Глава 27

Коли ж я стала настільки слабкою, недовірливою та дурною? Скільки можна непритомніти?! Падаючи, мабуть, приклалася головою, тіло ломило, в голові шуміло, та й загальний стан був якимсь дивним.
Цього разу і сама непритомність була дивною – мені наснився сон, хоча раніше такого не бувало. Снилася мені вродлива блондинка, яка з цікавістю розглядала мене. Її погляд іскрився лукавством, мабуть, незнайомка хотіла здаватися химерною, але в глибині очей, побачила навіть не знаю як описати. Так виглядають очі старих, або ж воїнів які, за своє життя бачили не мало хорошого та поганого. Навчений життям погляд — ось як можна висловитися.
Дівчина стояла біля мене, я ж лежала на лікарняному ліжку (чого раптом?) і просто дивилася. Ось її тонка, біла рука торкнулася моєї щоки, холодні пальці ковзнули, спустилися до волосся і прихопивши яскравий локон, завмерли.
- Ось ти яка, — прошепотіла дамочка, уважно стежачи за реакцією. Ну, і що тут відповісти? Не дочекавшись жодної реакції з мого боку, блондинка посміхнулася і забрала руку від волосся. - Я думала вони переманили тебе на свій бік, але зараз бачу, що помилялася.
Хто переманив, куди й навіщо? Всі ці питання хотілося поставити, але рот не відкривався. У горлянці було сухо, як у пустелі, хотілося пити, але ще сильніше хотілося поворухнутися, але уві сні зробити цього не змогла.
- Мені шкода, — сказала блондинка й подивившись на мене востаннє, розвернулася спиною та перетворившись на метелика випурхнула у вікно. І що я курила? Після відходу дивної панночки, сон помутнішав. Свідомість поверталася, а з ним зростала моторошна спрага.
- Води, — прохрипіла, не впізнаючи свого голосу. Хвилину нічого не відбувалося, а потім сухих губ торкнувся прохолодний стакан. Розплющивши рот, жадібно ковтала воду, яка здавалася найсмачнішою у світі.
- Отямилася, — почувся радісний голос некроманта. Чого це він радіє? Невже злякався? Відкривши повіки, моментально закрила назад, яскраве світло різало очі, змушуючи морщитися й викликаючи головний біль.
- Що сталося?
- Ти не пам'ятаєш? – Що за ідіотська звичка відповідати на запитання, запитанням? Якщо запитала, значить не пам'ятаю, включаємо логіку містер некромант.
- На тебе напав голем, — з побоюванням сказав Стік, а в моїй голові ніби спрацював вимикач. Пам'ять повернулася, змушуючи зіщулитися — звук кісток, що ламаються, який буде переслідувати все життя, жар легень, в яких не залишилося повітря, крики хлопців і ласкаве погладжування волосся.
Здригнувшись усім тілом, подивилася в очі некроманту, що сяяли жалем. І так мене це розлютило, руки затремтіли, горло стиснув спазм. Адже через нього я вже двічі мало не померла!
– Ненавиджу твій ідіотський світ, – виплюнула, – хочу забути все як страшний сон!
Несподіваний спалах здивував чоловіка, з докором у погляді, відсахнувся, але промовчав. Так, зараз краще не сперечатися, адже в гарячці можна наговорити купу, образливих слів.
- Іди, — щільніше закутавшись у казенну ковдру, відвернулася від брюнета. Хотілося побути на самоті, і спокійно виплакатися, щоб уже завтра являти світові задоволену моську.
Як же сумую за рідними, друзями, зрештою за звичайним життям, без умертвій, магії та монстрів. Почувши як зачинилися двері, дала волю сльозам, що лилися по щоках, скочувалися по підборідді, даруючи полегшення.
- Не треба, — ласкаво погладивши волосся, прошепотів Стік, не пішовши. Певно закривав щільніше двері. Співчуття в голосі, впевнена і в очах, лише сильніше засмутило. Не хочу показувати перед ним свою слабкість, але й вигнати не можу. Уткнувшись обличчям, у послужливо підставлене плече, заридала ще сильніше, виплакуючи напруження останніх днів, страх і біль, невпевненість у завтрашньому дні, багато чого накопичилося.
Стук у двері ніхто з нас не почув, а може його і не було, хто зна. Лиш коли в кімнаті почувся зовсім не делікатний кашель, відірвалася від мокрого плеча.
- Я завадив наповненню річок? – почувся глумливий голос кота, сльози вмить висохли, а в душі сколихнулася образа. Це я мало не померла, й мені можна плакати весь день і ще трохи ніч, а кішак облізлий знущається.
- Ти не вчасно, — буркнув Стік, припиняючи погладжувати мою голову, і з побоюванням заглядаючи в обличчя. Заспокоїлася вже, красунчику. Хм, якось швидко, але бити не буду.
Витерши обличчя долонями, стомлено відкинулася на подушку. Стан був дивний, нічого не боліло, але в тілі відчувалася слабкість, та і я пам'ятала біль. Цілителі тут на рівні, шкода не можна буде одного запхати в сумку, при поверненні додому.
- Чому мене не захистила пітьма чи амулет? – поцікавилася стомлено.
- Амулет захищає від заклинань, але не від каліцтв — пояснив некромант, — щодо пітьми не знаю. За можливості постав їй це питання.
- А чому тільки від заклинань?
- Навчальний процес, — знизав плечима Стік і можу присягнутися, в його погляді промайнув жаль.
А шкодувати є про що, вони спокійно дозволяють калічити своїх студентів, при цьому прикриваючись навчанням. Ха! У труні я бачила такі заняття.
- Не хотів тобі говорити зараз, але не хочу, щоб ти думала про мене ще гірше, — злегка зам'явся брюнет, несподівано однак, раніше тільки, те й робив що роздавав накази і чхав на мою думку. – Я не посилав вас у печеру. За планом занять ви повинні були опинитися в селі, де б просто зайнялися протиотрутою.
- Хто нас туди відправив?
- Я не знаю, — очі чоловіка заволокла темрява. - Але обов'язково дізнаюся.
- Дякую.
Відкинувшись на подушку й прикривши очі, чула як зачинилися двері за Стікуром і Мрякіусом, сподіваюся цього разу він пішов. Сон зморив майже відразу, не давши обміркувати почуте.
У цілителів провела три дні — першого дня відсипалася, бо як пішла вчитися, забула що таке нормальний сон до обіду. Після того як поїла, не знаю сніданок чи то був обід, спробувала докричатися до пітьми, але вона мовчала. Вбивши кілька годин, так і не почула відповіді на запитання. Другий день був приємним, до мене по черзі заходили хлопці з групи, кожен хотів переконатися, що зі мною все добре. Звичайно ж хлопці не утримувалися і хвалилися пораненнями — спалені пасма, садна, ну так, дякувати Богу, по дрібниці. Хлопці в один голос стверджували, що це найкраща практика і що їм сподобалося, хай спочатку вони трохи злякалися. Мабуть, вони не знали, що ми не повинні були туди потрапити.
Так само для мене стало шоком, коли до моєї палати увійшли красуні нашої групи і цілком щиро поцікавилися моїм самопочуттям. Бувають у житті несподіванки. Увечері, після того, як повечеряла, зручніше влаштувалася в ліжку, подумала, що відвідувачів більше не буде, й можна ще поспати. Але ні.
Стук у двері пролунав, коли я провалювалася в дрімоту. Скинувши сон, і розтерши обличчя долонями, сіла на ліжко, спершись спиною на подушку.
У палату зайшов Кощій, й помітивши мене, цілою та неушкодженою усміхнувся, та дістав з-за пазухи апельсин. Усміхнувшись до такого прояву турботи, не стала говорити другові, що не вживаю цей фрукт. Хай лежить, подарую комусь. Адже дивно, світ зовсім інший, але тут так багато схожого з моїм, що це іноді викликало подив. Ось, наприклад де вони беруть апельсини? Не бачила я тут цитрусових дерев. Не думаю, що в них є плантація, не в'яжеться це з образом темних, що склався в голові. Та й не ті у них кліматичні умови. Запитання, лише вони, відповідей немає.
- Як ти себе почуваєш? – поцікавився, ложа фрукт на тумбочку біля ліжка, де стояли склянки з ліками, та таця з порожніми тарілками. Ще не забрали після вечері.
- Чудово, — і це справді так. Біль залишився лише у спогадах, недосипання як не бувало. Бадьоро одним словом. - А ти як? Дуже дісталося?
- Та ні, — знизав плечима друг, обережно сівши на ліжко, при цьому намагаючись не потурбувати. Його очі вичікувально дивилися в мої, навіть якось ніяково стало.
– Що?
- Ти ж знаєш правду, — ствердно промовив хлопець. Ха, яку саме мій блідий друг?
- Ти про що? - Амплуа безневинної овечки не раз рятувало від делікатних розмов.
- Ми не повинні були опинитися в прірві смерті, — серйозно промовив друг, не припиняючи уважно спостерігати за моєю реакцією. До речі, якою вона має бути? Я знати не знала, як називається місце, де нам пощастило побувати.
- А чому прірва смерті? - Поцікавилася.
— Припини робити з себе ідіотку, — буркнув Кощій. – Поговорімо на чистоту.
- Нікого я з себе не строю, — ображено надула губи. – І я знати не знала, як називається та печера.
- Ти знаєш набагато більше, ніж розповідаєш, — припечатав друг, а мені прикро стало, я ж ні чорта не знаю!
- Я знаю лише те, що мені розповів учора Стік, — буркнула.
- І що ж?
- Що ми мали опинитися в якомусь селі, де б варили протиотруту.
- Навіщо нам протиотрута?
- Слухай, чого ти причепився, га? - Підняла брови, мені не подобався допит вчинений другом. Складалося відчуття, що він не довіряє мені, або підозрює в чомусь. - Влаштуй допит йому, я тут ні до чого.
- Дуже навіть, — зітхнув хлопець і погляд його відразу потеплішав. - Все, що трапилося через те, що ти обрана молодшого Рекшн.
- Звідки ти знаєш? - схопилась. Так, у палаці нас представили як наречену з нареченим, але ніхто не знав, що я обрана.
- Я багато знаю, — знизав плечима Бехар. Хлопець виявився не простим, і тепер постає питання, чи не потоваришувала з ворогом. – Не варто дивитися на мене як на ворога, – посміхнувся друг, – мій батько радник Імператора.
- Ти тому потоваришував зі мною? – у голосі звучала образа. А як ще реагувати? І їжаку зрозуміло, що Бехар подружився з наведення батька або в особистих цілях. Нікому не можна вірити.
- Ні, — хитнув головою брюнет. Але все, зернятко зневіри проросло, тепер ні з ким не зможу спілкуватися. Бачачи сумніви, написані на моєму обличчі, хлопець взяв мою руку і обережно потис. - Я знаю, що ти з іншого світу, що доставили тебе практично мертву, і я ніколи й слова про це не сказав. Ні разу не дав зрозуміти, що все знаю, не замислювався про шантаж, тож будь спокійна.
Прям раз і заспокоїлася, хмикнула про себе. Але тепер, коли друг відкрився мені, я можу дізнатися в нього все, що цікавить, і якщо він справді безкорисливо дружить, розповість.
– Хто саме вирішив провести ритуал? І існує зворотний?
- Мій батько запропонував скористатися цим методом, — винувато посміхнувся некромант. - Він не припускав, що обрана Стікура перебуватиме в іншому світі, та й тяжіння мало зіграти роль. Все мало закінчитися весіллям і задоволеними молодятами. Зворотний обряд існує, але Імператор не дозволить синові провести його.
- Ти тут, щоб слідкувати за ним? - Цілком логічний здогад.
- Ні, я просто вчуся, — посміхнувся друг. Чорт, за вечір стільки усмішок, навіть не віритись. Зазвичай Бехар похмурий, серйозний некромант із дуже чорними гумором, а тут усміхнений чарівник.
- Ти напевно знаєш, що пітьма говорить зі мною?
- Так, і про вашу домовленість я теж знаю, — ствердно кивнув хлопець.
- Так собі радник з твого батька, — посміхнулася, — більше на пліткарку схожий.
- Просто свого часу, я займу його посаду, — пояснив хлопець, жалюгідно намагаючись виправдати батька, але і він, і я, чудово розуміли, що потрапила в ціль. По усміхавшись один одному, знову стали серйозними.
- Чому ти вирішив, що в печері ми опинилися через мене? - Ось справді, чому все через мене?
- Хтось хоче тебе вбити.
- Маячня, — струснула волоссям. – Якби мене хотіли вбити, придумали б спосіб по простіше, та й не думаю, що стали б наражати на небезпеку всю групу. Можна ж було й чатувати десь тут.
- Думаєш це перший замах?
- Думаєш я б не помітила якби мене хотіли вбити?
- Було три замахи, — пильно дивлячись мені в очі, промовив друг. Від його слів, тіло вкрилося мурашками, а мозок почав гарячково згадувати, коли це могло статися. І нічого я не згадала!
– Коли?
- Все в обід, — пояснив хлопець, — ти не помічала, але у твою їжу підсипали отруту.
- Але ж я спокійно все їла, і дивися жива, — недовірливо подивилася на Бехара. Хлопець марить, слово честі.
- Кава, — знизав плечима Кощій, але бачачи нерозуміння, що відбилося на обличчі, пояснив. - У кожній чашці кави, що тобі давав Стік, була протиотруту.
- Але як вони примудрялися підсипати його? Я ж їм як усі, в їдальні, — справді, не отруять вони всю їжу, щоб дістатися до мене. Маячня якась, чесне слово.
- Ніхто не знає, — хитнув головою брюнет, а моя почала розколюватись. Що це за інтриги такі? Труять, незрозуміло як, рятують так само, потім големів підсилають. Єресь якась. - Але Стікур намагається з'ясувати.
- Якесь марення, теорія змови, — втомлено буркнула. Головний біль посилився, скроні здавило обручем, хотілося лягти, заснути і забути всю цю маячню. Уважно подивившись на друга, побачила що хлопець або дуже добре бреше, або сказане їм правда, але не хочу я такої правди. Хотілося заснути, а прокинувшись вважати цю розмову дивним сном, що зовсім не є правдою.
- Бачу не віриш, — розчаровано промовив друг, підводячись. - Що ж, спитай у Стікура.
Мені було ніяково, через те, що піддаю слова друга сумніву, але не віритися мені, що ось так просто тут можна когось отруїти. Та і як вони дізналися, про отруту в моїй їжі?
– Ще одне питання можна? - Після ствердного кивка, примруживши поцікавилася. - Якщо ви не знаєте, хто підсипав отруту, як ви дізналися, що вона взагалі є? Стік ніколи не їв із моєї тарілки.
Ну і як він це пояснить?
- Все банально просто, — посміхнувся Бехар, підходячи до дверей і відчиняючи їх. - Мрякіус.
- Що Мряк?
– Він попередив Стікура.
- Господи, — зітхнула. – І як у це повірити?
- Мряк не такий простий, як здається, — туманно пробуркотів Кощій. – Не варто його недооцінювати.
- То спитайте його, хто це зробив.
– Питали, але він мовчить.
- Чому?
- Я не знаю, але він багато знає, каже мало.
Все офіційно заявляю, що заплуталася і не хочу нічого чути і розуміти. Для мене ці інтриги — перебір. Я більше не хочу нікому допомагати, хочу опинитися вдома, де все легко і зрозуміло.
- На добраніч, — кивнув брюнет, зачиняючи двері.
Ну, звичайно, прийшов тут, збаламутив усе і спокійненько звалив відпочивати. Краса! А те, що я тепер навряд чи засну, нікого не цікавить. Впустивши голову на подушку, важко зітхнула – ненавиджу інтриги! Боже, як я їх ненавиджу, ви собі навіть не уявляєте. Але, мабуть, доведеться заглибитись.
Отже, що ми маємо? Три замахи, а до речі печера це третій або четвертий, ну та гаразд і з цим спробуємо розібратися. Так от у нас є замахи, на мою милу персону, кіт який знає більше ніж говорить, прекрасний принц-некромант-рятівник і головний антигерой, якого потрібно знайти. І як ми це зробимо? Ех, не треба було носом крутити, коли подружки пропонували почитати книжечки із закрученим на інтригах сюжетом. Зараз би мала хоч якесь уявлення про подальші дії.
Включаємо логіку, явище рідкісне, але можливе. Вбити мене не вдалося, отож будуть ще спроби і цього разу спроби можуть бути витонченішими, це погано. З гарного у нас Мряка і моя прив'язка до Стіка, помру я, помре він, а отже, моєї смерті не допустять. Величезний такий, навіть скажімо жирний плюс. Мінус, саме із-за нього мене і хочуть вбити!
А ось тепер стоп — якщо ми пов'язані, отрути мали і на нього подіяти, так само голем. Чи не повинен був некромант відчувати біль? За ідеєю повинен, і чому ж він не на сусідньому ліжку? Ох, вже ці головоломки. І без допомоги Стіка, Мряка чи Бехара мені не розібратися. Як кажуть – ранок вечора мудріший, будемо спати. Втомлено прикривши очі, практично відразу спливла в царство Морфея.
Ранок порадував теплими проміннями сонця, що проникали в кімнату крізь не щільно закриті штори. Прокинулася бадьорою, сповненою сил і енергії. Хотілося схопитися з ліжка та розвинути бурхливу діяльність з пошуку убивці що замахнувся на найзолотіше – мене! Де там цілитель, мене терміново треба виписувати.
Двері відчинилися, навіть здалося, що хтось прочитав мої думки, але до палати зайшов не втомлений дід, а некромант. На мить навіть пережила розчарування, але воно швидко зникло. Стік зараз же відповість на всі мої запитання, або почну буянити.
- Як спалось? - Доброзичливо посміхнувся чоловік, який ні про що не підозрював. Одягнений він був як завжди в чорне, а в руках тримав тацю з їжею. Що ж, допит можна поєднати зі сніданком.
Зачинивши двері, брюнет підійшов до ліжка і поставивши їжу на мої коліна, при його появі поспішила сісти. Вставши біля тумбочки і схрестивши руки на грудях, дивився чорними очима. Гей, я навіть вмитися не встигла.
Уявивши як виглядаю, трохи зніяковіла. Волосся дибки, очі заспані, зуби не чищені, бррр ... Відставивши тацю, на тумбочку, схопилася з ліжка і ні слова не кажучи, кинулась у ванну. Некромант лише проводив здивованим поглядом, немає часу пояснювати.
Швидко вмившись, розчесавшись, загалом провівши всі потрібні процедури, як ні в чому не бувало, повернулася в палату і сівши на ліжко, поставила тацю на коліна. Стік увесь цей час мовчки спостерігав, навіть не хочу знати, що він надумав.
- Спала добре, — зважилася відповісти, зачерпуючи ложкою кашу, смачно.
- Я радий, - стримано промовив.
Ех, знав би ти, що зараз буде, втік би красень. Проковтнувши ложку каші, відставила тацю на ліжко, а сама схопившись за горло, вдала, що задихаюсь. Згодна, жорстоко, але ці правила не мої.
Брюнет змінився в обличчі, підскочив до мене, його гарне обличчя перекосило від жаху. Діставши з кишені штанів пляшечку з прозорою рідиною, зубами вийнявши пробку, підніс посудину до моїх губ.
- Пий, — пролунало над вухом.
- Протиотрута? - Випроставшись, прокашлялася і з викликом подивилася в чорні очі.
- І що це було? - Бачачи, що я не поспішаю вмирати, Стікур насупився, кілька миттєвостей ми свердлили один одного поглядом. Його примружені очі невідривно дивилися в мої безтурботні.
- Четвертий замах, — знизала плечима, — чи може п'ятий?
- Звідки знаєш? - Ось що в ньому люблю, він ніколи не відмовляється. Приховує правда багато, але не відмовляється, якщо я якимось чином дізналася правду.
- Хотілося б дізнатися про це від тебе, — докірливо хитнула головою, — після першого ж, але й зараз ти можеш реабілітуватися.
- Не хотів тебе лякати, — зітхнувши, зізнався Стік. Відсунувши тацю з недоїденою їжею, чоловік сів поруч, близько, дуже близько. Намагається збити з пантелику? Е ні, сьогодні я доб'юся правди.
- Похвально звичайно, але я волію знати правду, якою б вона не була.
- Я запам'ятаю, — кивнув брюнет і вичікуючи подивився. Думає, що розповім усе, що знаю, і матиме привід розповісти напівправду? Е-е-е ні.
- Слухаю, — для переконливості кивнула головою, руки склала на колінах, як зразкова учениця в очікуванні лекції. Тяжко зітхнувши, тим самим показуючи, що йому зі мною складно. Ну так не моя вина, красень. Розправивши плечі і втупившись у вікно, чоловік заговорив.
- Все почалося після попередження пітьми про Світлих. Я посилив охорону, і нехай ти цього не помічала, але Мряк завжди був поруч, і якщо щось траплялося доповідав мені. Єдина наша помилка в тому, що він не пішов із вами на останнє завдання. Ми вважали, що там ти будеш у безпеці.
-Але як вони додавали в мою їжу отруту? – Ось цього ніяк зрозуміти не можу.
- Я не знаю, — скривився некромант. Було видно, що його дратує власне безсилля, тому прийняла мудре рішення не акцентувати на цьому увагу. Ущемлена гордість чоловіка не принесе нічого доброго.
– Як працює наша прив'язка? - Піднявши брови, брюнет відвів погляд від вікна, і з цікавістю, що легко читається, подивився на мене. Знаю, треба було це питання поставити раніше. - Я пам'ятаю про сексуальне тяжіння, і про те, що ми помремо, так би мовити, в один день. Але що ще може прив'язка?
- Та багато чого, — знизали у відповідь плечима. – Якщо висловлюватись поетично, то ми пов'язані незримою ниткою, яку під силу розірвати лише смерті.
Ох ти ж йо, прям Шекспір, зараз заридаю від розчулення.
- А якщо не поетично?
- Нас пов'язує енергія, яка допомагає тримати в вузді мою темну сутність, також ти можеш перетягувати її собі, коли мене переповнює. По простому, заспокоїти, коли сильно розійдусь. Також за допомогою прив'язки, я зміг відшукати вас у печерах.
- І все?
- Що тебе конкретно цікавить? - Запитанням на запитання відповіли мені.
- На тебе подіє отрута випита мною? Ти відчуваєш мій біль? Якщо так. Чому я не відчуваю твій?
- Отрута на мене подіє, але не так як ти думаєш. Коли ти зробиш останній подих, я впаду мертво. Я не відчуваю твій біль, так само як і ти мій. Іноді до мене долітають твої сильні емоції, але це дуже рідко. Щоправда, згодом, кажуть, ми відчуватимемо один одного сильніше. Деякі пари могли навіть думки читати.
Ох, ну цього нам точно не треба!
- Як померла твоя мати?
- При пологах, — насупився Стік, не розуміючи до чого я веду, зараз зрозумієш красень.
- Якщо її немає в живих, чому Імператор живе?
- Моя мама не була обраною, — хитнув головою чоловік.
- Це як? Я думала ви одружуєтеся зі своїми обраними.
- Найчастіше так, але в батька все по-іншому, — бачачи, що не відчеплюся, Стікур сівши зручніше почав розповідь. – Мої батьки познайомилися на балу та покохали один одного. У той час мій батько був другим спадкоємцем. Першим був його старший брат, який невдовзі після весілля батьків відмовився від престолу і зник. Його довго та безрезультатно шукали, але так і не знайшли. Мої батьки зійшли на престол і пітьма почала поглинати батька. Радою старійшин було прийнято рішення провести ритуал і знайти обрану. Імператор заборонив робити це, адже він любив маму і не хотів завдавати їй болю. Розлучень у нас немає, та й не розлучився б він, тому обраній уготована доля коханки й він не хотів принижувати ні матір, ні бідну жінку. У те, що мати може бути його обраною, ніхто не вірив. Багато жінок, мали б за честь стати третьою в імператорській сім'ї, але обрана батька, була з норовом, яке звісно ж зламало взаємне тяжіння з яким вони впоратися не змогли.
- Бідолашна жінка, — вирвалося.
– Хто? – не зрозумів чоловік.
- Твоя мама, — мені стало настільки шкода Імператрицю, що на очі виступили сльози. Жити з коханою людиною, ростити дітей та миритися з коханкою, яку нав'язала магія. Ворогу не побажаєш.
- Так, кілька перших років були важкі для неї, батько як міг приховував зв'язок на боці, але палац це великий вулик, у якому нічого не сховаєш, — кивнув Стік, у його голосі чулося стільки смутку, хотілося притулитися до нього і запевнити, що все добре. Насилу поборола порив, не треба ускладнювати. - Потім пристрасть спала, пелена з очей теж, і настав час домовлятися. Обрана переїхала до передмістя, в особняк, куплений за батьківські гроші. І наскільки я знаю, ця дамочка живе собі приспівуючи з молодим коханцем, на повному забезпеченні Імперії.
- Ось це Санта-Барбара, — ніколи б не змирилася з такою долею. Знаю світ інший, і менталітет теж, але якщо у коханого з'явилася коханка, хай і нав'язана, поряд не залишусь. Не ганчірка, щоб об мене витирали ноги. - І що, твій батько все ще навідується до неї?
- Ні, — хитнув головою брюнет. - Кілька років, пару тримає тяжіння, після ж воно вщухає і якщо вони не відчувають один до одного нічого, розбігаються. Але залишаються пов'язаними до кінця життя.
- Ось таку долю ти приготував мені?
- Я ж обіцяв повернути тебе у твій світ, — роздратовано буркнув некромант, сіпаючись на місці.
- Ось тільки не уточнив часові рамки.
- Після того, як допоможеш пітьмі, повернешся додому, — холодно сказав Стік, підводячись з ліжка. – Я завжди тримаю своє слово.
Зверхній придурок повернувся, і мені навіть стало шкода, але так простіше, не хочу застрибнути на нього, а ось такий він бісить. Так безпечніше, для мене, моїх нервів та серця. Тому, що прихильність росте день у день і просто боюся, що залишу все й всіх заради нього.
– Коли я можу повернутися до навчання?
- Після огляду цілителя, обговоримо. – відповів Стік, бувши вже у дверному отворі. Поспішає залишити мене, що ж логічно. Некрасива якась сцена вийшла, але настав час закінчувати літати в хмарах.
- Я хочу більше додаткових занять з некромантії, — поспішила висловитися, бо бачила некроманту не терпиться грюкнути дверима з того боку. – Настав час припиняти тягнути час.
- Згоден, — не повертаючись, кивнув, потім швидко зачинив двері.
- Ну і навіщо ти так із хлопчиськом? - пролунало в голові. Ну звичайно, коли кликала вона десь кружляла, а як тільки образили безцінного Стікурчика, тут як тут. - Він тебе любить.
Дурне серце завмерло в грудях, але здоровий глузд погрозив кулаком, мовляв, одумайся!
- Ми знайомі без року тиждень, яке кохання? - хмикнула, змушуючи серце забути про надію. Ми повернемося додому і знайдемо собі когось, хто підійде нам ідеально. Не біситиме, буде приділяти увагу і проявляти розуміння.
- І не нудно з таким буде? - Вкотре підслухавши мої думки, темрява хмикнула в голові, а потім затихла.
- Ні, — уперто заперечила.
- Що ти як маленька, повторюєш одне й те саме, хочу додому, поверніть додому, коли додому, — знущається богиня. - Ти молода, і перед тобою розкинувся інший, незвіданий тобою світ, невже не хочеться побачити все?
- Я не зацікавлена, — знизала плечима, сподіваючись, що в моїй голові сильно порпатись не будуть. Мені звичайно все дуже цікаво, але це не добровільний вибір — опинитися тут.
- Яка дурна чоловічка, дісталася Стіку, — зітхнула дама в голові, якби стояла переді мною, похитала б головою.
- Тож вирішила не допомагати з големом? Провчити хотіла?
- Яким големом? - Напружилася богиня.
- Покопайся у спогадах, — знизала плечима. – Не хочу все це розповідати.
Хвилин п'ять нічого не відбувалося, мабуть, пітьма рилася в моїй голові. Потім почулося бурчання, але, що саме бурчала богиня, не розібрала.
- Що таке? - Занервувала, не ну а що, не кожен день у моїх спогадах риються, може вона якісь пікантні картинки дивиться.
- Я не бачу жодного голема.
- Ну, як же? Три дні тому на перевірочних заняттях.
- Останній доступний мені спогад, зустріч із привидом на цвинтарі, — здивовано промовила богиня, а потім пішли недруковані слова.
- Що таке? - Вклинилася в потік нецензурної лайки, з якої почерпнула багато нових слів.
- На спогадах стоїть блок.
- Це як?
- З тобою нічого дивного не траплялося?
- Зі мною два тижні тільки дива й відбуваються, — хмикнула, так нічого і не згадавши.
- Не зли мене, — прогарчала дама, а скроні здавало обручем. Закричавши від сильного болю, схопилася за голову.
- Припини, — простогнала, стискаючись у грудочку.
- Мені треба знати, — лунав у голові шепіт, по тілу побіг озноб. Спину покрили мурашки, голова розболілася настільки, здавалося ще мить і лусне, як кавун під пресом.
- Будь ласка, — більше не могла терпіти біль і заскімлила, але це нічого не змінило. Голову розривало зсередини.
- Що відбувається? - Почулося від дверей, і до мене попрямував старий цілитель, на ходу закочуючи рукави.
Підскочивши до ліжка, торкнувся голови, від долонь чоловіка, до мене потяглася біла енергія, але так і не принесла полегшення.
- Нічого не розумію, — буркнув чоловік, уважно спостерігаючи за моїми муками.
Голова не припиняла боліти, з очей полилися сльози, у вухах стояв дзвін і так хотілося опинитися в безпам'ятстві, але, як на зло, непритомність обійшла стороною.
- Що відбувається? – вигукнув ще один цілитель, підбігаючи до ліжка і як перший прикладаючи руки до голови.
Спостерігаючи, крізь сльози, що ллються з очей, за стривоженими обличчями і незрозумілими жестами, подумки благала пітьму припинити. Але богиня лише посилювала натиск, при цьому бурмочучи щось безладне.
- Бар'єр, — змією прошепотіли в голові, а з носа полилась цівка крові.
- Пітьма, — якось вдалося розтиснути зчеплені від болю зуби, сподіваюся цілителі знаю, що робити. Але на їхніх обличчях читалося здивування, а палату наповнювали нові, незнайомі люди. Оточивши ліжко, люди в білих халатах, тягли до мене руки, поливаючи білим світлом, яке ніяк не допомагало.
- Кличте магістра, — вигукнув головний, стираючи кров, що так і лилася з носа. Якщо й далі так піде, помру від знекровлення, стану молодим посібником.
Те, що сталося далі, запам'яталося невиразно, голова розколювалася, навколо метушилися люди, а в голові зло шипіла темрява. Закінчилося все несподівано, біль, що мучив хвилину тому, відступив. Сльози припинили литися з очей, як і кров з носа. У голові навіть промайнула думка, а чи не здалося мені все це, але колись біла нічна сорочка, забарвлена ​​в червоний, розвіяла сумніви.