Глава 23

Кивнувши та впустивши кілька крапель у набіглу, з мене, зелену калюжку, ступила в портал, який переніс мене, прямо в нашу ванну. Скинувши з себе речі й відштовхнувши їх якомога далі ногою, відкрила вентиля і ступила під теплу воду. Зелень злазила з мене не охоче, у якийсь момент навіть зневірилася змити все. Обпершись ліктем о дзеркальну стіну, з подивом відчула, що та рухається. Стіні знадобилося всього кілька хвилин, щоб від'їхати та відкрити погляду, величезний басейн. Ось гад повзучий! Приховав від мене таку красу.
Кімната, де розташовувався басейн, була оформлена в приглушених блакитних тонах, які не пов'язувалися з місцевими уподобаннями, щось на кшталт турецького оздоблення. По центру невеликого приміщення, ну як невеликого, як трійка в хрущовці, розташовувався сам басейн наповнений теплою водою, від якої все ще йшла пара. На краю, лежали кілька білих, м'яких рушників, недалеко від них, стояло кілька скляночок, із вмістом яких обов'язково ознайомлюся, але трохи пізніше.
- Чудово виглядаєш, — пролунало праворуч. Різко повернувшись, побачила Мряка, що сановито розвалився на блакитному пуфику біля стіни. Хутко прикрившись, від карих очей котяри, швидким кроком рушила до води та не роздумуючи пірнула. Сподіваюся кошака обдало водою.
- Що ти тут робиш? - Відпливши на пристойну відстань і виринувши з води, подивилася на кота, який на мою досаду, залишався сухим.
- Медитую, — муркнув кіт, уважно дивлячись на мене. - Що з твоїм волоссям?
– А що з ним?
- Воно зелене.
- Дідько, — мені здавалося, змогла змити зелену погань. Мабуть, не до кінця. - Невдале зілля.
Схопивши пасмо волосся, піднесла до очей і подумки застогнала, руда та забарвлена ​​в зелений… Колір вийшов настільки жахливим, що хотілося обрити голову.
- Зрозуміло, — муркнув блохастий, продовжуючи дивитися на мене.
- Чи не хочеш вийти? – підняла брову.
- Я прийшов першим, — нахабно прилетіло у відповідь.
- Ну так і йди першим, — звузила очі. Якщо не піде, обдам водою, яка, до речі, була ідеальної температури, не сильно гаряча і не холодна. Так й хотілося лягти на спину і лежати, не рахуючи часу. Але його у мене, на жаль, немає, потрібно ще на пари. Виділені двадцять хвилин майже минули, а ще треба встигнути повернутися до навчального корпусу.
- Мряк, будь добрим котом, — благаючи зиркнула в нахабні й безпардонні очі кота.
- Я — фамільяр, — надувши груди колесом, виправив мене ФАМІЛЬЯР.
- Якщо ти зараз не звалиш, будеш мокрою куркою, — немає часу на суперечки.
- Хамко, — хмикнув Мряк, і зістрибнувши з пуфика, гордо пройшов до дверей, які після чергового шепоту від'їхали вбік. Тут виявляється, є таємні ходи, цікавенько.
На теорію, я звичайно ж запізнилася, але бачачи мій колір волосся та похмуре обличчя, хлопці не глузували. Стік теж утримався від коментарів та покарань, за що йому дякую. Не знаю, щоб сказала, якби влютував якесь відпрацювання.
Волосся ні в яку не хотіли відмиватись, я витратила добрих пів години, у спробі відмити моторошне варево, але все безрезультатно. А це означає, доведеться йти на уклін до великого як-там-його-зельєвара, або ж до цілителів, щодо останніх не впевнена, це ж не хвороба.
Прийшла майже в кінці пари, тому бездумно переписавши все з дошки, вирішила уточнити все у Кощія. Дзвінок, як і будильник, звучав приблизно однаково, і зараз він не радував. Теорія закінчена, отже обід і практика. Хто взагалі вигадав, обідати перед практикою? Ні тобі поїсти нормально, тому що не зможеш бігати, ні тобі поїсти після — єдине прагнення помитися.
Обідати не хотілося від слова зовсім. Як уявлю цікаві погляди, смішки шепіт за спиною, аж зуби зводить. А їсти все ж хотілося. Ех, засідка. Але нічого, схожу в бібліотеку, стрункішою буду.
- Бріанно, — почувся голос Стіка, коли я була біля дверей.
Пропустивши всіх, хто був позаду, мовчки розвернулась і пройшла до столу куратора. Не підводячи голови, зупинилася навпроти викладацького стільця, не дуже цікаво, що Стік хоче мені сказати, ну та гаразд.
- Пообідаєш зі мною?
- Я не збиралася йти в їдальню, — так само не підводячи голови, знизала плечима. – Краще сходжу до бібліотеки.
Переодягатися мені не потрібно, бо після купання, одразу натягла місцеву спортивну форму, щоб не бігати по сто разів.
- Якщо ти переживаєш через колір волосся, не варто, — вирішив заспокоїти некромант, дякую, що не упокоїти. - Ти не перша і не остання, хто з першого разу не зміг зварити зілля.
- Втішив, — похмуро кивнула. Ні, я не прагнула бути в усьому першою, але ж, чорт забирай, дипломований кондитер, і зварити зілля, не повинно бути великою проблемою. Хоча в торти не потрібно вливати силу смерті. А ось цікаво, що буде з тортиком, якщо в нього влити трохи сили? Хм, у кого там найближчий день народження?
- Коли в Імператора день народження? - Поцікавилася скидаючи голову, і струшуючи з себе нудьгу. Ніколи не залежала від чужої думки та надалі не буду.
- За кілька тижнів, — здивовано промовив Стік. Чоловікові була не зрозуміла зміна, а пояснювати не буду. - А що?
– Хочу зробити йому торт.
- Ти ж розумієш, що він має артефакт визначаючий отруту? - поцікавився некромант. – Та й труїти його погана ідея.
- Як ти міг про мене так подумати? – спалахнула, а в голові вже потирала руки. Ох тату, тобі сподобається мій тортик.
- Не подобатися мені блиск у твоїх очах, — протягнув Стік, — ну та гаразд. Імператор — великий хлопчик, сам розбереться. То що обідати йдемо?
- Ходімо, — кивнула. У голові визрів план іменин і до волосся вже не було жодного діла.
Їдальня зустріла нас гулом, незвично, в такий час у їдальні налічувалося лише кілька груп, а тут здається зібралася вся Академія. Гордо підвівши голову, пройшла до роздачі. Інші дівчата звичайно ж помітили мою нову зачіску, а фан-клуб некроманта, то взагалі вибухнув зловтішним сміхом. Тривав він правда не довго, вистачило одного похмурого погляду кумира, і дурненькі замовкли. Хм, корисно бути зі Стіком у мирі.
Набравши їжі, влаштувалися за вільним столиком, який звільнився буквально дві хвилини тому, і мені здається цьому сприяв примружений погляд мого куратора. Та й нехай, головне, щоб мені апетит не псував.
- Ти ж пам'ятаєш про вечірню прогулянку? — поцікавився брюнет, ставлячи переді мною філіжанку, яка невідомо звідки взялася, з кавою.
- Ти не даси забути, — буркнула з повним ротом, і за докірливим поглядом, зрозуміла він таки почув. Ретельно пережувавши шматочок м'яса, який зараз був у роті, запила його компотом. - Я пам'ятаю про покарання, — виділивши останнє слово, з легкою зловтіхою спостерігала за фізіономією некра. Яка відразу стала незадоволеною.
-Давай хоч один день проживе без сварок, — миролюбно запропонував Стік.
- Я тільки за, — махнула виделкою, з наколотим на неї огірком. Хм, практично під колір мого волосся. О! Запитання! - Ти можеш дістати мені засіб, щоб змити весь цей жах?
-А що мені за це буде? - Ліва брова брюнета, злетіла вгору. Очі навпроти наповнилися лукавством, а губи стиснулися в тонку лінію, гадаю, чоловік намагається стримати усмішку.
- Увечері тебе не побачать з кікіморою, — знизала плечима, вдаючи, що зовнішній вигляд не особливо турбує.
- Умовила, — посміхнувся Стікур, а мені захотілося запустити в нього чимось. Я знала, що виглядаю жахливо і сама хочу все це змити, але... А де ж запевнення, що подобаюсь йому будь-якою? Що він пошанує за честь, прогулятися зі мною навіть у костюмі баби Яги?
- По твоїх очах бачу, що буде буря, — не перестаючи посміхатися, Стік підняв руки вгору, — вибач був не правий. Ти подобаєшся мені будь-якою, але щоб ти відчувала себе комфортно і не відволікалася на дурних людей, принесу тобі потрібне зілля.
- Так краще, — кокетливо посміхнулася і різко обсмикнула себе. Це ще що таке Брі? Ми ні з ким не фліртуємо та не заграємо! Додому, додому та ще раз додому.
Решту часу ми провели в мовчанні, кожен думаючи про своє. Намагаючись не наїдатися перед заняттями, все ж таки відчула — порцію варто було брати трохи менше. Віднісши брудний посуд, разом із некромантом попрямувала до полігону.
- Що за ідіот придумав, одразу після обіду займатися фізичною підготовкою?
- Цей ідіот я, — хмикнув Стік, і повернув голову в мій бік. Якщо чекає на вибачення, то довго чекатиме. - Займаючись на повний шлунок, ви переборює лінощі, вчитеся витривалості. Ворогу не важливо пообідав ти щойно, або дві години тому.
- Але ж Імперія ні з ким не воює!
- Ти так думаєш? - Серйозно подивилися на мене. – Нехай офіційної війни немає, але Світлі люблять напасти нишком. За останній місяць постраждали три села, що знаходяться неподалік кордону. Тай Бездна.
- Ви теж нападаєте на їхні села? - Не хотілося б знати, що мої однокурсники після випуску підуть палити та мародерствувати.
- Хочеш вір, хочеш ні, але ми не опускаємось до їхнього рівня, — сказав некромант, а з моєї душі наче камінь впав. Не змогла б дивитися у вічі хлопцям, знаючи, що вони майбутні злочинці, хай і на благо Імперії. – Та й через звільнення богині, у нас своїх справ вистачає.
- Чим обернулося для вас її зникнення? - З історії я читала, що після її відходу, для Темної Імперії настали воістину чорні дні, але подробиць, на жаль не було.
- Нечисть, стримувана нею, прорвалася крізь бар'єр, і була бійня. Некромантів не вистачало, багатьох із них убили, — безрадісно розповіли мені. – Темним довелося неабияк попітніти, щоб на їхній території відновився порядок. Але про це ти дізнаєшся на уроках історії.
- Звісно, - кивнула. А ми підійшли до полігону, який все ще пустував. Хтось доїдав останню ложку, хтось спішно перевдягався.
- А що щодо некромантії? - Задала бентежне для мене питання. - Коли я навчатимуся?
- Це я хотів обговорити ввечері, — усміхнувся Стікур. - Але ти, як завжди, нетерпляча. Після практичних занять, я дам тобі трохи відпочити, потім навчатиму.
- Як саме?
– Як і завжди, теорія плюс практика.
- І на скільки це затягнеться? - Так хотілося скоріше з усім розібратися і повернутися додому. Я відчувала, що попри всі гидкі вибрики некроманта, починала прив'язуватися до нього, а цього допустити ніяк не можна.
- Не можу дати жодних гарантій, — знизав плечима брюнет. – Все залежатиме від твого потенціалу, старання та ще пари, трійки факторів.
- Ясно, — похмуро кивнула.
- Скучила за своїми?
- Ти навіть не уявляєш як, — щоразу гнала думки про рідних якомога далі, щоб не розклеїтися, не піддатися зневірі й не здатися. Але це виходило не завжди.
Допитливо подивившись на мене, Стік задумався, й прийшовши до якихось висновків, випробовуючи подивився в очі.
- Якщо даси обіцянку, — останнє слово чоловік виділив, а мені згадалася остання втеча, і щоки обпалило рум'янцем. Не проситиму вибачення, тоді я вчинила правильно! Але чому так соромно? - Я щось придумаю.
- Обіцяю, — поспішно випалила, цього разу пообіцявши собі, стримати слово.
- Домовилися, — кивну Стік і я здивувалася. Після всіх моїх витівок, він досі дає мені шанс.
Вдячно глянувши на некроманта, вирішила, що не такий він і поганий, як хотів здатися. Йому притаманне співчуття, а це вже не мало.
У полі зору з'явилися хлопці, які поспішали до нас, тож розмову ми припинили. І вперше тиша не пригнічувала мене, а приносила якесь полегшення, можливо це через обіцянку Стіка, а може в нас настало довгоочікуване перемир'я.
Заняття пройшло як завжди, ми брудні, втомлені та трохи побиті поверталися до гуртожитку. На наших обличчях сяяли посмішки, смуга перешкод сьогодні далася нам набагато простіше. Ще тиждень, максимум два і ми проходитимемо її на раз два.
Швидко сполоснувшись, хоч так тягнуло повернутися в приховану купіль і провести там решту вечора, переодягнулась і вийшла з кімнати. Некромант не сказав, де його шукати, проблемка. Не хотілося мотатися по всій Академії у пошуках мужика, але здається доведеться. Підійшовши до дверей і вже відчинивши її, почула шум із душу, а через мить із дверей, що відчинилися, з'явився мокрий некромант, огорнутий рушником навколо стегон.
Ось чорт, промайнуло в голові, а очі жадібно дивилися на ідеальне тіло. Рельєфні м'язи, плоский живіт із кубиками та доріжкою волосся, яка йшла вниз, під рушник. Литі м'язи грудної клітини, злегка вкриті кучерявими волосками, невеликі коричневі соски, задерикувато стирчащі у гору.
Гучно проковтнувши слину, перевела погляд на брюнета, його очі сяяли, він бачив яке справив враження і на обличчі було написано запрошення. Ох, як же не піддатися спокусі? Я дівчина двадцять першого століття, мене не здивувати голим чоловічим тілом, але тоді чому зараз дивлячись на Стіка, уявляю нас – оголеними, на чорних простирадлах?
Мотнувши головою, проганяючи жаркі образи, відвела погляд, а щоб уникнути спокуси, повернулась лицем до дверей.
– Хотіла піти шукати тебе, – голос звучав сипло. Хотілося прокашлятись, але утрималася. Не варто йому знати, що ледве стримую бажання торкнутися ідеального преса.
- Ти мене знайшла, — пророкотав Стік, неквапливо наближаючись.
Притиснувшись обличчям у двері, боролася зі спокусою повернутися до нього, і де наше не пропадало. Цей його низький голос з хрипотою, що з'явилася, викликав тремтіння у всьому тілі.
- Хотіла дізнатися, де ми займатимемося, — пискнула, а потім усвідомила наскільки двозначно, у цій ситуації, пролунала фраза.
Кроки за спиною ставали голоснішими, некромант наближався, та й ось стоїть за моєю спиною. Я відчуваю його подих на своїй шиї, варто було лише обернутися і підняти руку, щоб провести пальцями по гладкій шкірі. Стиснувши руки в кулак, мужньо чинила опір.
- Думаю перше заняття можна провести у вітальні, — прошепотіли на вухо, губами зачіпаючи мочку.
- А практика? – Голос був схожий на мишачий писк.
- Практику, — жарко видихнув у вухо Стік, — можна відкласти, або займемось цим прям тут.
- Ні, — квапливо буркнула і не даючи собі можливості передумати, відчинила двері. – Чекаю тебе на полігоні.
Швидко закривши стулку, щоб не чути відповіді некроманта, сперлася на неї спиною, і важко зітхнула. Ось чорт! З кожним днем мені все складніше і складніше вважати його недоумком.
Глибоко дихаючи, вперла руки в коліна і почула веселий чоловічий сміх, що долинав з-за наших дверей. Весело тобі некромантушка? Ну-ну. У цю гру можуть грати двоє.
До полігону дісталася у рекордно швидкі терміни, мене гнали спогади про тіло некроманта. Перед очима стояли крапельки води, що стікали рельєфним тілом. Мотнувши головою, щоб позбутися всього непотрібного, озирнулася. Територія Академії як завжди була сповнена студіозів, хтось поспішав на останні заняття, хтось неспішно йшов до гуртожитку, щоб скоротити пару годин до вечері. Були й такі, що просто валялися на траві, підставивши обличчя ховаючомуся сонцю.
Академія як окрема маленька держава зі своїм устоєм та розпорядком. Мені подобалося тут і не кривлячи душею зізнаюся — сумуватиму. За тиждень проведений тут, втягнулася у загальну метушню, знайшла друзів, приводи для сміху. Здається тепер у мені з'явилося бажання вступити до якогось університету після повернення, і ні я не тягнуся до знань, мені подобається атмосфера.
Стікура я помітила з далеку, його впевнену ходу не переплутати ні з ким. Судомно втягнувши повітря, вилаяла себе. Що я, справді, поводжуся так, ніби ніколи не бачила мужика топлес. Та в моєму світі, влітку майже на кожному розі такі, не скажу, що геть всі красені, але буває дуже привабливі персонажі. Чому цей викликає бурю в душі?
- Ти готова? – поцікавився Стік, підходячи на пристойну, для суспільства відстань. Слава тобі господи, він не став відпускати гостроти з приводу моєї нестриманості. Навіть не знаю, як би поводилась в такому випадку.
- Так, — впевнено кивнула, а собі зізналася, впевненість напускна.
Без зайвих слів некромант змахнув руками, тим самим роблячи невеликий прохід у куполі, що накривав полігон. У мовчанні пройшла на вже знайому територію і злегка, спохмурніла. А де смуга перешкод? Це саме питання і поставила чоловікові, коли він став переді мною.
- Смуги більше не буде, — посміхнувся некромант.
- А як же наші тренування?
- Для всіх це мало стати сюрпризом, — кивнув Стік, — якось не подумав. Що ж, сподіваюсь ти не балакатимеш.
- Я могила, — впевнено кивнула, а в думках уже танцювала ламбаду. Сморід, бруд та синці залишилися в минулому! Прощай мучителька, ми не нудьгуватимемо.
– З понеділка у вас інша локація для занять, – загадково посміхнувся некромант. Я думала, що він розповість більше, але ні. Зацікавлена новою локацією хотіла, витрусити з нього інфу, але побоялася торкатися, ще свіжі в пам'яті пристрасні бажання.
- Що сьогодні робитимемо? - Перевела тему, і побачила легке розчарування, що промайнуло в чорних очах. Думав, я випитуватиму чи благатиму? Ха, почекаю понеділка і з рештою дізнаюся.
- Сьогодні ти знайомитимешся зі своїм даром, будеш вчитися відчувати його, — вмить з усміхненого красеня, Стікур перетворився на грізного магістра.
Сказане Стікуром, погано вкладалося у моїй голові, як відчути те, що відчувати не хочу, і як познайомитися з тим, з ким зовсім не спрагу. Або це позначилося на моєму обличчі, або ж некромант припускав це. Його обличчя осяяло усмішкою.
- Ти не маєш сприймати силу, як щось стороннє. Вона народилася з тобою і була поряд упродовж всього твого життя, — м'яко почав він. – У твоєму світі відсутні магічні канали, тож сила спала. Тут же, наситившись прокинулась і прагне показати себе у всій красі.
- Що може бути гарним у смерті?
- У всьому є краса, просто ти її ще не побачила, — впевнено сказав Стік. Так, у нас різне виховання, та що там, у нас різні світи, та в моєму світі смерть, приносить лише біль та страждання. Тут же навіть не знаю як сформулювати. Вони ставляться до неї по-іншому, цинічно, якщо так можна сказати, вони, граючи, воскрешають трупи та використовують їх для відпрацювання заклинань. Такого не зрозумію ніколи, мертві повинні залишатися мертвими й ми не маємо права турбувати їхній вічний спокій.
Але моя огида не допоможе освоїти дар, тому ховаємо все це в найвіддаленіший куточок свідомості. Кілька разів зітхнувши, струснулась і з упевненістю, якої не відчувала, подивилася некроманту в очі. Час щось робити.
- Що мені робити?
Бачачи мої душевні муки, чоловік не квапив, за що йому дякую. Уважно дивлячись, він постояв хвилину в тиші, потім підійшовши трохи ближче, взяв мою праву руку.
- Ось тут, — рука опинилася на його сонячному сплетінні, тіло миттєво вкрилося мурахами, а щоки забарвилися рум'янцем. Е ні, так не піде. Взявши волю в кулак, ще раз глибоко зітхнула. - Зосередження магії. З цього місця вона народжується, тут ми її й відчуваємо.
Це зрозуміло, отже повинна відчути в собі свій дар і бажано цим місцем, наступні слова некроманта переконали мене у вірності здогадки. Тому відібравши свою руку, що все ще стискав брюнет, відійшла від нього на два кроки та заплющивши очі, зосередилася на своїх відчуттях. Завдяки медитаціям мені легко вдалося відкинути все не потрібне, в цю хвилину. Але жодного відгуку не відчувала. Подумки намагалася звернутися до свого дару, просила його здатися (дурно чи не так?), але все безрезультатно. А мені так набридли ці вічні — як-небудь потім вийде, ну може ще не час, що потихеньку починала шаленіти.
- Молодець, — прошепотів Стік, намагаючись не злякати. Але здається йому б це і не вдалося. У районі сонячного сплетення, відчувала тепло, воно розгорялося і гріло від кінчиків волосся до кінчиків п'ят. І відразу, стало так добре, хотілося розкинути руки та кружляти по полігону і начхати, що інші можуть подумати.
- Що це? - Боячись злякати дивне відчуття, поцікавилася у Стіка, не розплющуючи очей.
- Твій дар, — з якоюсь гордістю промовив чоловік, і ризикнувши розплющила очі. Некромант дивився на мене з гордістю, в його очах можна було легко прочитати захоплення, і я запишалася.
Варто було відірвати погляд від чорних очей, помітила все інше. Мене огорнуло зелене, мерехтливе сяйво, як північне в Норвегії. Це було напрочуд красиво і лячно одночасно, бо я знала, ця краса вбиває безжально. Варто було подумати про негатив, як світіння зникло, у грудях все ще відчувалося тепло, але було не таким, як раніше.
- Молодець, — повторився некромант.
- Дякую, — натягнуто посміхнулася, бо не знала, що насправді зараз відчуваю. Мить коли дар зливається з тілом, коли стає одним цілим, приємний, але так само з'являється відчуття руйнування. Ні, не так. Ти відчуваєш, що у твоїх силах зруйнувати все, а це так лякає. Приходить усвідомлення, що одним клацанням пальця (ну майже так), ти можеш занапастити все, що оточує тебе.
- Це завжди так? - Прийшовши до тями, подивилася в бездонні, чорні очі, що світилися тріумфом.
- Вперше завжди по-особливому. – посміхнувся Стік. - Я бачив твою магію, твій потенціал величезний. І якщо його розвивати, ти станеш одним із найбільших некромантів.
Так, як завжди. Прийди у світ, стань супер магом, зустрінь і закохай у себе місцевого красеня і живи з ним, бід не знаючи. Якийсь фентезі роман, а не моє життя.
- Гаразд, що далі, — варто нагадати брюнету, що я тут ненадовго і ставати супер-пупер некромантом не планую.
- Тепер спробуй зробити так, — посміхнувся Стікур і виставивши переді мною руку, закликав магію, яка пригорнувшись до нього, обвила зап'ясток. Якби могла, мені здається вона б замуркотіла.
-А щось простіше? - Скептично підняла брову, бо з першого разу, у мене таке точно не вийде.
- Спробуй покликати дар, подивимося як він себе поведеться, — знизав плечима брюнет. – Тільки цього разу не заплющуй очі.
Боже мій, коли ж це закінчиться. Витягнувши руку вперед, уявила як із сонячного сплетіння виривається, зелене світло, яке наповнює вени та прагне вирватися назовні. Кінчики пальців залоскотали, ще через якийсь час, по них пройшов струм і ось, невелика зелена кулька ширяє в парі міліметрів від моєї розкритої долоні. Радісно посміхнулася, у мене вийшло! Я була така горда собою, що навіть не згадала про призначення цієї зелененької кульки.
Але Стік пам'ятав, що тримати потік сирої магії, непідготовленому довго не можна, наслідки можуть бути різними. Змахнувши рукою, магістр створив, фантома, таку страшну пику, бачу вперше, хоча наш кінематограф не раз дивував глядача.
- Кинь у нього кулю.
- Ти попереджай наступного разу, — пробурчала, намагаючись прицілитися, влучність ніколи не була моїм коником. - Я побачивши цього монстра, могла і кхм, загалом попереджай.
- Добре, — кивнув некромант, — а тепер кидай.
Ну що скажу, я кинула (робила це із заплющеними очима), правда різке покашлювання брюнета, який намагався приховати сміх, наштовхнуло на думку, що зона поразки мала або промазала.
Різко розплющивши очі, подивилася в бік фантома, але його і слід пропав, тому примруженим поглядом був нагороджений, різко занедужавший некр.
- Мікстуру від кашлю зварити? - Поцікавилася, розвертаючись до чоловіка всім корпусом.
- Ти ще волосся від минулого досвіду не відмила, — реготав некромант. Побачивши кровожерливий вираз обличчя, чоловік примирливо підняв руки. - Потрібне тобі зілля, у твоїй кімнаті.
Задоволено хитнувши зеленою головою, з очікуванням подивилася на брюнета. Не думаю, що на цьому урок закінчитися і мала рацію. Відсміявшись, бо він таки не зумів стриматись, некромант усміхнувся і викликав нового фантома.
- А тепер спробуй зробити все те саме, але з розплющеними очима і цілься хоча б трохи вище, — смішки, що танцюють у його очах, наштовхнули на думку, про бідне чудовисько і куди ж я власне потрапила.
- Наскільки вище? – із підозрою поцікавилася.
-Будь я на його місці, — посміхнувся Стік, задкуючи. – Я б не зміг мати спадкоємця.
Ох ти ж чорт! На мить зніяковівши, знизала плечима. Я ж не дивилася, подумки виправдовувалася і перепрошувала у фантома. Йому не дуже знаю, але мені якось ніяково.
Протягом години, може, й більше, Стік викликав фантома, а я намагалася знищити його. Заняття це нехай і не дуже складне, але почувала себе як вичавлений лимон. У тілі відчувалася слабкість і здається ще кілька чудовиськ і можу поповнити їхні ряди.
– На сьогодні закінчимо, – задоволено кивнув магістр.
Тяжко зітхнувши осіла на землю. Стояла весь час на одному місці, а ноги гудуть так, наче пробігла крос на багато миль. Руки теж трохи трусило, та й голова гуділа. Емоційна напруга, плюс дар він теж тягне з мене енергію. Бідолашна, бідна я, всім від мене, щось потрібно.
- Підйом, — переді мною зупинилися ноги, в дуже гарних і зручних чоботях.
- Я помру тут, — простогнала, мріючи опинитися в ліжку і пролежати в ньому щонайменше тиждень.
– Тоді я зроблю з тебе навчальний посібник, – пригрозили.
- Тільки не дозволяйте лапати мене, — буркнула. – А то буду з'являтися уві сні.
- Дурненька, — зітхнув Стік і нахилившись схопив мене за плечі та швидко поставив на ноги. Якби він не продовжував тримати мене, закопалася б носом у землю, сил руки виставити вперед, швидше за все не вистачило б.
Посміхнувшись у моє волосся, некромант притиснув мене до себе і заспокійливо провів рукою по спині, зупинившись, ну дуже близько до моєї п'ятої точки, що вічно знаходить проблеми. Але вирватися не було ні сили, ні бажання. Приємно опинитися в його обіймах, собі про це брехати не буду, а він нехай що хоче те й думає.
- У тебе ще вечірнє відпрацювання, — схилившись до мого вуха, і обдаючи його гарячим подихом, сказав Стікур.
- Яке відпрацювання? - Обурилася, я навіть поїсти не зможу, боюся засну в їдальні обличчям у тарілці.
- Покарання, — послужливо нагадали, гріючи вушко, своїм диханням.
- Мені здається його можна анулювати, — простогнала. Яка ще прогулянка містом? Щоб усі кидалися від мене, як від умертвіння? Почувала себе саме так.
- Я завжди тримаю своє слово, — поцілувавши мене у скроню, брюнет відпустив. Розвернувши у бік виходу і легко шльопнувши по попі, посміхнувся до спини. - У тебе є пів години, і якщо ти не будеш готова, підеш на відпрацювання так.
- Диктатор, — похмуро буркнула і не твердою ходою попрямувала до гуртожитку. Ось гад, міг порталом відправити, заощадив би мені час, сили та нерви.
Дорогою до гуртожитку мені зустрівся Тай, який помітивши мій вираз обличчя, утримався від запитань. Дивно, як швидко ми порозумілися з ним. За виразом обличчя, ми могли визначити настрій та думки один одного, зазвичай таке виробляється за роки дружби, а тут тиждень. Ну той добре, розмірковувати над цим зараз, немає бажання.
Діставшись на третій поверх гуртожитку, зненавиділа всі сходи світу. До кімнати я практично вповзала. Побачивши ліжко, задумалася про слова Стіка. Ну, не потягне ж він мене страшилищем на вулицю. Самому соромно буде. Ліжко манила, так і хотілося прилягти хоча б на пару хвилин, зімкнути повіки.