Глава 20

Підстрибнувши на ліжку від страшного звуку, перші кілька секунд не могла збагнути, що відбувається і де я. Хотілося заткнути вуха і рятуватися, але гомін припинився, а на мене навалилася вчорашня втома з домішками спогадів. Халепа, здавалося, заснула хвилин п'ять тому.
- Вставай, бо знову запізнишся, — меланхолійно пробурчали біля моїх ніг. Стрепенувшись з полегшенням побачила Мряка, спросоння не впізнала голосу.
- Як же я ненавиджу вставати так рано, — пробурчала, накриваючи голову подушкою.
Трохи повалявшись, та постраждавши, підвелась. Сама ж захтіла вчитись.
Здійснивши ранковий моціон, приступила до збору сумки, найсумніше домашнє завдання я не зробила, нічого до пуття не дізналася. Знову доведеться почуватися ізгоєм.
Похмуро вийшовши з кімнати, з якої, до речі, виходити не хотілося, з подивом побачила Стіка у вітальні. Мені здавалося, він іде ще до сходу сонця.
- Доброго ранку, — пробурчала, прямуючи до дверей.
- Доброго, — усміхнувся чоловік і галантно прочинивши переді мною двері, пропустив уперед. Хм.. – Сподівався поснідати з тобою.
Цілком собі доброзичливий тон, доброзичливий вигляд, але я відчувала, готова була присягнутися, не просто все це. Стік тим часом зачинивши двері порівнявся зі мною. Взявши мене за руку, чим ще більше здивував, повів у їдальню. Деякий час ми йшли мовчки, потім якось дивно подивившись на мене, Стік сказав:
- Я пояснив твою ситуацію, не вдаючись звичайно до подробиць, професорам, у тебе є тиждень, щоб хоч трохи розібратися у всіх предметах. Після ж, дертимуть як сидорову козу. Тому використовуй цей час з розумом.
Здивував, чесно. Ніколи б не подумала, що заради мене Стік піде просити когось. І що це сталося з ним? Може, поки я вчора валялася у відключці, моє умертвіння (звучить моторошно), надавало йому по голові? Чи в такий спосіб він спробує вмовити мене, займатися некромантією? Е ні, не вдасться красень!
На підході до будівлі, спробувала вирвати руку, хоча зізнатися, але тільки собі, мені цього не дуже хотілося. Стік же втримав, м'яко, але наполегливо, тому задля виду важко зітхнувши, увійшла з ним до приміщення. На нас мало хто звернув увагу, усі були зайняті сніданком, так само були ті, хто намагався не заснути, і не опинитися у своїй тарілці. Здається, мені до останніх.
Підійшовши до роздачі, де Стіку довелося відпустити мою руку, взяла тацю і стала неквапливо слідувати за іншими. Людська їжа не відрізнялася різноманітністю – вівсянка, ще якась каша, омлет, варені яйця, овочевий салат та відварена, сподіваюся, куряча грудка. Взявши салат, шматочок м'яса та свіжу булочку, прихопила компот. Ех, сюди б кави.. Ось що справді бадьорить зранку. Згадалася невелика кав'ярня біля будинку, яку ж смачну каву там варили. Дідько, трохи слина не потекла. На жаль, в Академії цей напій мені не зустрічався.
Вільних столиків було небагато, але нам вдалося сісти саме за такою. Чоловік сів навпроти мене і з апетитом почав поглинати вівсянку, у прикуску з м'ясом та салатом. Ось це апетит, навіть трохи позаздрила, бо дивлячись на свою тацю, розуміла — ще не прокинулася. Вгамувавши перший голод, некромант підняв на мене очі та злегка насупився, бачачи, що я не їм, а безцільно катаю туди-сюди молодий горошок, що опинився в салаті зі свіжих овочів.
- Сніданок треба з'їсти обов'язково, — повчально промовив брюнет, потім схопив свою склянку і майже відразу осушив половину.
– Знаю.
-І в чому тоді проблема?
- Я хочу кави, — пробубоніла, знаю по-дитячому, але згадавши про неї, вже не могла забути.
- Якщо будеш гарною дівчинкою, увечері звожу тебе до міста, — підсолодили пігулку, сподіваючись, що я миттєво накинуся на їжу і за хвилину спустошу всі тарілки. Не на ту напали.
– Я зараз хочу.
- Добре, — здався некромант, відкриваючи портал, через який йому простягли філіжанку кави. Ха, ось це сервіс. Поставивши перед повеселілою мною чашку, Стік прийняв другу з рук невідомого. Портал закрився, і на мене подивилися вичікувально, мовляв, співай мені дифірамби, я дістав бажану тобою каву.
- І круасан, — глипнувши очима, мило посміхнулася. Дві хвилини й переді мною, видаючи запаморочливий запах свіжої випічки, лежали два м'які рогалики.
Із задоволенням підхопила чашечку з кавою, відпила і від бадьорого присмаку, прикрила очі. Ось цього мені не вистачало. У голові сплив уривок мультика, де листоноша Пєчкін вимовляє, що згодом стала, крилату фразу — Я чому раніше злий був? Тому, що у мене велосипеда не було. Так от, якщо мене будуть напувати цим чудовим напоєм щоранку, я буду з великим завзяттям залишати тепле ліжечко.
- Ще б сигарету, — промуркотіла, спостерігаючи за реакцією Стіка. Мить і переді мною пачка Мальборо і запальничка. Це звичайно не ті, яким віддаю перевагу, але якби реально тягнуло закурити, скористалася б.
Це звичайно все весело і приємно, але час ставати серйозним і розставити всі крапки над "і".
- Що відбувається? - Зібравшись, подивилася на незворушного некроманта. - Якщо в такий спосіб, ти намагаєшся вмовити мене, зайнятися некромантією, залиш. Це не моє.
- Це тут не до чого, — знизав він плечима.
– Тоді я взагалі нічого не розумію.
- Ти мені подобаєшся, — наче відро холодної води звалилось на мою голову. Відкривши рота і ловлячи повітря, як риба викинута на берег, з подивом дивилася на чоловіка. А як же його мадам? Вони ж там одружитися хотіли й усі справи.
- Несподівано, — видавила з себе.
- Згоден, — цілком серйозно кивнув Стікур, — тож квапити тебе не буду. Але хочу попередити, я налаштований рішуче.
Кивнула йому у відповідь, а що ще тут скажеш? Чоловік він гарний, і мені лестило, що я його зачепила. Та й сама трохи захоплена ним, але ніколи навіть не думала про щось більше, між нами. Після всього зробленого і сказаного, мені здавалося не реальним, будувати якісь стосунки.
Доснідали ми в тиші, також тихо віднесли брудний посуд, і розійшлись кожен по своїх справах.
Завдяки такому сніданку та емоційному струсу, день пройшов як у тумані. Я говорила з одногрупниками, посміхалася, навіть змогла перемовитися кількома фразами з Тайлером й перепросити за поведінку Стіка. Але ранкове визнання не йшло з голови, не даючи нормально зосередитися на чомусь. Тішило одне, Стік більше не заводив розмову про це, поводився як ні в чому не бувало. Так само ганяв нас полігоном, змушував бігати, відтискатися, знову пройти смугу перешкод. І що хочу сказати... Група цього разу діяла як команда, не скажу що налагоджений механізм, для цього потрібно тренуватись, довго й завзято. Але із завданням ми впоралися швидше, брудні, але задоволені, ми жартували й усміхалися кураторові, який обізвавши нас ледарями, відправив на пробіжку ще трьох кругів.
Не образившись на такий нелагідний епітет, ми дружно рвонули з місця, умовившись бігти на перегонки. Як не сумно, я змогла пробігти всього пів кола, решту просто неспішно йшла, відновлюючи подих і задоволено посміхаючись. Група виявилася дружньою і мене прийняли. Хлопці, звичайно, здогадувалися, що зі мною щось не так, але тримали свої здогади при собі, за що вдвічі вдячна.
Біля виходу з полігону на мене чекав Тай, ми домовилися позайматися в бібліотеці. Втомлено підійшовши до цілителя, вимучено посміхнулася.
- Дай мені пів години на душу, і я вся твоя.
- Чекатиму в бібліотеці, — кивнув хлопчина і пішов. Я ж попленталася за рештою хлопців. Помитися хотілося жахливо.
У кімнаті на мене вже чекав некромант, хм порталом дістався, чи що? Його похмуре, незадоволене обличчя, підказало, він чув нас із Тайлером.
- Якщо ти хочеш влаштувати чергові розбірки, давай іншим разом, — втомлено буркнула, проходячи повз.
Стік мовчав, лише свердлив поглядом спину, поки йшла до своєї кімнати. Ну що це таке? Увечері брудні пропозиції, вранці визнання у симпатії, тепер ревниві погляди. Чоловік загрався. Не буває так. Як мовив Станіславський – не вірю, мені хотілося крикнути про це Стікуру, але стримувала порив.
Швидко сполоснувшись, прихопила сумку з усім потрібним і рушила до бібліотеки, в черговий раз пройшовши повз похмурого, але мовчазного брюнета. Нехай сам своїх тарганів лікує, вирішила після тяжких роздумів. Симпатія симпатією, а додому я повернуся.
У бібліотеці усміхнений Тайлер уже чекав на мене, обклавшись книгами й щось старанно переписуючи. Підсівши до нього, зазирнула в зошит. Хлопець робив таблицю — ім'я імператора, чим прославився, роки життя та смерті.
- Дякую, — щиро посміхнулась, бо робив він це для мене, не розпитуючи ні про що. Безкорислива людина, якій буду вдячна все життя. Ось, як мав зробити некромант, допомогти, а не давити авторитетом і лякати.
Ну ось знову думаю про нього, а треба ж викинути всі непотрібні думки та поринути в роботу.
Наступні два дні пройшли як за сценарієм попереднього, заняття, тренування, потім до ночі навчання в бібліотеці під невсипущим оком Тая. Я вчилася, намагалася і до п'ятниці, почала розуміти трохи більше. Хлопець пояснив мені, як правильно використовувати магію, не для всього потрібні формули. Найчастіше їх використовують у бою, при захисті, чи наступі. Так само є побутова магія, лише кілька слів і ти прибрав у кімнаті, виправ речі, висушив голову. Мені звичайно ж, все це було не доступно, бо з магією ми були на Ви, і вона не поспішала мене слухатися. Але колись, можливо, ми з нею потоваришуємо. Я медитувала, щовечора перед сном, намагалася відчути хоч щось у собі, але, на жаль, відгукувалася лише магія некроманта, яку я відразу гнала, вірила що, в мене є дар до побутової. Виявляється не кожен вміє нею користуватись. Пітьма, так само не давала знати про себе, і я почала сумувати. Мені здавалося, що опаную дароване за кілька днів, але як то може бути, якщо подарунок ховається? Хотілося закінчити все та повернутися додому. Побачити маму, сходити нарешті в салон краси, тому що незабаром можу перетворитися на чудовисько. Так-так, я дівчинка і мене це дуже турбує. Не звикла ходити аби як.
П'ятниця починалася, як завжди, страшне виття будильника, який у житті не дасть тобі проспати, швидкі збори та швидкий сніданок. Після того, як я спромоглася переписати розклад, Мряк залишив мене і я сумувала за блохатим, але не наважувалася дізнатися у Стіка де він. З некромантом ми не говорили ні про що, крім навчання, і мене це влаштовувало.
Звірившись з розкладом, пройшла в порожню аудиторію, й здивовано озирнулася. Ще раз подивившись на папірець визирнула в коридор, номер аудиторії той самий, але нікого з хлопців видно не було. Дивно.
Знизавши плечима сіла на перший ряд і виклала підручники.
- У вас сьогодні вихідний, — почулося від дверей, і озирнувшись зустрілася поглядом з брюнетом.
- У розкладі про нього нічого не сказано, — здивовано пробелькотіла. Не хотілося залишатися з ним наодинці.
- Воно оновлюється щодня.
- Зрозуміло, — підвівшись, швидко склала все, що встигла викласти, і поспішила на вихід.
- Затримайся, — наздогнало мене біля самих дверей. Вимучено посміхнувшись, обернулася до куратора. – Сьогодні вночі відбудеться бал, на якому ми маємо бути присутніми.
Ах, чорт. Вже й забула про нього і невеликий план помсти, який у цій ситуації був недоречний. Полягав він у тому, щоб внести розбрат у відносини Стіка та його панночки, але тепер виконувати задумане, не розумно.
- Не піду, — сказала вперто, з викликом дивлячись на чоловіка.
- Підеш, — якось стомлено промовив він.
- Я схожа на опудало, — вказала на очевидне, якби не побоялася, показала б свої кудлаті ноги. Нехай милується! – Та й Академічна форма не виглядатиме мило.
- Через годину в тебе зустріч з косметологом, — наказовим голосом промовив Стік, нагадуючи себе колишнього. Навіть від серця відлягло, таким він мені здається передбачуваним, можна сказати рідним. Звикла. Не потрібно щохвилини чекати каверзи, сухий наказ і байдужість. - Потім примірка сукні, перукар і так далі.
Оце розщедрився! Ну звичайно, коли просила хоча б бритву, забудемо про відвідини мого світу, некромант забув, а тут бал на носі та з чудовиська, треба зробити принцесу. Ех, хотілося послати його та піти до бібліотеки, але чарівне слово – косметолог і все. Тримайте мене семеро.
- Мряк тебе проводить, — кивнули мені на двері. Ну й гаразд, не дуже й хотілося, щоб провожатим був сам некромант.
Після тієї дивної розмови за сніданком, Стік не заговорював про свої «почуття» до мене, жодних натяків та залицянь і я розслабилася. Звичайно, десь усередині жило почуття розчарування. Хотілося, щоб він домагався мене, запевняв у чистих та щирих почуттях, але, мабуть, не доля. Знаю, знаю. Я непослідовна, то того хочу, то іншого. Але що поробиш.
Хитнувши головою, в знак того, що зрозуміла, попленталась в гуртожиток. До кімнати дісталася швидко, передчуття прекрасного несло мене як на крилах, і ось стою перед котом, щасливо посміхаючись. Мряк, скрививши моську, хитнув головою.
- І зрозумій вас жінок, у почуттях зізнаються, їх це дратує, а відведи до салону краси – сяють як золота монета.
- Тільки не починай, — простогнала. Не вірилося, що Стік поділився всім з котом, але ж він фамільяр і я читала, вже місцеві книги, про них. Вони можуть зчитувати почуття господаря, так само Стік може на якийсь час помістити свою свідомість у кота, простими словами бачити все його очима.
Гадство, я ж ніколи не дізнаюся, кіт зі мною зараз чи некромант і це змушувало бути настороженою. Пропала та легкість, з якою я спілкувалася з ним. Дар некроманта все псувати, але сьогоднішній день зіпсувати не дозволю. Все, погані думки з голови час викидати, вже треба перетворюватися з лялечки на метелика.
Місто особливо не здивувало, все та ж готичність в архітектурі, все сіро та одноманітно. Крокуючи містом, нічого не розглядала і запам'ятати не намагалася, все однотипно і не навдивовижу. Кіт, що ходив біля мене, важливо кивав перехожим, ті ж своєю чергою кивали йому, деякі навіть кланялися. Нічого собі, шишка яка.
Звернувши в провулок, пройшли ще зо два десятки кроків і опинилися в іншому світі. Торгова площа, рясніла яскравими вивісками, різноманітними товарами, торговці голосно кричали, зазиваючи народ у свої лавки, добре хоч за руки не хапали. Після сонного і поважного міста вся ця какофонія, викликала головний біль, який різко припинився, варто було нам переступити поріг невисокої, на два поверхи будівлі.
У приміщенні вишів аромат лаванди, закриті двері відрізали від шуму вулиці, і розтягнувши губи в посмішці, глянула на ресепшен, але усмішка зів'яла миттєво. Красива брюнетка, сидячи на стільчику, оглянула мене з ніг до голови, та я ж у формі, ще й некроманського факультету, гидливо зморщила маленький носик. Оце номер. Набравши повні груди повітря, вже хотіла буркнути гидоту і звалити в туман, але мене випередив Мряк, який вийшов з-за моєї спини. Помітивши кота, фіфа вкотре підібралася, на її обличчі розпливлася доброзичлива, професійна посмішка.
- Пане Мрякіус, — зітхнула вона, а я скривилася. Було б зрозуміло, коли таким голосом до чоловіка звертаються, але до кота. Це вище за моє розуміння.
- Здрастуйте, — кивнув кішак.
- Чим можу бути корисна? - Видихнула фіфа, старанно ігноруючи мою присутність.
- Мені здається лорд Рекшн все з вами обговорив, — вмостившись зручніше біля моїх ніг, прохолодно відповів Мряк, чим заслужив мій вдячний погляд. Ні, за себе постояти я можу, але не хотілося б вийти від сюди ще більшим опудалом. Прекрасно розумію, що виглядаю зовсім не для цього закладу, де килимок біля дверей виглядає дорожчим за весь мій одяг. Але так само мене бісив зверхній погляд і бажання випровадити скоріше, яке читалося на обличчі дамочки.
- Так звичайно, — підлабузнецьки усміхнулася брюнетка, з небажанням переводячи погляд на мене і посміхаючись. Так і хотілося вигукнути – не вірю! Більше професіоналізму дівчинка, салон кхм, фешенебельний, тож відповідай лялечка.
Усміхнувшись у відповідь, дала помилуватися своїм вищиром, тим самим даючи зрозуміти, не тільки кіт може відбрити. А Мряк, прямо вау, вперше бачу його настільки пихатим і важливим. Навіть нога засвербіла дати стусан, але боюся це відгукнеться.
- У нас мало часу, — поспішив пухнастий, і жіночка заметушилася. Вискочивши з-за стійки, запрошено махнула рукою, на білі двері, які сама перед нами й відчинила.
Пройшовши за брюнеткою, опинилися в царстві краси, обслуговуючий персонал одягнений у червону форму, з лейбою над правою груддю. На обличчях професійна посмішка, і погляд, що оцінює. Так, так, я в академічній формі, на голові солома, і так далі. Не варто так дивитися, все одно не піду.
Декілька робітниць були зайняті клієнтками, але це звичайно не завадило оцінити мій зовнішній вигляд, обом. М-да, прям як на дома, якщо твій одяг не виглядає на мільйон і від тебе не несе відомим парфумом, робітниці будуть дивитись як на непотріб. Хоча багато хто з них, купує, за останні гроші, кофтинку з лейбою і заношує її до дірок.
- Мартіно, — покликала проводжата, і з натовпу однакових брюнеток відокремилася одна. Підлабузно посміхнувшись, і вклонившись Мряку, та подивилася на покликану. Ну так, а на мене нуль реакції, як очікувалось. Що ж, усі вони тут на одну морду, отож переді мною стерва номер два, перше місце виграла проводжата.
- Повний курс, — поважно кивнула стерва номер один, і побажавши добре провести час, сховалась за стійку, не забувши прикрити двері.
Уважно оглянувши мене, Мартіна посміхнулася і жестом запропонувала слідувати за нею.
- Я повернуся за кілька годин, — навздогін муркнув Мряк.
- Добре, — не обертаючись погодилася, хоча було трохи ніяково. Але не примушу ж, шановного кота чергувати на дивані. Он він якийсь важливий, справ піди повно.
Мене завели в невелику кімнату, де єдиною була ванна, що стояла посередині. Велика, біла, тримали її чотири лапи с величезними пазурами. Здивовано піднявши брови, вже хотіла сказати, що милася, але після почутого, пораділа, що стрималася і не виставила себе дурепою.
– Почнемо з депіляції, потім манікюр, педикюр, масочки. Перукар вкладе ваше волосся, та й завершальним етапом стане макіяж.
Не знаю, причому тут ванна до депіляції, але ствердно хитнувши, стала спостерігати за діями брюнетки. Та підійшла до крана, увімкнувши воду, налаштувала потрібну їй температуру.
Поки вода наповнювала посудину, дівчина відкрила непомітну білу шафку, яка притулилася з боку, і зливалася з білими стінами. Не тямуча людина навряд чи знайде. Діставши звідти якусь баночку, із розумним виглядом всипала у воду кілька ложечок білого порошку. Ем, а де обіцяна депіляція?
- Ем, — почало було, але мене обережно перебили.
- Роздягайтеся та влаштовуйтесь. Пам'ятайте у воду не можна опускати голову та волосся. Їх бажано взагалі заколоти, бо були інциденти, клієнтки залишалися лисими.
Що перепрошую? Як це лисими? З-за цієї ось водички? Ну, так у мене взагалі зникло бажання туди лізти. Але бачачи кам'яний вираз обличчя стерви, зітхнула і хоробро зірвавши з себе одяг, нагадаю я не з боязкого десятка, мені моє тіло подобатися і зовсім не бентежусь, коли на мене дивляться. А на мене витріщалися, бо мої татуювання привертали увагу, певно в цьому світі, їх не було, принаймні мені не зустрічалися. Орки не беруться до уваги, ці хлопці окрема нація. Закрутивши волосся на потилиці, через відсутність гумки для волосся, обв'язала його локоном, така собі імпровізована дулька. Так от, хоробро роздягнувшись, поринула у воду, яка скажу вам, була дуже гарячою. Тільки но, моє бідненьке тільце повністю вкрилося водою, як з останньої трапились якісь хімічні реакції. Вода завирувала, від неї почала виходити густа пара і дуже дивний запах, хоча до занурення вона не пахла. Це що таке?
- Депіляція займе п'ятнадцять хвилин, — монотонно пробубнили над вухом. Ах, ось воно що… Це депіляція! Хм, а вона ж безболісна і промайнула думка, розжитися порошочком і відкрити на землі свій салон. Я грошенята лопатою веслуватиму.
П'ятнадцять хвилин пройшли швидко, Мартіна спустила воду, допомогла ополоснутися, і я із задоволенням помітила — не залишилося жодної волосинки. Що ж, готова пробачити їх зарозумілість, якщо й інші процедури, матимуть такий шикарний ефект.
Вдягнувши в білий халат, брюнетка вивела мене в загальний зал, де по центру стояло величезне крісло, що примітно, решту клієнток як корова язиком злизала. Ну і відмінно. Із задоволенням розтягнувшись у кріслі занурилася у нірвану. З одного боку мене обступили брюнетки в червоному, ліворуч дроу, з зовнішністю не без відомого професора. Сіренькі такі, з білявим довгим і блискучим волоссям.
Зніжені метросексуали, навіть тут є такі. Ніколи не розуміла і навряд чи зрозумію чоловіків, які проводять біля дзеркала більше часу, ніж дівчина. Але як кажуть – кожному своє. Манікюр мені робили в чотири руки, та ж історія з ногами, праворуч мною займалися дівчата, лівою дроу. Хм, потім можна порівняти, хто в цій справі найкращий, поки що насолоджуватимемося.
Підійшла Мартіна, несучи в руках баночку, з якоюсь каламутно-зеленою субстанцією. Мовчки, знявши пробку, зачерпнула в'язку рідину дерев'яною лопаткою і шльопнула її на мій ніс. Твою ж бабусю, чому вона так бридко пахне?!
- Це зілля, прибере чорні крапки, — пояснила дамочка, з явною насолодою розмазуючи жижу по обличчі.
Гидке варево, швидко застигало, але смердіти не припиняло. Мої очі зрадливо засльозилися і намагаючись утримати готові побігти сльози, пропустила момент, коли Мартіна потяглася до мого обличчя. Різкий рух і моє обличчя горить вогнем, а на її обличчі промайнула посмішка, зловтішається курка. Примруживши очі, подивилася в упор, грай та не заграйся, хотілося вимовити, можна було навіть нагадати по чиїй протекції я тут, але дівчинка не дурна, в мить стерла задоволену усмішку.
Мигцем підійшовши до столика, прихопила маленьке дзеркальце і з ним кинулася до мене.
- Подивіться який ефект, — суючи мені під ніс дзеркальце, щебетала стерва.
Глянувши на своє зображення, підняла брови. Справді зілля чудове, правда попрацювала б з запахом. У своєму світі, для видалення чорних крапок, використала спеціальний пластир, з ним ефект був шалений, але зілля… Його теж варто прихопити. Жодної, навіть маленької крапочки не залишилося на обличчі, відкриті тепер пори видно, але думаю і з цим тут упораються.
Відібравши дзеркало, Мартіна взяла іншу банку та іншу лопатку. Попросивши відкинути голову та заплющити очі, дівчина стала наносити на обличчя маску, покриваючи все, аж до декольте. Спасибі хоч у носа не залили, залишивши можливість дихати. Ця процедура нагадала альгінатну маску, яку наносили так само і давали висохнути протягом двадцяти хвилин. Скільки просиділа з цією, не в курсі, але мені здається не більше двадцяти-двадцяти п'яти хвилин. Легким рухом руки, з мене стягнули вже замерзлу маску, яка повторювала моє обличчя. Фантомас!
Мені ж знову піднесли дзеркальце, щоб оцінила їхню роботу. Справді, маска як у наших салонах. Відкриті після очищення пори закрилися, легкий ліфтинг ефект, рівний колір обличчя, свіже, зволожене обличчя. І ця процедура припала мені до душі.
- Давайте я поясню вам з приводу манікюру, — посміхнулася Мартіна, але її усмішка мене не обдурила. Не подобаюсь я їй, але я не золотий, щоби всім подобається.
- Давай, — навмисно перейшла на ти. Їй цього ніхто не дозволить, а відсмикнути мене не дозволить салонний етикет – клієнт завжди має рацію. Ось така маленька помста.
– Основний колір молочний, але лак реагує на ваш настрій. - Почали, — якщо нігтики молочного кольору, значить ви спокійні. Якщо у передчутті радісних подій – вони стануть наполовину помаранчевими. Якщо ж ви відчуваєте радість, пофарбуються в яскраво-жовтогарячий. Червоний покаже навколишній, що ви роздратовані або злі, а чорний колір — ненависть.
Хм, цікавенький лак. Нам він теж знадобиться. Полегшимо життя земним хлопцям, ті глянувши на нігтики коханої будуть знати, бігти замовляти собі вінок або ж можна піти попити з друзями пиво.
Після двох годин, я мала красиві нігті, мигдалеподібної форми, що сяють легким помаранчевим кольором. Бачачи, що я задоволена, майстри манікюру-педикюру, посміхнулися. Нехай радіють, робота справді гарна. Нігтики на ногах зробили акуратної форми, покрили безбарвним лаком, те що треба. Задоволені працівники відступили, даючи місце перукарю, що ж подивимося, що створять з моєю головою.
Я настільки люблю, коли на моїй голові, щось роблять, що в перші ж хвилини розімлівши заплющила очі, і відкрила їх лише після задоволеного – все, що пролунало з-за спини.
Поглянувши в дзеркало, люб'язно надане послужливою Мартіною, не повірила своїм очам. З дзеркала на мене дивилося щось, з вікторіанськими, дрібними завитками. Та я, чорт забирай, пудель якийсь.
- Що це?!
- Це буклі, — пихато сказала перукар, заробивши звання стерва три.
- А, буклі. - Простягла. – У вас тут усі так ходять? - Отримавши ствердний кивок, на мить заплющила очі. - Та я б вдома краще голову помила, або як у тому анекдоті з розпущеним пішла.
Бачачи подив на обличчях інших зітхнула.
-Збирається баба Яга на побачення. А на голові три волосини. Вирішивши заплести косу, приступила до виконання. Тут оп, одна волосинка випала, але Яга не в смутку. Зроблю два хвостики — каже вона, хоп ще одна волосинка випала. І вона така – ну та гаразд, з розпущеними піду.
М-да, розповіла анекдот та отримала нову порцію здивування. На сміх не варто було й розраховувати.
- Загалом так, поверніть, як було.
- Але це останній писк моди, — вигукнув майстер ножиць та гребінців.
- Мені по барабану хто де пискає. Поверніть, як було.
- Як скажете, — ображено прогундосили за спиною. Помах і моє волосся буйною хвилею впали на плечі. Це магія, дитинко. - І що далі?
Оглянувши себе у дзеркало, замислилась. Я ж не знаю, яке плаття замовив мені Стік, і яка саме зачіска буде підкреслювати мої найкращі сторони та так далі.
- Давайте просто накрутимо великі локони, — глянула на дівчину, крізь дзеркало. Встигла помітити невдоволену міну, яку вона відразу сховала за доброзичливою усмішкою.
- Вибачте, — вклинилася Мартіна, — але у світ не заведено виходити з розпущеним волоссям.
– Тим краще, – кивнула усміхаючись. Тяжко зітхнувши, перукар приступила до роботи, а стерво номер два, хитнула головою. Знали б вони, що я не прагну справити враження, і тим більше не горю бажанням підлаштовуватися під місцевих. Висмикнули у свій світ, прошу любити та шанувати.
Зачіска зайняла хвилин тридцять й останній етап – макіяж. Вперед вийшла боязка брюнетка, як же задовбали вони своїм однотипним кольором волосся. Спробуй відрізни. Адже дійсно, не зустрічала нікого з рудим волоссям, блондини лише дроу та світлі. Хоча Дейл шатен, але чую, що він не проста людина. Швидше за все, ще якась там раса. Ну та гаразд, думати про нього, не було жодного бажання.
– Я хочу легкий, макіяж. - Підбадьорливо посміхнулася дівчинці, на вигляд їй років чотирнадцять, а біля лейбочки, невелика вишивка — стажист. - Жодних рум'ян, тільки природний колір обличчя, нафарбовані вії, можна тоненьку стрілку і блиск для губ. Якщо такого немає, тоді якусь неяскраву помаду.
Уважно вислухавши мої побажання, брюнетка хитнула головою й почала працювати. Але дивлячись у дзеркало усвідомила, дівчина мене не зрозуміла. Завдавши основи, стажист, схопила підводку і почала промальовувати стрілки. Що тут такого, спитайте ви, я ж сама їх просила але... Але малювали мені її чітко по середині повіка, та й була вона такою жирною, що здавалося ще трохи і я стану пандою. У них культ ведмедиків, про який я не знала?
- Дівчина, — зупинила брюнетку, яка переляканими очима дивилася на мене. – Спробуємо ще раз.
Не хотілося нападати, дівчинка мені сподобалася, але й прикрашена під панду, я йти теж не збиралася. Вона намагалася, за що їй величезний, жирний, як намальовані стрілки плюс, але макіяж буде таким, як хочу я.
Змивши все неподобство з мого обличчя, брюнетка знову завдала основи, потім запитливо подивилася в мої очі. Погляд був як в оленя, який загубився в лісі, маленька перелякана дитина, яка шукає маму. Скоріш за все, бідненьку тут цькують.
- Давайте, — наголосивши на останньому складі, стримала посмішку, Мартіна, яка маячить за спиною і чудово все чує, сто відсотків оцінить моє звернення до стажистки. - Я сама нафарбуюся, а ви подивіться і якщо буде потрібно підправити.
- Пані, мене звільнять, — жалібно пропищала Бембі.
- Не звільнять, — з натиском сказала дивлячись у дзеркало на стерву номер два. Отримавши ствердний кивок, перевела погляд на стажистку і підбадьорливо посміхнулася.
- У палаці вас засудять, — продовжувало оленя, — деякі, не в обличчя звичайно, але за спиною обговорюватимуть вас й посміюватимуться.
- Ха! – Мені приємно, що дівчинка щиро переживає, але жодна місцева пліткарка не говоритиме мені, що і як носити. Тож самовпевнено посміхнулася. – Я буду новим законодавцем моди.
Посередині примірочної, де я востаннє кружляла перед дзеркалом, раптом виник вогняний портал, з якого вийшов Стік. Хотілося обуритися, накричати та прогнати, але, подивившись у його очі, промовчала. Вони виблискували захопленням і я розтанула.
Але, напевно, послідовно, якщо ви думаєте, що я багато часу провела в салоні, то глибоко помиляєтеся. У магазині суконь, куди мене відвів Мряк, до хрипоти відстоювала свій смак і не шкодую. Тепер я красувалася в красивій червоній сукні, з відкритими плечима, легким корсетом та подолом у підлогу. Рукави були зроблені з легкого червоного фатину, оперізуючи кисті тканинними манжетами, волосся красиво лежало на моїх плечах, не закриваючи його повністю. З вирізу на світ виглядав мій олень, через який довелося відпоювати маму валеріанкою, це було моє останнє татуювання, бо пообіцяла батькові почекати з рештою.
Легкий макіяж доповнював мій образ, який здавався мені ідеальним.