Глава 4

- Привіт, — усміхнувся Діма. – Так давно не бачились.
- Привіт, — радісно посміхнулася другу, якого не бачила понад пів року. Але усмішка не довго протрималася на моєму обличчі, прийшло різке усвідомлення – він перша моя жертва.
- Згадала, — ствердно кивнув хлопець, я ж жадібно почала вдивлятися в улюблені риси. Високий лоб, сіро-зелені, сумні очі, кумедна борода та бліда шкіра.
- Мені так шкода, — прошепотіла, відчуваючи, як сльози течуть по щоках.
- Не помітно, — спохмурнів друг, а моє серце пропустило удар. Як не помітно? Я мало оплакувала його? Мало докоряла себе? Ненавиділа та проклинала? - Якби ти справді так шкодувала, не роздумуючи б, погодилася на пропозицію Світлої.
Це що? Якась п'яна проєкція мого мозку?
– Як там мої батьки? – Тим часом продовжував хлопець, хмурячись все більше. – Ти їх бачила? Як вони живуть без мене?
- Не бачила, — довелося зізнатися, після повернення була надто занурена у свої любовні переживання, і жодного разу про них не згадала. Хоча мала.
- Коли ти востаннє була на моїй могилі? - Забивав цвяхи в мою труну каяття друг.
- За кілька тижнів, після похорону, — чесно відповіла, опустивши голову. По щоках продовжували котитись сльози, а серце розривалося. Це не справедливо! Він не мав померти у двадцять, адже у нього ще все життя попереду.
- І ти мене її позбавила, — припечатав Діма і заперечити нічого, винна. Дивлячись на мене злим поглядом, прям відчувала, як він пропалює в мені дірку, мовчав. Мабуть, очікував, що виправдовуватимуся, але ні, ніколи не зможу цього зробити. Такому немає виправдання та й ніколи не підібрати потрібних слів.
- Виправ все! – несподівано закричав хлопець. – Я не мав померти!
Здригнувшись від крику, скинула голову і позадкувала. Очі його сяяли потойбічним червоним світлом, долоні стиснуті в кулаки, а на обличчі злість. Хлопець ненавидів мене, і я не маю права його за це засуджувати. Але так само, в душі почала підійматися образа, я ж зробила це не спеціально (так собі втіха), і не просила наділяти такою силою!
- Виправ! - Обличчя друга спотворила злість, а я різко прокинулася.
Твою матір, перше, що промайнуло в голові, варто було вікам відкритися. Потрібно щось робити, бо сни незабаром зведуть мене з розуму. Але побачивши незнайомий інтер'єр, напружилася. І де я? Де Катя та Джеймс, який забрав нас із клубу? Чи не забрав, і я п'яною поїхала додому з якимось лівим типом? Ніі... Я ж не така дурна! Чи така?
Різко схопилася з дивана, на якому спала, перечекала легке запаморочення й уважно озирнулася. Квартира була мені незнайома, але хто привезе до себе дівчину, і покладе її у вітальні та ще й повністю одягненою? Лише брат!
- Джеймсе! – закричала на все горло, але вийшов якийсь мишачий писк, у горлянці пустеля Сахара.
- Навіщо кричати? - Почулося спокійне з кухні, і я знову напружилася. Бо то був не братик, а Світла.
Тяжко проковтнувши, трохи схвильована пройшла на кухню. Я пам'ятала сон, друга та його батьків, які плакали над могилою. Це потрібно виправити! І вже неважливо, що і до кого я відчуваю, і як цей хтось образив мене. Значення мали лише люди, які загинули через мене.
- Я згодна, — не даючи собі можливості передумати, випалила побачивши мерехтливу даму на кухні.
- Чудово, — пухкі губи розтяглися в усмішці. – Тоді не втрачатимемо часу.
- Стривай! – скрикнула, богиня ж, відірвавшись від створення порталу, скинула ідеальну світлу брову. – Я не можу просто так зникнути. Не знову.
- Не хвилюйся дитинко, — по-доброму посміхнулася красуня, але не вірила в її щирість ні на грам. Нікому більше не вірю. - Я навію твоїм близьким все, що захочеш.
- Тоді нехай думають, що вирушила у кругосвітню подорож, — вирішила, — і там проблеми зі зв'язком, але їм не варто хвилюватися, особливо мамі. Повернусь, коли повернуся.
- Як скажеш, — махнула богиня рукою, і знову повернулася до побудови порталу.
- Стривай, — знову стрепенулась.
- Що ще? – Вже роздратовано поцікавились.
- Ти виправиш минуле?
- Так.
- А як я дізнаюся про це?
- Ти пам'ятатимеш все, що сталося тоді, але так само в тебе з'являться нові спогади, які підтвердять, я виконала свою частину угоди.
- А що мені робити?
- Вчись, — хмикнула богиня, — а коли в тебе буде достатньо сили, ти виконаєш свою частину договору.
- Скільки може знадобитися часу?
- Не знаю, — легковажний потиск плечей. Час від часу не легше. Знову повернутися туди, вже не легке рішення, не легше і через те, що немає жодних часових рамок. Але твої друзі будуть жити, — простяг тоненький голос здорового глузду, і кивнувши, рішуче підвела голову.
- Згодна.
- От і відмінно.
- Стривай!
- Та що ще?!
- Я не можу повернутись в такому вигляді, та й хотіла з собою речей взяти.
- Я наповню твою кімнату, твоїми речами! – вже рикнула богиня, здається я її довела.
- А де я буду жити?
- На кладовищі! - Гаркнула мадам, не стримавшись і схопивши мене за шкірку, як кошеня, закинула в портал.
- Як мені пояснити своє повернення? – крикнула в порожнечу, а у відповідь тиша та біль переходу. За цим ніколи не скучиш.
Лежачи на підлозі й перечікуючи черговий напад болю, що вивертав нутрощі, не розмикала зімкнутих повік. Спершу прийдемо до тями, а вже потім станемо розглядати, куди ж мене в черговий раз закинуло. Десь на задвірках свідомості, почувся звук відчиняющихся дверей, але було так боляче, що повіки не підіймалися, а з очей струмком бігли сльози.
Легкі кроки й ось наді мною вже хтось стоїть. Чортові портали з їхнім безглуздим відходняком. Я ж лежу вся така безпорадна, тоді як невідомий спостерігає і може, насолоджується моїми стражданнями. А може роздумує як нашкодити. Боязко.
- Хто до нас повернувся, — промуркотіли на вухо. Чортів кіт! Чортова Світла! Нащо вона перенесла мене саме сюди?
- Мряк, — прошипіла або прошепотіла, чуючи гуркіт у голові, який почав потроху стихати. Хвилин двадцять і сльози висохли, а я нарешті змогла нормально зітхнути.
- Що привело тебе назад? - У голосі кота вловила насмішку. Ух, упир! Напевно знає, в чому причина мого повернення, хоча... Цього разу договір уклала зі світлою стороною, а коте прислуговує Темряві. Ну ось і що мені казати?
Не могла проінструктувати, щоб я знову не була сліпим, нічого не знаючим телям. Так ні, вирішуй все сама! А якщо Пітьма не хоче примирення і приб'є мене за спробу возз'єднання сестер? Просто чудово!
- Скучила за відчуттям переходу, — буркнула сідаючи й оглядаючись. Ну звичайно, куди ж мене відправити, як не в хороми до некроманта. І пофіг, що ми розійшлись не дуже добре. Богиням не буває ніяково, на відміну від мене. І що робити? Що говорити? Допоможіть, хоч хтось!
- Збоченка, — хмикнув котяра, уважно вдивляючись в обличчя. Ну і що, ти там хочеш побачити, пухнастий?
- Згодна, — кивнула, витираючи долонями мокрі щоки. Поки приводила себе до ладу, кіт мовчав, даючи можливість придумати гарне виправдання, але голова порожня, жодного осяяння. – Де Стік?
Дуже важливе питання, бо не знаю як подивитися йому в очі при зустрічі, що сказати і як поводитися. Ех, хотілося б уникати його якнайдовше. А може психанути та рвонути у світлу імперію і там закінчити навчання? Ідея, яка має право на життя!
- Стікур у душі, — розповів кіт, а перед очима став образ ідеального тіла чоловіка. Якось мимоволі кинуло в жар. Чорт, чорт, чорт. Почуваюся хтивою дівкою. - І він не чув твого епічного повернення.
- То може поки не будемо йому нічого говорити? – Жаліслива моська, завжди виходила на ура, але Мряк не вітчим.
- Стікур! – заголосив пухнастий зрадник. - Іди глянь!
Затамувавши подих, дивилася на двері, не додумавшись навіть підвестися з підлоги, на якій усе ще була. Виглядала напевно шикарно — поплив макіяж, бо хто його вчора змивав, клубні лахи, які вчора виглядали класно, зараз же м'яті й ні до місця. Спасибі Світла, на віки не забуду!
Хвилин п'ять нічого не відбувалося, і вже пораділа — некромант встиг піти, але варто було розслабитися, як за дверима пролунали кроки. Господи, хай це буде зомбі! Не готова до нашої зустрічі.
- Доброго дня, — холодно пролунало від дверей, серце в грудях так калатало, що не чула як та відчинилася. Чорт, чорт, чорт!
- Доброго дня, — підвівшись на тремтячих ногах, подивилася в обличчя коханому, якого сама ж і відштовхнула, втратила — це читалося в його очах, які дивилися холодно.
- Яким вітром? - поцікавився брюнет, схрещуючи руки на грудях. Погляд мимоволі, кинувся слідом, і прийшло усвідомлення. Чоловік тільки з душу, все ще вологе, рельєфне тіло, бісовий білий рушник, навколо стегон. Чому в цьому світі не носять обладунки й не миються двічі в житті? Це допомогло б не опинитися в такій ситуації, де очі пожирають ідеальне тіло, серце танцює ламбаду, а розум просто відключився.
- Я не пам'ятаю, — пробелькотіла як вівця, нарешті впоравшись із собою і відвівши погляд, який уперся в голі ноги. Чорт, сама не знаю чому, але вигляд голих ніг, ступнів здавався мені настільки інтимним, просто до спертості повітря і червоних щік. Ось така нині молодь, їх можна здивувати та збентежити лише виглядом голих пальців на ногах, які були такими ж ідеальними, як і весь некромант.
- Не пам'ятаєш? - Вгору злетіла ліва брова, жест настільки дратувавший раніше, наскільки улюблений зараз. Чорт, як собака дивлюся відданими очима і пускаю слину. Ану Бріанно, зібралася!
- Так, — ствердно кивнула. А що ще робити? Не знаю, кому і що можна говорити, тому корчимо амнезистку, до кращих часів.
- І що ти останнє пам'ятаєш? - У голосі все ще прозирав лід, очі були холодні. Згадався Стік, у перші дні нашого знайомства – такий самий зарозумілий вираз обличчя, і свинська поведінка.
- Пам'ятаю клуб, — знизала плечима, — танці. Потім нас забрав Джеймс, а далі нічого.
- Джеймс? - У голосі почулася буря, а мені захотілося посміхнутися. Не такий ти некромашка холодний, як хочеш здатися.
- Так, — ось і вся відповідь. Знаю, він жадав пояснень, але ніколи не скаже про це, а я не поясню, це помста за холодність і відчуженість.
- Години через дві, твоє тіло повністю відновиться, — кивнув якимось своїм думкам брюнет, — і я відправлю тебе додому.
- Не треба, — встигла буркнути, адже некромант повернувся до мене спиною і поспішав покинути.
- Як це розуміти? - Обернувшись, примружився мужик. Знаю, я завдала йому болю, але щось у мені, вимагало довести його, відповідати шпилькою, на шпильку. Нехай низько, але мені хотілося вивести його на емоції.
- Я вирішила довчитися, — легковажно знизала плечима, молячись, щоб виглядало правдоподібно. – А ще допомогти вам. Можеш звати Світлого, хай навчає.
Окинувши мене уважним поглядом, некромант вийшов із кімнати й зачинив двері. Все це мовчки, трясця його матері.
Варто було дерев'яній стулці, приховати мене від його очей, як тіло покинуло напругу і я просто впала на підлогу, звідки нещодавно встала.
- То навіщо ти повернулася? – знову поцікавився Мряк, який не поспішав залишити кімнату.
- Я не знаю як опинилася тут, — гнула своє, не поспішаючи встати.
- Ага, — муркнув кіт, — і так одразу вирішила залишитися і доучитися.
М-так, прокол.
- Ні, це я надумала ще вчора.
- До того, як напилася чи після?
- А тобі що до того?
- Загалом нічого, — хмикнув кіт, — але якщо ти повернулася, щоб помучити Стікура, — зловісно так простяг, — я перегризу твою сонну артерію, і мені за це нічого не буде.
Милашка-котяшка, прям. Була б моя воля, я б фіг сюди повернулася. Помучилася кілька місяців, максимум пів року і забула б про некроманта. Бо вічного кохання немає, а хто не згоден, його проблеми.
- Я тебе почула, — кивнула коту, не ображаючись. Бо Стік не просто його господар, вони пов'язані та дружні, а це не мало.
- Сподіваюся, — муркнув на прощання коте і втік з кімнати.
Зрештою залишилася одна! Тепер і подумати можна, хоч що тут думати? Знову потрібно налагоджувати стосунки з друзями, ходити на навчання, а ще й світлого терпіти поряд. Ні, я не маю такого упередження як у темних, просто не хочу всього цього. Але життя моїх друзів того варте.
Вставши з підлоги, протупотіла до гардероба, сподіваючись на те, що некромант у приступі люті, не викинув мої речі. Відчинивши двері, злегка злякалася, бо крім академічної форми та нарядів куплених брюнетом, там були й мої речі. Причому не лише ті, що були у мами, тут і з моєї квартири вистачало речей. Що ж, Світла тримає своє слово, дуже добре.
Схопивши простенькі, світлі джинси й приталену зелену футболку зі скромним вирізом, потупала в душ. Помиюсь, переодягнуся і піду на розвідку. Потрібно ж знати, що відбувалося за моєї відсутності.
У вітальні тиша, з кімнати Стіка те саме, та й у душі він вже був, отож пішов на заняття. У грудях кольнуло, адже не попрощався і навіть не попередив, але з чого йому це робити? Я принизила його і розтоптала наші почуття. Час звикнути до думки, про те, що Стіка втрачено.
Швидко прийнявши душ і припинивши паритися через мужика, нагадала собі, навіщо тут. Одягнувшись, і за звичкою залишивши брудний одяг на підлозі у ванній, пішла на вихід. Інфа сама себе не збере.
- Я б не радив тобі виходити без Стікура, — промуркотіли в спину, коли відчинила двері.
- Це ще чому? – підняла брову. - Я тут не вперше, та й знаю трохи більше, ніж минулого разу.
- Нічого ти не знаєш, — буркнув Мряк.
- Ага, — хитнула головою і зачинила двері. Не хочу псувати собі настрій безглуздими суперечками. Зараз знайду Тая чи Кощія і все дізнаюся. Та й не було всього три дні, що такого катастрофічного могло статися?
Територія Академії, як завжди, була заповнена студіозами, бо розклад у кожного свій. Ідучи до головного корпусу вдивлялася в обличчя студентів, сподіваючись помітити друзів, або ж когось із групи. Але на жаль, або ж у них заняття, або відсипаються, наскільки пам'ятаю, у них мало розпочатися нічне навчання. Ех, якщо сплять, то шкода. Не терпілося дізнатися все, і знову влитися в цю середу. Бо мені сподобалося вчитися, і так, нудьгувала навіть за нудним руночитанням.
Жодне знайоме обличчя так і не потрапило дорогою, тому довелося йти до розкладу, де звично зібрався натовп. Розклад міняли коли хотіли, тому варто було перевіряти щодня, а краще раз на годину.
Зупинившись за спинами інших, вирішила почекати, коли ж порідіють ряди спраглих, адже нікуди не поспішаю, на відміну від них.
- О, дивись кого повернули! - пролунало пискляве за спиною, але не надавши цьому значення, адже могли звертатися не до мене, продовжила спостерігати за натовпом.
- Напевно, Імператор за руді патли, притягнув назад! - вторив не менш огидний голос.
І ось тепер звернула увагу, бо тут руда одна і це я. Повільно розвернувшись усім корпусом, оглянула невелике скупчення людей (нехай буде так), за своєю спиною, помітила двох незнайомих дівчат, що дивилися на мене. І що це за такий номер? По-перше, ми не знайомі; по-друге, з чого вони взяли, що мене повернули, причому варварським способом? Невже Стікур, тішачи вражене его, пустив про мене якусь чутку?! Не чекала від нього такого!
Пліткаркам, мабуть, набридло, що мовчки дивлюся на них, бо підійшовши ближче, окинули поглядом з ніг до голови. У погляді можна було прочитати неприховану зневагу, але мені все одно, я знаю, що виглядаю чудово і пара злісних поглядів не знизять мою самооцінку.
- Щось потрібно? – підняла ліву брову. Сам цей некромантський жест бісив, отож і на інших подіє.
– Навіщо повернулася? - зло прошепотіла красуня номер один. Та дівчата були красунями, чорноволосі, худорляві, обидві цілителі, про що свідчила форма.
- А вам яка справа? - Ну ось справді, чого це вони. Стік у них навряд чи щось веде, та й взагалі, навіщо лізти в чужі стосунки, хай вони й закінчились.
- Ти образила нашого принца! – знову зашипіла зміюка.
– Якого саме? - хмикнула, згадуючи старшенького і моє бажання станцювати на його могилі.
- Не роби з себе ідіотку, — підвищила голос зміюка, тим самим привертаючи увагу народу. Не те щоб ніхто не чув і не дивився на нас, але тепер спраглих шоу стало більше.
– Якщо хочу зрозуміти вас, треба відповідати. - Знизала плечима, все ще не дуже розуміючи, причини вистави. Ми не були знайомі, та й нікому з них не хамила і не переходила дорогу.
- Ах ти мерзенна іномирянка! – заволала друга, яка до цього мовчала. Так-так тепер всі знають, що я з іншого світу. Ну, що сказати, самі мені руки розв'язали!
- Іномирянка так, — нахабно посміхнулася, — а от щодо мерзенної, у дзеркало подивись.
Не хотілося переходити на особистості та опускатися до їхнього рівня, але з такими треба боротися їхньою ж зброєю.
- Якби ти не була обраною, принц би на тебе не глянув! - верескнула перша, ось до чого ж неприємні голоси у скандалісток!
- А тепер зрозуміло, — кивнула, залишаючись незворушною, чим ще більше бісила своїх опоненток, які заводилися все більше і втрачали свою чарівність. - Одна з вас, претендувала на роль коханки чи дружини принца? Ну, що можу сказати, не доля.
- Ах ти, бридка ...
- Адептко! - пролунало з-за рогу, і за мить з'явився той чий фан-клуб мало не порвав мене на клапті. – Здається, у вас занадто багато вільного часу. Скажу вашому куратору, щоб знайшов вам заняття цікавіше, щоб не було часу обговорювати інших.
- Магістр, — запищала кобра, але одного погляду вистачило, щоб дівчинка затулила рота і швиденько ретирувалася.
– Ще хтось хоче додаткових завдань? - поцікавився брюнет, окидаючи натовп поглядом. Моментально він (натовп), стрепенувся і вдав, що вони зовсім не спостерігали за побиттям немовляти, а саме мене, просто проходила повз. Пара хвилин і коридор спорожнів, а я змогла підійти ближче до розкладу.
- Ваша група, зараз на зіллях, адептка, — холодно долинуло в спину.
- Дякую, — буркнула не повертаючись.
-Якщо ви вирішили продовжити навчання, — так само офіційно продовжував мужик, а в мені вирувала злість, яку хотілося виплеснути на винуватця, що знаходиться поруч. Але я не опущусь до його рівня. Я вища, всіх цих пліток. – Ви маєте перебувати у третій аудиторії з групою.
- Саме збиралася приєднатися, — кивнула.
- За прогул, як ваш куратор, призначаю вам покарання, — сказав некр, я ж, розвернувшись зло дивилася в чорні, бездушні очі. – Сьогодні о третій, на полігоні. Форма одягу, бойова.
- А ти не охамів часом? – Не стрималася.
- Будьте ласкаві, розмовляти з куратором шанобливо, — хитнули чорною головою. - Чи хочете тиждень відпрацьовувати покарання?
- Який же ти бридкий, — скривилася. – Ніколи не думала, що через відмову ти помстишся і розпускатимеш чутки.
- Ти багато чого не знаєш, — сказав Стік і розвернувшись пішов. Залишив за собою останнє слово, скотина? Ну-ну.
Хитнув головою, звичайно ж, після того, як поглядом провела чоловіка, потопала до аудиторії три, яка знаходилася, як ви думаєте де? Правильно у корпусі номер три! Ось саме до кінця і прийду.
Крокуючи до потрібної будівлі, закипала всередині. Це ж як я в ньому виродка морального проморгала? Не скажу, що мужик пай, але ніколи не думала, що опуститися так низько. А розпускати чутки дуже низько! А я ще мучилася, через сказане йому сумувала. Ех, треба було придумати щось образливіше, щоб зараз так гидко не було, щоб заслужити… Хоча хіба таке можна заслужити?
Сто відсотків даю, що вся Академія ощирилась на мене, і ось тепер не відомо, як пройде зустріч із групою, і чи є ще в мене друзі. Уповільнивши крок, а невдовзі зовсім зупинившись обвела поглядом місцевість, багато студіозів, але ніхто не поспішає з ціпком у руках, щоб провчити. Так само не помічала косих поглядів і тицяння пальцями. Вже добре! Може й обійдеться.
Набатом пролунав дзвінок, а я лише підходила, ех не судилося мені потрапити на лекцію. Ну і добре, однією більше, однією менше. З мене не убуде. Якщо друзі в мене залишилися, візьму конспекти та підтягну. А пропустила чимало, валялася в лікарні, потім у ліжку куратора, і вишнею на торті стало повернення додому.
З корпусу повалив народ, хто поспішав на наступну пару, хтось просто хотів вдихнути свіжого повітря. Так треба не проморгати Кощія і якщо він не задушить за заподіяну образу принцу, дізнатися, що пропустила.
- Які люди, — прозвучало праворуч і обернувшись, зустрілася очима з другом, якого так старанно виглядала і проморгала.
- Вбиватимеш? - Варто дізнатися наперед.
- А потрібно? – підняв брови некромант, уважно оглядаючи. - Значить правда, у свій світ поїхала.
- Є вільний час? - Не хотілося заводити розмову серед натовпу, який хочеш не хочеш, а буде прислухатися.
– Зараз у нас руночитання, але я можу пропустити.
- Було б непогано, — посміхнулася другу, сподіваюсь він ще у цьому статусі.
- Тоді пішли де тихіше.
Розвернувшись до натовпу спиною, де я таки встигла розглянути пару хлопців, які побачивши мене, помахали руками, у вітальному жесті. Як мені пощастило, що не всі люблять плітки. Махнувши їм, і видавивши усмішку, пішла за Бехаром. Ох і ім'я, безглузде.
Йшли ми мовчки, і глянувши на дорогу, бо майже весь час дивилася на худорлявого хлопця, що йшов поруч, зрозуміла, що ведуть мене до бібліотеки. Народу тут завжди мало, і байдуже, що спогади у мене так собі.
- Ну, розповідай, — простяг друг, окидаючи поглядом з ніг до голови. Погляд хлопця зачепився за скромний виріз на моїй футболці, а мені він здався вже й не таким невинним. Знизавши плечима, щоб збентежити друга, кашлянула коли потиск не подіяло.
-Гей! Мої очі вище! – буркнула. Ні, в них тут теж водяться декольте, і таке інше, тому реакцію друга пояснити не могла, та й не прагнула.
- Тканина цікава, — хмикнув некромант і глянув у мої очі. Ну, нехай буде тканина, так навіть простіше. - Давай, починай розказувати.
- А ти розкажеш, що тут відбувалося і які брудні чутки про мене розпустив Стікур? – Для мене це зараз найголовніше. Бо те, що відбувалося в минулому, а тут треба знати, як оборонятися.
- Стік тут не до чого, – почав вигороджувати некроманта Кощій. Ну звичайно! Чого я ще чекала від сина радника? Його сім'я віддана Імператорському роду.
- Ясно, — кивнула і повернувшись до хлопця спиною, вирішила шукати джерело правди в іншому місці, тільки де? Вони ж тут усі вірні правлячому роду і ніхто не ризикне сказати незручну їм правду.
- Я не вигороджую його, — схопили мене за передпліччя, зупиняючи.
- А що ти тоді робиш?
- Намагаюся розповісти все, — хмикнув хлопець, — і якщо ти вимкнеш ображену невинність і вислухаєш мене, зрозумієш, що я правий.
- Слухаю, — кинула через плече, не поспішаючи повертатись, бо за «ображену невинність», можу і в ніс заїхати.
– Вчора приїжджав Імператор. Підняв на вуха всю Академію, наказавши притягнути тебе! І не важливо за що, — відпустивши мою руку, і засунувши свої в кишені штанів, сказав друг. Моментально розвернувшись до нього, вп'ялася поглядом в обличчя, але воно було безневинним (ха! У некроманта і безневинне обличчя!). - Після того, як тебе не змогли відшукати, Стікуру довелося сказати, що відправив тебе у твій світ і просив забути про тебе та ідеї миру зі Світлими.
Дідько! А я йому вкотре нахамила, образила і переклала на нього чужу провину. Не дивно, що так холодно дивився та говорив. Бувши на його місці, накричала б на себе, але ж він незворушна скеля!
Так, треба дати собі зарок, не балакати не подумавши та спершу вислухати, а вже потім робити висновки. Сказати легко, а ось на ділі… Що ж, побачимо.
- Ну тепер Імператор скакатиме від радості, бо я дала свою згоду на навчання у Світлих. – буркнула, уявляючи як незручно буде перепрошувати перед Стікуром.
- Радий це чути, — посміхнувся куточками губ, некромант. - А чому ти повернулася і як?
- Я не пам'ятаю, заснула у своєму світі, прокинулася тут, — знизала плечима, корчачи найневинніший вираз обличчя, Бехар син радника і він звичайно ж розповість. І тут навіть ображатися не вийде, бо добробут Імперії перевищує дружбу. - Ти мені краще розкажи, яка реакція була у Сигізмунда?
- Кричав, — хмикнув брюнет, — вимагав повернути тебе.
- Сказав за волосся притягти? - Згадався недавній наїзд двох дуреп.
- Вивчила старого.
- Майже, — меланхолійно кивнула, обмірковуючи ситуацію. І що ми маємо? Злого Імператора, скривдженого коханого та фан-клуб, цього ж коханого, який порве на британський прапор, варто опинитися у темному провулку. З хорошого — Світла не дасть убити мене, раніше часу, мінус — Темна може бути проти й дуже легко умертвити. А ось цікаво, чи життя некроманта все ще залежить від мого? Прив'язку ж не зняли, зняли побочку.
- Ти часто з батьком спілкуєшся?
- І?
- Ти можеш дещо дізнатися для мене?
- Що саме? – підозріло примружився хлопець.
- Нічого секретного, — посміхнулася. - Мені потрібно знати, життя принца все ще залежить від мого, чи ні.
- Хм, — все що мені відповіли, обдарувавши дивним поглядом.
- Я не планую вбивство Стіка, — закотила очі, поколотити — так, коли його холодний погляд і гордовиті слова виводять із себе, убити — ні.
- Дуже сподіваюся, — кивнув брюнет. - І спробую дізнатися у батька. Він останнім часом дуже зайнятий. - І такий докірливий погляд, але фігушки відчую себе винною. Заслужили!
- Що далі? - Незручно заповнила паузу.
- Розкажеш, чому втекла?
- Я не втекла, — уперто підняла підборіддя. - Я просто виконала частину своєї угоди й мене відправили додому, як того й хотіла.
- А як же Стікур? Я бачив, що між вами діялося!
- Все що було, закінчилося, — не хотілося вдаватися в подробиці та розкривати тільки но стягнувшися рани.
- Справа твоя, — кивнув хлопчина, а я заповажала його. Не став допитуватись, що та як, мужик. Але ж у моєму світі, хлопці, які вважають себе мужиками, почали б розпитувати, щоб потім з усіма подробицями переказувати, кожному хто готовий слухати.
- І які у тебе плани?
- Раз повернулася, довчусь і так вже й бути допоможу зі Світлими.
- Не знаю, хто і навіщо тебе повернув, і чи реально ти не пам'ятаєш, хто це, але менше пафосу. Вирішується доля нашого світу.
- Пробач, — злегка засоромлено буркнула, втискаючи голову в плечі та жалібно дивлячись на друга.
- Проїхали, — хмикнув.