Глава 12

Розмова відбулася на галявині біля бібліотеки, внісши в моє життя ще більше сум'яття.
- Хто і чому водить мене за носа? - Поцікавилася, варто було Світлому зупиниться й обернуться.
- Всі, — ось так пояснення! І заради нього, звичайно, треба було перетнути майже всю територію Академії.
- Ясно, — хитнула головою і розвернулася на вихід. Розмови в стилі теорії змов, не по мені, або сутнісно, або до побачення.
- Та почекай ти, — експресивно вигукнув блондин. А на що він розраховував? Потрібно було сплеснути руками й по секрету розповісти, що я так само чую недобре. ХА, це почуття зі мною з перших днів перебування й тут воно нікуди не поділося та й навряд чи подінеться.
Зробивши кілька кроків у бік навчальних корпусів, була схоплена за зап'ястя та зупинена. Хотілося розлютитися і надавати по морді, але торкання нехай і було сильним, але обережним. Типу зупинити, але не завдати шкоди.
- Дві хвилини, — буркнула, струшуючи рукою. Ель моментально зрозумів натяк, відпустив і для вірності зробив кілька кроків назад.
- Ти ніколи не запитувала себе, чому тебе навчають некромантії, а не темної магії?
- Темна сказала, щоб відчути темряву, я повинна приборкати свій дар. Навчиться контролювати його, — знизала плечима.
- Брехня, — хитнув головою Ель.
- Ти припиниш говорити однозначно? – обурилася, що за звичка напускати туману.
- Твій темний дар заблоковано. – Ось це пояснення!
- Як ти це зрозумів? - Підняла брову, Ель хлопець гарний, але довіряти ось так одразу не стану. Адже вони вороги, чи мало, що спаде на його голову. Може, повстання планує.
- Відчуваю, — знизав плечима. Бачачи недовіру на моєму обличчі, зітхнув. – Ось ти скажи мені. Ти відчуваєш світлу магію?
- Щось я явно відчуваю, — натякнула на роздратування.
- Ти мені не віриш, — хитнув розчаровано головою. – Що ж, спробуй зараз закликати свій темний дар.
- Я не знаю як, — невпевнено промимрила, адже мені дійсно не розповідали як це зробити, медитації не беруться до уваги.
- Просто подумай, — порадив, — поклич його.
- Серйозно? – підняла брову, але бачачи рішучість на обличчі Світлого здалася. Він хоче довести свою теорію, хай. Філя, що весь цей час спокійно сиділа на плечі, занервувала, тому спершу заспокоїла її, погладивши по голові й полоскотавши підборіддя. Знаю, ляпка не кішка, але їй сподобалося. Тварюшка заспокоїлася, пропищавши щось на своєму.
Заплющивши очі, як раніше радив Стік, спробувала намацати в собі, ниточку, що пов'язує з непокірною магією, але я її не відчувала.
- Не виходить, — хвилини за три, розплющила очі й подивилася на блондина. Розчарування в мені не було, тому що закликати її жодного разу не виходило, та й не дуже прагнула, якщо чесно.
- А тепер поклич Світлу, — підбадьорливо посміхнулися, у всі тридцять два зуби.
– Як? – Хоч би пояснив.
- Кожен робить це по-своєму, хтось просто бажає цього. Комусь вдається викликати її силою спогадів. - Це як? Промайнуло в голові. - Подумай про щось приємне, згадай, щось, що приносить тобі радість.
Прикривши очі, щоб зосередитися і не відволікатися на зайве, задумалася — що ж такого приємного можна згадати й чи це приємне, повинно асоціюватися з цим світом? Що ж спробуємо? Варто було подумати про щось приємне, як у голові сплив епізод зі Стіком. Згадалося, як він озвучив свій реальний вік, мій шок і жарт про те, що якщо питатимуть із дідом сплю за гроші, так саме тоді назвала його дідом. Згодом, дід-некромант затяг у свою кімнату і всю ніч доводив, що повний сил і вік тут рахують по-іншому. Згадка змусила почервоніти, а тіло наповнитись бажанням. Як би сильно не ображалася, як би сильно ми не сварилися, від тяжіння нікуди не подітися.
- Не знаю, про що ти згадала, — пролунав шепіт Еля. - Але продовжуй.
Згадала нашу першу ніч і освідчення в коханні. Це було казково, феєрично та незабутньо. Тоді не існувало проблем та відмінностей, були тільки ми, жодні образи не хвилювали нас, ми просто насолоджувалися одне одним.
- А тепер розплющ очі, — скомандував Світлий.
Піднявши повіки, очманіла. Я була в яскраво білому куполі, такий бачила в Ельстану та його богині. Значить, ось як магія виглядає. Прислухавшись до себе, постаралася запам'ятати це відчуття наповненості та радості, що накрила з головою та окриляла. Хотілося закрутитися, розкинувши руки й оголосити всьому світу про моє безмежне кохання. Забути всі образи й просто насолоджуватися. У голові спливло цілком логічне питання – як із таким почуттям прекрасного можна вбивати? Хотілося лише бачити й прощати. Відкривши рота, щоб озвучити питання, сказала зовсім не те.
- Вона прекрасна, — з придихом розповіла, сяючому Елю. Рот чоловіка розтягнувся в широкій усмішці, а в очах легко читався тріумф. Що ж красень, я тобі вірю. - І як мені навчатися темної магії, якщо її заблоковано? - Насущне питання, бо маю освоїти обидві магії.
- План такий, — ляснув у долоні блондин, — ти припиняєш страждати нісенітницею на парах. Натомість візьмемося за твоє навчання потрібному. Я навчу тебе закликати магію, користуватися нею, а також спробую розблокувати темну сутність, але навряд чи впораюся, тому варто поговорити з твоїм некромантом.
- Він не мій, — виправила на автоматі.
- Як скажеш, — хмикнув. – Розмову беру на себе.
- Чудово! Коли розпочнемо навчання? - У мене вирував азарт, хотілося почати прямо зараз і мій учитель зовсім не проти, це читалося в блакитних очах.
- Почнемо з малого, — посерйознішав чоловік, окинувши поглядом з ніг до голови, перевів свій погляд за мою спину. – Або не почнемо.
Звівши брови, подивилася спочатку на блондина, який насупився, потім обернулася — що він такого там побачив. А побачив він свою богиню, що була трохи схвильована.
- Здрастуйте діти мої, — привітав дзвінкий голосок, а безтілесний дух підплив ближче. – Не хотілося б відривати від занять, але мені терміново треба обмовитись кількома словами з Ельстаном.
- Звичайно, — кивнула головою, відступаючи на кілька кроків.
Блондин вдячно кивнув, пройшов до своєї богині й підійшовши майже в щільну, схилив голову в чемному поклоні. Виховання. Змахом руки, Світла відкинула умовності й, щось зашепотіла, слів на жаль не розібрала, але звістки не були радісними, Ель хмурився все сильніше. Хвилини дві, блондинка шепотіла з блакитнооким, потім хитнувши головою вказала на мене. Ель не повертаючи в мій бік голови, став щось яро доводити, чим викликав усмішку на обличчі жінки.
- Добре, — все, що вдалося почути.
Кинувши на мене прощальний погляд, богиня розчинилася у повітрі. Ель же, хвилину стояв як у копаний, потім схопився за перенісся.
- Все добре? - Поцікавилася підходячи ближче й обережно кладучи руку на плече.
- Могло бути краще, — струснувши білою копицею, мабуть, відганяючи важкі думки, Ель повернувся до мене. - Ти пробач, але урок доведеться відкласти, тому що мені терміново потрібно відлучитися.
- Як скажеш, — мабуть, щось трапилося і, щось дуже важливе, коли Світлий відкладає наші заняття.
- І ще одне, — розсіяно озирнувшись на всі боки, Ель провів по своєму волоссі. Стільки розгубленості було в цьому жесті, що вмить захотілося обійняти його на знак підтримки, але стрималася. Мало як сприйме.
- Так?
- Мені цього дуже не хочеться, але доведеться. Доведеться тобі поставити Стікуру питання про магію та її розблокування, тому що я не знаю, коли повернуся, а з навчанням не варто затягувати.
- Що трапилося? - Пішла у ва-банк.
- Нема часу, — хитнув головою, — я повернуся і все обов'язково розповім.
- Добре. - Протягла підозріло, знову якісь таємниці.
- Я все розповім, — ще раз повторив чоловік і відступивши на пару кроків, відкрив портал в який за хвилину втік.
В черговий раз нагодована обіцянками, спантеличена і послана до некроманта. Ідеально.
- Мрякіус! - Покликала, озираючись на всі боки. Знала, пухнастий десь поряд, стежить, щоб нічого не сталося, про це мені розповів Стік, ще коли у нас все було добре. Пухнастий конспіратор не поспішав виповзати з укриття, а я це саме укриття не змогла виявити. - Виходь я знаю, що ти стежиш за мною!
- Я просто прогулювався, — муркнув коте, підбираючись на сходи бібліотеки.
-Як же, — хмикнула, дивлячись у невинні глазюки. - Ти ж чув нашу розмову.
– Чув.
- І що скажеш?
- Світлий догадливий хлопець, — ліниво потягнувшись, розповів фамільяр.
- Значить, темна магія заблокована, — ствердно кивнула. Ну ось чому, не можна дати мені спокійно вивчитися та зробити справу? Чому постійно щось відбувається?
- Вона в сплячці. - муркнув котяра, підтягуючись.
- Чудово то як її розбудити? - Ось бачиш Ель, навіть до некроманта йти не довелося.
- Я не знаю.
- А хто знає? - Зітхнула, ну звичайно, коли все було просто?
– Богиня.
- Клич її, — буркнула, бо на мій поклик вона не відгукується, та й самій кликати її немає особливого бажання.
- Вона, — зам'явся пухнастий, — зараз не доступна.
- Це як? - Здається скоро перетворюся на чайник, що закипає.
- Після ритуалу, вона зникла, — мотнув головою Мряк, а мені вити захотілося.
- Доведеться шукати? – приречено поцікавилася, уявивши пошуки. Я вся така горда, крокую на самоті горами, а за моїми плечима похідний рюкзак з казаном і спальником. Збрехала мамі про похід, отримала повернення.
– Ні. - хмикнув, — сама незабаром з'явиться.
- Мені набридло чекати біля моря погоди, — роздратування зростало, — завжди у вас все не як у людей. То силу утихомир, то ритуал проведи, то вивчися. Нормальних завдань не лишилося?
- Так ось завдання, вивчися.
- А сенс мені вчити некромантію, якщо треба освоювати темну магію? І мені важко віритися, що навчившись одному, моментально освою інше.
- Спробувати варто.
- Та немає в мене стільки часу, — розлютилася, — мені набрид ваш світ з вашими загадками, інтригами й підступами. Мені набридло прокидатися напівмертвою і вчити ідіотські руни, все мені тут набридло.
- І Стік? - поцікавився кіт.
- І він, — буркнула, затихаючи. Я буваю запальна, але швидко відходжу і найчастіше потім соромно. Ось і зараз, стало ніяково через те невдоволення яке вилилось на невинного кота. Не він ставить палиці в колеса, мого уявного велосипеда, хоча він і його господар опосередковано в цьому беруть участь.
- Значить так, — буркнула, дивлячись прямо в нахабні очі. - Або ви нормально навчаєте мене, або я повертаюся додому.
- Ти не в тому положенні, щоб ставити умови, — пролунало за спиною. Здригнувшись, обернулася, хотіла Темну, тримай. Так, переді мною стояла богиня.
- І що ти зробиш? - Піднялася. – Знову вб'єш усіх?
- Можу. - хмикнула брюнетка.
- Світла цього не дозволить, — хоробрилася, а в самої тремтіли коліна.
- Сестриця? - Посмішка жінки була схожа на вищир акули, яка із задоволенням відкусить голову, будь-кому, хто встав на шляху. І ось вона я. - Вона може оживляти всіх, скільки їй заманеться.
- Дякую за дозвіл. - пролунало праворуч. Ось чорт, — промайнуло в голові — зараз почнеться бій кішок, а я на лінії вогню.
- Хто до нас завітав, — знущально простягла брюнетка, побачивши сестру.
- Я на відміну від тебе не ховалася, — махнула волоссям білявка.
Стоячи й переводячи погляд з однієї сестри на іншу, не могла знайти жодної схожої риси. Може батьки різні? Чи одна в матір, інша в дракона? Ох, Брі, що за ідіотські думки, вони тут зараз бій розгорнуть і ти підеш супутнім збитком!
- Я теж, люба сестрице.
- Я знаю, що ти намагаєшся зробити. – докірливо дивлячись на жінку, Світла зробила кілька кроків у її напрямі. - У тебе нічого не вийде і ти чудово це знаєш.
- Я теж обізнана про твої наміри, — продовжуючи знущально посміхатися, темна кивнула в мій бік. - Татка розбудити надумала, але без мого дару, тобі це не вдасться.
- Рі, — простягла Світла, чим змусила очі співрозмовниці спалахнути чорним полум'ям.
- Не смій називати мене на ім'я! - Зло рикнула ем ... Рі. Жінка приходила в сказ і тому підтвердження не тільки крила носа, що роздуваються, а й пітьма, що згустилася навколо. Навколо нас ніби утворювався купол темної магії, він підперізував, позбавляючи зору.
- Мряк, — простягла ледве чутно, дрібними кроками наближаючись до пухнастого. – Нам треба валити.
- Ми не зможемо піти, — хитнув головою коте, вказуючи на купол, що змикався, який помічали студіози. Зупинившись ті, відкривши роти тицяли в нас пальцями й щось говорили, чути не було, але навряд чи хтось із них вирішить нас врятувати. А те, що рятувати доведеться, не сумнівалася – богині вирішили влаштувати розбирання і ми в їхньому епіцентрі.
- О Господи, — простогнала, опускаючи руки. – Якщо ми виберемося звідси, обіцяю більше ніколи нікому не суперечити й робити все, що скажуть.
- Обіцяєш? - пролунало глузливе за спиною, а в мене на мить завмерло серце. Стікур.
- Зараз я готова пообіцяти тобі, все що завгодно, — прийшовши до тями, обернулася до некроманта і поборола бажання, що спалахнуло, а саме — кинутися на шию.
- Пам'ятаю, як ти стримуєш обіцянки, — прошепотів чоловік, роблячи крок і укладаючи в такі теплі та надійні обійми. Ось тепер ні крапельки не страшно, тепер ми всіх переможемо, а що далі вже не важливо.
Дозволивши собі поніжитись у рідних обіймах, мало не пропустила продовження сварки. Неохоче відсторонившись від чоловіка, знову обернулася до двох шиплячих дам, дуже скидається на кішок.
Тим часом уже і Світла вийшла з себе, навколо неї розлилося біле світло, що різало очі, змушуючи сльозитися. Хотілося закрити їх, але не знати, що відбувається гірше. Потерпімо. Стік, оцінивши ситуацію, засунув мене за спину, де мені зовсім нічого не видно. Адже страх пройшов, і голову підняло цікавість.
- Я нічого не бачу, — шепнула, кладучи руки на широкі плечі, і встаючи на шкарпетки, щоб побачити, хоч одним оком.
- Нема чого там дивитися, — шикнули на мене, а я надулася, але робила це не довго, не та ситуація.
- Як ти тут опинився? – Це питання треба було поставити раніше.
- Мрякіус покликав, — а я й забула, що між ними існує зв'язок.
- Гарний котик, — кивнула, — якщо виберемося звідси живими поглажу пузико.
- Нічого не переплутала? - У голосі кошака прозирало обурення. - Я фамільяр, а не кіт помийний.
- Значить, після не стану мити руки, — буркнула, висовуючи голову, щоб поспостерігати за розлюченими дамами.
Навколо кожної розливалося коло сили, і якщо темна магія сховала нас у кокон, то світла освітила його, мені правда здавалося, що вона зруйнує купол, але ні.
- Те, що ти робиш неправильно! - Корила сестру Світла, а я так і не зрозуміла про що мова. Що там такого зробила Рі? І що за ім'я таке дивне?
– Неправильно? Неправильно позбавляти нас тіл!
- Ми отримали по заслугах, — хитнула головою блондинка, цікаво її як звати. Але запитати не зважилася, нам взагалі краще злитися з обстановкою і чекати, коли купол рухне, щоб швидко звалити.
- Та скільки можна? – завила Пітьма. – Ми давно спокутували свою провину.
- Чим? Війнами?
- Та батькові начхати на цих жалюгідних створінь. - Сила все текла з рук богині, насичуючи купол, що ставав щільнішим, він все більше ставав схожим на пластмасовий. Якщо так і далі продовжуватиметься повітря не зможе проникнути й ми задихнемося.
- Тоді як ми по-твоєму спокутували провину?
- Втративши свої тіла!
- Твій спосіб повернення невірний, — голос Світлої ставав все спокійнішим, тихішим, так зазвичай говорять з істеричною дитиною. Стало цікаво, що там таке робить Темна. – Розбудім батька та поговорімо з ним, він простить нас.
- Чорта з два він пробачить нам Са! – А ось і ім'я Світлої, до нього теж питання, але вони, очевидно, залишаться без відповідей. Життя дорожче. - Пам'ятаєш його слова? Цитую — якби ви не були її плоттю і кров, роздер голими руками. Позбавивши нас оболонки він саме це зробив!
- За стільки років він охолонув, — не піддалася Са, — ми зможемо сісти та обговорити все.
- Пам'ять, мабуть, у тебе коротка, — хитнула головою Рі. – Що ж, ще одна цитата – ще раз побачу – уб'ю.
- Всі ми були на емоціях, — гнула своє блондинка, я ж перейнялася до неї повагою, так відстоювати свою позицію, не кожен може.
– Про що вони? – прошепотіла некроманту на вухо. – Що такого робить Пітьма?
- Я не знаю, — легке знизування плечей і ми знову звернулися в слух.
- У тебе нічого не вийде, — з упевненістю заявила Світла, її ж сестриця посміхнувшись перевела свій погляд на мене. По тілу пробіг озноб, ноги затремтіли, а попа відчула неприємності.
- У тебе теж, люба сестрице, — один помах вій і Темна стоїть переді мною, кривлячи губи в посмішці. О Господи, щось мені ніяково. Поки я обтікала від страху, богиня простягла свою прозору долоню до мого горла. Мить і я вже відчуваю крижаний дотик, який, за ідеєю, відчувати зовсім не повинна, вона ж не матеріальна!
- Без неї, у тебе нічого не вийде, — зло розсміялася Рі, наближаючись у щільну. Торкання стало відчутнішим, а свідомість попливла. Десь уже на задвірках чути голоси — Стіка, що кличе на ім'я і Світла, що благає сестру одуматися і не робити цього.
Пробудження було тяжким – голова гуділа як трансформатор, у вухах стояв дзвін, у роті пересохло, як у Сахарі, а в очі насипали піску. Пересиливши себе, відкрила повіки й застогнала, лежу в повній темряві й зрозуміти, де саме не вдається. Сподіваюся некромашка виявив джентльменські якості й зловив на підльоті до землі, а потім транспортував у моє ліжко. Правда вона якась жорстка, це про ліжко. Ну та гаразд, зараз треба знайти тумбу, а там графин із водою. Жага займала всі думки, відсунувши все на задній план.
Простягнувши руку ліворуч, пошарила у темряві, але тумба не знайшлася, знайшлося щось дуже дивне, а саме стіна. Хм, і куди дозвольте поцікавитись мене переніс Стікур? Це точно не лікарня, там я частий гість, тому не сплутаю, та й світло там завжди, пахне травами, тут повітря було спертим і затхлим, як у приміщення, що сто років закрито. Так щось мені це не подобається.
В голові спалахнув моторошний сміх Темної, її крижаний дотик і непритомність, якщо це була вона, зараз в це мало вірилося. І куди ця чортова жінка притягла мене?
Набравши в легені більше повітря, через що похлинулась, але знайшла сили закричати у все горло, у відповідь отримала лише відлуння власного крику. Так не час для паніки!
Піднявшись на ноги, сперлася спиною об стіну, нижні кінцівки тремтіли й не вселяли потрібної довіри. Я маг, а значить не пропаду! Закликавши до сили Світлих, яка підкорялася легше, не відчула відгуку, мені хотілося начарувати хоча б один пульсар світла, але магія вперто не спрацьовувала.
- А ось тепер саме час панікувати, — прошепотіла знову намагаючись створити кулю світла. Ні з п'ятої, ні з десятої спроби зробити цього не вдалося. - Чорт, чорт, чорт!!
Остання спроба і знову нічого! Що зі мною відбувається? Мотнувши головою, відганяючи непотрібні зараз емоції, спробувала закликати некромантський дар, але у відповідь знову тиша. Що Рі зі мною зробила?
Що ж, тепер треба панікувати, бо я незрозуміло де, із заблокованою силою, а значить слабка як кошеня. Не те щоб так відрізнялася суперзнаннями й здібностями, але дар, що плескався в мені, надавав впевненості, тепер же, я розгублена.
Давши собі кілька хвилин на скиглення й оплакування себе коханої, насилу взяла себе в руки. Вбиватимуся потім, зараз треба дізнатися де я, і як звідси вибратися. Витягнувши руки, обережно промацуючи ногами підлогу почала рухатися вперед, треба дізнатися, як велика моя в'язниця, та в голову спало саме це – середньовічна в'язниця з купою щурів і комах.
Дякую, що вони ще не зустрілися в живу. Кроків через десять руки вперлися у вологу і слизьку стіну, грубо висічену з каменю, що ще більше запевнило в здогаді – я в темниці. З десяток кроків ліворуч, знову стіна, двадцять кроків правіше, порожнеча. Хм, мабуть, здогад не вірний, це не темниця – печера. Значить, є шанс вибратися.
Кілька рваних вдихів і рахуючи кроки, рушила далі, тридцять, сорок, вісімдесят і нічого, навколо така ж порожнеча і затхлість. Йдучи вперед, однією рукою торкалася стіни, вона була й опорою в непроглядній порожнечі та маяком.
Так менше ймовірність збожеволіти, представляючи різні жахи й чудовиськ, які чекають у темряві. Так, фантазія у мене, що треба, плюс реалії тутешнього світу, і всі фільм жахів в голові реальні.
Крокувати в темряві й повній тиші, слухаючи луну своїх кроків, жахливо, мої коліна тремтіли, втім, так само як і руки, від найменшого шурхоту здригалась і оглядалася, при цьому нічого не бачачи. Ось чому богині не можуть розібратися між собою, навіщо втягувати нас, простих смертних? Ми не представляємо загрози чи якоїсь реальної цінності. Як там говорила Темна – жалюгідні створіння? Ага, тільки всім, щось від них потрібно.
Йти й розмірковувати на тему, які ж вони погані, було набагато легше, ніж запитувати, а що далі? Що якщо я ніколи не виберусь із цієї печери? Помру від голоду, холоду та зневоднення. Шикарне закінчення в іншому світі.
Під ногами стали траплятися дрібні камінці, що набагато сповільнили пересування, не хотілося зазіхатися і розбити носа об кам'яну підлогу. Адже де дрібні, там і великі. Знаю, багатьом може здатися, що я дивна і думаю зовсім не про те, але так мені легше, легше думати про дурниці, ніж про неминучу смерть. Що може чекати за рогом. До речі про них, тунель яким йшла не мав ніяких розвилок, чітко прямо. Можливо, по інший бік були коридори, але перевіряти не стану, йду прямо і хай буде, що буде.
Цікаво, що зараз відбувається в Академії, чи знайдуть мене і коли? Про те, що шукатимуть навіть не сумнівалася, Стікур перериє все, але відшукає. Головне питання, яку саме мене він знайде — божевільну, виснажену, мертву або ж боронящу своє життя? Переважно — здорову, ситу й осудну.
Ось Брі, зберися і вистачить думати про погане, все налагодиться, тобі ж треба лише йти вперед. Як говорить приказка — якщо йти, то кудись обов'язково прийдеш. Сподіваюся це кудись, буде добрим місцем.
Рахувати кроки вже давно перестала, тому що це збиває з думки й будувати плани стає складніше. Правда в оточенні кам'яних стін, плани виходили так собі, але сумувати будемо після.
Ішла довго, за відчуттями не менш як годину, а може й більше, циферблат у темряві не розгледіти. Крокуючи все повільніше через бруківки під ногами, що ставали все більше і менше нагадували кам'яну крихту, надавалась зневірі. Атмосфера дозволяє. Зробивши ще кілька кроків, попереду, диво, помітила смужку світла, розташовувалася вона на пристойній відстані, але вона надала сил. Прискорившись, щоб швидше дістатися до виходу, а що ще там може бути, спіткнулася об камінь і таки залишила борозни на землі носом. Руки звичайно виставити не встигла і вуаля, тепер обличчя омиває тепла цівка крові, нагнітаючи атмосферу запахом і присмаком заліза. Виберусь і вб'ю Пітьму! Не має значення як, але зроблю це, слово честі та совість гризти не стане.
Піднявшись, стерла кров, обтрусила джинси й знову підійшла вперед, цього разу не поспішаючи, вихід нікуди не подінеться, а кров може привабити різну нечисть, що стовідсотково живе тут. Щоб добратися до світла, мені знадобилося близько п'ятнадцяти хвилин, але я все ближче і можна побачити, що попереду. А попереду, барабанний дріб, ні чорта! Велика, добре освітлена кімната вирізана прямо в камені. Підлога добре втоптана, де-не-де встелена соломою, справа виднілася якась скриня, ліворуч купа незрозумілого ганчір'я. І де вихід? Може, з іншого боку кімнати й мені просто ще її не видно? Спершу дійдемо, потім станемо впадати у відчай.
Ще пара кроків і я в чиємусь житлі, сподіваюся притулок Пітьми, щоб могла спокійнесенько її прибити та поховати тут. Так от, приміщення було величезним, з одного боку, як раніше говорила виставлені скрині, а те, що прийняла за звалище ганчір'я, насправді виявилося лежанкою, у стилі турків. Далі кімната розширювалася, і ділилася на кілька секцій, в одній з них стояло величезне ліжко під балдахіном, в іншій, була ще одна лежанка і низенький лакований столик, підлога вистелена килимом, а на ньому безліч маленьких подушок. Я точно не в турків?
- Тут є хто не будь? - У фільмі жахів, головні герої саме так і роблять, хоробро кричать у порожнечу, а потім дуже шкодують про це. Сподіваюся так лише у фільмах.