Стікур

Наша сварка не принесла мені ніякого задоволення, хотілося кинутися за Бріанною, зупинити та заспокоїти, але батько має рацію. Тут справа набагато серйозніша – Світлі не відступлять, тому нам потрібно знайти вихід із цього становища. Нехай дівчинка прогуляється, охолоне і тоді ми сядемо й нормально поговоримо.
Час цокав, Брі не було вже близько трьох годин, це змушувало нервувати, але не особливо — маячок, що носять усі студенти, вказав би на небезпеку або сповістив, якби вона покинула Академію. Тож нехай гуляє й остигає.
Взявши книгу, зручно влаштувався на дивані у вітальні й почав чекати, з користю проводячи час. Портал, що відкрився посеред приміщення, здивував, а коли звідти з'явився Мряк, з майже несвідомою рудою, дико злякався. У що вона влізла? Чому кулон не спрацював?
- Заспокойся, — бачачи, та й відчуваючи мій стан, буркнув кіт, відступаючи від мене на кілька кроків. – Це лише відкат.
- Відкат? – незрозуміло повторив.
– Вона провела ритуал розв'язки.
– Що? - Впав у ступор, не розуміючи нічого з того, що пояснював фамільяр. У голові билася лише одна думка – вона вирішила піти.
Руки опустилися й дивлячись у її затуманені болем очі, вперше в житті не знав, що робити. Серце кричало – не відпущу, а здоровий глузд, який все ще був, нагадав про обіцянку, яку дав раніше. Я відпущу просто вимушений це зробити. І не важливо, що це вб'є мене.
Ранок настав швидко, лежачи в ліжку і милуючись стелею, почув шум води, Бріанна встала. Нашвидкуруч одягнувшись, поспішив, бо хто знає, коли саме Пітьма відправить її додому. Відчинивши двері й спохмурнівши спостерігав за дівчиною, яка в довгій нічній сорочці скидалася на утопленицю.
- І чим ти думала? - Зовсім не це хотів запитати, але чортова гордість завжди ускладнювала мені життя.
- Як завжди, головою, — буркнула дівчина, а потім різко осіла на підлогу. Мабуть, тіло ще повністю не відновилося.
- І коли ти повертаєшся? - хитнув головою, надаючи голосу байдужості. Вона не повинна знати, що думка про її повернення вбиває мене.
- Нам не обов'язково розлучатися, — вимучено посміхнулася кохана, а моє серце зробило радісний кульбіт. - Ти ж можеш відвідувати мене у будь-який час.
- Можу. - Хитнув не полегшуючи розмову, тим самим показуючи, наскільки незадоволений її самоуправством. - А потрібно?
- Потрібно, — звучить упевнено, і я відмерзаю. Я їй потрібен.
- Кому? – Я хочу почути зізнання! Яке не раз рвалося з неї, я бачив, але щоразу вона переводила розмову. Зараз цього не дозволю, багато поставлено на карту і тут справа не в Імперіях. Якось разом стало все одно.
- Мені, — знову не те що я хотів почути. Закотивши очі, стримав радісну посмішку, що так і норовила розтягнути рота, зараз не час.
- Я люблю тебе, — найбільш довгоочікувані слова у світі.
- Тоді ми обов'язково, щось придумаємо, — неслухняні губи все ж таки розпливаються в посмішці, але мені вже все одно, почув, що хотів!
Все, що відбувалося далі, було цілком логічним та приємним, я був окрилений і впевнений, що життя прекрасне й ми зможемо існувати на два світи. А можливо, згодом дівчина погодиться на зустріч зі світлими. Але тут щось пішло не так.
Відкат штука дивна і кожен переносить його по-своєму, комусь вистачало восьми годин сну, хтось відходив тиждень, але нікому ніколи не був потрібний лікар.
Далі все закружляло і якби так сильно не переживав за кохану, посміхнувся б – знову цілителі та знову Брі на моїх руках. Але гримаса болю на коханому обличчі, не давала ні на чому зосередитись, слова Мряка доходили до мене туго, здавалося у вуха набита вата. Цілителі не справлялися, їм заважав кулон, який був негайно зірваний із тонкої шиї та відкинутий убік, але й це не допомагало.
- Бріанно, — прошепотів, а потім розпачливо подивився на пухнастого друга, він повинен допомогти, завжди допомагав. - Мрякіус зроби, що-небудь.
Наступні кілька годин, злилися в незрозумілу какофонію, цілителі бігали по палаті, фамільяр, щось втовкмачував їм, мені, а я сидів біля ліжка і просто гладив руде волосся, яке місцями, все ще відливало зеленим. Скільки так просидів не знаю, не реагував ні на вмовляння Мряка, піти відпочити, ні на боязкі поради цілителів, я не піду поки вона не прийде до тями.
Час минав, дівчина спала, так саме спала, Мрякіус пояснив, що впали якісь бар'єри, що вибудовувала Темна і Брі відновлюється, повільно, набагато повільніше, ніж інші, але їй ставатиме краще.
Напевно задрімав, бо розплющивши очі, побачив що дівчина прийшла до тями, але з її очей котяться сльози, а погляд спрямований у стелю був сповнений розпачу.
- Отямилася, — полегшено видихнув. Тепер усе буде гаразд, я в це вірив, ми з усім впораємося.
- Прибери руку, — з ненавистю прошепотіла кохана, чим викликала подив.
- Бріанно?
- Йди.
- Уже все позаду, — якомога лагідніше прошепотів.
- Ненавиджу, — одне слово здатне зруйнувати світ, мій світ.
- Бар'єри впали, — сказав Мряк, що спокійно дрімав на підвіконні.
- Які бар'єри? - Про що він говорить, чорт забирай, і як це все пов'язано?
- Бар'єри стримували спогади, — пояснив кіт, зістрибуючи з підвіконня і підходячи ближче. - Пітьма вирішила, що Бріанна відмовиться співпрацювати, якщо пам'ятатиме, що накоїла у своєму світі.
- Я накоїла? - пискнула дівчина, а до мене дійшло.
- Охоронне заклинання сім'ї Рекшн.
- Залишіть мене одну, — стомлено прикривши очі, попросила дівчина.
У моїй голові щось клацнуло, прийшло усвідомлення – я її втратив.
Весь час, до повернення Бріанни в її світ, думав про те, як пояснити, дати зрозуміти, що до цього зовсім не причетний, але дівчина відмовлялася чути мене. З одного боку розумію, але з іншого, не варто звинувачувати всіх!
День ікс настав надто швидко, як би подумки не готувався до її відходу, все ж таки не був готовий. Поява Мряка та його слова про те, що дівчина ось-ось вирушить додому, дали мені стусана — вона повинна почути мене.
- Навіть не попрощаєшся? - Поцікавився біля спини коханої, варто було вийти на галявину біля бібліотеки. У відповідь тиша, але я не звик легко здаватися. - Давай поговоримо.
- Про що нам говорити з тобою? - Байдужий голос, так і хотілося підійти та струснути гарненько. Накричати, а потім поцілувати, і цілувати до поки в обох не закінчиться кисень.
- Ти вважаєш нема про що?
- Вважаю.
- Бріанно, — простогнав, як же дратувала ця її байдужість. Рішуче кивнувши, обійшов і опустившись перед нею навколішки, пристрасно зашепотів. - Припини. Я люблю тебе, ти любиш мене…
- Ні, — перебила дівчина.
- Що ні? – спохмурнів.
- Я не люблю тебе. Все, що я відчувала стосовно тебе, було навіяно пітьмою.
- Що ти таке кажеш? - Благаюче дивився в зелені очі. Так, моя сім'я завдала їй болю, я потяг в інший світ, а богиня обдурила, все це розумію, але ми зможемо пройти це разом.
Але все далі сказане, вводило в вир розпачу, вона ніколи не любила мене, і все це витівки темряви, яка гралася не тільки з нею, але й зі мною. Що ж кохана, я відпускаю тебе і сподіваюся колись ти зможеш згадати про мене без ненависті та гидливого виразу обличчя.
Як пройшов день, якщо чесно не запам'ятав, як справжній мужик напився до відключки, але ранок завжди приходить, ось і зараз набридливі промені сонця світили в очі, крізь не зашторені вікна. Вставати не хотілося, хотілося впасти в смуток і трощити, але я імператорський син, магістр темної магії, чортів некромант і вчитель, тому дозволити собі такого не можу.
Вставши з ліжка і зробивши ранкові ритуали, поплентався ганяти групу, вигляд якої завдаватиме мені біль, хлопці дружили, вчилися з нею. Цього я звичайно, ніколи не покажу, але…
Логічним наслідком стало запрошення на бал на честь приїзду світлих, який не мав права пропустити. Ох, хто б знав, як мені не хотілося йти туди, посміхатися всім і вдавати, що все добре. На жаль, я імператорський син і відвідування таких заходів обов'язок, а не пуста розвага. Тому скасувавши все, задумане на сьогодні, так я не планував перетворюватися на жуючого соплі імбецила, життя триває, тому вирушив у палац.
З'явившись батькові на очі, кивнув парі хіхікаючих дам, пішов на балкон, але дійти виявилася не доля, на шляху встав старший братик.
У нашій родині всі один одного любили, поважали, але всі ці милі риси не вберегли від суперництва, яке яро ніс у маси, старший. Бесфорд – завжди дивився на всіх зверхньо, він вважав якщо народжений спадкоємцем, всі зобов'язані йому і таке його відношення часто ставало стіною між нами. Братець мене теж не особливо любив, ворожнечі як такої у нас не було, але він знав, якщо батько захоче, йому ніколи не зайняти його місце, ось і стелився перед ним як міг, зловтішаючись після чергового мого скандалу з батьком, приймаючи його бік. Але старий поважав наполегливість, вміння відстояти свою думку і все таке. Ось Бес і почав нервувати, ставлячи палиці в колеса, йому невтямки, що я ніколи не претендував на трон і не стану, бо це не для мене.
- Привіт брате, — сановито підпливаючи, брюнет розтягнув губи в посмішці. Поплескавши по плечу, чим викликав мій зубовний скрегіт, оглянув натовп, і театрально піднявши брови, подивився на моє спокійне обличчя. – А де твоя дама?
- Вдома, — насупився, бо це ще якось батькові піднести треба. Ох, уявляю як старий розлютитися, адже Світлі тут і він активно налагоджує контакт.
- Милі посварилися? - посміхнувся братик, а в мене з'явилося відчуття, що за нами спостерігають. Окинувши натовп поглядом, нікого до ладу не вичленив, все як завжди. Але відчуття не проходило і це нервувало.
- Ні, — відмахнувся, знизуючи плечима.
- Ну чого ти братик, — простяг Бес. - Приголубив би її, вона б моментально перестала дутися, або дрібничку подаруй, пані ласі на такі речі.
- Обов'язково скористаюсь твоєю порадою, — буркнув, відходячи від брата, бо мені стало складно стримувати себе, так і хотілося заїхати йому в пику. І ні, не настільки він бісить, звик до нього за стільки років, дратувало нагадування про Бріану. Я тільки змирився з поверненням, а тут цей, дров у вогонь підкидає. А ще чекає нелегка розмова з батьком, перед якою швидше за все знову нап'юся.
Нарешті діставшись до такого бажаного балкона, який на диво – порожній, вдихнув на повні груди свіже повітря. У залі надто багато народу тому відкриті вікна не справлялися з покладеними на них обов'язками, охолоджувати натовп. Обпершись руками об баляси, дивився в сад, що розстилався внизу і завжди радував різноманітністю фарб, на жаль цього разу він не приніс душевного спокою. Пройшов всього день, а я вже дико нудьгував і не знав, чим себе зайняти та що далі робити, адже попереду все життя.
Перед очима сплив образ усміхненого рудого дівча, що весело реготала над якимсь дурним жартом друга, волосся затягнуте в просту косу, розтріпалося, ніби висловлюючи своє фе, і вимагаючи свободи. Тут картинка змінилася й ось вже ця усміхнена дівчина лежить на моєму ліжку, а її неслухняні локони, розкинулися на подушці, і лоскочуть мені ніс. Мої спогади грубо перервали руки, що торкнулись спини, відсахнувшись натрапив на колишню наречену.
– Ти чому один? - Поцікавилися, а я не поспішав відповідати, бо після того, як припинила корчити із себе закохану дурепу, побачив її з іншого боку й вона мені огидна. Опаливши даму поглядом, гідно оцінив виставлені на показ жіночі принади, декольте на сукні, не залишало місця для фантазії.
- А твій наречений де? - поцікавився намагаючись збентежити колишню кохану, але їй все байдуже.
- Пішов привітатись з Імператором, — знизала плечима, привертаючи погляд до грудей, і так огидно раптом стало. Адже я дійсно хотів одружитися з нею, завести дітей, вона ж просто хотіла безбідного життя, до якого звикла, бувши коханкою Імператора. Ось і після мене брюнетка швидко втішилася та знайшла новий мішок з монетами.
- А ти? Де твоя пара?
- А тобі що до того? - Набридло бути ввічливим.
- Припини, — посміхнулася Алета, — ми ж не чужі один одному.
- Якби ти була трохи розторопнішою в ліжку, могла б стати моєю мачухою, — усміхнувся зніяковілій дівчині, моє сумління було зі мною солідарне, тому лопату самокопання тимчасово сховаємо. Нема чого розмінюватися і розшаркуватися з не зрозумій ким, у мене є справи важливіші. Обійшовши по колу брюнетку, що спохмурніла, повернувся до зали, час знайти батька і поговорити, бо він зайшов занадто далеко, не заручившись схваленням Бріанни, запрошувати Світлих. Яких, до речі, я ще не бачив. Запізнюються на бал, на свою честь?
Батька було важко не помітити, він сидів на своєму троні, гордо оглядаючи натовп і прикладаючись до келиха, підозрюю, що з вином. Ех, не на добро. Розмова і так нелегка, а на підпитку, то взагалі бомбезною буде.
- Стікур! - Рознеслося голосно по залі, і рішуче кивнув пішов на поклик.
- Привіт батько, — буркнув підійнявшись на постамент.
- Де твоя обрана? - підняв смоляну брову Імператор, оглядаючи зал і заглядаючи за мою спину.
- Вдома, — важко зітхнув.
- Ну, може так і краще, — кивнув якимсь своїм думкам чоловік, — познайомляться завтра в Академії.
- Не думаю, — хитнув головою, прикидаючи як відвести батька подалі від натовпу. Він розлютиться, після почутого і потрібно мінімізувати втрати, що обов'язково будуть, після виходу з-під контролю сили пітьми.
- Все ще не дійшли єдиної думки? – насупився правитель, потім сьорбнувши з келиха, посміхнувся не дуже тверезою посмішкою. - Ти б приголубив її, брязкальце яке подарував, одразу б добрішою стала.
- Дякую за пораду, — кисло буркнув, — Бес встиг дати її раніше.
- Моя кров, — гордо заревів батько, а я зрозумів, що розмови сьогодні не вийде.
- Батьку, — привернув увагу чоловіка, який сальним поглядом оглядав натовп дурненьких молодиць неподалік. – Давай завтра зустрінемося у нормальній обстановці та поговоримо.
- Я ж говорю, завтра зі Світлими прийдемо знайомитися з твоєю дамою.
- Приходь один.
- Це чому? - обурився брюнет, — Я правитель і можу робити, що захочу і з ким. А ти мій дорогий сину, простеж, щоб до Світлих ніхто завтра не чіплявся.
Ну що сказати, я старався, але батько засліплений своєю величчю і можливістю утерти носа ворогам. Завтра буде весело.
Вечір пройшов нудно та рутинно – перевірка домашніх завдань та марш кидок групи на цвинтарі, від упиря. Ранок так само не втішив чимось новим, фіз підготовка майбутніх некромантів, яку проводив у забороненому лісі, їм корисно побігати від нечисті, за одно застосувати вже вивчене. Я не жорстокий, тому завжди огороджував територію куполом і запускав більше менш нешкідливих монстриків, хлопці не постраждають, а монстряки розігріються перед зустріччю зі старшими курсами. Які в цій справі більш розторопні та знають, вбивати не можна, треба наздогнати й знешкодити, жутики теж про це обізнані, драпають з усіх ніг. Іноді дуже кумедне видовище.
Після того як прийняв душ, провів пару лекцій та пообідав, засів у кабінеті. Бачити нікого не хотілося, тому сидимо та прикриваємось важливими справами. І ось, як на зло, жодної невідкладної справи, в яку можна пірнути з головою і не думати про дівчину, що підкорила та кинула. Весь цей час, намагався стати на її місце і зрозуміти, чому ж вона так розлютилася, адже на початку нашого знайомства дівчина пам'ятала про вбитих і мені здавалося, що змирилася з цим, тому й не заводив хворобливу розмову. Мабуть, треба було. Хоча щоб це змінило? Вона б вибухнула раніше, пішла б від мене ще спочатку.
За вікном темніло, і я задихав спокійніше, бо батько не з'явився, а отже прислухався до мене, або ж зрозумів, що діється, щось недобре.
У двері постукали й натягнувши безпристрасний вираз, дозволив увійти.
- Привіт сину, — згадай, як то кажуть, промінчик ось і матір твою, сонце.
- Доброго дня, — зітхнув, піднімаючись з крісла та усвідомлюючи весь масштаб проблем — за батьком увійшов Світлий.
- Ми прийшли знайомитися з Бріанною, — велично промовив блондин, підходячи до столу і зневажливо оглядаючи кабінет. Виродок зарозумілий! Руки самовільно стиснулися в кулак і чого мені вартувало не накинутися на нього і не з'їздити по гарненькому обличчю, знає лише богиня. Я — Імператорський спадкоємець і мені не личить бити морду, навіть якщо дуже хочеться, до зубовного скреготу хочеться. І зараз, я навіть радий, що Брі повернулася додому, тільки уявивши це зарозуміле опудало біля моєї дівчинки, ледве стримав свербіж у кулаках.
- Батьку, — скрипнув зубами та видавив посмішку, — мені треба поговорити з тобою наодинці.
– Це не може почекати? – зітхнув батько.
– Ні.
- Викличте дівчину, — вліз білявий, — поки ви пліткуватимете, я познайомлюся з нею.
- Обійдешся, — процідив тихо.
- Ми не на довго, — кивнув Імператор гостю, на стілець, а сам поспішив вийти з кабінету. тільки но двері за нашими спинами, зачинитися батько спохмурнів. – І?
- Бріанна повернулася у свій світ, — приголомшив батька. - Я намагався сказати тобі про це вчора, але ти не забажав слухати.
- Це жарт? - підняв брови Імператор, а погляд не віщував нічого доброго.
– Ні.
Зло подивившись чоловік змахнув рукою, утворюючи портал до кабінету ректора, і гаркнув у нього.
- Негайно обшукати всю територію та знайти мені руду.
Портал закрився, залишивши віч-на-віч зі злим брюнетом, навколо якого заклубилася пітьма, а це значить у мене проблеми. Батько не поспішав заговорити, і я розумів чому – збирається з думками та підшукує всі знайомі йому образливі вирази. Це не лякає, з цим знайомий, лякало розчарування, що мерехтіло в чорних очах. За все моє життя, ми не раз лаялися, розходячись у думках, але навіть тоді бачив батько гордий мною, зараз же він не просто незадоволений, він розчарований.
- Сподіваюся ти розумієш чим це загрожує, — почав він заспокоївши магію. - І сподіваюся найближчим часом, ти все виправиш.
- Я, — дуже хотілося сказати, що так, виправлю, але брехати не буду. Не виправлю, бо Брі повернеться лише в тому випадку, якщо я притягну її сюди за волосся, а я ніколи з нею так не вчиню, нехай і на благо Імперії. - Не зможу.
- А ти зможи, — гаркнув батько, потім струснув головою і начепивши привітну усмішку, зайшов до кабінету, де в моєму кріслі розвалився блондин.
- Дівчина на жаль зайнята, — почав Імператор, — але тільки-но вона звільнитися, негайно прибуде до двору, щоб познайомитися.
Блондин уважно оглянув нас з голови до ніг і похитав головою. Вставши з крісла, поправив темно зелений піджак, струсив з плеча неіснуючі порошинки й скинув білясту брову.
- Завжди знав, що союз між нами неможливий, — ступивши з-за столу, наблизився до нас. – Не варто тримати мене за ідіота.
- І не думав, — хитнув головою батько, якому через мене доводиться терпіти приниження від ворога.
- Вона покинула наш світ, — хитнув головою білявий, зневажливо стискаючи губи. - Тепер за справу візьмемося ми й повірте, впораємося набагато краще.
- Це ти зараз про що? - Розлютився, уявивши як Світлі з'являться до моєї Бріанни й наобіцяють з три короби.
- А це вже не вашого розуму справа, — усміхнувся гарненький, ризикуючи стати просто симпатичним.
- Сунешся до неї, я тебе придушу, — стіна спокою тріскотіла по швах, руки так і тяглися до горла, на якому випадково опинився кадик. Світлий окинув мене поглядом переможця, ніби дівчина вже в них, і кивнувши на прощання зник з очей.
- Ти маєш два дні, — буркнув Імператор і так само вийшов за двері.
Чудово! Якщо сам не притягну руду, за мене це зроблять Світлі, до яких ми вже напрошуватимемося в союз. Гадство чистої води!
- Ублюдок Світлий, — вибухнув, дивлячись на зачинені двері. Тряхнувши головою, заплющив очі й порахував до десяти, зараз злість мені не помічник.
Підійшовши до столу і сівши в крісло, схопив листок з колонками успішності групи, і невидючим поглядом утупився в цифри, що танцюють перед очима. Що робити не знаю, але, чорт забирай, не хочу, щоб брехливі ублюдки, дісталися Бріанни. Не хочу, щоб дівчина опинилася в їхній Імперії, де я не зможу її захистити. Нинішній їхній правитель самодур і п'яниця, що дозволяє своїй дружині крутити їм як заманеться.
У потилиці закололо як учора на балу, знову з'явилося відчуття, що за мною спостерігають, але цього бути не може, бо я тут один, а кабінет напханий охоронними заклинаннями під зав'язку. Здається просто божеволію! Зім'явши й відкинувши непотрібне зараз зведення, відкинувся на стілець та поринув у самобичування. Виходу із ситуації не бачив.
Ранок ніякої геніальної ідеї мені не підкинув, тому злий ганяв групу лісом з подвоєною силою, здається, мене навіть зомбі зненавиділи, а начхати! Закінчивши знущатися з хлопців, зник у себе, вирішивши прийняти душ і таки вирушити до батька, потрібно скласти план дій, яких правда не ясно.
Шум води заспокоював, теплі струмені, що б'ють в обличчя, відволікали, хай і ненадовго, від важких роздумів. Але й тут не зміг відключитись повністю, в голову лізли картини можливого майбутнього – Брі в лапах Світлих. Зуби заскрипіли, а вода тепер здавалася неприємною. Нашвидкуруч помившись, обсушив тіло рушником і почув крик Мряка. Ну що ще? Обмотавши стегна рушником, поспішив на поклик.
- Стікур! – верещав кіт із кімнати, що займала руда. - Іди глянь!
Чого я не бачив там? Порожнього ліжка та нежитлової кімнати? Речей, що купив спеціально для неї? Чортів кіт, я ще жодного разу туди не заходив після її повернення, не хотілося ятрити рану. Та й відчував, можу зірватися, темрява в мені, останнім часом, так і вирувала, а отже, треба залишатися спокійним, не хочу нашкодити оточуючим.
Відчинивши двері, в першу мить, не міг повірити своїм очам – на підлозі, у смішній позі, розляглася моя дівчинка. Ганчірки, так саме так, на її тілі, трохи бентежили, але це зараз не головне. Головне очі й те, що я можу в них прочитати.
- Доброго дня, — подав голос, бо не можу ж стояти у дверях і просто вирячатися. Потрібно зібратися!
Привітання у відповідь, звук її голосу, сколихнув у моїй душі, щось незрозуміле, здається це була розгубленість упереміш з радістю, бажанням обійняти й придушити.
- Яким вітром? - Дуже старався, щоб голос не здригнувся, але Брі навряд чи помітила б, оскільки її погляд гуляв по моєму неприкритому тілу.
- Я не пам'ятаю, — вичавила дивлячись на мої ступні й голосно ковтаючи.
- Не пам'ятаєш? - Підкинув брову, бо в такий збіг повірити просто неможливо.
- Так, — коротка відповідь, що породила в голові рій думок.
Як вона опинилася тут? Чи причетні до цього Світлі, і якщо так, то чому вона тут, а не в них? Сама так захотіла? Значить, не так ненавидить мене, як казала? Питань мільйон, на які я навряд чи отримаю зараз відповідь. Але впускати їх не можна, хто знає про що вона домовилася з ворогами й чим нам це може відгукнутися.
Дивлячись на неї, усвідомлював – моя вірність своєму слову не завжди грає мені на руку, тоді я її відпустив, бо пообіцяв, зараз же. Такої помилки я більше не припущуся.
Що ж, Бріанно, розташовуйся, бо цього разу ти так просто від мене не втечеш.