Стікур

Батько дізнався про все й стало легше. Не те щоб у мене не було таємниць від нього, але саме ця обтяжувала. З першого дня, коли дізнався про ритуал пошуку, вирішив позбутися обраної, чудово усвідомлюючи чим це загрожує, мене бісило, що хтось вирішує за мене, тому наслідки не лякали. А вони для мага жахливі – пітьма, до якої закликають, коли прагнуть знайти свою пару, може залишити того, хто відмовився. У того, хто відмовився від її дару, вона забирає силу, якось так.
В голові промайнула мить, коли усвідомив, що моя пара гине, серце стисло, здавалося ще трохи та воно стане, але ні. Упертість завжди була моєю головною рисою, та й мого організму. Ковтнувши укріплююче зілля, вирушив на пошуки Мряка, який завжди був у курсі, не знаю як, але фамільяр знав набагато більше за мене і ніколи не розповідав звідки дізнається. Знайшовши та розпитавши пухнастого друга, дізнався де саме зараз моя обрана, і що вона помирає.
Пам'ятаю який біль завдав портал у її світ, наскільки ослаб через її страждання, пам'ятаю яких зусиль вартувало витягти її не тільки з води, а й у мій світ, але я впорався. Перші кілька хвилин навіть став сумніватися чи зможу, але кілька невпевнених гребків, і ми на поверхні води. Її перший подих надав мені сил та прискорення. Нудота, яка відчувалася до цього, зникла й мої сили повернулися.
Бачачи її на лікарняному ліжку, я сердився. На неї, на обставини, ненавидів її за слабкість, але десь у глибині душі, розумів чому вона вирішила накласти на себе руки. Навколо неї вмирали люди та руда не розуміла причин, лише знала, що винний дотик, саме її дотик. Після того, як дівчина прийшла до тями, хотілося замкнути її в будинку, щоб не чути істерик і сліз, сховатися в академії, та поринути з головою в книги, і знайти той клятий ритуал розриву. Але дівчисько і тут сплутало мої плани. Її несподівана втеча, про яку мені повідомив Мряк, проблеми з двома забулдигами вивели із себе.
Якщо чесно вже подумував прикувати її ланцюгами в підземеллі, і її награна покірність не ввела мене в оману, якби дівчисько не намагалася. Але так само мене вражало, що вона пручається, а не ллє сльози, благаючи відпустити. Завжди поважав людей, які діють, а не вимагають чи ллють сльози з приводу і без, мабуть, тому я й погодився перенестись у її світ, для розмови з мамою. А може, став сентиментальним, бо поставив себе на її місце, і так, я б теж бився за повернення додому.
Всі наступні її витівки, терпів, але намагався залякати дурненьку, щоб не плуталася під ногами, але вона вкотре здивувала мене. Мало того, що пішла наперекір, то ще й пітьма заговорила. Договір з богинею дуже порадував, багато плюсів, і жодного мінуса — ніякого тяжіння, ніякого пошуку ефемерного ритуалу, та, я навіть не знав, чи є він. Лише навчити Бріанну справлятися з дарованою їй силою. А я, без зайвої скромності, один із найсильніших магів Імперії, тому для мене це завдання на раз два.
Але й цьому не дано збутися, дар не відгукується, а дівчисько притягує мою увагу без будь-якого впливу пітьми. Черговою несподіваною подією стало пробудження некроманського дару, який подарував надію, що я зможу умовити Бріанну залишитися. Але її категорична відмова знову скинула мене не землю. Я з кожним днем, прив'язувався до веселої, смішної, так я спостерігав за нею здалеку, затятої, місцями упертої земної дівчинки та знав, що настане момент, коли я повинен буду її відпустити. І ця думка ранила мене. Я щось до неї відчував, не стану казати, що то любов, але щось поряд і воно рано чи пізно переросте в кохання. Дуже хотілося, щоб у взаємне.
Тишком спостерігаючи відчував дикі ревнощі до її друга цілителя й шукав будь-який привід вклинитися в їх веселі розмови, або заняття. Мені гірко усвідомлювати, що цей парубок зробив для неї те, що мав зробити я. Її другом мав стати я, а не цей прищавий жовторотик. Але зробленого не повернеш, і після балу, планую змінити її думку про мене, можливо навіть пощастить і вона побачить у мені не тільки деспота.
Наш гарячий поцілунок, тоді в кабінеті, все не йшов з моєї голови, Бріанна відповіла, я відчував, що не огидний їй, і це окриляло, але відчуженість після мого визнання, що з'явилася між нами, вводила мене в безодню відчаю з якого не бачив виходу. Але я не я, якщо не зможу зачарувати та закохати її в себе.
Все це промайнуло в моїй голові поки ми не поспішаючи прогулювалися бальним залом. Бачив, Бріанні не терпиться влаштувати мені допит, а я не знав, що їй відповісти. Її ласкаві погляди, потискання руки та доброзичливість до мене сьогодні окриляли й так не хотілося вкотре впасти з небес на землю. Але тягти вічно я не міг, ось ми й на балконі, а отже розмови не уникнути.
 

Маленький, смачненький бонус) Вибачення за довге очікування)