Глава 8

Біля воріт було порожньо, зовсім. Ні сторожки, де за всіма правилами повинен сидіти сварливий гоблін, що не випускає бідних студіозів у місто. Це, що ж виходить, входь хто хочеш? А як же безпека учнів? О світ, о звичаї!
Підійшовши щільніше до масивної брами, метра так чотири-п'ять, озирнулася, ніхто не поспішав відігнати, накричати, щоб йшла у своїх справах і не чіпала залізяки. Але ні, все тихо і пустельно, перекоти поля не вистачає, слово честі. За воротами нікого ще не було, тож розглянемо диво кованого мистецтва.
А подивитися було на що, зараз, напевно, очікуєте гарного опису, але, на жаль, не сильна у всіх цих вензелях і завитках. Можу сказати одне, коваль майстер своєї справи (як на мене, бо бачила парочку, але експертом не стала), здавалося, метал просто співав у його руках. Інакше сказати не можу, бо не сильна. Загалом умілець зобразив якусь понад круту битву, надавши особам властиву всьому живому, міміку, пристрасть і можна навіть сказати ненависть, так-так, все це можна прочитати на кованих обличчях. Був би у мене замок, замовила йому ворота. Ну та гаразд, де наш великий маестро? Запізнюється світлий.
- За ворота виходити не можна, — пролунало за спиною, змусивши підстрибнути. Не чекала появи Мряка, хоча все цілком логічно, некромант не довіряє мені, сам з'явитися не хоче/не може, потрібне наголосити, от і послав вірного фамільяра. Хто-хто, а Мрякіус простежить, щоб жодної змови не було.
- Та я ніби й не думала, — знизала плечима, обертаючись. Кіт сидів за десять кроків і уважно сканував своїми карими очима. Що ще й перед ним виправдовуватись? Але пухнастий мовчав, жодного питання чи настанови й це нервувало, не звикла, щоб він мовчав. – А чому тут немає сторожки?
- Вона й не потрібна, — увімкнувся Мряк. – По периметру закопані зомбі, які у разі загрози вмить повстануть.
- А Світлий, що входить до Академії, загроза? - Напівзапитливо поцікавилася, дивлячись через плече, на ворота, а то раптом Світлий на порозі, а я виявляю неповагу, не звертаючи уваги ще й повернувшись п'ятою точкою. Але на обрії чисто.
- Боїшся за друзів? - хмикнув котяра.
- Мряк, хоч ти не починай, — втомлено зітхнула. Мабуть, мені ще не раз доведеться виправдовуватися.
- Вважається, — відповіли спокійно, чим вкинули мене в паніку. Ну і як мені протягнути сюди Світлого, адже варто його культяпці перетнути периметр моментально почнеться хорор.
- І що мені робити? - Питання поставлене швидше собі, ніж пухнастому, бо він на боці Стіка, а той підозрює мене в змові й таке інше.
- Я тому тут, — все ж таки відповів Мряк. – Мене послав Стікур, щоб без перешкод проводити твого Світлого до Академії.
-Він не мій, — механічно поправила, тим часом дивуючись некроманту, я б на його місці ніколи б не пустила вражину на свою територію. Він би в мене під ворітьми згнив, а тут тобі на, дивний він. Нещодавно звинувачував у всіх гріхах, а тут фамільяра послав. Ну та гаразд, не нашого це розуму справи.
- Тобі тут буде складно, — підсумував котяра.
– А коли було легко? - Знизала плечима, виглядаючи світлого. І де його богиня носить? Сказала ж на підході, але, мабуть, у нас про це різні поняття.
Зітхнувши, присіла на траву, обличчям до воріт і спиною до Академії, де ніколи не було легко і просто, а тепер взагалі пекло почнеться, або як там правильно – безодня.
- Як ти вийшла на Світлих? - Поцікавився пухнастий, сідаючи практично впритул, тим самим змусивши нервувати.
- Світла сама прийшла до мене, — знизала плечима, роздумуючи відсунутися чи не паритися і знову полюбити кота. Як то кажуть — всі не без вади, правда вона у нього ого-го яка!
- Розкажеш? - Поцікавився і сказано так просто й навіть не знаю, як сказати, але мені дуже захотілося викласти все, полегшити душу, адже нікому і нічого я розповісти не могла.
- Обіцяєш, що це залишиться між нами? - Простягнувши руку, обережно потріпала Мряка по загривку.
- Обіцяю, — задоволено муркнув кіт.
- Ну, тоді слухай, — хмикнула, вже впевненіше проводячи п'ятірнею по м'якій вовні. - Відразу хочу сказати, що вчинила імпульсивно, зваливши у свій світ, але тоді це бачилося єдиним рішенням. Мені шкода, що так вчинила зі Стіком і наговорила йому всякого, мені хотілося б повернути час назад та переграти, але вже нічого не змінити. Він мене ненавидить, та за діло.
- Я б так не сказав, — зародив у мені надію фамільяр. - Він злий, але про ненависть я не говорив би.
- Ти не чув, як він говорив зі мною нещодавно, — завмерла.
- Через Світлих?
- Так.
- Ти маєш зрозуміти, — мотнув головою, натякаючи, щоб не припиняла гладити. - Війна між нами триває все його життя й вони принесли не мало горя мешканцям нашої Імперії. Не скажу, що ми лапочки, але затіяли все це Світлі. Темних вчать ненавидіти ворога, вбивати, не знаючи жалю і відкинути все це, за мить неможливо.
- Це зрозуміти можу, але він думає, що я повернулася для того, щоб допомогти Світлим заволодіти Імперією!
– А це не так?
- Звичайно ні! – вигукнула обурено. – Світла пообіцяла повернути всіх, кого вбив захист, в обмін на мою допомогу в якійсь справі. Знаю, звучить незрозуміло і дивно, але й не йшлося про геноцид.
- Гено.. що? – буркнув кіт.
- Я не обіцяла допомоги у вбивствах, — пояснила, — ніколи б на таке не пішла навіть заради повернення близьких.
- Впевнена?
- Звичайно, — обурилася, — я не змогла б жити, знаючи, що допомогла вбити живу істоту.
- Добре, — буркнув кіт. – Це ми вирішили. Тепер розкажи мені, як на тебе вийшла богиня.
- Сама не знаю, — знизала плечима, продовжуючи погладжувати фамільяра. - Вона з'явилася несподівано, після, — зам'ялася, бо не хотілося розповідати коту про дивні сни, в яких ніби спостерігала за некромантом. – Після дивного сну, запропонувала угоду, барвисто окресливши перспективи, але не пояснивши, яка потрібна буде допомога. Звичайно ж, засумнівалася, бо ще пам'ятаю угоду з вашою богинею, — до речі, де ця мадам загубилася? - Пообіцявши подумати, жила собі далі, доки не відвідав ще один сон. Не знаю, правда приходив друг, чи це моя підсвідомість, але це й змусило погодитися на кота в мішку.
- Хм, — простяг Мрякіус, — розберемося.
- Дякую, Мряку, — кивнула, вдивляючись вперед, сподіваючись розглянути Світлого, познайомитися і звалити відпочивати. Душевні муки вимотують сильніше Стікурових зарядок. Але Світлий все не з'являвся, за моїми відчуттями й ногами, що затекли, просиділи ми вже хвилин двадцять-тридцять і якщо цей білявий не з'явитися протягом десяти хвилин, я валю і по барабану, як саме він потрапить на територію Академії.
- Запізнюється дружок, — муркнув кіт, який до цього хвилин п'ятнадцять мовчав. Краще б і далі це робив.
- Чекаємо ще десять хвилин і йдемо, — скомандувала підводячись і розтираючи під колінами, бо ноги жах як затекли, і хто довго сидів в одному положенні зрозуміє, що зараз відчуваю.
Розім'явшись, у нетерпінні почала ходити вздовж воріт, раз-пораз поглядаючи крізь ґрати, може хтось там вдалині плететься, але світлої верхівки не видно, це злило і насторожувало. А що, як Світлого зловили місцеві жителі й він валяється в якійсь канаві з перерізаним горлом! Плакало моє навчання, та й швидше за все, перебування у Темній Імперії. У Світлу не хочу, я вже тут звикла і більш менш знаю, що до чого. Там же весь час доведеться бути на сторожі, та й Стік не пробачить, якщо туди втечу.
Знаю-знаю, багато хто (сподіваюся це не так), закочують очі, варто згадати про мої дивні почуття до некроманта, то я люблю його, то ненавиджу і відштовхую, тут знову люблю. Деякі можуть думати, що поводжу себе як тупа малолітка (мені двадцять, як же ще поводитися?), але я вважаю себе досить розумною, на свій вік, а щодо всього, що коїться в голові й серці. Це банальні гормони і як би сильно мені не хотілося, поводитися інакше, іноді почуття беруть гору й сподіваюся за це мене не піднімуть на вила, не стануть гойдати осудливо головою, і не відвернуться. Усі у двадцять кидаються в крайнощі і йдуть на поводу у почуттів тире гормон. Ну ось, висловилася і полегшало.
- Чи не мене ви виглядаєте? - Запитання змусило підстрибнути, бо в роздуми пішла з головою і не чула кроків. Повернувши голову в бік того, хто говорив, побачила усміхненого блондина, з блакитними очима і милими ямочками на щоках.
- Швидше за все вас, — пробелькотіла, засліплена красою чоловіка, якому дістаю ледве до плеча. Ось це зріст, чорт забирай! А зовнішність! Ух, просто ульот. Бачачи мою реакцію, чоловік усміхнувся ще променистіше. Чарівність цього мужика, мало не знесло мені дах, але спасибі Мряку, за своєчасне втручання.
– І чого так довго? - Сварливо поцікавився коте, підходячи ближче і починаючи тертися о мої нижні кінцівки. – Ми що цілий день повинні на тебе чекати?
- Прошу великодушно пробачити мені, — перевів свій блакитний погляд на Мряка, — охоронне заклинання Академії спотворило координати порталу і мені довелося добиратися кілька миль пішки. Та й не дуже доброзичливий народ, не сприяв моєму пересуванню, швидше гальмував його.
- І таке буває, — байдуже муркнув кіт, і змахнувши лапою, відчинив ворота, на які ми обидва, я і світлий, дивилися з побоюванням. Бачачи нерішучість на казковій фізіономії, Мряк щось буркнув собі під ніс і витріщився на Світлого, той у свою чергу, на кота. - Та заходь уже, — не витримав, першим пухнастий.
- І що, за мною не бігатимуть мертвяки? – Білява брова злетіла вгору, привертаючи увагу до волосся. Чорт, я заздрю їхній густоті та довжині! Білі, густі пасма, зібрані в кінський хвіст, спускалися нижче за талію красеня і, якби не бачила його вуха, повірила б, що переді мною ельф.
- Якщо хочеш, можу влаштувати, — нетерпляче постукуючи хвостом по землі, відбрив Мрякіус.
- Мабуть, відкладемо це на другий раз, — хмикнув чоловік, заходячи на територію Академії, і з цікавістю озираючись. – А тут мило.
- Радий, що тобі подобається, — сказано було таким тоном, щоб Світлий одразу зрозумів, йому тут не раді й при першій нагоді його випруть стусаном під зад. І нехай дякує богині, якщо при цьому буде живим.
Не припиняючи посміхатися, нехай у повітрі й відчувалась неприязність, назву це так, блондин хоробро пройшов ще пару кроків і зупинився практично впритул до мене, вторгаючись в особистий простір. Не люблю такого. Відступивши на крок, мило посміхнулася майбутньому вчителю і вичікувальне дивилася, пора б і представиться.
- Магістр Ельстан, — вірно витлумачив погляд блондин, усміхнувшись своєю нудотною усмішкою, хотів сказати ще, щось, але з думки збив відкрившийся в парі кроків, вогняний портал з якого до нас вийшов Стік.
– Вітаю, – голосом можна було заморозити, а поглядом убити. Чекати іншого було б безглуздо, але я сподівалася.
Перевівши погляд на Світлого не помітила будь-яких змін, він залишався все таким же відверто привітним і з цікавістю поглядав на Стіка і Мряка, що підійшов до друга і став біля нього. Картина – я та Полкан на кордоні.
- Вітаю, — все ще посміхаючись, Ель вклонився похмурому некроманту, який не збирався повторювати поважний у їхньому світі жест. Ух, упертий.
- На нас чекає ректор, — так само холодно. Помах руки й перед нами новий портал, куди ми мовчки ступили, спершу Світлий, потім здивована я. Мені здавалося, зустріну Світлого, познайомлюсь, а далі сам розбереться. А ні, брюнет махнув, щоб слідувала з ними, довелося тупотіти. Опинившись у кабінеті ректора, озирнулася, адже була тут лише кілька разів і зла. Пам'ятайте момент мого зарахування і помисли всіх оточуючих про те, що ми коханці, правда це потім стало правдою, але тоді це були лише брудні домисли старого і недалеких індивідів. Так само момент моєї спроби відселитися від Імператорського сина, не дав можливості озирнутися.
Всі меблі виглядали дорого, по багатому, як кажуть у народі, чорне дерево, не беруся стверджувати, але схоже дуб. Величезні стелажі з книгами, що виглядають старими й багато разів перечитувались. За столом величезне панорамне вікно, що наповнювало кімнату світлом і розсіювало гнітючу атмосферу. Чому гнітючу? А коли це ректор викликає адепта, щоби похвалити? Так практично ніколи, тому і гнітючу. Наш ректор милий старий, який не викликає страху, але це тільки спершу, варто його роздратувати й перед тобою величний голова Академії, який може стерти тебе в порошок особливо не напружуючись. Ні, ні, на килимі ще жодного разу не бувала, але чула.
Поки я оглядала інтер'єр, до нас приєднався Мрякіус і Стікур, перший, як не дивно, сів біля моїх ніг і підбадьорливо обхопив їх хвостом.
- Радий вітати, — посміхнувся ректор, підводячись зі свого крісла. Світлий приязно посміхнувся і вклонився у відповідь на уклін старого, лише Стік стояв як статуя з похмурою фізіономією.
Бачачи відстороненість на обличчі принца, ректор зменшив запал — усмішка розтанула, а обличчя стало менш приязним. Політика політикою, а за ґрати зі звинуваченням у зраді чи підсобництві ворогові, ніхто не хоче.
- Так як ситуація не звичайна, — знизав плечима чоловік, знову сідаючи в крісло і пропонуючи гостю, сісти напроти, помахом руки. Ну, звичайно, а ми постоїмо. – Заселити вас у кімнату, у гуртожитку ми не можемо, адепти не дадуть спокою. Думаю, найкращим виходом буде зняти кімнату в місті, а до Академії приходити за потребою.
Отримавши схвальний кивок від некроманта, ректор засяяв, але Ель, підібравши губи, заперечливо хитнув головою, і до речі кажучи, він не сів на запропонований стілець, залишився стояти за кілька метрів від мене і Мряка. Брюнет, вийшовши з порталу, влаштувався ліворуч від нас, спершись плечем на книжкову полицю і схрестивши руки на грудях. Пихата така поза, ніби кричить — король життя, але дудки тобі, мужик.
- Мені потрібно багато чого навчити Бріанну, — почав Світлий, — і це займе багато часу, так що я буду поряд і використовуватиму кожну вільну хвилину.
Стікур ще більше насупився, але так само мовчав, дає мені можливість вирішити? М-да, незрозуміло все.
- Кожну вільну хвилину це не варіант, — вирішила влізти, бо некромашка прийняв обітницю мовчання. - Мені потрібен час відпочити, поспілкуватися з друзями й таке інше.
- Я думав, ти хочеш навчитися всього в найкоротший термін, — звернувся Ель.
- Хочу, — ствердно кивнула, — але й забувати про життя не буду. Я молода, хочу гуляти та ходити на побачення. - Так, ця шпилька саме для брюнета, який ще більше напружився. Так-так милий, світ на тобі не зійшовся. І не те щоб вже когось надивилася, але майбутнє воно ж туманне.
- Молодість, — простяг ректор, мрійливо закочуючи очі.
- Я не кажу, що буду відлинювати чи ще, що, — пояснила, — але й навчатися двадцять чотири на сім, не згодна.
- Ми складемо розклад, — нарешті подав голос Стікур.
- Чудово. – повернувся з нірвани старий. – Що вирішимо щодо заселення? – звернувся до куратора.
- Нехай пару днів поживе в місті, — знизав плечима брюнет. – А там щось вирішимо.
- Знаєте, — вклинився Світлий, — у вашому місті ще небезпечніше, ніж у гуртожитку.
- Логіка присутня, — хмикнув кіт, що мовчав до цього часу. - Стік, а давай, поселимо його у наших апартаментах.
- Немає вільних спалень, — не повертаючи голови, відбрив чоловік.
- А ми Брі переселимо в сусідні, порожні кімнати.
– Ми його можемо туди заселити.
- А так він буде під твоїм наглядом і не зможе нічого тут винюхувати. - Пояснив котяра, а в мене в голові билася фраза сказана раніше, у них була вільна кімната, в яку я з легкістю могла переїхати.
- Ну ти й козел, — дивлячись на некроманта буркнула і він чудово зрозумів, чому.
- Який є, — хитнув головою, потім перевів погляд на притихлого гостя-вчителя. - Заселимо його в порожні апартаменти поряд.
Ясно зрозуміло. Увечері новому скандалу бути!
- Ну якщо я вам не потрібна, то, мабуть, піду, — кивнула старому і повернувшись обличчям до дверей, схопилася за ручку.
- Далеко зібралися, адептко? - пролунав голос куратора.
- У душ, — не повертаючись напружилася, даю руку на відсікання, питання було поставлене не дарма.
- Уся група, зараз на руночитанні, і вам слід приєднатися до них.
- Я вся в зомбі, що вибухнув, — уточнила якщо хтось не помітив.
- Нічим допомогти не можу, — ну як же не може, не хоче так точніше буде.
Зчепивши зуби, кивнула ствердно. Твоя взяла красень, але не думай, що виграв війну.
- Відкрий їй портал, — подав голос Мряк, — інакше дістанеться аудиторії до кінця заняття, а ти знаєш старого.
- Вона вже й так запізнилася, — байдужа відповідь. — Але, мабуть, так і зроблю, щоб бути впевненим, що на заняття вона потрапить.
- Дякую магістр, — видавила з себе, я ж дівчинка ввічлива і зовсім не злопам'ятна.
- Прогуляюся, — муркнув кіт і пішов за мною в портал, що відкрився прямо перед носом. Вийшли ми якраз навпроти аудиторії та зупинились біля дверей через які було чути похмурий голос старого Корнела.
- Ти не гнівайся на нього, — взяв на себе роль перемовника пухнастий. - Ви просто по-різному виховані.
- Ага, — буркнула, дивлячись у карі очі. – Я вихована людьми, а він свинями, що вкотре продемонстрував.
- Уточниш, що тебе найбільше злить?
– У вас була вільна кімната! – блиснула очима. - Але ні, йому ж подобається принижувати мене, доводити свою силу та міць.
- Це не так, — заступився за друга Мряк.
- Це так! - хмикнула і рвонувши на себе двері, увійшла до аудиторії, де миттю стало тихо. - Дозвольте зайняти своє місце.
- Хто вшанував своєю присутністю моє заняття, — театрально сплеснув руками дід, в улюбленому сірому костюмі.
- Вибачте, мене затримав ректор, — пішла у ва-банк, не стане ж магістр Корнел карати мене через ректора.
- І з ним вже шашні водите? – докірливо хитнув головою старий.
- Магістр, — по залі пролунав голос Мрякіуса, який увійшов до приміщення. - Я думав ви вище пліток і станете вчити адептів науці рун, а не цькування однокурсників.
- Що ви, — стрепенувся, — я зовсім не це мав на увазі.
- Мені здається це, — відбрив вусатий, ідучи до кафедри, де завмер заляканий магістр. – Пам'ятаючи ваші заслуги перед Імперією, я не говоритиму про цей інцидент принцу, але надалі утримайтеся від висловлювань у бік нареченої Стікура.
- Прошу мене вибачити, — схилив сиву голову старий, та не переді мною, а перед котом, але так навіть краще. Не знаю, як би реагувала на цей жест звернений до мене.
Утиснувши голову в плечі, сіла на перший же порожній стілець дивлячись в стіл. Письмового приладдя зі мною не було, тож залишається червоніти й слухати, а потім канючити конспект у Бехара, з яким мені ще не вдалося переговорити. Хто знає, як тепер поставиться до мене хлопець, може й говорити не захоче після почутої розмови зі Світлою. Одні неприємності від цих богинь, що у своєму світі вбила друзів, тут же втратила через те, що оживила вдома. Кругообіг втрати друзів у моєму житті.
- Мабуть, заповню прогалини у знаннях, — муркнув коте, влаштовуючись на викладацькому столі й з глузуванням дивлячись на напруженого магістра. Зависнувши на пару хвилин, старий швидко взяв себе в руки та продовжив бубоніти тужливим голосом. Не заснути б, бо точно придушать. Від побиття немовляти, тобто засинаючу, та й не дуже приємно пахучу, мене, врятував дзвінок. Ох, прямо як у школі. Не те щоб я там часто засинала, але уроки історії та викладач наганяли смуток та бажання заснути.
- До наступного заняття визубрить руну Рел, — кинув наостанок магістр і зник у своїй комірчині. Мабуть, старого напружував Мряк, що гордо сидів на столі й глумливо поглядав на всіх. Мені здається не тільки сірий костюм нервував, половина аудиторії з надією на догляд, дивилася на пухнастого, але фамільяр принца не поспішав покинути наше суспільство.
- Обід, — задовільно простяг вусатий з легкістю стрибаючи на підлогу і тупаючи до мене. Вирішив супроводжувати, щоб бідну мене, ніхто не скривдив? З одного боку, приємно, з іншого дратує, адже можу і сама за себе постояти. Але у нас перемир'я, тож пару годин доведеться потерпіти.
Хлопці хвилину мовчали, а потім разом усі загули, хтось обговорював обурливе, на його думку, припущення Корнела, хтось бубонів, що йому немає діла до того, хто з ким спить, за це поважаю! Наші мілашки двійняшки, схожі одна на одну подружки, проштовхувалися до мене, з явним наміром поговорити, але це не входило в мої плани. Тому, кивнувши Мряку на вихід, поспішила піти з поля бою і нехай мене визнають дезертиром, неважливо.
Котофей дуже швидко нагнав мене в коридорі й пристосувавши до мого кроку, мовчки поплентався поруч. Підкріпитися хотілося так само як і в душ, але їдальня ближче і якщо запах, що лунає від мене, комусь зіпсує апетит, не туди він пішов вчитися.
Моя поява в їдальні залишилася не поміченою, адепти поглинали їжу, балакали про своє і в труні мали мене та моїх коханців. Винятки звичайно ж були, цілителька з якою повоювала нещодавно, підвелася помітивши мене, мабуть, хотіла продовжити почате на вулиці, але побачивши крокуючого поруч фамільяра, сіла назад. Трусиш маленька при дорослому котику? Молодець, адже він тебе розмаже, не спитавши імені. Хм, не так і погано, що Мряк вирішив супроводжувати, хоч поїм в спокої, а не під образи в нерозбірливості статевих зв'язків.
До роздачі тупала задоволеною і вже трохи менш злою на котяру, нехай плутається під ногами, позбудуся розбірок, які зовсім не потрібні. Набравши їжі, сіла за порожній столик і виставивши миску сметани, що випросила у гоблінш для Мряка, приступила до трапези. На ситий шлунок й проблеми здаються дрібними, але й подумати не зашкодить. І так, що ми маємо – скривдженого коханого, якого не проти повернути, чарівність Світлого, який може змусити, та що вже, вже змусив, ревнувати Стікура. Добре це чи погано, дізнаємося потім, а зараз варто вирішити, скористатися цим чи не бути настільки дріб'язковою. Будь-якій дівчині приємно, коли її ревнують і я не виняток, але тут трохи інше, так би мовити, поправки на інше виховання, світогляд та інше, хто знає, чим усе закінчиться. Мені б хотілося хепіендом, але хто знає цього некромашку, тут передбачити події складно. Можна звичайно змовиться з котом, але немає гарантій, що пухнастий не закладе красеню. Знаю, знаю, зараз треба думати про навчання, а не про кохання і таке інше, але мої друзі живі, я в Академії вчуся, можна ж трохи розслабитися і пофліртувати? Гадаю, можна.
Натхнена своїм рішенням, усміхнулася Бехару, що мовчки поставив свій рознос на стіл і так само у тиші сів. Те, що хлопець вибрав мій столик, дає надію, що дружба не луснула як мильна бульбашка, але його мовчання насторожує.
Поки я міркувала, некромант спокійно взяв ложку і почав їсти суп. Що ж, помовчимо. Так само мовчки продовжила їсти, час від часу поглядаючи на хлопця чи переглядаючись з котом, що також зберігав мовчання. Що примітно, з групи до нас ніхто не приєднався, мабуть, чутка про те, що я шпигун/підстилка/прихвостень, потрібне підкреслити, Світлих, насторожила хлопців. Не звинувачую їх, вони вороги й багаторічну ворожнечу, одна мила я, ніяк не перекреслить. Але пробуватиму.
– Світлі? - подав голос друг, відклавши прилади та дивлячись в очі.
- Так, — хитнула головою.
- І як довго?
- Після мого повернення.
– І чим нам це загрожує? – Сухо та лаконічно, допит їй богу.
- Сподіваюся ні чим, — слабо посміхнулася, — в мені тепер, тече магія Світлих і мені треба навчитися керувати двома, апріорі різними силами. Після, швидше за все вирушу до їхньої Імперії, щоб у чомусь там допомогти.
– Туманно.
- Тільки це й знаю. - Застигла під вивчаючим поглядом, зараз, як кажуть, момент істини. Бехар вирішує продовжити дружбу або ж звалити на захід сонця.
- Розберемося, — повторив слова Мряка.
- Згоден, — підтакнув пухнастий, підморгуючи.
Два друга є, це ой як багато та ой як добре. З їхньою допомогою впораюся, просто впевнена у цьому. На наш столик поглядали, дівчата з нашої групи, мені здається, намагалися прочитати по губах, про що таке ми балакаємо. На очах у майже всієї Академії побоялися підійти, а знати хочеться. Обламайтесь дамочки.
Вставши, щоб занести таці до роздачі, були зупинені оголошенням гучномовця? Або як тут це називається.
– Усім студентам зібратися біля головного корпусу. – пролунав голос ректора. - Явка обов'язкова. Чекаю на вас через десять хвилин.
Що почалося у їдальні. Студенти, зіскочивши з лав, на перегонки вирушили до віконця прийому брудного посуду, нікому не хотілося роздратувати старого запізненням. Кинути посуд на столах не дозволить мстивість і хороша пам'ять гоблінш, тому почалося стовпотворіння, кожен хотів встигнути.
-Ох ти ж чорт, — раптом осяяло, ректор Хаббард збирається представити Світлого. - Я не піду.
- Ти чого? – спохмурнів Кощій.
- Тут це, — зам'ялася, — Світлий приїхав, щоб мене вчити й зараз старий його представить.
- Світлий в Академії? - Смоляні брови злетіли вгору. А мені здавалося його нічим не здивуєш, а от тобі на.
- Ага, — кивнула вдивляючись у спини, може де якийсь просвіт з'явиться, але марно. Усі штовхалися, сперечалися, здається, десь навіть бійка почалася.
- Давайте таці, — муркнув кіт, а ми здивовано подивилися на нього. Як він собі це уявляє? - Левітація, — закотив очі пухнастий, а ми дружно глипнули очима.
Мить і наші таці були вирвані з наших рук, підняті над головами адептів, і попливли в потрібний бік, минаючи надто високих. Ще пара миттєвостей і бачити їх вже не могли, лише почули рев одної з гоблінш.
- Упс, — притиснувши вуха до голови, Мрякіус глянув на нас. – А тепер біжимо.
Зірвавшись з місця, помчали до виходу і першим хто добрався до заповітних дверей був кіт, мабуть, рик, що все ще звучав за спиною, був адресований саме до нас. Вийшовши на свіже повітря, адже де натовп там і спертість повітря, із задоволенням озирнулося, життя прекрасне.