Глава 21

- Ти чудово виглядаєш, — захоплено промовив некромант.
- Ти теж нічого, — усміхнулася у відповідь, окидаючи чоловіка поглядом з ніг до голови. Він був одягнений у чорний сюртук, що підкреслював ширину плечей і вузьку талію. Злегка звужені чорні штани та шкіряні чоботи. Своє волосся некромант зачесав назад, прихопивши його шкіряним ремінцем. Відразу згадалися романи про бравих моряків, де головний герой, красень яких пошукати, намагався втихомирити свої кучері за допомогою шкіряного ремінця. Якщо що, то це мамині улюблені твори. Мені таке не подобалось, хоча парочку все ж таки, прочитала, чисто для розуміння.
- Нам час, — посміхнувся некромант. Помах руки й перед нами знову замиготіли вогні порталу. Галантно простягши руку, чоловік ласкаво потис мої простягнуті та злегка тремтячі пальчики й ми разом зробили крок у вогонь.
Імператорський палац сяяв вогнями, які розганяли моторошні тіні, що ховались по кутках. Все той самий моторошний інтер'єр, горгулії, тому немає сенсу, все оглядати й тим паче описувати. Марно згаяний час.
Народу було непомірно, всюди чувся сміх, звідкись лунала легка музика, а спритні офіціанти, розсікали натовп як криголам замерзле море, розносячи напої всім охочим.
- Стік, — покликала чоловіка, який продовжував міцно тримати мене за руку. Коли той запитливо глянув на мене, трохи морщачись зізналася. – Я ж не вмію танцювати.
- Нічого страшного, — посміхнулися мені, — після балу ми наймемо тобі вчителя танців.
- Після балу він мені не знадобиться, — мені магію освоювати треба, а потім додому вертатись, — не давай нікому мене запрошувати. - Не те щоб черга стояти буде, але хто зна.
- Танцюватимеш ти тільки зі мною, — пообіцяли серйозно, — сьогодні та завжди.
Яка самовпевнена заява, але вирішивши не загострювати атмосферу, промовчала. Хай мужик порадіє, своїй уявній, маленькій перемозі.
Певно, кожна дівчина прочитала хоча б один роман, за участю віконта або герцога. Кожна дівчина уявляла себе на місці головної героїні, і мріяла побувати на балу з прекрасним, хай не принцом, але лордом. Що ж дівчата, все що миготіло у вашій уяві, все, що знімали в кіно, було перед моїми очима і це було чудово — пишні сукні, високі зачіски, галантні лорди, веселий сміх і шампанське.
Загальне враження не псували одноманітні кольори суконь та костюмів, переважно чорних, червоних та синіх кольорів, але радісне хвилювання, що наповнювало зал, передалося і мені.
Щиро посміхнувшись, кавалерові на вечір, у передчутті оглянула натовп. Ну, Імператор ти де? Чи не час нам познайомитись?
- А де ж інші представники керівничої династії? - Поцікавилася, коли ми зі Стіком, неспішним кроком, прогулювались серед натовпу. Помічаючи некроманта, люди кланялися, а на мене кидали цікаві погляди, представниці старшого покоління, несхвально підтискали яскраво нафарбовані губи, ось я б у їх віці посоромилась так фарбуватись. Але маємо, що маємо. Так, так, я не виглядаю як інші, сором мені та ганьба.
- Після офіційної частини, ти з усіма познайомишся, — не здогадуючись про мої думки, пообіцяв некромант. Ех, а я стояла на роздоріжжі, з одного боку ж на балу! Адже можна провести чудово час, та й кавалер мій, чого лукавити чарівний і, як не дивно, галантний, з іншого боку жага справедливості, вимагала хоч маленької капості. Гаразд, дивитимемося за обставинами.
Ось так поволі прогулюючись, ми підійшли до помосту, де стояв помпезний трон. Був він порожній, як і все навколо нього, але швидше за все це не на довго. Як дупою відчувала. Музика різко стихла, пролунали фанфари та голос, де мужик перебував так і не зрозуміла, пробасив:
- Його Імператорська Величність Сигізмунд Рекшн! - Почулися захоплені зітхання дам, а на поміст вийшов імпозантний чоловік років сорока п'яти, грудь колесом, чорняве волосся, лише трохи срібної сивини на скронях. Чорний, приталений камзол і гордий вираз обличчя. У повній тиші чоловік пройшов до трону і м'яко опустився на чорну оббивку. Огорнувши соколиним поглядом натовп, склав руки на підлокітники.
- Спадкоємець Імперії Бесфорд Рекшн, — знову промовив глашатай, і на поміст випливла мрія всіх жінок. Пам'ятаєте, я казала, що Стік схожий на обкладинку журналу? Так от його старший братик, схожий на ангела, дивовижно прекрасного ангела. Дивлячись на високого брюнета, розуміла, що половина жіночого населення мого світу, продасть душу за єдиний дотик до божества.
Глянувши в обличчя старшому, помітила з яким виразом він дивиться на натовп — чоловік знав, як його зовнішність діє на жінок, і якщо придивитися, то можна розглянути в його очах краплю зневаги. От, засранець. Мить і пелена чарівності спала, й перед натовпом стоїть звичайний, гарний мужик, який вміє справляти враження та користуватися своєю зовнішністю.
Пройшовшись і подарувавши кілька усмішок, старший встав праворуч від батька.
- Спадкоємець Імперії Віджей Рекшн зі своєю дружиною Абріль! - Наступні родичі, вийшли тримаючись за руки. Обидва щиро посміхалися, що мене дуже здивувало. Середній, був високим, гарним брюнетом (у цій сім'ї хоч колись народжувалися прості люди, так би мовити, зі звичайною зовнішністю?), його чорні очі виблискували бісенятами. За його руку трималася, мила, трохи пухка і не висока брюнетка (знов двадцять п'ять), у витонченій червоній сукні, яка підкреслювала великі груди. Блакитні очі сяяли веселощами, а пухкі губки розтяглися у веселій посмішці.
Стік, відволік мене від споглядання щасливої ​​пари. Впевнено взявши за руку, яку я, мабуть, відпустила і повів до сходів, що ведуть до сімейства. Знайомитись перед усім цим натовпом? Погана ідея, красень. Я ж ще не вирішила як поводитися і як провчити твою родину.
- Спадкоємець Імперії Стікур Рекшн зі своєю нареченою Бріанною! - У мене, щось зі слухом, чи мене щойно назвали нареченою? Е ні, хлопці. Ми так не домовлялися. Вставши, тим самим змусила зупинитися і Стікура. Так, ми застигли на середині невеликих сходів, за кілька кроків від Імператора та його нащадків.
- Не зараз, — шикнув Стік, і потягнув мене далі. Ну що сказати, я хотіла бути гарною дівчинкою і практично вирішила не влаштовувати сцен при все людно. Прослідкувавши за некромантом, зупинилася біля нього і по ліву руку від папашки. Ну зараз мужик ти отримаєш!
- Татуню! – вигукнула й вирвавши свою руку, кинулась до Імператора. На мить завагалася, дивлячись на суворо зведені брови, але згадавши, що ні чорта він мені не зробить, поперла на пролом. Підскочивши до очманілого дядька, сіла до нього на коліна та обняла за шию. – Я така рада, така рада!
У залі настала тиша, чулося, як хтось гикнув, і здається мені, що це старший спадкоємець. Імператор мовчав, натовп застиг, а я вже корила себе за необдуманий вчинок. Ех, помсту подають холодною, а не рубають з плеча, вічно про це забуваю. Але що зроблено, те зроблено. Кілька хвилин тиші й моє тіло затряслося від веселого реготу Сигізмунда, а моє тільце обійняли міцні руки.
- Я теж радий, — прохрипів, давлячись сміхом Імператор. Натовп зітхнувши з полегшенням, захихотів. Не ну, я так не граю. Де праведний гнів, де крики, лайка? Накази прибрати нахабницю з імперських колін?
З незворушним виразом обличчя до мене підійшов Стік і простягнувши руку, блиснув очима. Звичайно, повернувшись до натовпу обличчям, можна показати свій поганий характер. Знизавши плечима, поборола в собі бажання, цмокнути імператора в щоку, взяла простягнуту руку, яка миттєво зірвала з колін. Притиснувши мене до свого боку, сильніше ніж потрібно, Стік потис руку батькові, і з кам'яним виразом обличчя повернув нас на місце. Не хвилюйся некромантушка, це тільки початок.
До помосту почали підходити люди, кланятися, щось розповідати Імператору, хтось просив, хтось пропонував свою кандидатуру на те чи інше місце. Хм, це бал чи аудієнція? Хоча, що я розумію, у ковбасних обрізках. Вислухавши чоловік десять, Сигізмунд змахнув рукою, тим самим перериваючи низку спраглих поспілкуватися.
- Сьогодні свято, відкладемо справи, — схвально загудівши, натовп який обліпив Імператорську сімейку, відхлинув. Хтось рушив до накритих столів, що стояли біля стін, хтось попрямував до музикантів, яких нарешті змогла розглянути, найзатятіші підлизи, залишилися стояти на місці, з натхненням дивлячись на Імператора та його синів. Навіть на собі зловила кілька поглядів, кілька заздрісних, пару несхвальних, а ось і ненависть підкотила.
І облила мене нею, жінка, яку помітила ще в Академії. Перед початком навчання бачила, як вона кидалася на шию Стіку, у всіх на очах перед головним корпусом. Мабуть, колишня кохана, майнув здогад. Подивившись на неї поглядом переможця, поборола бажання показати язика, хоч дуже хотілося. Адже все через неї, через цю спрагу фіфі, я й опинилася тут. Їй також можна придумати підлянку.
Музика заграла голосніше, і народ таки зрозумівши, що Імператор не схильний слухати їх балаканину, почав розсмоктуватися по залі. Звучав сміх, пари кружляли в танці, на нас оберталися, але не особливо прислухалися, тому відсторонившись від некроманта, недобре дивилася на сімейство.
- Наречена? - прошипіла, зло примружившись.
- Обговорім це потім, — промовив Стік.
– Коли потім? – Не вгамувалася. – Коли ця новина рознесеться Академією? Коли у мене почнуть випитувати твою улюблену позу? Уява у мене чудова, так що дорогий мій женишенько, за все життя не відмиєшся!
- Бріанно, — застережливо буркнув брюнет, зводячи брови на переніссі.
- Як мене все дістало, — втомлено видихнула. - Ти, твоя родина, твій світ. Нудить від вас!
Виплюнувши все це в його гордовиту фізіономію, розвернулась і спустившись, загубилася в натовпі. Так хотілося побути наодинці, подумати та знайти рішення. Вийшовши через скляні двері, опинилися на неосвітленому балкончику. Дивно, що він був порожнім, темні місця завжди приваблювали закохані парочки, і не важливо в якому світі.
Опершись об мармурові поручні, сховала обличчя в долонях. З кожним днем ​​мені все складніше залишатися собою, мислити позитивно, намагатися пристосуватися, вивчити магію і не думати про рідних. Так хотілося побачити маму, хоч би на пару хвилин. Відчути тепло її рук, подивитися в лагідні очі та почути рідний голос, який би заспокоював та говорив – усе буде добре. Але мами тут немає, а я все більше сумую і розумію, що застрягла тут надовго.
- Бріанно, — почувся спокійний голос некроманта, я ж навіть не ворухнулася. Не хочу говорити, не хочу лаятись, бачити його теж не хочу!
Чоловік підійшов ближче, і його тепла рука обняла за плечі, його голова схилилася до моєї, і ось теплі губи торкаються маківки, тим самим змушуючи моє тіло тремтіти. Ну навіщо? Для чого все ускладнювати. Але я мовчу, просто насолоджуюся лагідними дотиками. Хоча не повинна цього робити. В мене є ціль, сама головна в житті — повернутися додому і забути все це як страшний сон. Але Стік, дідько, за цим злюкою, певно сумуватиму.
Опинившись позаду, Стік потягнув мене на себе, і ось я вже в його обіймах, мить і стою обличчям до нього, боягузливо не підводячи погляду. Піднявши моє підборіддя, чоловік ласкаво, що йому не властиво, посміхнувся.
- Все буде добре, — миролюбно промовив, я відчувала, він говорить щиро, відчувала, що він вірить у те, що говорить, але віра не завжди виправдовується.
- Звичайно, — кивнула вдаючи, що повірила і різко надихнулася, але ми обидва розуміли — це не правда.
- Давай, хоча б сьогодні, відкладемо всі суперечки й розбіжності, і просто добре проведемо час, — усміхнувся Стік, й мої губи мимоволі розтяглися в усмішці у відповідь. Так хотілося піддатися, забути про все та провести вечір із гарним чоловіком.
- Я постараюся, — хитнула головою. Мені було нелегко погодитися, тому уявляю, як нелегко було цьому гордому чоловікові запропонувати перемир'я. - Але завтра я знов розпочну війну.
Ласкаво провівши кінчиками пальців по моїй щоці, Стік нахилився, а я затримала подих, чекаючи поцілунку. Але брюнет лише ковзнув губами по моїх, і випустивши з кільця своїх рук, повів у бальний зал, прямо до помосту з якого я нещодавно втекла.
- Батько хоче поговорити з тобою.
- А може не треба? - жалібно глянула на провожатого. Я тільки ж трохи заспокоїлася, а розмова, впевнена на сто відсотків, знову похитне мій світ.
- Я обіцяю, все буде добре, — усміхнувся Стік, і я повірила, не знаю чому, але повірила. Певно дурна.
- Ну, привіт, — сказав Сигізмунд, після того, як ми наблизилися, а я пережила легке почуття сорому через свою витівку. Мама часто каже, що я спершу нароблю справ не подумавши, а потім червонію. Ну та гаразд, він заслужив.
- Здрастуйте, — поборов бажання схилити голову, як дитина, що провинилася, гордо підняла підборіддя. Наші очі зустрілися, мої зелені дивилися з викликом, а чорні – вивчали. Сподіваюся справила незабутнє враження і таточко поспішить позбутися мене, коли настане час.
- Смілива, — усміхнувся дядько, а я про себе хмикнула. Не смілива, можна сказати дурна, але вперта, а впертість плюс дурість — пекельна суміш. – Як тобі у нашому світі?
– Вам чесно?
- Хотілося б, — кивнув Імператор, уважно вивчаючи. Пильне око, правителя помітило тремтячі пальці, божевільно пульсуючу вінку на горлі, але вперто підняте підборіддя, та завзяття у погляді, додало пару плюсів. У цьому впевнена. Бо ж якому правителю не імпонує таке? Мені здається кожному.
- Жахливо, — чесно, лаконічно. - Бридко, сіро і ... - Почала, але тут Стік сильніше стиснув мою долоню і я запнулася. Повернувши голову в його бік, натрапила на осудливий погляд, і застережливий помах головою. Він що, думає, я збрешу й розписуватиму як мені тут подобається, як тут чудово і взагалі потрапила на курорт. Не ту витягли.
- Мене засмучує почуте, — сказав Імператор, переводячи погляд на наші зімкнуті руки. Рука, природно, моментально засвербіла і з'явилося бажання вирвати її та сховати за спиною. Але дівчинка я доросла, яка живе у двадцять першому столітті, тому переборола це.
Імператор же, перевів погляд на молодшого сина, і очі його потеплішали, дуже помітно, чоловік любить сина. Ех, так мило, зараз сльозу пущу.
- Тобі треба було одразу привести її сюди, а не тягти до Академії.
- Бріанна захотіла вчитися, — незворушно відповів Стік, і я моментально обурилася, але згадавши навіщо ми приїхали насправді, промовчала. Папаня ж не знає, що ми шукаємо спосіб розірвати зв'язок, точніше ми знайшли його, просто рухаємося до мети. Повільно, як вагітні черепахи, але рухаємось.
- Стікур казав, що в тобі прокинувся дар некроманта, — чорний погляд знову зупинився на мені.
– Так, – кивнула. – Але я не розвиватиму його.
- Але чому? Та й навіщо тоді навчатися? – здивовано скинувши брову, поцікавився чоловік. – Некромантський дар, дуже цінний у нашому світі!
– Хочете на чистоту? – Чому власне я мушу переживати про почуття інших? Ніхто не переймався за мене, коли пов'язував зі Стіком. Імператор думав про себе, не хотів, щоб його маленька брудна таємниця, стала загальним надбанням чи дружиною сина.
- Ми скоро поріднимось, а від рідних волію чути лише правду.
- Я не збираюся залишатися у ВАШОМУ світі, — рубанула, випускаючи руку некроманта і подумки просячи у нього вибачення. - Я збираюся розірвати наш, зі Стіком, зв'язок і повернутися у свій світ, де безнапасно про все забуду.
Очі Імператора похололи, з них зникло тепло і перед нами з'явився не батько, а керівничий монарх. Поглянувши на Стікура, який кивком підтвердив мої слова, примружився. Мить і над нами, прозорий купол.
- Все докладно і негайно, — крижаним голосом промовив брюнет, дивлячись на сина. Стікур у свою чергу блиснув очима.
- А чого ти бажав батько? Щоб вона з радістю кинулася мені на шию і благала швидше взяти її за дружину?
- А як же тяжіння?
- А його нема.
– Як це нема? – насупився Імператор. – Ніхто не може чинити опір коли знаходить свою обрану.
- Мабуть, ми не всі, — знизав плечима Стік, а я усвідомила, що він не розповів батькові про пітьму. Ох, ти бісів пакунок! Й що ж робити? З одного боку, ми просто зобов'язані розповісти, бо це стосується не тільки нас, а цілого народу. З іншого ж, Імператор може замкнути мене в замку аж до ритуалу, а мені тільки почало по-справжньому подобатись в академії. Все ще роздумуючи як бути, почула та зітхнула з полегшенням, не я зробила цей вибір, а отже, якщо що, мені є кого звинувачувати.
- Пітьма заговорила з нею, — вкотре здивував батька Стікур. – І ми знайшли вихід.
- Вихід із чого?
- Та з усього, — трохи розлютився некромант, а мені захотілося знову взяти його за руку, і поділитися своїм теплом, але стрималась До добра це не доведе. - Бріанна допоможе їй повернути голос, а пітьма відпустить її, попередньо знявши прив'язку.
- З глузду з'їхав? - розлютився Імператор. - Ти знаєш чим ТОБІ це загрожує?
- Знаю, — спокійно відповів брюнет. Ну ось, щось знову приховують, як же задовбали!
- І ти підеш на це? – здивовано запитав мужик, враз розгубивши свій гнів й пихатість.
- Піду, — знизав плечима Стік.
- Чому? - Не вгавав батько, а я все більше дивувалася. Дивлячись на інших нащадків, які не брали участь у розмові, усвідомлювала, що говорять вони про щось дуже серйозне, бо Абріль, розплющивши очі та пухкі губки, з жалем дивилася на мого некроманта. Так-так. Ви правильно прочитали, поки він мій.
- Я не триматиму проти волі поруч, не хочу щодня бачити її страждання та читати в очах ненависть, — видихнув Стік, і подивившись на Імператора, зрозуміла, чоловік каже це не просто так. Він це вже бачив. В очах Імператора на мить з'явився біль, але чоловік швидко впорався зі своєю слабкістю і знову начепив маску суворого правителя.
Після розмови, що відбулася, у мене народилася маса питань, які я обов'язково поставлю, хай тільки спробує відвертітися, вибиватиму відповіді.
- Що ж, рішення твоє, — задумливо кивнув Імператор і зняв купол. - Ідіть веселіться, подробиці обговоримо в менш урочистій обстановці.
Веселіться ага, дивлячись на обличчя родичів, менше, чого хотілося, це веселитися. Старший дивився на мене осудливо, здається, на його обличчі промайнула злість, але на сто відсотків упевненою не була. Середненький дивився з жалем, та не тільки на мене, а й на брата, його ж дружина, відвернувшись, дивилася у вікно, за яким розквітала ніч, її плечі дрібно тремтіли, мені здається вона плакала. Що ж такого страшного станеться зі Стіком, коли він відмовиться від мене?
Відійшовши до столу з напоями, ми взяли по келиху шампанського і повільною ходою попрямували у бік балкончиків. Так і хотілося зірватися на біг, щоб якнайшвидше вивідати все у некроманта.