Глава 7

Ранок почався зі звуку самого ідіотського будильника у всіх світах! Я дідько тільки но, очі заплющила, після нічного вивчання конспектів, у тут тобі на — жахлива какофонія підриває втомлений мозок. Ось за цією гидотою не сумувала.
Насилу розліпивши повіки, скотилася з ліжка і потупала в душ, де ніс до носа зіткнулася з мокрим і майже голим, некромантом. Що за звичка лазити голим? Жив би один, то хоч стрибай, але ж ти чортів, некромашка не один. Це все промайнуло в голові, але не було озвучено, не варто нариватися на конфлікт з самого ранку.
Побіжно окинувши поглядом з голови до ніг, чоловік мовчки пішов у свою кімнату і ні тобі доброго ранку, ні доброго дня. Хам.
Зачинивши за собою двері, вже наповненої парою кімнати, скинула піжаму на стоячий табурет, до речі, піжама з мого світу — шорти трохи вище коліна, і проста футболка, вся ця красота кольору зелені, вишенькою на торті є милі кошенята, що граються на грудях.
Відкривши воду і відрегулювавши температуру, стала під тугі струмені води, які швидко підбадьорили. Бадьорість ця правда не довга, але краще так, ніж спати на зарядці. Ех, так хотілося відкрити прохід у таємну купіль, і провалятися у теплій воді аж до вечора. Але хто мені дозволить? У мене ж куратор деспот.
Швидко помившись, підсушила волосся рушником, і напнувши назад піжаму, потопала збиратися. А до речі, де місце збору? Розтяпа, слово честі, не запитала найголовнішого. Нашвидкуруч встрибнула в тренувальний костюм, нагадаю — шкіряні штани та синя блуза, заплела мокре волосся в косу, до речі з кожною новою помивкою голови, зелень змивається, вже практично нічого не видно.
Тяжко зітхнувши, окинула ліжко тужливим поглядом і потупала на вихід, сподіваючись перетнутися хоч з кимось із групи, і хоч раз прийти вчасно. Вдача була на моєму боці, бо на виході з гуртожитку буквально налетіла на Кощія, який стояв спиною до виходу і нервово притупував ногою.
- Привіт, — вишкірилася, після того, як друг допоміг відновити рівновагу.
- Я вже хотів йти будити тебе, — хмикнув брюнет, відпускаючи, при зіткненні втратила рівновагу і якби не швидка реакція хлопця, який повернувся до мене, лежати б мені на жорсткому ґанкові.
- Ти чекав на мене? - Здивовано скинула брову, поправляючи блузку і спускаючись сходами слідом за некромантом, який поспішав, мабуть, ми вже запізнюємося.
- Ти ж не знаєш куди йти, — знизав плечима друг. - Вирішив спростити всім нам життя.
- Дякую, — щиро подякувала, пристосовуючись до його кроку, і йдучи ліворуч. – Тренування вже не на полігоні?
- Ні, — посміхнувся чомусь хлопець.
- А де? - Поцікавилася.
- Краще сама подивишся, — кивнув некр, наближаючись до забороненого лісу.
- Ти жартуєш? - Витріщила очі, дивлячись на мерехтливий купол, що стелився по краю лісу. Але друг не жартував, бо чим ближче ми підходили, тим виразніше бачила хлопців і Стікура, що похмуро спостерігав за нами.
- Ви майже спізнилися, — зустрів нас Стік.
- Так майже, магістр, — відмахнувся Кощій, вливаючись у натовп. Знизавши плечима і не дивлячись на куратора, пішла за другом.
- Якщо всі в зборі, — хитнув головою чоловік, — тоді почнемо. Завдання залишається тим самим.
На обличчі чоловіка було написано — для мене однієї, повторювати не стане, це ж читалося і в погляді, що був спрямований на мене. Гордо підвівши голову, вирішила ні в якому разі, нічого в нього не питати. У мене є Бехар, який не залишить у біді й все пояснить. Стікур, мабуть, прочитав усе на моєму обличчі, бо, хитнувши головою, посміхнувся.
- Нагадаю, кожен має впоратися сам, за допомогу незалік. - Ух ти упирина шкідлива! Ну, нічого, я ще відіграюся!
- А для тих, хто в танку, пояснення будуть? - Нахабно вклинилася. - Чи ви настільки стародавній, що будь-яке повторення вганяє вас в анабіоз? – Хтось у натовпі хмикнув, хтось заржав, але не відводила погляду від чорних очей, нехай знає, я його давно не боюся.
- Ах так, — дбайливо схаменувся некромант, — треба протриматися в лісі тридцять хвилин, тобі. Решті знайти умертвіння і відпрацювати вчорашнє закляття.
– Це те, що ви показували на полігоні? - Знову брякнула, пам'ятаю ж руну, та й виходила вона у мене.
- Так, — кивнув Стік.
- Ну тоді чудово, магістр, — самовпевнено посміхнулась, бувши цілком впевненою у своїх силах. - Я так само як і всі, впораюся з цим завданням.
- Кулон на тобі? – поцікавився чоловік, заглядаючи у скромний виріз блузки.
- Хочете перевірити? – підняла брову, вип'ячуючи груди. Ну, а що? Можу й подражнити трохи, може хоч усміхнеться, а не буде черствим сухарем блукати академією.
- Цього разу, до цілителів добиратимешся на своїх двох, — буркнув Стік, даючи відмашку іншим, що уважно спостерігали за нами й прислухалися. Цікаво чим би завершилася суперечка? Мені також хлопці, мені також. - Час пішов!
Ну, пішов, так пішов, буркнула про себе і повернувшись до лісу обличчям, зітхнула. Не дуже й гарні спогади, пов'язані з лісом – Пітьма, ритуал, Мряк, якого тепер побоююся і звичайно ж, чортів відкат, про який мені ніхто не спромігся розповісти. Ну та гаразд, не вмію довго сумувати й займатися самокопанням. Настав час втерти некромашці ніс, показавши, що і без його допомоги впораюся.
Кілька кроків і ось зручні, шкіряні черевики зупинилися прямо біля купола, який наш улюблений куратор з великим задоволенням підняв, даючи можливість зайти. А як я минулого разу потрапила? За ідеєю, магія не повинна була впустити мене, а може, Пітьма вирішила все. Ой, Брі все, зараз це не так важливо, краще зосередься на завданні, телепень, — дала собі уявний стусан і зітхнувши ще раз, сміливо ступила за межу.
По спині моментально пройшовся озноб, чоло вкрилося потом і душу почала заповнювати паніка, адже я зовсім не боєць. Але заради близьких, обов'язково їм стану. Мотнувши головою і надіславши слабку посмішку другу, що все ще спостерігав за мною, підняла великий палець вгору, ох сподіваюся вони знайомі з цим жестом і він не несе якогось образливого підтексту. Друг підбадьорливо махнув рукою і зник за величезними стовбурами дерев. Озираючись, помічала одногрупників, що наслідували приклад Кощія – хоробро крокували в хащі лісу, одна я все ще стирчу на місці. Зібратися й уперед!
Декілька невпевнених кроків і застигаю переляканим кроликом на місці, попереду почувся якийсь шурхіт, що викликав у мене дике бажання повернутися назад, уткнутися в підручники й бути просто теоретиком. Пара глибоких вдихів, уявний стусан, від себе рідної і заспокоїтися. Стік не повний псих, щоб першокурсників тягнути в заборонений ліс без будь-якої страховки. Віра в це дає мені можливість зробити ще кілька обережних кроків і знову завмерти прислухаючись. У лісі тихо, дуже тихо, а нас тут три десятки.
Паніка затоплює розум, але цього разу активно борюся з нею, я не ганчірка, чорт забирай, спадковий некромант, унікум із двома протиборчими дарами.
Струснувшись і ще раз запевнивши себе, що в разі чого мені обов'язково допоможуть, заглибилася в непривітну хащу, не забуваючи весь час оглядатися і прислухатися. У мене розгорнулася гордість, у пам'яті випливла зневага у погляді некроманта, він упевнений, що вискочу через п'ять хвилин, заливаючись сльозами та заламуючи руки. Я ще покажу тобі!
Відродивши в собі бойовий дух, хоча як це можна зробити з тим, чого в тебе ніколи не було, знову вирушила в дорогу. Ну тихо і що, адже ліс не зовсім нормальний, от і пташок тут немає, живність швидше за все не водитися, а якщо і є, не хочу зустрічатися, бо демонологію побіжно перегорнула. Картинки там просто моторошні.
За одним з дерев вловила рух і діючи на інстинктах, запалила на долоні зелений вогник. Цього разу він послухався беззаперечно, що вселило впевненість у собі, я виконаю завдання і втру ніс усім, хто сумнівається. До дерева підкрадалася не поспішаючи, ступаючи лише на пальці, намагаючись стежити за можливим противником і за тим, на що наступаю.
Палиця, що хруснула під ногами, могла злякати або ж змусити напасти, який результат краще не вирішила. Чим ближче підходила, тим сильніше нервувала, вогник у руках відчував це, тому мерехкотів, спалахував сильніше, то практично гас, тим самим нервуючи ще більше – якщо за деревом умертвіння, а я не зможу вчасно його знешкодити. Стік помре від сміху, після того, як я знову опинюся у цілителів. Зібралася Брі, нема чого тут соплі розпускати! Обережний глибокий вдих, секунда на збори, і ось я вже вистрибую по інший бік натикаючись на друга, що беззвучно ірже. Ось скотина!
- Виродок! – приголубила Кощія, туша зелений вогник. - Треба було запустити в тебе заклинанням.
- У мене гарні щити, — заспокоївшись, підморгнув друг.
- Що ти тут робиш? – підняла брову. - Стікур сказав, що допомагати не можна.
- Так я і не буду, — знизав плечима брюнет. – Я просто побуду поряд.
Якщо забути про його спробу налякати, дуже вдячна йому і можливо колись й висловлю цю подяку. Так, коли серце відновить нормальний ритм, ноги перестануть тремтіти, а волосся сивіти. Натягнувши на обличчя непроникний вираз, скинула підборіддя і кивнула, сподіваюся виглядала як цариця, що дозволила простому селянинові понести її поділ.
Хмикнувши хлопець запевнив я досягла потрібного ефекту.
- Якщо не хочеш, можу піти.
- Ні, — поспішно переконала і зробила простіше обличчя. Не в тій ситуації зараз.
- Тоді пішли, — новий потиск плечей і брюнет, засунувши руки в кишені штанів, повертається спиною та розслаблено шурує вглиб. Поспішивши за ним, пристосувалась до неспішного кроку, почуваючи себе впевненіше і спокійніше.
- Дякую, — подякувала.
- Нема за що, — буркнув хлопець, підбираючись і дивлячись кудись уперед. - Тримайся поряд, - ми, здається знайшли твою путівку звідси.
- Путівку? - здивовано подивилася на Бехара, а потім убік куди вказувала його рука. Недалеко від нас причаївся зомбі й нас він не помічав.
- Вдало, — хмикнув Кощій, миттєво перетворюючись на зібраного некроманта з очима наповненими азартом. – Ми їх вже вимотали й тепер не вони нас шукають, а ми їх. А ховаються вони чудово.
– Хто? - Нічого не розумію.
- Навчальні посібники.
- Вони колись були людьми, — обурилася, забувши про менталітет місцевих. Нічого не відповівши, друг лише докірливо похитав головою й покликавши магію, спорудив із неї ласо. Я теж так хочу!
Тим часом мертвяк, що нічого не підозрював, спокійненько сидів у кущах, іноді висовуючи голову і перевіряючи чи немає поруч адептів. Мені здається якби голосові зв'язки не атрофувалися зомбак би ще, гиденько посміхнувся. Мабуть, вони були частково розумні й отримували таке ж задоволення від практичних занять, що й студенти. Дивний світ.
Так, зомбяка знайшли, тепер справа за малим – відтворити вивчену руну та наситити її магією. Викидаємо з голови думку про те, що колись це була, імовірно людина, жива істота, тепер це посібник і мені час звикнути.
Набравши повітря в легені, скинула праву руку і по пам'яті почала виводити лінії. Успіх товариші! Все вийшло з першого разу, лінії просто ідеальні й Стіку ні до чого буде причепитися.
Другий етап – наситити руну, пам'ятаючи про те, що справа ця тонка й руйнівна та потребує повної концентрації, закликала до зеленого вогника. Для кращого контакту і щоб не відволікатися на навколишнє середовище, прикрила повіки. Магія відгукувалася, відчувала ворушіння в сонячному сплетенні, дивно чи не так? Сила струмувала по моїх венах, зігріваючи зсередини й зістрибувала з кінчиків пальців.
- Ем, Брі, — подав голос Бехар.
- Шшш… - Звук на межі, зараз у жодному разі, не можна відволікатися.
- Брі! – Знову покликав хлопець й роздратовано розплющивши очі, подивилася на порушника концентрації. - Твої руки!
- Що не так? - Підняла брову, переводячи погляд на свої кінцівки, треба ж знати, що такого там побачив некромант недоучка.
Паніка — єдина емоція, що зараз сковувала серце і викликала подив. Мої руки світилися яскравим, білим світлом, яке оперізувало руну і якось дивно мерехкотіло.
- Що це? - Завмерла, намагаючись не ворушитися і не дихати, одночасно прислухаючись до своїх відчуттів. Дар некроманта відчувала, що дуже дивно, бо раніше такого не було, темрява ніяк не проявляла себе і відчувати її не відчувала. Але щось явно змінилося, не знаю, що, не знаю, як, але я знала, на підсвідомості відчувала – щось змінилося, і це не темний дар, бо його вже використовувала і він ніколи не дарував такого умиротворіння та відчуття щастя. Невже дароване Світлою проявляється? Чому зараз? Без мого бажання та присутності світлого наставника? Адже всі пам'ятають, як мені було складно закликати пітьму і що це ще жодного разу не вдалося?
- Розвій заклинання, — прошепотів хлопець, при цьому малюючи руну виклику і я навіть знаю, кого він, чорт забирай, зібрався кликати.
- Що трапилося? - пролунало з вогняного порталу, що з'явився практично відразу. Питання було несподіваним, мені здавалося, що для того, щоб з'явитися тут некроманту потрібно трохи більше часу. Моя рука здригнулася, випускаючи темне заклинання, наповнене світлом, у жутика, що нічого не підозрював, та все ще ховався в кущах. Спостерігаючи за польотом білої кулі, панікувала хто знає, що станеться при зіткненні й що взагалі начарувала.
Некромант, що вискочив з порталу, кинув навздогін нейтралізуюче заклинання, яке не встигло буквально на мить. Зіткнення з умертвієм, якого на жаль не уникнути, було зоряним, а саме світло, що розлилося всюди, на мить осліпило, страшне виття посібника заклало вуха.
Стікур, що кинувся до мене, повалив на землю, прикриваючи собою, поруч приземлився Бехар, закриваючи голову руками й скажу вам вчасно чоловіки все це зробили. У наш бік полетіли шматки гнилої плоті, викликаючи блювотні позиви та бажання якнайшвидше забратися звідси.
- Ти в порядку? - Пролунав хрипкий голос над вухом, а в мене з'явилося почуття дежавю, здається, ми вже бували в такій ситуації.
- Так, — буркнула скидаючи руки й впираючись ними в чоловічі груди, а потім не дуже чемно зіпхнула з себе рятівника.
Сіла при цьому намагаючись не вдихати на повні груди солодкуватий запах гниття, який рознісся на багато миль навколо, сподіваюся його родичі не вирішать поласувати загиблим товаришем. Оглянувши купку, що колись була зомбі, зітхнула — від умертвіння зовсім нічого не залишилося. Ой та я, ой та молодець, прикінчила посібник для адептів!
- Світла магія, — прохрипів Бехар, так само приймаючи сидяче положення.
- Ага, — буркнула морщачи ніс, запах просто жахливий.
Ліворуч, за деревами, показалось якесь дивне свічення, повернувши голову, для кращого огляду обімліла. У повітрі, кроках за п'ятнадцять від нас, завис білястий силует Діми. І хто мені пояснить, що за погань тут відбувається? Звичайно, зараз хотілося висловитися барвистіше, але я ж дівчинка, чорт забирай.
- Діма? - Вигукнула, підскакуючи й рухаючись до друга. Стік схопивши за руку, хотів утримати, але мій організм все ще насичений адреналіном, тому вирвалася без жодних проблем. Зупинившись за два кроки, від примари, зазирнула в очі. - Що відбувається?
Хлопець мовчки дивився на мене, лише голова його схилилася вбік. Не подобається це мені. Не повинно воно так бути, адже він живий.
- Мені треба йти, — різко розвернулася до некромантів обличчям.
– Куди? - спохмурнів Стікур допитливо вдивляючись у мої очі, сподівається хоч щось прочитати.
- У справах, — відмахнулась, не можу сказати йому, що в мене з'явилася термінова розмова до Світлої.
- Заняття ще не закінчено, — холодно промовив куратор.
- Так постав двійку! - буркнула і потупала до виходу, подумки благаючи їх не йти за мною.
- Бріанно! – Громовладно пролунало за спиною.
- Пішов ти, — буркнула, не зупиняючись. Мені терміново треба зв'язатися з богинею і зробити це зможу лише наодинці.
- Я з тобою, — почулося поруч, Кощій вирішив ув'язатися за мною. Озирнувшись на хлопця, скривила обличчя, бо за його спиною майорів Стік. М-да, не хотілося розповідати про угоду зі Світлою, але не можна гаяти час. Вискочивши з лісу і не звертаючи більше уваги на оточуючих, закричала:
- Світла! - Студіози, що знаходяться неподалік, здригнулися і почали оглядатися. Кощій так само збився з кроку, один Стік планомірно рухався до мене, не звертаючи уваги на моє репетування, яке повторювалось. - Світла, чорт тебе забери!
- Ввічливіше не можна? - пролунало над головою, а потім і сама богиня з'явилася поруч. Навколо заголосили, хтось особливо вразливий запустив бойове заклинання. Хмикнувши, жінка розвіяла його і накрилася білим куполом.
Стікур, що підскочив, блиснув очима обіцяючи розмову з уподобаннями, потім встав попереду мене, закриваючи огляд на прибулу. Е ні, мені поговорити треба.
- Хлопчику, будь лапочкою не заважай, — пробуркотіла Світла.
- Бріанна нікуди з вами не піде, — спокійно промовив некромант, утримуючи мене за передпліччя, бо я не безхребетне створіння, таки вийшла з уявного притулку.
- Це не тобі вирішувати, — змахнула світлою копицею волосся богиня, і перевела свій погляд на мене. – Чому кликала?
- Ти мене обдурила! - Випалила, переходячи на ти.
- Коли ж? – Біла брова злетіла.
- Я тільки, що бачила примару Діми, — нехай тепер пояснює.
- Несподівано, — знизала плечима дама, — але не смертельно.
- Він живий чи ні?
- Живий, — стала серйозною богиня. – Я завжди тримаю своє слово.
- І що це було? - Забелькотіла, не знаючи, що й думати.
- Моє втручання порушило щось, — задумливо промовила білявка. Потім закотивши очі поцікавилася. – І чому з тобою так непросто?
- Ти розберешся? - У моєму голосі чулась надія. Я їй потрібна, моя магія так само, отож вона допоможе, саме це промовляла про себе як мантру, поки жінка не кивнула. - Дякую. А чи я можу його зараз побачити?
- А як же гаряча голова? - посміхнулася богиня, кивком голови вказуючи на мовчазного некроманта, що все ще міцно тримав мене.
- Він не має до цього жодного відношення, — стрепенулась, скидаючи його руку з себе.
- Мені здається він іншої думки, — продовжувала веселитися Світла.
Поглянувши на Стікура, зітхнула. На його обличчі написана впертість, і хто знає, чим це обернеться для мене. Але взяти його з собою не можу, інакше доведеться пояснювати наш тандем із богинею. Робити цього не хочеться, але, дивлячись на його обличчя, розумію, доведеться.
- Це мій куратор, — подала голос, чим заробила вбивчий погляд чорних очей. - Він просто турбується, що ти завдаси мені шкоди.
- Я не зроблю з нею нічого поганого, — муркнула білявка, оцінювально оглядаючи чоловіка з ніг до голови.
- Ніколи не повірю Світлому. – буркнув некр. Виплюнув неначе матюка загнув.
- Може вистачить? - Обурилась жінка. - Я ж не називаю тебе Темний, вкладаючи в це слово лайливу інтонацію. Будь ласкавий утримайся і ти.
- Інакше що? - Вгору злетіла чорна брова.
- Інакше Брі відпрацьовуватиме частину своєї угоди на нашій території й без вашого втручання.
- Погрожуєш?
- Кажу як є, — хмикнула блонда. - Я пошкодувала її та тебе, вирішивши виправити зроблене моєю сестрою, але Брі піде за мною, якщо стане вибір.
Згідно хитнувши головою Стік уважно оглянув спершу богиню, потім мене. Так, він чудово знав, що я зроблю все, щоб виправити те, що було вчинено. Якщо потрібно буде вирушу у Світлу Імперію і назавжди забуду темних так тому і бути, життя друзів важливіше за особисті уподобання.
- Що ж, я пішла, — підморгнула жінка, і бачачи подив на моєму обличчі й відкритий рот, який відкрила, щоб обуритися, змахнула рукою. - Зараз же займуся латанням дірки в просторі, а ти будь ласкава, зустрінь мого хлопчика. І будь з ним люб'язною.
- Якого хлопчика? – спохмурніла, як же обіцяна подорож додому.
- На під'їзді до Академії твій новий вчитель, — радісно посміхнулася богиня.
- А Діма? – Не вгамувалася.
- Я все зроблю, — роздратовано повівши плечима, блондинка зникла.
Декілька хвилин тупо дивлячись на місце, де ще недавно була Світла, перетравлювала інформацію і думала як бути далі. Некромант вимагатиме пояснень, я відчуваю його важкий погляд на своїй потилиці, знаю пройде ще кілька хвилин і він вимагатиме розмови до якої не готова.
- Розійшлися! - гаркнув на ротозеїв Стікур, тим самим змусивши підстрибнути й вийти зі ступору.
- Пішла я зустрічати Світлого, — так і не зводячи на нього очей, буркнула. Розвернувшись спиною до куратора, потопала до величних кованих воріт, але була грубо зупинена і без жодних слів, закинута в вогняний портал.
Пара миттєвостей і ми в кабінеті некроманта, який скинув маску крижаного спокою, навколо нього розлилася пітьма, очі заволокло чорнотою й ось такий він лякав. Я знала, що нічого він мені не зробить, але страх на підсвідомості.
- Стікур, — простягла, скидаючи руки, ніби показуючи, здаюся. - Припини.
- Якщо твій рот не відкривається для пояснення договору зі Світлими, краще закрий його, — рикнув мужик, намагаючись упоратися зі сказом, що вдавалося погано. Пітьма розповзалася далі, починаючи іскрити зеленими спалахами некромантії. Таким шаленим, ще його не бачила.
- Хіба ти думав, що буде інакше? - Знаю, чоловіка треба заспокоїти, але він повинен зрозуміти мене, адже він би вчинив так само, якби був на моєму місці.
- Я не думав, що ти підеш на зраду! - Гаркнув, та так, що стіни затремтіли, а мої ноги підкосилися. Стояти перед ним стало не тільки страшно, але й небезпечно.
- Я нікого не зраджувала, — з останніх сил, підняла підборіддя і глянула в лякаючі очі.
- Ти змовилася зі світлими! Що ти маєш зробити? Вбити батька, всю нашу родину? Зруйнувати Академію? Відкрити ворота Імперії для загарбників? – заревів, а мої очі полізли на лоба. Так ось що він подумав. Чорт, прикро до сліз, але ніколи не заплачу перед цією бездушною скелею.
- Я просто мушу вивчитися! - крикнула в обличчя розлюченому некроманту, яке спотворила моторошна гримаса.
- Вивчитися чому? Вбивати Темних на втіху Світлих друзів? - Все ні як не заспокоювався Стікур.
- Та припини ти! - Вже я підвищила голос, сподіваючись достукатися. Злий погляд у мій бік і чоловік прикриває очі, робить з десяток глибоких вдихів і втягує магію назад. Похитнувшись, схопився за перенісся, я ж підбігла, щоб підтримати, але погляд повний ненависті зупинив на півдорозі. Руки повисли батогами вздовж тіла, плечі опустилися. Ну і як довести йому, що жодної змови немає?
- Немає жодних планів щодо завоювання Темної Імперії, — тихо промовила, дивлячись у чорні очі. - Світла пообіцяла повернути всіх убитих, від мене ж потрібно осягнути свій дар і допомогти їй.
- І в чому полягає допомога? - Вгору злетіла смоляна брова.
- Я не знаю, — відповіла після хвилинного мовчання. Світла як і богиня Стіка нічого до ладу не розповіла, їхня таємничість виходить боком саме мені.
- Цікаво, — скептично хмикнув брюнет, мені ж захотілося заскреготіти зубами, жахливе почуття, коли ти не можеш довести свою невинність. Ще ніколи в житті не відчувала такої пекучої образи, ще жодного разу мені не хотілося доводити, щось бризкаючи слиною. Але байдужі очі проти запевняли – мені ніколи не повірять. І тепер переді мною нелегкий вибір — залишити все як є, в надії на те, що Стік одумається, або ж доводити й кричати зараз? Ну от хто підкаже як краще?
В мені зіграла гордість, не хоче вірити його проблеми, ось!
- Запам'ятай, — мій голос зміцнів, тіло перестало тремтіти, а коліна підгинатися. - Заради близьких і рідних я зроблю все, що завгодно і ні ти, ніхто інший, не змусите почуватися винною.
Зміривши зневажливим поглядом, чоловік відчинив двері кабінету і мовчки вийшов. Думаєш некромашка побіжу за тобою, хапатиму за руки й благатиму повірити? Ні, я зробила все правильно і нічого б не змінила.
Знизавши плечима, так само покинула кабінет куратора, але пішла не за ним, ні, там до воріт Академії наближається мій Світлий учитель і його треба зустріти. Правда, як пояснити воротарю, появу Світлого і моє бажання впустити його на територію Темних? Що ж, розбиратимемося з проблемами в міру їх надходження, нема чого вбивати нервові клітини заздалегідь.
Вийшовши з головного корпусу, швидким кроком пішла до воріт, намагаючись ні на кого не зважати, але студіози мали інші плани.
- Що зі Світлими якшаєшся? - Наздогнала мене дівчинка, невиразно знайома звичайно, мабуть, десь перетиналися, але знайомі не були. - Мало нашого принца, вирішила до ворогів придивитися?
Ось тепер згадала її, дурненька, що дошкуляла біля розкладу. Вирішивши ігнорувати, йшла своєю дорогою, чим, мабуть, розлютила задаваку. Схопивши мене за руку, дівчина смикнула на себе і не втримавшись на ногах, повалила нас на землю. Вона знизу, я приземлилася згори. Сподіваюся мої лікті завдали максимального болю і ні я не жорстока, просто кожному своїм же.
- Злізь з мене шльондра! – верещала цілителька, активно спихаючи мою тушку.
- Боїшся заразитись? - хмикнула в гордовите обличчя скотившись з худого тіла скандалістки q швидко піднялася на ноги. Тренування Стікура не пройшли даремно, тіло стало гнучкішим, я краще керувала ногами й руками, загалом стала спритнішою.
- Таких як ти в пристойне суспільство не пускають, — виплюнула брюнетка, підводячись.
- Пф, — нахабно посміхнулася, — у мене золотий квиток.
- Тобі не стати Імператрицею! – Закипала дівчина, цікаво у мешканців цього світу пар із вух валить?
- Чи не стати? – Награно насупилась. – Шкода, звичайно, але не смертельно, у Світлій Імперії може знайдеться вільний Імператор.
- Ти ганьбиш принца! - Ще кілька хвилин і дівчина почне рвати волосся і не факт, що своє.
- Це ти ганьбиш, — стала серйозною, — і не тільки його, а й себе, та Академію. Я прибула з іншого світу і тепер склала повну картину місцевих, поганий курорт рекомендувати не буду.
І поки дівчина переварювала почуте і вирячилася на мене, відкривши рота як викинута на березі риба, розвернулась і поспішила до воріт. Ох і що далі? Якщо адепти реагують так, як відреагує воротар? Спопелить на місці? Бісить все це! З одного боку, зрозуміти їх можна, вони воюють між собою, війна — це жахливо і безневинних жертв повно з обох боків. Але, чорт забирай, не можна ж ненавидіти кожного! Гаразд, у чужий монастир зі своїм статутом не лізуть, та й куди мені тут зі своїми чварами розібратися не можу.