала. Сподіваюся вони не ідіоти й не рубатимуть мечами порожнечу, яка зовсім не порожнеча.
- Соромно не знати своїх богів, — хитнув головою дракон, обличчя його було незворушним, голос спокійний, але я знала, що ящірка луската розважається.
- Я знаю свою богиню, — випнув груди Сигізмунд, недобре блискаючи очима. - А ти самозванець, що пробрався до палацу і за це будеш страчений. Варта, схопити його!
Бідолашні, кинулися виконувати наказ, але не бачачи нас і не розуміючи, що відбувається, лише знизували плечима. Не послухатися наказу не можна, але й ловити тут не було кого.
- Імператор, — обережно, як із душевно хворим, почав один із вартових. - Тут нікого немає.
- Ти що сліпий? Ось вони! – Палець прикрашений величезним перснем, вказав на нас. Вартові подивилися на місце, де передбачувано стоять злочинці та перезирнулись.
- Ви переробилися, — подав другий голос, — давайте ми супроводимо вас у ваші покої, де ви зможете відпочити.
– Я переробився? – заволав Сигізмунд, а потім замовк. Чоловік не дурень і відкинувши емоції, вирахував, що відбувається. Примружившись, він окинув нас, злим поглядом, у свою чергу винувато посміхнулася і розвела руки, мовляв, що вдієш, я не винна.
Прикривши на кілька хвилин повіки, глава Імперії зітхнув, хитнув головою і прийнявши незворушний вираз, повернувся до ошелешених стражників.
- Так, мабуть, переробився, — чоловіки в обладунках зітхнули з полегшенням, Імператор не поїхав розумом, а значить їх не стратять за послух наказу. - Залиште мене.
- Не маємо такого права, — підібрався перший.
- Страчу, — гаркнув Сигізмундик і стражників винесло із зали.
Спостерігаючи поспішну втечу, роздумувала чи не приєднається? Виберусь із замку і стану кочувати світом, що завгодно, аби не розбірки, що зараз підуть.
- Викладайте, — скомандував Імператор знову сідаючи на трон. Його погляд пропалював, не віщуючи нам нічого доброго. Як добре, що дракоша зі мною, хоч від страху не зроблю лужу.
- А ми не твої піддані, — нахабно сказав Фаль, підходячи до постаменту, де стояв трон і в нахабну сідаючи. - І нічого тобі не винні.
- Бріанна наречена мого сина, обрана, — пафосно промовив Імператор, а потім, мабуть, згадав, що вже ні. - Як тобі вдалося зняти зв'язок і залишитися живою?
- Це все я, — не давши й рота розкрити, посміхнувся дракон. І ось що він робить? Навіщо виводить мужика із себе?
- Ти хто такий?
- Я ж сказав, а ти не почув, — ящірка хитнула головою, — через твою тупуватість повторю, я твій бог.
- У мене одна богиня, — уперто повторив Сигізмунд, — і це точно не ти.
- Згоден, на Пітьму не схожий, скоріше вона на мене. – Так, а тепер спостерігаємо за реакцією, чи здогадається, чи ні?
- Вона на тебе, — тупо повторив Імператор, на всі очі розглядаючи співрозмовника. На обличчі можна було прочитати, зневіру, сумнів та інші спектри емоцій, але чоловік не був би Імператором, якби не вмів швидко взяти себе в руки та проаналізувати ситуацію.
- Ми думали ви покинули наш світ, — тепер у голосі звучало лебезіння, адже він розумів, якщо це все правда, він накричав на бога, який може прихлопнути його як муху.
- Як бачиш, повернувся і відразу до тебе.
- Ви незадоволені моїм правлінням? - Вставши з трону, мабуть, порахував, що негоже йому, при такому гості сидіти, обережно поцікавився чоловік.
- Поки що, — наголосив дракон, — моє невдоволення викликають лише дочки, яких я дуже хочу побачити.
- Їх тут нема.
– Бачу.
І тиша, Фаль глузливо дивиться на отця Стіка, той нервуючи, оглядає бога і мабуть, молиться в голові. Чорт, навіть шкода стало чоловіка, та й трохи прикро, що про мене всі забули.
- Чим можу допомогти?
- Ти нам допоможеш, — одночасно заговорили чоловіки й так само миттєво замовкли. Імператор махнув рукою, показуючи, що весь в увазі, а Фаль продовжив. – Зараз ми дуже втомилися, тому накажи приготувати кімнати та в жодному разі не кажи хто ми.
– Вас ще хтось зможе побачити?
– Ні.
- Але як же я...
- Ти Імператор і ніхто не наважиться суперечити.
- Так, але біля скроні крутити стануть, — підтакнула.
– Не моя проблема. - Знизав плечима дракон. – Кімнати, вечеря, а завтра ми про все поговоримо. І не здумай, комусь хоч щось сказати, покараю.
- Що ви, — вклонився Сизя і жваво зіскочивши з помосту, помчав до дверей. Зупинившись біля зачиненої стулки, обернувся. – Як мені вас називати?
- Мені зійде О мій Бог, — лукаво блиснувши очима, цілком серйозно промовив Фалькорр.
- Як накажете, — і Імператор зник за дверима, а безсовісний дракон розреготався.
- Ну ти й скотина, — буркнула, дивлячись на чоловіка, що веселився.
- Давно так не розважався, — змахнувши сльози, що набігли від сміху, дракон нарешті заспокоївся.
- Мені ти про свій план розкажеш? – Краще плисти за течією, а не борсатися на одному місці.
- Загалом усе просто, — знизав плечима Фаль, встаючи та починаючи ходити по залі, оглядаючись. – Ми залишимося тут і я зніму з тебе полог. Чекатимемо, коли дівчатка рознюхають, про твоє повернення.
- Але якщо ти знімеш полог, про це дізнаються всі, — а саме Стік, але про це говорити безглуздо ящеру і так все зрозуміло.
- У цьому нам і допоможе Імператор, до речі, як його там?
- Сигізмунд.
- Так от, Сигізмунд допоможе приховати від мас твоє повернення, а ще стримати свого сина від необдуманих вчинків.
- Ти про що?
- Після зникнення твоєї краплі, він стрепенувся і знову почав шукати тебе, — ці слова зігріли мене, звичайно мушу хвилюватися, але так приємно, що він не вірить у мою смерть і продовжує шукати. - Ау, випливи зі своїх рожевих сопель і зосередься на справі.
- Грубо, — буркнула, підводячи погляд на дракона, що зупинився поруч.
- У нас є справи важливіші.
- Знаю, — похмуро кивнула, підтверджуючи, що мої уподобання зараз не головне, але так хотілося побачити його хоч одним оком. І ось що прикро, зв'язок розірваний, отож не буде швидкоплинних сновидінь, що іноді відвідували.
Хвилин за двадцять повернувся Імператор і особисто супроводив нас у наші покої, дякую, що роздільні. Хіхікнув, представила як бідний Сигізмунд пояснювався з прислугою і що ще бідолахи доведеться пережити, адже нам треба їсти, та й під замком сидіти не хочеться. Але хто мене питав.
Взявши зі служниці присягу мовчання, з мене зняли полог і банально замкнули в кімнаті, доводячи, що це для моєї безпеки. До моїх покоїв дозволено заходити Імператорові, Лісі, тій служниці й дракону, якого ніхто не бачить.