Глава 15

Ранок, ну ось хто придумав, що вставати потрібно рано? Ось прям зі сходом сонця, потрібно підірватись і швидко метушиться весь день. А ні, щоб ще повалятися, посопіти в подушку, яскраві сни, прекрасні принци… Ммм.. Але, на жаль, у цьому світі ніхто не чув про фразу — повалятись в ліжку! Жахливе, неприємне я б навіть сказала, виття промайнуло над усією Академією, змусивши мене різко схопитися з ліжка і в паніці покинути кімнату. Вітальня була порожня і не гаючи часу, кинулась у кімнату до Стіка.
- На нас напали? - Влетівши в приміщення, попередньо навіть не постукавши, наткнулася поглядом на напівголого чоловіка, що спокійно натягував чоботи, слава богу, штани він одягнув раніше. Тяжко зітхнувши, брюнет перевів на мене свій чорний погляд, у якому відбивалася смиренність.
- Я зрозумів, моя помилка, – кивнув він якимось своїм думкам. - Вдома я тобі казав, щоб ти не сміла входити в мою спальню і кабінет, тут же не повторив, сподівався на твою кмітливість. Тепер бачу, дарма.
- Що це за звук? - відмахнувшись від їдких слів, оглянула кімнату. Інтер'єрчик був співзвучний з усім інтер'єром Імперії, від якого просто каламутило.
- Це будильник, — меланхолійно повідали мені, натягуючи другий чобіт і встаючи з ліжка, на якому раніше сиділи. Схопивши сорочку, що лежала на вже застеленому ліжку, і не звертаючи на мене уваги, некромант продовжив одягатися.
- Твій особистий? - Тепер зрозуміло як йому вдається підняти зомбі, та я б сама, якби умертвім була повстала, щоб придушити, за знущання.
- Академічний, — застібаючи ґудзик, пояснив брюнет. - У тебе пів години на збори, потім ти йдеш снідати.
- А ти? - Запитливо дивилася на без емоційну брилу, на яку перетворився некромант з ранку.
- Початок навчального року на носі, у мене багато справ, — відповіли, поправляючи манжети.
- А мені що робити?
- Мені водити тебе за ручку? - Підняв брову некромант, а потім хитнувши головою, потягнувся за сюртуком, ну чи піджаком, хто як назве.
- Я можу робити все, що хочу? - З радістю, що погано приховується, поцікавилася, прикушуючи губу, щоб радісна посмішка зрадницьки не розповзлася по обличчю.
- у рамках пристойного суспільства.
- Ти хіба забув, я ж не дворянка, а ми простолюдини не знаємо як поводитися в пристойному суспільстві.
- Не наривайся, — буркнув Стік, підходячи та зупиняючись за два кроки від такої розпатланої мене. Я ж думала на нас напали Світлі, або десь, щось горить, от і не причесалася. - Можу зачинити в кімнаті.
- Не треба, — стрепенулась, і засунула бажання позлити ще трохи некроманта в найдальшу далечінь. - Я буду слухняною.
- Дуже на це сподіваюся, — пильний погляд чоловіка, здається, просканував мене повністю, плюс, тепер флюорографію не треба робити ще рік.
Ще раз окинувши мене уважним поглядом, Стік вийшов зі своєї кімнати та зупинившись біля дверей, виразно оглянув щойно покинуте ним приміщення. Я так само перевела свій погляд на кімнату, так інтер'єр страшний, що набив оскому, але, як кажуть, якщо хочеш дізнатися про людину, подивися як вона живе. У кімнаті некроманта було чисто, ні порошинки, ні ворсинки. Ніде не валялася забута шкарпетка, пивна пляшка, так само не спостерігалося порожніх тарілок із напівзогнилими недоїдками. Акуратист, педантичний розумник.
Ех, а от я зовсім не така, ні-ні, не те щоб нечепура, не подумайте. Іноді мені ліньки моментально мити тарілку, чашку, так само не можу скласти речі в шафу, на сушінні шкарпетки можуть провисіти тиждень, але мені здається так живе кожен. Маніакально стежити за чистотою, бр…
- Кхм, — почулося від дверей, стрепенулась і подивилася на некроманта, який недвозначно глянув на мене, потім на двері та знову на мене.
- Ах так, вибач, — схаменулась і вийшла, не забувши прикрити за собою дерев'яну стулку. - Задумалася, — ніяково сказала і пішла до своїх апартаментів.
Притулившись спиною до дерева, почула, як вхідні двері обережно зачинилися. Я залишилася одна, прямо не віритися. Свобода, загорлав тарганчик у голові, і став гасати кругами. Радісно посміхнувшись, взяла форму і зникла у ванній, настав час привести себе до ладу і йти знайомиться з місцевими розвагами.
На все про все, у мене пішло хвилин сорок, годинника у мене не було, тому точно сказати не можу, і ось я вже в їдальні, старанно відвертаюся від блюд не призначених для простого люду. Не хотілося псувати апетит. Вибравши овочевий салат, якусь кашу та омлет, пішла до порожнього столу, яких до речі було мало, люди та нелюди поспішали набити черево і піти у своїх справах, тому їдальня була забита, майже під зав'язку.
Приступивши до сніданку, не звертала уваги ні на кого, для цього навіть сіла спиною до більшості народу. Їхні цікаві погляди заважали моєму травленню.
- Привіт, — пролунало над вухом, якраз у момент поглинання каші. Ух пощастило Таю, що я не з полохливих, бо довелося б потім тримати слово перед монархом, тому що я легко могла вдавитись. А де моя смерть, там і некроманта. Прям якийсь кощій, їй богу, смерть на кінці голки, голка в яйці, а яйце в Бріанні.
- Доброго ранку, — ретельно прожувавши, посміхнулася хлопцеві, який стояв біля мене з тацею їжі. Обережно придивившись, чого він там назбирав, з полегшенням зітхнула, жуків, павуків та інших виродків не спостерігалося.
- Чи можна приєднатися? – посміхнувся цілитель.
- Прошу, — милостиво махнувши на сусідню лаву, продовжила сніданок.
Зручно вмостившись напроти, хлопець з цікавістю став поглядати на мене, не забуваючи орудувати ложкою, як справжній тракторист ковшем. Навіщо так швидко їсти? А як же насолодитися смаком, трапезою, та зрештою моєю приємною компанією.
- Які плани на день? - Поцікавився брюнет, відкладаючи прилади, і беручи в руки склянку з, ну, мабуть, соком, собі я не брала жодного напою, і швидше за все дарма. Ну та гаразд, якось переживу.
- Планую оглянути все, — знизала плечима. - А в тебе?
- У мене ніяких, — радісно посміхнувся хлопчина, — якщо хочеш, я все тобі тут покажу і розповім.
- Це було б чудово, — віддзеркалила усмішку, тепер не доведеться блукати лабіринтами коридорів, сподіваючись побачити чи дізнатися щось корисне.
Розтягнувши губи в ширшій усмішці, я навіть почала переживати, чи не порве він там собі чого, Тайлер взяв обидва наші таці й відніс до місцевого пункту здачі брудної тари. Сподіваюся вони миють її стандартним шляхом, бо дивлячись на деякі страви, миготить думка, а чи не миють, кожна раса, посуд по своєму. Закотив очі, піднялася зі свого місця і поправивши спідницю, пішла на вихід, де мене перехопив брюнет і почав екскурсію.
- У головному корпусі читають лекції, — махнувши рукою на будівлю, почав свою оповідь цілитель, — практики проходять у третьому корпусі і його щороку наново відбудовують.
- Чому? – спохмурніла.
- Щороку у якогось адепта експеримент виходить з-під контролю та руйнує аудиторії, — посміхнувся хлопець, — тут навіть ставки роблять, скільки простоїть новий корпус.
- І які ставки цього року?
- Ніхто не дає більш як три місяці.
- І за скільки його зазвичай руйнують?
- Буває по-різному, — знизав плечима хлопчина, паралельно ведучи мене за помпезну будівлю, за сумісництвом головний корпус, мабуть, йдемо до знаменитого третього корпусу. – Кілька разів він вистояв практично до кінця навчального року.
– А постраждалі є? - З побоюванням поцікавилася і стала замислюватися, а чи не мав рацію Стік, коли казав, що загальні заняття мені не потрібні.
- У кожного адепта є охоронний амулет, який йому видають першого дня і відбирають в останній, — пояснив хлопець і глянув на комір моєї сукні. – Він захищає учня протягом усього часу навчання.
- Так? - Простягла, — а мені нічого не видали, — навіть якось прикро стало. Стік вирішив, що мені це не потрібно чи надумав у такий спосіб налякати мене і замкнути в кімнаті? Ще один привід для скандалу, ех, а так не хотілося.
- Може забули, ти ж поступила вважай у притик, — знизав цілитель плечима, а потім вказав рукою на трьох поверховий будинок, так само в готичному стилі. – Загалом от і корпус номер три.
- А скажи у вас у всій Імперії домівки в одному стилі?
- Ні, — посміхнувся. – Так химерно у нас прикрашена столиця, Академія та ще пара трійка міст, решта не такі помпезні.
- А як виглядають ці амулети, — не вгамовувалося моє скривджене его.
– У кожного по-різному. У некромантів це череп, у цілителів перо, у бойових магів куля, — почав перераховувати Тай, — в артефакторів це шестерня, у стихійників амулет відповідає стихії.
– У вас так багато факультетів? - Здивувалася, мені здавалося тут одні некроманти.
- Нагадай ти, звідки приїхала? - Поглянув на мене Тайлер, у його погляді читалася цікавість, яку я не горіла бажанням задовольняти. Хто їх знає, що вони зі мною зроблять, дізнавшись, що я з іншого світу і можу не тільки говорити з пітьмою, а й повернути її в маси.
- Я не можу сказати, — вибачливо подивилася на хлопця, поглядом благаючи не випитувати, бо дружба скінчиться так і не розпочавшись.
- Гаразд, — хитнув Тай. Повернувши ліворуч, ми пішли у бік стадіону, який виділявся яскравою плямою, на тлі сірого каменю. Був він величкуватим, з дерев'яними трибунами та величезним мерехтливим куполом. – Це полігон, тут проходять заняття бойових магів та бойових некромантів.
- А яка між ними різниця?
- Ну я тобі прямий так і не поясню, — протягнув брюнет, чухаючи маківку, — бойові маги воюють заклинаннями, хм, втім як і некроманти, але їхня магія відрізняється. Бойові маги майже всі стихійники, мало хто з цілителів чи артефакторів переводиться на бойовий факультет і тим паче закінчують.
- Якось сплутано.
- Про відмінності тобі докладніше розповість магістр Рекшн.
Ага, наздожене та розкаже, а потім ще раз, і ще. Мені здається і під тортурами нічого розумного не впізнаю. Все буде коротко і не зрозуміло або взагалі відмовчуватиметься. Бісить, що доводиться все витягувати кліщами, або ж розпитувати інших. А до речі, де моя ходяча енциклопедія, на ім'я Мрякіус? Давненько видно не було, це кудлате непорозуміння.
Потрібно буде поцікавитись у некроманта, коли той зволить повернутися. І чого це я навіть зараз, не бачачи його, чіпляюсь? Навіть продумую сценарій істерики, яку йому закачаю після повернення через амулет. Може, він реально забув, але мій жіночий початок твердить, що він навмисне не дав мені його, сподівався, що перелякаюся. А не дай боже, приб'ють мене і що далі? Він же теж копитця відкине, чи сподівається, що один із вірних учнів воскресить улюбленого магістра і в цьому світі з'явиться злий Ліч. Хоча так, фан-клуб точно пожвавить мужика, щоб і далі пускати слину.
Прогулянка закінчилася новим походом до їдальні, настав час обіду та приміщення знову було переповненим. Та настільки, що порожніх столиків не спостерігалося. Ех, не хочу підсідати до незнайомих, і їсти під їхніми зацікавленими поглядами, ще вдавлюсь.
- Може зайдемо згодом? - З надією поцікавилася у цілителя, який з ентузіазмом тягнув мене у бік роздачі.
- Не, — посміхнувся, — настав час вливатися.
Нашвидкуруч обравши їжу і завантаживши все на тацю, обернулися до натовпу, що жував. Тай швидше за все виглядав своїх друзів, щоб приєднатися, я ж мимоволі шукала чорну голову некроманта, не хотілося собі в цьому зізнаватись, але за час, що я його не бачила, здається скучила. Ще закохатися не вистачало.
Мабуть, Тайлер знайшов кого шукав, бо розтягнувши губи в посмішці, підморгнув мені та мовив:
- Ходімо, я знайшов нам гарне містечко.
Ех, для мене гарне містечко – столик у кутку, де тебе не видно і не чутно. З моєю самооцінкою все чудово, я вмію сходитися з людьми та знаходити спільну мову, але в цьому випадку просто не хочу. Мені вистачить одного друга, цілителя який розповість, як тут бути та чого робити не потрібно. Чому ж вистачить одного, поставите питанням? Все дуже банально, я не хочу прив'язуватися ні до чого в цьому світі, щоб не було ні жалю, ні бажання залишитися в цьому світі. Моє місце не тут, моє місце вдома біля мами та звичного життя.
Поки мої думки блукали навколо голови, ноги несли мене за хлопцем і ось ми вже стоїмо біля стандартного столу, з найрізноманітнішою компанією. З одного боку примостилася дівчинка з буйством волосся на голові, мордочка її була настільки мила і невинна, дивлячись на неї ніколи не скажеш, що це миле, повітряне створення з зеленими очима, ЇСТЬ ВЕЛИЧЕЗНИХ СМАЖЕНИХ ТАРАКАНІВ! У волоссі червоноголової, так-так, саме червоноголової, не рудої, тулилися квіти, яких я раніше не бачила.
Праворуч від неї примостився орк, раса яку я раніше приймала за носорогів, шкіра його була зеленою, очі карими, та на стільки гарними, що обличчя вже не мало значення, та за такі вії дівчини землі, готові продати душу дияволові. За його спиною виднілася могутня сокира, яка не в'язалася з його спокійною професією. Далі сидів хлопець, з першого погляду і не скажеш, який він раси, імовірно людина, на вигляд він одноліток Тайлера, але завжди погано орієнтувалася у віці на око. Хлопець так само був брюнетом, правда коротко стриженим, очі його були карими, повненькі губи, наштовхували на думки про шалену ніч поцілунків, а горбинка на носі, надавала загадковий вигляд. Навпроти цієї різнобарвної компанії сидів ще один брюнет з похмурим виразом обличчя, і очі його, клянуся, були яскраво червоними. Тут що вампіри живуть? Ох ти йо. Різко так часнику захотілося, і намисто з нього, а ще осиновий кілок, замість шпильки для волосся! І знаєте, що найгірше?
Вільні місця були тільки біля упиря! Ну блиск, що сказати, мені мало спостерігати за обідом, як дивне дівчисько жує тарганів, при цьому наспівуючи, щось, я ще повинна сидіти біля вампіра і дивитися як той цідить кров з келиха і молиться, щоб йому не захотілося спробувати мою.
Ах так, всі хлопці були одягнені в зелену форму з пером на грудях, що наштовхувало на думку, що це не тільки друзі Тая, але і його одногрупники. Радо привітавшись із друзями, Тайлер сів біля червоноокого, чим звільнив мене від такої не вартої заздрості долі. З задоволенням плюхнувшись по іншу руку від брюнета, підняла очі та натрапила на зацікавлені погляди тих, хто сидів за столом. Тяжко зітхнувши, подивилася в очі хлопців, які прагнуть сенсації та полоскання Імперських трусів, хитнула головою і вирішила розставити всі крапки над і.
- Здрастуйте, — почала як у дитячому садочку, — мене звуть Бріанна, я спадковий некромант, не коханка магістра, і не планую нею ставати. Я його особиста учениця і, якщо мій дар не прокинеться, він відправить мене назад. Куди знати вам не обов'язково.
Очі хлопців згасли, зацікавлені морди засумували та повернулися до перерваного обіду, одному вампірові все було побіч, він як чах над келихом, так і продовжував. Тай, що сидів біля мене, засміявся так, що з очей покотилися сльози. Здивовано подивившись на нього, запитально вигнула ліву брову, на кшталт ти чого, я ж нічого смішного не говорила.
- Ти просто не бачила своє обличчя, — втираючи скупу чоловічу сльозу, промовив брюнет. - Така рішуча, що спершу здалося, ніби ти зараз витягнеш меч із-за пазухи та виріжеш усіх неугодних.
Знизавши плечима, перевела погляд на свою тацю, і чого ж я там на обід узяла? Так, тушкована картопля, салат, булочка та компот, непогано. Із задоволенням узявши виделку, приступила до обіду. Їжа була смачною, компанія не те щоб дуже приємна, але не бісили та й добре.
- А ви спите разом? - Поцікавилася красуня з квітами у волоссі, підібрала момент чудово, саме коли я ковтала і лише величезним зусиллям волі, мені вдалося проковтнути їжу, а не виплюнути її кудись далі. Бажано в безневинну мордяку.
- Ні, — буркнула, потім зробила ковток найсмачнішого компоту. Ех, треба було брати дві склянки. Скосившись на тацю брюнета, помітила собі ще одну склянку, головне правильно відволікти. Щось увійшло в звичку, заглядатись на чужу їжу.
- А збираєтесь? – Знову запитала краса.
- Привіт, — на стіл біля мене, приземлилася таця і піднявши очі, побачила сіренького ельфа. Тьху ти дроу. Усміхнувшись вухатий, сів біля мене і ширше розтяг усмішку, виставляючи на показ гострі зуби акули. Твою матір! Виявляється вампірчик не найнебезпечніший хижак тут. Хоча якщо згадати земне фентезі та деякі екранізації, вампіри милахи, які вірять у кохання, та й люблять дівчат не лише як вечерю.
- Привіт, — прохрипіла, благаючи Стіка з'явитися негайно і замкнути мене в кімнаті, я, чорт забирай, навіть чинити опір не буду.
- Аларик, — представився дроу, підморгуючи мені зеленим оком. На вигляд хлопець був дуже нічого, але його псували, як на мене, довгі вуха, і сірий колір шкіри. Волосся його спускалося нижче лопаток, і було воно такого кольору, ну як сиве, чи що. Статура його була простою, а можливо під сорочкою ховається прекрасне жилясте тіло. Не мій типаж, хоча хтось їх знає, місцевих дівчаток, може це і є ідеал місцевої краси.
- Бріанно, — представилася, не поспішаючи простягати руку, для дружнього потиску, не хотілося позбутися пальців.
- Особиста учениця магістра Рекшн? - Поцікавився дроу.
- Ну, нарешті, — вирвалося. – Перша адекватна людина!
- Ну я трохи не людина, — посміхнувся хлопець, — та й на адекватного не тягну, але дякую за комплімент.
- Та на здоров'я, — хмикнула.
- Тут мало хто схожий на адекватного, ось, наприклад Гример, — Тай вказав поглядом на орка, — особливий у своїй расі, жоден з тих, що нині живуть або жили, жодного разу не ставали цілителем, і в його племені все ще не можуть зрозуміти, прокляття це або дар богів. Йодерик так само загадка, бо вампірів цілителів не може бути в апріорі. І його це дуже засмучує і бентежить, тому він такий мовчазний. Анабель, юна дріада, яка так тебе засмутила, насправді дуже цікава, весела і не розбірлива в хлопцях дивачка.
- Чому це не перебірлива? - Хмикнула дріада, — просто в нашому лісі ми не підкоряємося встановленим правилам і живемо як хочемо. Сподобався хлопець, чому б не запросити його на ніч.
- Оце так, — простягла. Ні я звичайно не святоша і в нашому світі секс завжди йде до весілля, але мені здається навіть у нас не настільки розкуті дівчата, що плюють на мораль і суспільний осуд.
- Ось той хлопець Дрейз, що сидить біля Анабель інкуб, — продовжив представляти друзів Тай, — і він така ж аномалія у своїй расі, як і інші. Не буває демонів цілителів.
- Інкуб? - Схмурніла, бо щось таке чула про них. Не впевнена, що правда, адже наші письменники не були у цьому світі, але якось не хотілося б опинитися з ним наодинці. Ні, хлопець дуже симпатичний, ці його повні губи так і збивали думки на поцілунки, але хто дасть стовідсоткову впевненість у тому, що це твоє бажання, а не його.
- Не хвилюйся, — почав заспокоювати брюнет, — йому заборонено користуватися силою в стінах Академії.
– А виходити з неї можна? Ну, там на вихідні? - Поцікавилася, відкладаючи прилади. Якось я вже наїлася.
- Можна, — ствердно кивнув цілитель.
- Ти пробач, — глянула в карі очі інкуба, — але навіть якщо ми станемо друзями, в місто з тобою не піду.
- Боїшся мала? – сексуально посміхнувся демон. - Я буду ніжним.
- Адептко! - Почулося за моєю спиною і я зітхнула з полегшенням. Мій злий рятівник, як же рада тебе бачити, навіть якщо ти некромантішка не в настрої. – Ви доїли?
- Так магістр, — опустивши очі, щоб приховати радість і полегшення, встала з-за столу, довелося потіснити дроу, але що вдієш. Взявши свою тацю мовчки віднесла його до роздачі, і так само мовчки з опущеним поглядом повернулася до столу, де стояв злий некромант і свердлив злим поглядом моїх нових «друзів».
Мовчки повернувшись до притихлих учнів, спиною Стік пішов на вихід. Навіть не обернувся гад, був настільки впевнений, що поплетуся за ним як вірний песик. А мені що, довелося плестись, бо краще знане зло, ніж щось новеньке.
У мовчанні ми вийшли з їдальні й так само в тиші пішли у бік третього корпусу.
- Я не хотіла йти до них, — захотілося виправдатися, дивний такий порив, ну та гаразд, з мене не убуде.
- Однак, сиділа ти з ними, — холодно промовив Стікур, широко крокуючи вперед і не обдарувавши мене навіть поглядом.
- Нові знайомства, це дуже корисно, — повчально пробубоніла, прискорюючись і намагаючись крокувати з брюнетом в одну ногу.
- Столик диваків, чудові знайомі, — хмикнув некромант, підходячи до будівлі й різко зупиняючись. Схопивши мене за плечі, чоловік глянув у мої очі. - Я забороняю підходити до інкуба, до будь-якого інкуба, так само ніяких дріад у друзях.
Знаєте, мені не дуже хотілося сваритись, але дух протиріччя. Якби некромантішка змінив тон, і не наказував, а попрохав, застеріг я б із задоволенням виконала прохання, а так…
- Мені не п'ять років, щоб ти вказував мені з ким дружити, — гордо піднявши підборіддя, зло втупилася в чорні очі. Ну ось чому він за дві хвилини може довести до чорних крапок перед очима, та зародити бажання скупатися в крові. Його крові.
- Поки ми пов'язані, я диктуватиму тобі все, від того з ким спілкуватися, до того, що тобі носити! - Рикнув мужик злегка струшуючи мене.
- Ти здається забув, — посміхнулася йому в обличчя, корчачи самовпевнений вираз, скажу вам це не просто, коли коліна від страху починають тремтіти, втримати обличчя досить складно. - Я вам потрібна.
- Я пам'ятаю.
- Тоді не зли мене, — видихнула, сама не вірячи в те, що кажу. – Інакше я відмовлюсь допомагати тобі та твоєму світу.
- Відмовся, — знизав плечима Стік. - І одразу ж опинишся в моєму ліжку, прив'язка завершиться, а потім, ти як дурненька, виконаєш будь-яку мою команду.
- Не посмієш, — самовпевнено посміхнулася. У нього ж там кохана, почуття там і все таке.
- А ти перевір, — блиснув очима Стік, потім блискавично притис до себе і зло вп'явся в губи. У цьому поцілунку не було ніжності, спокуси, поцілунок карав, губи некроманта розплющували мої, язик проникнув у мій рот, став поводитись як господар. Мені ж, хотілося просто вкусити, і мабуть, некромант це зрозумів, бо язик зник, а губи з ще більшим запалом почали мучити мої.
Стиснувши кулаки, спробувала врізати некроманту, але той чи читав мої думки, чи передбачав. Руки обхопили мої зап'ястя і стиснули, до того ж боляче. Ахнувши від болю, прямо в жорсткі губи Стіка, вкусила його за губу, в роті, відразу відчувся металічний присмак, але брюнета це не зупинило. Його не зупинило і те, що я з усіх сил намагалася вирватися, його здається це тільки розпалювало. Від безсилля по щоках покотилися сльози.
Некромант відчув сіль на губах і різко відсторонився. Подивившись у моє облите сльозами обличчя, провів пальцем по вкушеній губі, стираючи кров. Здивовано подивившись на червоні смуги на пальцях і на моїх губах, струснув головою і втупився в мене чорними очима, немає в них темряви, це були його очі.
- Більше ніколи не виводь мене, — спокійно промовив, повертаючись до мене спиною і заходячи до будівлі.
- Ненавиджу, — зло прошипіла в спину чудовиськові, що віддалявся.
- На здоров'я, — віддзеркалив. - Твоє кохання мені не потрібне.
Зло витерши мокрі щоки, сплюнула на землю і зітхнувши пішла за чоловіком. Ніколи більше не викажу перед ним свою слабкість. Здавалося ми порозумілися, і мені навіть ввижалося, що ми зможемо стати друзями. Але тепер, тепер лише вороги.