Глава 9

На галявині біля входу в головний корпус зібрався натовп, який розштовхувати, щоб виявитися попереду, зовсім не хотілося, але у Мряка з Бехаром була інша думка і тому важко зітхнувши поплелася за ними, активно працюючи ліктями. Хтось обурювався, шипів, навіть кілька разів прилетіло по руках, знали б ви хлопці, як я не хочу йти вперед, заспокоїлися б. На вас чекає незабутня розвага на весь рік, а може і на довше.
Вибившись у перший ряд, стала навпроти дверей, кіт і некромант встали по обидва боки, охоронці чортові. Треба було валити, майнула важка думка, але тікати від проблем безглуздо та і я впевнена, після сьогоднішнього оголошення у мене вони будуть і ой які. Гаразд, зібралася, припинила скиглити, гордо вскинула голову і ... і загалом все!
Двері корпусу все ще були зачинені, а сходи порожніми, це давало час зібратися з думками й показати всім самовпевнену іномирянку, наречену принца, шпигунку Світлих, а не залякану дурепу, що намотує соплі на кулак. Але саме зараз хотілося сховатися і перечекати все це. Так, так, я вирішила поборотися за некроманта, вивчитися і показати всім кузькину матір, але в голові все виглядає не так як у житті. І зараз мої коліна тремтіли, а гул натовпу за спиною нервував сильніше. Де цей чортовий ректор? Скільки можна зволікати.
І ось коли нерви натяглися як струна, погрожуючи луснути в будь-яку хвилину, двері відчинилися і з темного приміщення, на світ вийшли троє — ректор Бернард Хаббард, магістр Стікур Рекшн та Світлий магістр Ельстан.
Натовп на мить замовк, мабуть, здивований, а потім вибухнув какофонією звуків, хтось обурювався присутністю тут блондина, парочка адептів, почали обговорювати заклинання, якими можна покласти бідолаху, дівчата, не всі, але пара знайшлася, зітхнули із захопленням. Я ж, стояла мовчки, гордо піднявши підборіддя і дивлячись перед собою. Та почнеться шоу!
- Тиша. – тихо буркнув старий, але почули його і в останній смузі. Гробова тиша та кровожерливі погляди, клас! - Хочу відразу попередити — якось шкодити нашому гостю, заборонено! Будь-яка непокора відрахування без права поновлення. - По натовпу пролунав несхвальний гул, але прямо висловитися ніхто не наважився.
- Перед вами магістр Ельстан Апраксин — взяв слово некромант похмуро скануючи натовп. Мабуть, давав зрозуміти кожному, Імператорська сім'я не проти перебування Світлого в стінах Академії, так що не варто балагурити. Хлопці затихали, хто знає, подіяв погляд, велич чоловіка, чи погрози ректора. Що не кажи, для багатьох диплом Академії єдина нагода гідно забезпечити собі життя. – І тут він перебуватиме на прохання Імператора.
- І що він робитиме тут? – подав голос хтось із задніх рядів. Погляд брюнета, миттєво обпік мене. Піднята брова, як би казала – йди сюди, а в очах виклик. Не люблю публічність, чорт забирай. Тяжко зітхнувши, струснула заледенілими руками й пішла до «нареченого».
- Ельстан тут для того, — вставши праворуч від некроманта витріщилася вище голів натовпу, так простіше абстрагуватися. – Щоб навчити мою наречену світлої магії. - По вулиці пролунав гул обурення. - Я ж у свою чергу стану навчати її Темній.
- А як це? – Знову крик із натовпу.
- Бріанна з іншого світу, — почав пояснювати Стікур. І ось цікаво, він прямо все зараз вивалить? - І їй підвладні обидві сторони магії.
– А таке буває? – Скільки можна запитань!
- Як бачите, буває, — знизав плечима брюнет, — і магістр Ельстан прибув для навчання, щоб Бріанна не нашкодила ні собі, ні оточуючим.
- А може краще відправити її звідки прийшла і не мучиться? – Жіночий голос і мені здається я знаю, кому він належить.
- Якщо навчання пліч-о-пліч з моєї обраної для вас мука, можу підписати документи про відрахування, — холодно подивився на цілительку женишок.
- Я теж, — подав голос старий ректор.
- Я просто запропонувала, — дала заднє дівчисько, яке ще поп'є моєї крові, дупою відчуваю.
- Тоді розмова закінчена. - Кивнув Хаббард, помахуючи руками розпускаючи студіозів, не забувши про останнє повчання. – Пам'ятаєте – задумали нашкодити нашому гостю, пакуйте валізи.
Натовп почав розходитися, адепти голосно обговорювали почуте, оберталися на нашу компанію, яка так і застигла на сходах. З місця не зрушив Кощій, мабуть, очікує, що приєднаюся, так само Мряк, гіпнотизував поглядом. Кивнувши другові, почала спускатися, але запнулась і зупинилася, натрапивши на повний ненависті погляд Тайлера, милого цілителя, що з перших днів став мені другом.
Зараз все змінилося, блакитний погляд випромінював зневагу і спрямована вона була саме на мене. Хитнувши наостанок головою, цілитель сплюнув на землю й розвернувшись пішов за однокурсниками, які тупотіли до третього корпусу.
Мої плечі опустилися, адже все зрозуміло, гадити будуть, але не Світлому, бо заборонено, а мені.
- Бріанно, затримайся, — варто було зібратися з силами й знову рушити вниз, як була зупинена байдужим голосом, ух, зажований сухар! Обернувшись, побачила його і мило усміхненого Світлого. Чорт, і як можна бути таким веселим і променистим у таборі ворога. Звідки повна впевненість, що не прикопають десь по-тихому. Або ж він настільки впевнений у своїх силах?
Бехар знизавши плечима, махнув мені рукою і розвернувшись рушив на чергове заняття, як не дивно, за ним уплутався і Мряк. І тепер я дудки, вчасно потраплю на лекцію.
- Нам варто обговорити твій розклад, — розповіли мені, коли знову піднялася та стала навпроти некроманта.
- Це може почекати пару годин, — буркнула, адже знову запізнюся, нічого не зрозумію і циганитиму у Кощія конспекти. Я і так багато пропустила, валяючись на ліжку цілителів, потім бувши вдома. Не хочу наздоганяти матеріал серед ночі.
- Цілком згоден, — посміхнувся Світлий і підплив до мене. - А ось нашу з тобою розмову, дорога ученице, відкладати не можна. - Не помічаючи мого здивованого погляду, блондин вичікувально дивився на Стіка, що своєю чергою свердлив поглядом Еля і не поспішав залишити наодинці.
- Думаю, моїй нареченій, — наголосив брюнет на останньому слові, — варто піти на лекції, а вже після обговорити все з вами, за вечерею в наших покоях. - І знову недвозначне нагадування про те кому, я нібито належу. Я ніби не проти, але так явно показувати всім, хто король гори. Ех, доведеться покарати.
- Не думаю, що вона пропустить щось важливе, — хитнув білявою головою Ель і схопивши під руку, потягнув донизу. Цікавенько, що ж за така розмова.
Озирнувшись на похмурого некроманта, що залишився стояти на місці, скривила моську — типу він сам, я ні до чого, пішла за ведучим.
- Ну, а тепер поговоримо без свідків, — став серйозним Світлий. Змахнувши рукою, він накрив нас куполом, схожим із куполом Світлої. - Хотілося б, одразу обговорити все, щоб потім не сконфузиться.
- Із задоволенням, — буркнула, до ладу не розуміючи про що мова.
- Мене відправили сюди, щоб навчити тебе, — почав розповідь магістр, — але так само, я отримав завдання від Імператриці, спокусити тебе й одружитись з собою.
- Оце поворот, — очі розширилися і хотілося непристойно відкрити рота.
- Сам знаю, ситуація мерзенна, — продовжив, — і хочу бути з тобою чесним, бо наші заняття займуть багато часу.
- Дякую за чесність, — перебила, чим заробила докірливий погляд, закривши рота, вибачливо усміхнулася.
- У вашій Академії присутній шпигун, — ну чудово, — і на людях мені доведеться фліртувати з тобою і таке інше і не зрозумій мої слова і дії хибно, все це тільки на публіку. Не варто закохуватися в мене, тому що люблю я іншу і планую після повернення зв'язати наші долі воєдино.
- А що буде, якщо закохаюся? - Поцікавилася.
- Я одружуся з тобою, — приголомшили у відповідь. – Але любити все одно буду її.
- Чесність за чесність, — кивнула, — я так само люблю іншого.
- Стікур, — ствердно промовив Ель, я ж хитнула головою підтверджуючи.
- Зараз ми плекаємо образи один на одного, але продовжуємо любити, так що будь спокійний, ти мені не потрібен.
- Звучить трохи прикро, — усміхнувся магістр, — але чесно і мені це подобається. Тоді розважимося, виводячи із себе твого некроманта?
Хм, а що, не така вже й погана ідея. Знаю, знаю, робити так не добре, та й винна сама, але яка жінка визнає себе винною і піде мириться першою? Правильно – жодна! Тримайся некромашка, помщу за всі накази, образи та залякування. Ти збожеволієш (найменше), від ревнощів. А я ще побішу, перш ніж повернутися і знову зробити тебе щасливим.
- Розважимося, — задоволено усміхнулася, відчуваючи важкий погляд на спині. Цікаво про що балакаємо, некромашка? Візьми та спитай!
- Раз ми стали друзями, — усміхнувся блондин, — дозволь поцікавитися, чому від тебе так страшно смердить?
- Ось дідько, — незручно як. - Прийшла до воріт одразу після того, як розірвала зомбяка світлою магією.
- Я задоволений тим, що ти поспішала зустріти мене, але думаю почекав би поки ти сходиш у душ.
- Мій запах зачіпає тонкі душевні струни Світлого боку? - Знущально простягла, притискаючись ближче.
- Заради такої красуні доведеться потерпіти, — посміхнувся Ель, робив це злегка морщачи ніс. Вирішивши відбрити вчасно помітила, що пологу тиші більше немає. Усвідомила, що сказано це більше не для того, щоб оспівати мою красу, а для того, щоб побісити некроманта, який продовжував стояти на сходах. Ех, розсекретять нас раніше часу, бо красуня з мене зараз так собі, умертвію сподобаюся, нормальній людині навряд чи. Хоча, хто їх Світлих знає.
-Не хотілося б у перший же день позбудеться такого чудового вчителя, — солодко простягла, сподіваючись на те, що Стік чує і біситься. - Тому покину вас не на довго, прийму душ і миттю повернуся.
- І що мені робити весь цей час? - Театрально охнув блондин, мені ж захотілося розсміятися, але стрималася заради конспірації. - Я придумав! Вирушу з тобою в душу, душа моя.
- Не перегравай, — шепнула, штовхаючи чоловіка, що загрався, ліктем у бік. А для тих, хто підслуховує, вже голосніше додала. - Скоро повернусь.
Звільнившись із рук Світлого і не оглядаючись поспішила до гуртожитку. Потрібно обміркувати все, що сталося, та й договір з Елем. Ідея кумедна, але наслідки можуть бути згубними. Які саме не передбачити, але запал блондинчика потрібно стримати, тому що щось він швидко взявся за справу.
Дійшовши до повороту ризикнула озирнутися і перевірити, стоїть ще Стік, чи пішов у справах. На сходах стояли двоє, як інь і янь. Ех, хотілося б послухати, але, чорт забирай, скільки ще можна ходити смердючкою по Академії, та й повернутися непоміченою ніяк не вийде. Зітхнувши з розумінням, що пропускаю щось цікаве, загорнула за ріг і несподівано врізалася в когось. Відстрибнувши, подивилася на Тая, який за всіма канонами, чекав саме мене.
- Доброго дня, — з побоюванням вимовила, пам'ятається мені його повний злості погляд. Обличчя хлопця, як і раніше, залишалося похмурим, що робило ситуацію ще дивнішою. Адже Тай завжди веселий, усміхнений малий, який не вміє злитися і ненавидіти. А ось і на тобі Брі, не вмієш судити про людей, не берись!
- Доброго дня, — видавив з себе цілитель, якого побачила сьогодні вперше після повернення. Хороша подруга, після прибуття не навідала друга і не пояснила нічого. Але ж треба було, щоб зараз не було болісно соромно. Блакитні очі свердлили мої й в них можна було легко прочитати розчарування із домішком ненависті.
- Стільки всього трапилося, — зробила ще одну спробу повернути усміхненого хлопця.
- Світлий дар? - Не повівся друг, швидше за все колишній.
- Я не знаю як все пояснити, — адже Стік заявив усім, що дар мала раніше. М-да, варто було все ж таки, це обговорити зі мною, а не сповіщати натовп і мене за одне.
- Мої батьки загинули на кордоні від рук Світлих, — виплюнув брюнет, хлопця заколотило від злості, що клекотала в ньому і мені стало шкода його. Втрата когось з батьків завжди удар, втратити відразу обох, йому не позаздриш. – Вони були простими цілителями, що працювали у військовому шпиталі, на який якось уночі Світлі підступно напали. Перебили всіх у ліжках.
- Тай, — простягла руку до хлопця, але помітивши гидливу гримасу, опустила. – Я не знала про дар, коли потрапила сюди.
- Але тепер вирішила активно вивчати, — хмикнув Тайлер і розчаровано хитнув головою.
- Так треба, — достукатися мені навряд чи вдасться, але стати ворогами не хочеться. – Не гнівайся на мене, я не хотіла цього.
- Не хотіла, — кивнув, потім розвернувся і пішов у своїх справах. Залишивши мене з жалем, про втрачену дружбу з доброю людиною. А тепер подумаємо, як же весело мені буде, якщо навіть друзі так реагують, яких тут у мене на пальцях однієї руки можна порахувати. Хоча здається, тепер лише Кощій, та Мряк залишилися. Трясця його матері!
Опустивши голову, потупала в душ, обтяжена сумними думками, але біля потрібної будівлі пригальмувала, помітивши натовп студіозів. Ох, не хочеться мені йти повз. Хто знає, що вони вигадали, адже ненависть до Світлих вбиралася з молоком матері, а я тепер одна з них. І тепер навіть ті, кому справи до мене не було, розлютуються і хто знає, що зроблять. Ну, дякую богині! На віки не забуду.
Постоявши осторонь, розправила плечі, бо не гоже нареченій Імператорського сина сутулиться, гордо потопала до гуртожитку. Хочу у душ і все тут! Хлопці, помітивши мене, замовкли, отож обговорювали, але, як не дивно, на голову не посипалися звинувачення, докори та погрози. Вже надихає!
Без будь-яких подій таки дісталася кімнати й зачинивши двері, з полегшенням сперлася на неї спиною. Що за день такий!
- Жива, — подав голос кіт, що поважно розвалився на дивані.
- Здивований? - Відліпившись від дерева, увійшла вглиб вітальні.
- Були побоювання, — муркнув.
- І тому втік?! – обурилася.
- Не втік, — ображено протягли, — а дав можливість Стікуру переговорити з тобою наодинці.
- Якою скористався Ель, — хмикнула, тримаючи курс на свою кімнату. Зараз швиденько ополоснусь і завалюся на ліжку. І як там у рекламі було – і нехай весь світ зачекає, бо виходити з кімнати сьогодні, я не маю наміру. Досить на сьогодні розваг!
- І що він хотів? - Стрепенувся пухнастий, якому відповідати не стала, мовчки увійшла до приміщення і так само мовчки зачинила за собою двері. – Гей! - пролунало скривджене, але мене не пройняти.
Зайшовши до гардероба озирнулася в пошуках зручного одягу з мого світу. Так-так, що нам богиня принесла. Раніше озирнутися не вдалося, лише зауважила, що речей багато, зараз же, часу вагон. Штани, шорти, майки, сукні, відверті й не дуже, теплі речі та багато іншого. Запаслива мадам. Схопивши теплий баєвий халат, змінну спідню білизну та чистий рушник потопала в душ, все ще не звертаючи уваги на сопіння фамільяра, який помирав від цікавості. Нічого йому корисно.
У душовій швидко роздяглася і мстиво скинула брудний костюм на підлогу, нехай некромашка пре, з насолодою ступила під теплі струмені води, що ввімкнула і налаштувала моментом раніше. Як же приємно нарешті змити з себе цей сморід, засохлі шматки землі та частинки умертвіння. Цікава практика вийшла.
Вимившись і обсушивши тіло, у доброму настрої повернулася в кімнату і скинувши халат на пуф, розтяглася на ліжку. Все, мене не чіпати до завтра!
Душ розслабив і я, мабуть, задрімала, тому що стукіт у двері вивів із дрімоти. Не встигла розкрити рота, як двері відчинилися виявляючи перед моїми очі, похмурого некроманта.
- Чого треба? - Не дуже привітно буркнула, не ну а що, на просту приязність ще не заробив.
- Світлий приперся на вечерю, — пояснили.
- Сам покликав його, сам і вечеряй, — буркнула, повертаючись до чоловіка спиною. Збивши подушку, знову прикрила повіки.
- Він на тебе чекає, — почулося трохи ближче. Цей нахабник, без дозволу, вдерся в мої володіння. Упирина.
- Завтра зустрінемося, — в мені ще жевріла надія, що ось зараз брюнет розвернеться і піде, залишивши нарешті у спокої.
Почулося важке зітхання, потім кроки, некромант наближався, а я згадала, що лежу перед ним у білизні, причому не в їхніх панталонах, а у своїх мереживних трусиках. Почервонівши як рак, блискавично обернулася обличчям до Стікура і скажу вам вчасно. Рука неприємного некромашки застигла в повітрі в парі міліметрів від того місця, де зовсім недавно були мої сідниці.
- Зовсім охамів? - Завила не стільки від обурення, скільки від збентеження. Знаю, ми були близькі й соромитися нічого, та й у своєму світі не раз ходила в купальнику, але… Зараз ніяково вийшло.
– Десять хвилин на збори! - Скомандували й розвернувшись спиною, зникли за деревом, що називається дверима і покликаним захистити від небажаних відвідувачів.
– Диктатор! – крикнула навздогін. І ось як вчинити – знову лягти спати, попередньо провернувши ключ у замку, чи піти у вітальню? Адже Ель, ніби мій союзник і вчитель, та й не завадить обговорити подальше навчання.
Провозившись хвилин п'ятнадцять-двадцять, все ж таки відчинила двері й випливла до чоловіків, що мовчали. Першим мене помітив Світлий, що спокійно сидів на дивані та виглядав цілком задоволеним життям, не те що деякі, вічно похмурі та незадоволені.
- Якби я знав, що під брудом ховається така краса, я вкрав би й відвіз у свої землі, — вставши й підійшовши до мене, захоплено промовив блондин, не забувши взяти мою руку і поцілувати кісточки. Джентльмен! Вчися некромашка.
Почервонівши, пропустила реакцію Стікура на мою появу, вдалося почути лише скрип зубів. Подивившись на холодну маску відчуженості, якою часто прикривався принц, трохи засмутилася, адже сукня підбиралася для того, щоб вивести його з рівноваги. Чорна тканина, короткої сукні, облягала постать як друга шкіра, даючи можливість оглянути всі опуклості, глибокий виріз відкривав вид на груди, на яких сяяв прибудувшийся Академічний амулет — череп, що задерикувато зеленим оком підморгує.
- Прошу до столу, — махнув рукою брюнет, я ж перевела погляд у потрібному напрямку.
Біля вікна матеріалізувався стіл із чотирма стільцями, яких раніше в кімнаті не було. Стіл вже накритий, на чотири персони та сервірований за всіма правилами. Які вивчити я не спромоглася, ну та гаразд, доведеться злегка зганьбитися. Ель вибачить, сподіваюся, а Стік, ну потерпить, чи що, а якщо ні, то хай валить, сам цю вечерю придумав, хай сам і червоніє.
- Сильно на їжу не налягай, — прилетіло від некроманта. Від обурення очі полізли на лоба, а рот відкрився, щоб відбрити зухвальця, чорт забирай, у мене ідеальна фігура! - Вночі заняття на цвинтарі може стати погано, — пояснення випередило обурення на секунду. Припинивши відкривати й закривати рота, як викинута на берег риба, мотнула розпущеним волоссям (де практично не видно зеленого відтінку), підійшла до столу і сіла подалі від Стікура, що вже зайняв місце. Біля мене моментально опинився Ельстан, а Мряк присів біля друга, який підклав подушку для зручності кота.
Що ж, настав час приділити увагу стравам, що стоять на столі. Стік постарався, знаєте, не здивуюся, якщо вся ця їжа з татового замку. Потрібно ж присоромити Світлого. Так ось, стіл ломився від їжі, тут були салати, як відомі мені, так і ні, кілька видів м'яса різного способу приготування, якісь дивні закуски, запечена картопля і, звичайно ж, пляшка вина. Графин з компотом чи соком також був присутній.
Схопивши пляшку вина, до якої тяглася рука некроманта, блондин переможно посміхнувся.
- Не бажаєш вина? - Запитання він поставив, розвернувшись всім корпусом до мене.
- Не думаю, що це розумно, — важко зітхнула, від келиха я б не відмовилася, але, — моя магія нестабільна і посилювати алкоголем не варто.
- Яка сумлінна учениця мені попалася, — не припиняючи розтягувати губи в усмішці, Ель налив собі келих і повернув пляшку на місце. Гм, Стіку не запропонував, та й той вовком дивиться. Ех, щось я точно пропустила.
У мій келих був налитий або сік, або відвар, а на тарілку був накладений салат з овочів, трохи картоплі та запечене м'ясо, яке не розпізнала. Світлий залицявся й це було мило і, якби не була закохана в буку, Стікура, обов'язково придивилася до блондинчика, хоча і знала, що це все на публіку. Тим часом Стік наповнив свій келих і залицявся до фамільяра, поклавши тому на тарілку різної їжі, себе він звичайно ж не обділив. Адже урюк, за мною жодного разу не доглядав за столом. Пригадаємо.
Променисто посміхнувшись Світлому і стоїчно ігноруючи похмурого брюнета, взяла свій келих і цокнулася з Елем, який підняв свій. Некромашку ми обидва ігнорували, мені ж стало трохи соромно, бо через наші чвари страждає Мряк. Повернувшись до кота, що сидів навпроти мене, посміхнулася і йому, відсалютувавши пухнастому зробила ковток, таки сік, але з чого визначити складно.
- Думаю, варто обговорити розклад, — подала голос, після того, як перший голод був вгамований. Я правда не особливо голодна, але спробувала всього потроху.
- Радість моя, — відклав виделку Ель. - Мені здається, тобі варто кинути навчання в академії, навіщо тобі всі ці нудні дисципліни? – Поворот однак. – У Світлій Імперії тобі нічого з цього не знадобиться.
- У Світлій? - Напружилася і подивилася на некроманта, який явно чекав моєї відповіді. Що за мужики пішли, ні, щоб стукнути кулаком по столу і гаркнути — вона моя і нікуди з тобою не поїде, сидить і оком смикає. – Я не планую переїжджати до твоєї Імперії.
- Так? - Награно здивувався блондин, — що ж, може я й поквапився. Не обговорюватимемо це зараз.
- Та ні, давай зараз, — треба розставити всі крапки над і. – Не знаю, які цілі у вашого Імператора та порадників, але навчання я закінчу тут. Після ж виконаю обіцянку дану Світлій і поминай як звали.
- Щось мені це нагадує, — муркнув кіт, ні до кого не звертаючись, але я почула, запам'ятала і відіграюся.
- Щоб виконати свою обіцянку, тобі доведеться відвідати нашу Імперію, — не здавався блонд. Ось чому його не звати Джеймсом? Був би Джеймс Блонд! Гаразд, струснулися, бо думки не туди.
- Якщо ти настільки обізнаний, можливо повідаєш, під чим саме я підписалася?
- Ти щось підписувала? - Не зрозумів Світлий.
– На що я погодилася, – перефразувала.
- Настане час і я все розповім, — напустив туману, чим повернув мою недовіру.
- Так само говорила Темна, — знаю низько порівнювати дві ворогуючі держави, але правда мені потрібна зараз, щоб після, я змогла довіритися чоловікові. – Перш ніж використала та поламала життя.
– Ми все виправили, – нагадали.
- Ось тепер хочу знати, чим доведеться розплачуватися, — відповіла. Не хочу бути пішаком у чужій грі, хочу сама встановлювати правила.
- Милий сімейний вечір, — втрутився кіт, намагаючись розрядити ситуацію, але куди там. Стік мовчить як бовван, лише приладами по тарілці постукує, я ж, знову опинилася в кабалі. Ні-ні, нічого міняти не стала б, але хотілося заздалегідь підготуватися.
- Закінчимо вечерю і прогуляємося, — запропонував Ель, миролюбно посміхаючись. – І я намагатимусь відповісти на всі твої запитання.
- Я теж хотів би почути відповіді, — подав таки голос некромашка, чим сильно втішив мене. Сварки сварками, а хвилювання про кохану людину не приховати. Вдячно посміхнулася брюнету, чим заробила нечитаний погляд чорних дірок, що звуться очима.
- Це лише наша справа. – буркнув Ель.
- Ні, — хитнув головою Стікур, відкладаючи прилади й схрещуючи руки на столі. – Якщо тобі мало того факту, що Бріанна моя обрана та наречена, нагадаю, все, що стосується її, стосується Темної Імперії. Справа, так би мовити, Імперського роду.
Скрививши своє ангельське обличчя, блондин все ж таки промовчав. Схопивши келих, задумливо відпив вина, мабуть, фільтрує, що можна розповісти, а що ні. Цього разу на напівнатяки не поведуся, всю правду й одразу, тільки так. В очікуванні оповідання завмерли всі, навіть Мряк не поспішав вставити жарт.
- Всі ви знаєте, ну тепер точно всі, — глянувши на мене, почав розповідь Світлий. – Раніше в нашому світі жили дракони, величні створіння, що прирівнюються до божеств. Особливо могутніх боялися навіть боги, яких на той час було багато. Дві сестри, народжені богинею від представника найдавнішої раси, захотіли узурпувати владу. Але зробити це, заважали боги та дракони. Обидва дівчиська були гарні, одна як ясний день, друга як безмісячна ніч, ця краса допомогла занапастити багатьох. Боги покидали цей світ, а дівчата розходилися і перекроювали все на свій лад, чого більше не міг терпіти їхній батько.
- Звідки така історія? - поцікавився Мрякіус, перебиваючи оповідача.
- Наша богиня чесніша за вашу, — була йому відповідь, з якою Темні погодитися не бажали. Я бачила, ще кілька таких фраз і почнеться банальна бійка.
- Потім богинями поміряєтесь, — буркнула, відволікаючи. - Давай далі.
- Батько намагався вгамувати сестер, але ті скуштувавши владу і вседозволеність, відмовлялися підкорятися і змовилися вбити дракона, який породив їх на світ. Про це дізналася богиня, що була в захваті від свого чоловіка, і спробувала перешкодити двом збожеволілим дурепам, але дівчата були сильні й засліплені владою. Змовившись із богами меншого рангу, яких потім через непотрібність так само вбили, влаштували замах, у якому загинула мати, випила замість коханого отруту. Дракон впав у розпач і прокляв своїх дочок. Прокляття зажуреного чоловіка, посварило сестер, змусивши воювати між собою і зрештою позбавити один одного людської оболонки.
– Цікаво все це, – перебила вже я. – Але я там якимось боком?
- Після того, як дракон прокляв своїх дітей, він заснув, — продовжив Ель. - Як тільки не намагалися розбудити його богині, просили вибачення, благали на колінах, обіцяли віддати владу, натомість хотіли повернути свої тіла. Дракон все ще спить, а лише він може зняти прокляття, вибачивши своїх чад.
- Все ще не зрозуміло, навіщо їм я.
- Моя богиня, вірить, що дракона може розбудити людина, безкорисливо обдарована магією обох.
- Кумедно, — кивнула, — тільки ні чорта не безкорисливо! Та й не обов'язково було витягати із мого світу. Знайшли б тут, згодну на все дурненьку й опа, тато розбуджений і більше не злий.
- Вони намагались, — не піддався на провокацію Ель. – Але жительки цього світу не могли утримати в собі сили, їх просто розривало.
- А то мене ще й розірвати могло? – обурилася, схоплюючись зі стільця! Дві дурепи, що захотіли влада, наробили справ, а тепер моїми руками хочуть все виправити. Браво, їх мати!