Глава 25

Ранок зустрів вже таким набридлим звуком будильника, але сьогодні був особливий день — неділя. Чого така радість? Смуги перешкод немає, понеділок завтра, отже, сьогоднішня розминка перед парами не перетворить нас на стадо свиней. Та й пар сьогодні всього дві, веде їх звичайно ж Стікур, а потім довгоочікуваний вільний час. Ми будемо цілий вечір без пар, тренувань, практично вихідний. Стік звичайно попередив, що це пов'язано зі зміною розкладу наступного тижня, деякі заняття будуть проводитися пізно ввечері, а некромантія вночі. Нам дають півдня, на самовдосконалення та відпочинок.
Хлопці тільки й чекали на ці заняття, зустрівши їх біля виходу з гуртожитку і до самого полігону тільки й чула про цвинтарі та мерців. Некроманти, що з них взяти.
Я одягла новий «спортивний костюм», який незрозуміло як опинився в моєму гардеробі. Пам'ятаючи хто займається пранням, вирішила бути обачливішою й не кидати більше речі на підлозі в душовій.
Дорогою до полігону, до нашої компанії, що складалася з Кощія, мене та ще двох хлопців із групи, приєднався Мряк, якого я була рада бачити, хоча деякі його вчинки відштовхували. Але вважаю нас за друзів, а друзів люблять будь-якими. Кіт мовчки крокував праворуч від мене, іноді його хитрі очі поглядали вгору, але тільки переводила на нього погляд, він робив невинний вираз морди та знову дивився тільки вперед. Якось дивно він поводиться, не те щоб раніше все було ок, але зараз він реальний чудик. Ну та гаразд, ні дивна поведінка кота, ні розмови про мертвяків не зіпсують мені сьогоднішнього настрою.
Як і обіцяла Стіку, нікому про зникнення інструменту нашої муки, не розповіла, тож з посмішкою чекала на реакцію групи, багато хто, хоча може і все, тільки зрадіють. Справлятися ми стали краще, не скажу, що ідеально, але ми ненавиділи заняття, всією душею.
- Хвала Пітьмі! – вигукнув Кощій, заходячи на оточене дерев'яними трибунами, тренувальне поле.
Кожен наступний одногрупник так само бурхливо реагував, ну ненавиділи ми цю смугу, дві брюнеточки навіть почали танцювати. Тільки Дейл не висловив захоплення, йому подобалося валятись у бруді. Нещодавно я дізналася, що він перевертень, яких тут хоч греблею гати, видів і підвидів так багато, що голова розболілася на першому десятку.
Не приховуючи радісну посмішку, якою заразили хлопці, рушила у бік Стікура, який спостерігав за нами. Ось його усмішка, що розтягла ідеальні губи, насторожувала, тому останні кроки робили з побоюванням. Не до добра, коли некромант так шкіриться.
- На сьогодні усі ваші пари скасовані, — замість вітання промовив брюнет, правда його вираз обличчя втримав нас від вияву радості. Десь криється каверза. – Сьогоднішній день ми присвятимо фізпідготовці та перевірці засвоєного матеріалу.
— Не до добра, — прошепотів Кощій, що стояв поруч. Що ж, мої думки перегукувались, з його словами.
Ех, прощай тепла ванна, якій я хотіла присвятити пів вечора. Прощай зручне ліжечко, прощайте масочки, якими забезпечив мене некромант. Здається мені сьогодні не вистачить на вас сил.
Ви колись були у квест кімнатах? Все життя хотіла, але якось не вдавалося потрапити туди. Що ж, після сьогоднішнього тренування, сміливо стверджуватиму, що я ветеран таких розваг. Піднесений настрій некроманта, хитрощі в очах кота, який захотів бути присутнім, нервували, і потрапивши на цвинтар, де панувала ніч (хоча був ранок), усвідомили – біг із перешкодами квіточки, зараз огребемо ягідок.
– Сьогодні у вас буде кілька завдань, пара колективних та парочка індивідуальних, – взяв слово Стік, а мені так хотілося, щоб він просто мовчав. Цвинтар завжди лякає, тим паче вночі, але йому все фіолетово. Стоїть й посміхається в усі тридцять два, некромантішка гидкий, адже обіцяв, дати відпочити перед новим трудовим тижнем. Мряк теж гарний, сидить біля його ніг, і радісно шкіриться.
- Перше завдання індивідуальне, — продовжував Стікур, не помічаючи повної відсутності ентузіазму на наших обличчях. Хлопці, які чекали на заняття на цвинтарі, старанно оглядалися, але щось обличчя не поспішали розпливатися в посмішці. – Завдання на витривалість, знання нечисті та способів її упокою.
Серйозно? Ну от, дідько, серйозно? Я в цьому світі без року тиждень, вивчила жменьку різних чудовиськ, парочку способів упокою та задерикувато скакати по могилках. Супер! Завжди про таке мріяла. Помітивши мій похмурий погляд, Мряк підморгнув, ось же пухнастий жук, насолоджується тим, що відбувається.
- Я знаю сильні та слабкі сторони кожного, — говорив некромант, — тому кожному завдання під силу та знання.
- А якщо якийсь монстрик таки схарчить когось? - Не втрималася.
- Не бути йому некромантом, — знизав плечима брюнет. – Стане навчальним посібником.
Круто! От таких би мотиваторів, та до мене на батьківщину, одразу всі працюватимуть. Ну а хто не зможе, стане опудалом чи навчальним посібником! Цензурних слів більше не було.
Багато хто поцікавиться, чого рознервувалась, він же сказав кожному за знанням його, ну так моїх знань не вистачає, можна сказати повний нуль. Не думаю, що у світі цього, мені потрібно буде упокоїти лише слимака, або дозволять постояти осторонь.
Пара глибоких вдихів, уявний потиличник — зберись Бріанна, що ти як ганчірка ниєш! Вижила в перші дні, впораєшся і з рештою. Ех, такий радісний настрій Мряку під хвіст.
- Кладовище простягається на багато миль, але моя вам порада, сильно не розбрідайтесь, адже я можу не встигнути на допомогу. - Посміхнувся Стік і вичікувально подивився на нас.
Здається, даючи собі потиличники та думаючи про всяку нісенітницю, прослухала напутні слова. Ось чорт.
- Кощій, — прошепотіла дивлячись на задумливого друга, та він змирився з прізвиськом, навіть запишався, коли коротко описала мужичка. Ну-ну, тепер є можливість повністю відповідати персонажу. – Я все прослухала.
- Знайшла час літати у хмарах, — беззлобно прошепотів хлопець. -Тримайся поруч, я все сам зроблю.
- Мій герой, — з жартівливим придихом, заплескала віями.
Тим часом група повільно розбрідалася, брюнетки взявшись за ручки, неквапливо крокували вимощеною бруківкою дорогою. Я ж тільки зараз зважилася озирнутися.
Цвинтар був великий і старий, багато частково зруйнованих пам'ятників зі стертими літерами. Виглядало все страшенно. За кілька кроків від нас, розкинув крила ангел смерті, і дивився на навколишніх провалами чорних очних ямок.
Була б тут одна, стала б заїкою, або віддала б душу богу. У парі метрів, виднілися шпилі готичного, сімейного, склепу, вхід до якого охороняли дві моторошні горгулії. На нашому гуртожитку так зовсім красуні, як я раніше цього не розуміла. І тут кам'яні тварюки стрепенулися, їхні очі засвітилися зеленим світлом, а пащі розкрившись, показали низку страшних зубів.
- Настав час валити, — прошепотіла, смикаючи за руку друга.
Здивовано подивившись на мене, Бехар кинув погляд на склеп і моторошних горгулій. Піднявши брову, хлопець хмикнув і з цікавістю дивився на мене. Під цим поглядом стало некомфортно, така собі жаба під мікроскопом.
– Що? - Нервово поцікавилася.
- То звідки ти кажеш? - задумливо простягнув некромант.
-З печери, — буркнула, розуміючи, чогось я не знаю, і як завжди через незнання виставила себе дурною.
- Зрозуміло, — кивнув хлопець, все ще стоячи на місці. Мене ж так і підмивало втікти. Але друг спокійний, то й мені не треба боятися? - Це охоронні горгулії їх варто боятися лише в тому випадку, якщо надумаєш пограбувати склеп.
- Хочеш сказати, що і на гуртожитку не просто статуї?
- Звичайно, — хмикнув Кощій. - Ніхто не зайде з поганими помислами.
- А як вони дізнаються, що у того, хто входить, вони саме такі?
- Ментальна магія, — хитнув головою друг, і ще раз уважно оглянув з ніг до голови. - Чудова ти. Зовсім нічого не знаєш, маєш дивний колір волосся, поводишся так само дивно. Говориш спадковий некромант?
Боже, як же не хотілося брехати, хотілося розповісти правду, але це загрожує величезними проблемами для п'ятої точки. Може, Бехар нікому й не розповість, але Стік. Впевнена він здогадається, щойно побачить моє обличчя.
-Так, — знизала плечима, і боячись розпитувань, просто пішла вперед.
- Як скажеш, — хмикнули за спиною, а потім друг як ні в чому не бувало, попрямував поряд.
Ось тому люблю дружити з хлопцями, більшості з них начхати на плітки, ніколи нічого не випитують і не поспішають поділитися твоїми секретами з першим перехожим, що попався. Ну, гаразд, це все лірика, нам потрібно виконувати завдання, а до речі яке?
- То що ми маємо робити? - Ми йшли пліч-о-пліч, якщо я йшла перевальцем, то хлопець ні. Кощій озирався, прислухався загалом готовий до нападу.
- Кожен із нас, має здолати своє чудовисько.
- Чудовисько? - Щось погано стало.
- Так, — радісно реготнув некромант. На його обличчі було написано таке натхнення, я б, мабуть, задумалася про його розум, але вони тут такі прибиті. Тож не варто хвилюватися. -І кожен сам має впоратися. Якщо я тобі допоможу, бали не зарахують обом.
- Оце попадалово, — засмучено буркнула.
Я ж чого з другом пішла, звичайно, щоб він мені допоміг. А ось… Все продумав некромант облізлий. Правда з логічного боку все ок, я ж маю освоювати дар, але коли це жінки користувалися логікою? Звичайно ж надула губи, і при першій нагоді побурчу. Правда, якщо виживу, а не виживу так йому і треба!
Тепер і сама стала оглядатися, сподіваючись на те, що моє чудовисько буде виглядати як будильник і варто його вимкнути, як все рівень пройдено. Але коли у цьому світі все було просто? Крокували ми вже хвилин десять, але ніхто не поспішав вистрибнути з-за кущів, або ж от з тих похилих надгробків. Може Стік просто пожартував? Озирнувшись на друга, який зупинився, щоб помилуватись на якусь із могил, не побачила хлопця. А ось тепер починаємо панікувати!
- Кощій, — прохрипіла, але звук сама ледве почула, набравши більше повітря, заголосила, — Кощій!
- Чого репетуєш? - Поцікавилися позаду, різко обернувшись так і завмерла — з відкритим у крику ротом. Кроків за п'ять, за старою, вкритою блакитним мохом, могилою стояв привид. І не такий як показують у фільмах, у тих же мисливцях за привидами (дуже люблю цей фільм, ну це так до речі), чоловік виглядав практично нормально, якщо не придивлятися. Тіло його мерехкотіло в темряві та просвічувалося, не сильно, але так, щоб відразу стало зрозуміло, він не живий. Одягнений він був дивно, ні ну тут як би всі дивно одягаються, але цей ...
Так напевно раніше виглядали – довгий чорний плащ, цікавого крою, високий капелюх, схожий на земний циліндр (бачила у Чапліна), але був набагато вищий, був би живий, торкався б гілок на дереві, біля якого стояв. А так, гнані вітром палиці, проходили крізь нього, що робило картину того, що відбувається, ще жахливіше.
-Так чого кричала? - поцікавився привид, підпливаючи ближче, й зупиняючись навпроти, на відстані витягнутої руки. Чоловік, за життя, був високим, я навіть сказала б симпатичним, помер молодим. А цікаво чому та як?
- Друга втратила, — жалібно пропищала.
- Ну і чудово, — кивнув мужик, а в мене піджилки затремтіли. Ось і настав мій кінець.
- Чому? - Онімілими губами поцікавилася. У голові билася лише одна думка, треба бігти, але якщо втечу і не виконаю завдання, то завалю практику. Стікур пропише наганяй, і на невизначений час я тут і застрягну.
- А ось, — сказав чоловік і розвернувшись до мене спиною, показав величезний ніж, що стирчить прямо між лопаток. Запитань про те, як він помер, не залишилося.
– Це ваші друзі зробили?
- Мій найкращий друг, — важко зітхнувши, чоловік знову розвернувся до мене, в його очах плескалася вся гіркота світу, і мені щиро стало його шкода.
- Мені шкода, — чесно зізналася йому, — але не всі такі.
- Поживи з моє, — меланхолійно буркнув привид і почав віддалятися.
- Зачекайте, будь ласка, — попросила, бачачи, що привид готовий покинути мене будь-якої хвилини, а допустити цього не можна, причини приводила раніше.
Так, потрібно швидко думати, що робити. Сирою магією прикласти його не можу, бо це зробить тільки сильнішим, а от заклинання з упокоєння я чітко не пам'ятаю, ну як не пам'ятаю, вічно плутаю дві руни. Спроба тут одна, тому слід згадати чітку послідовність.
-Не можеш згадати заклинання? - Усміхнулася примара.
Чорт, чорт, чорт, потрапив у крапку!
- Так, — покаянно опустила голову, і задумалася, чого власне я так поводжуся. Начебто учениця, що стоїть перед викладачем у якого завалила іспит.
- Перший курс, — закотивши очі, мрійливо простягнув дядечко.
Піднявши брови, спостерігала за ним, він не виглядав небезпечним, злим чи ще якимось. Простий чоловік, світитися злегка, ну у кожного свої вади. Не хотілося завдавати йому шкоди, він же не зробив мені нічого поганого, але був моїм завданням, й повернутися з нічим я не могла.
- А поблизу немає ніякого чудовиська? - Поцікавилася у привида, який заглибився у спогади та не поспішав від туди виринати, а годинник то цокає. Там ще якесь завдання буде, а пів дня відпочити кортіло.
- Чудовиськ тут повно, — сказав мужик, хвилини через три, слово честі, хотілося вже шандарахнути його чимось, щоб привести до тями.
- А де не підкажете? - Я була сама люб'язність.
- І як ти зібралася їх перемогти? - По обличчі ковзнула зацікавленість.
- На місці розберуся, — знизала плечима. Щось довго якось стоїмо, а повз ніхто не пройшов. Та й Кощій дивно запропастився кудись. Не віриться мені, що він просто так кинув би мене.
Зробивши кілька кроків назад, подивилася на чоловіка, який з цікавістю дивився на мене. Ось так і грали вгледілки, поки я повільно відступала.
- Вже йдеш? - Примарна брова піднялася, а губи розтягнула посмішка.
- Завдання і таке інше, — залепетала, роблячи ще кілька кроків.
- А заклинання упокою згадала? - Хитро примружившись, поцікавився привид, наступаючи на мене.
- Майже, — жалібно пискнула, озираючись на всі боки. Люди, агов! Врятуйте!
- Ну, згадуй, — милостиво дозволили, але не припинили насуватися. І як тут згадати, га? Тут потрібно зосередитися і не намочити штани, при цьому бажано ні про що не спіткнутися, і не розтягнутися на холодному камені.
- Ви мене лякаєте.
- Це тішить, — кивнув привид.
– Мене не дуже, – чесність це добре, чесність завжди нагороджується. Ну, і де моя нагорода? Вимагаю її прямо зараз. Хочу свої конспекти. Ех, краще б мужик і далі літав у хмарах, я б звалила по тихому і не потрібні мені бали. Я тут взагалі обрана і все таке, мене на руках носити повинні, а не лякати всякими жахами на цвинтарі!
- Раз, два, три, чотири, п'ять будем тебе шматувати, — прошипів чудик, посміхаючись. Загнувши руку за спину, він вийняв ніж, послужливо подарований другом і, мабуть, недаремно, й з вищиром маніяка кинувся на мене.
Так я ще жодного разу в житті не верещала. Не ну а що? Тікати спиною вперед пробували? Ось і я спробувала не дуже далеко, і не дуже зручно. Розтягнувшись на холодній плитці, при цьому вдарившись дуже ліктями, верещала як останній раз у житті, хоча хто знає, може й останній. Чоловік посміхаючись, насувався на мене, але різко зупинився. Дивлячись кудись за мою спину, примара, стер посмішку з обличчя, і сховав ножик за спину. Що відбувається?
Обернувшись, пошкодувала, що раніше не була вбита примарою. Усі пам'ятають мою диво собачку? Так ось, на кам'яній доріжці, злісно скалячись стояла, собачатка, не забуваючи розкидати всюди різних комах, що жили і в ній й на ній, і це не блохи. Хоча, краще б вони.
Різко замутило, але стримавши порив, спостерігала за чудовим порятунком мене коханої. Псина проскочивши поруч й обдавши шикарним амбре, погналася за привидом, який лепетав з усіх ніг. І як це я раніше не вчула її запах?
Так годі валятись, не на пісочку біля моря! Вставши, й зашипівши від болю, лікті, що саднили, пообіцяли відплату, озирнулася. Тиша, добре хоч мертві з косами не стоять. І що робити далі? Іти вперед, де швидше за все нарвусь на нову неприємність, або ж зустріну стару, а може визнати поразку і повернутися до такого чокнутого, але вже рідного некроманту? Вирішено, повертаюся.. Варто було прийняти таке рішення, як переді мною роззяв вогненну пащу портал, куди не роздумуючи ступила. Портал привів у початкову точку, сьогоднішнього рандеву, де вже чекав Стік та посміхаючийся Мряк й, як не дивно, добра половина групи. Що вже вбили своїх чудовиськ? Похмуро опустивши голову, не хотілося бачити усмішки на обличчях, влилася в натовп, де несподівано зустріла Кощея.
- Як ти? – поцікавився хлопець.
- Ти куди пропав? – обурилася.
- Це ти зникла, — знизав він плечима.
- Та не правда, — сам звалив кудись, а я крайня. Прикро.
- Не в цьому суть, — буркнув некромант. - Ти впоралася із завданням?
- Ні, — сумно зітхнула, знову опускаючи голову. Зараз піде історія, як друг безстрашно поклав на лопатки своє чудовисько. Так, хлопці люблять хвалитися своїми заслугами, і це їхній мінус.
- Ніхто не впорався, — усміхнувся Бехар. Скинувши голову, подивилася в його очі, але не бреше.
- Чому?
- Магістр сказав, дочекаємось усіх, тоді й дізнаємося.
Гора з плечей впала — ніхто не впорався, адже в нашій групі майже кожен сильний, спадковий некромант, з багажем сімейних знань.
- А кого ще нема?
- Камілі та Каліси, — ось як їх звуть. Хм, усі хлопці в зборі, поки спілкувалися з Бехаром, миготів портал, доставляючи інших, себе не вважаю, бо некромант з мене так собі, а їх ще немає. Темні конячки, що роблять із себе казна-що.
Чекали на них ми ще хвилин десять, може більше, точно не скажу, бо годинник ніхто так і не додумався дати, подарувати. Але ось відкрився вогняний портал і з нього гордою ходою випливли обидві некромантки. З високо піднятими головами, дівчатка підійшли до нас і переможно посміхнулися.
- Незалік, — з боку Стікура, і пиха злетіла.
- Але чому? - обурилася Каміла, або Каліса, а як їх розрізняти?
- Завдання було індивідуальним, — пояснив Стік і обернувся до нас обличчям. - Готові?
- Готові, — похмуро пробурчав натовп.
- Хто здогадався, чому не впорався? - Склавши руки на масивних грудях, некромант обвів нас поглядом. Ех, тугодуми ми, красень. Пояснюй. Хитнувши головою, Стік зітхнув, мені здається якби міг, покрив би недрукованими словами. – Кожен із вас зіткнувся зі своєю прогалиною у знаннях.
Ось це хід, справді геніально! Адже багато хто з нас самовпевнено вважав, що впорається на раз два, а тут фігушки. Продуманий некромант нам попався.
— Щонеділі на вас чекає подібне випробування, — порадував магістр. - Вчіться старанно.
Та ну його! Не хочу ще раз зіштовхнутися із подібним. Я і так весь час навчаюсь, навчаюсь і навчаюсь. Якщо робитиму це старанніше, припиню спати і виглядатиму як посібник для некромантів, хоча ні, це друга стадія. Спершу виглядатиму як некромант, потім як посібник.
Група загомоніла, але варто було Стікуру окинути нас поглядом, як в ту мить усі замовкли, на цвинтарі настала гробова тиша. Як іронічно.
- Чи готові до другого завдання? – підняв він брову. Ми ж не поспішали відповідати ствердно. - Пам'ятайте, швидше впораєтеся, швидше вирушите на відпочинок.
Уявивши себе у теплій ванні, з масочкою на обличчі, енергійно закивала. Багато хто, мабуть, теж представив своє дозвілля, тому то тут, то там чулися невпевнені так.
- Чудово, — вишкірився некромант. - Друге завдання колективне, ви не погано згуртувалися на смузі, подивимося як діятимете в екстремальних умовах.
- Може не треба? - Пискнула, адже вже знаю як поведу себе. Зустріч із примарою, виявила всі мої слабкі сторони – боягузливість та некмітливість виповзають на фінішну пряму. Стік не почув, або вдав. Майнула боягузлива думка про те, щоб скористатися статусом нареченої, але хлопці засудять, та і я поважати себе перестану. Так коліна до рук і вперед.
Тим часом Стік зробив кілька пасів руками і перед нами відкрився величезний портал, куди ми всі увійшли. Вийшли ми в якійсь старій печері, а коли портал зачинився за нашими спинами, ще й залишились у темряві. - Крутяк, — саркастично буркнув хтось. Прям повністю підтримую!