Глава 12

Звук дверей, що зачинялися за спиною, був єдиним у кімнаті. Розвернувшись до Стіка, що мовчки стояв за моєю спиною, виразно зігнула брову. Типу, час би вже почати виправдовуватись Ні я, не дурна, зрозуміла одразу, що це сила якою мене наділила пітьма. Питання в іншому, чому Стік не заступився? Чоловік не поспішав задовольняти мою цікавість, дивився як на піддослідне звірятко, добре мікроскопу не було, бо його вираз обличчя наштовхував на зовсім погані думки.
- Ось ти й переконався, — подав голос Мряк, який безшумно пройшов за нами, помітила його тільки зараз.
- То це було сплановано? - Істеричні нотки в голосі, змусили некроманта скривитися! У-у виродок, ти ще дізнаєшся який у мене характер! Амплуа бідного, заляканого ягняти набридло, до зубовного скреготу і буде відкинуто через непотрібність. Тепер головна тут я і ти в мене потанцюєш некромант недобитий.
- Мені потрібно було переконатися в реальності твоїх слів, — незворушно знизав плечима некромант й пройшов у глиб кімнати. На туалетному столику стояв графин з водою і пара склянок. Взявши один із них, наповнив і з такою ж незворушною пикою, відпив води.
- А якби він сильно постраждав чи помер?
- Його сім'ї добре заплатили б.
- Заплатили? - Та що з ними таке! Невже для них життя так мало означає? Одним більше, одним менше? Виродки, як є. Нехай обкладинка красива до неподобства, зміст виявився із гнильцею.
- Він все одно помре, — знизав плечима Стік і став неквапливо розстібати камзол. Я ж від його слів впала в ступор і з питанням в очах подивилася на кота, який не гаяв часу. Поки ми вели таку дивну бесіду, піднявся на пуф і зручно розвалився на ньому.
- Він злочинець, — важко зітхнув кіт, який не встиг лизнути піднесену лапу. - Він засуджений на смерть за вбивство.
- Ви підіслали до мене вбивцю? - Оце так поворот. Слово честі, з цими, я або збожеволію, або сама накрию подушкою і згадуй як звали.
- Темрява не дозволила б йому нашкодити тобі, — подав голос некр, який встиг зняти не тільки камзол, а й сорочку. Повставши переді мною з оголеним торсом. Вмить голова стала порожньою, а очі не хотіли відриватися від такої чудової картини, навіть якось ніяково стало. У моєму світі нікого вже не здивуєш ні топлесом, ні голою дупою, а тут ось раз. Пускаю слинки як першокласник побачив цукерку. Бріанно, а ну зібралася! Тим часом цей гидкий чоловік, скинув чоботи, шкарпетки та взявся за пряжку ременя, не помічаючи мого пильного погляду.
- Слухай, а ти часом не очманів?! - Зібравшись з силами, відвела погляд, і тут же натрапила на гиденьку усмішку, на морді кота. Якщо Стік не помітив мого слиновиділення, то ця волохата морда все бачив й мабуть, зробив висновки. Чи не втішні для мене. А гаразд, нехай думає, що хоче.
- Я ж сказав, він не завдав би тобі шкоди, — буркнув Стікур, розстібаючи ремінь і беручись за ґудзик. Так, блискавок тут не було.
- Я зараз не про це, — зло рикнула, дивлячись на те, як третій ґудзик покидає петельку, чорт очі туди так і тягне.
- А про що? - У голосі некроманта почулося щире здивування, навіть пальці припинили оголювати господаря.
- Якого дідька ти тут роздягаєшся? - Він справді тугодум чи приколюється?
- А де мені ще роздягатися? Це наша спільна спальня.
- Спільна, — згідно хитнула головою. - Але це не дає тобі жодного права безпардонно роздягатися при мені!
Ух, здається, я зараз закиплю як чайник. Перевівши погляд на обличчя чоловіка, трохи почервоніла, адже вимовляючи йому, все ще вирячилася на його ширинку і він це помітив. Я звичайно дівчинка доросла, так би мовити, досвідчена, але бути застуканою при розгляданні, ще те задоволення.
- Я буваю у твоєму світі, — посміхнувся Стік, помітивши рум'янець на моїх щоках. - І бачив ваші звичаї, звички, і мені здавалося, що тебе це не зачепить. Якщо я образив та збентежив тебе, перепрошую.
Вклонившись, брюнет повернувся до мене спиною й поважною ходою пішов у ванну. Та знаєте що? Якось не помічалася піжама або в чому він спить, у нього в руках. Якщо він вийде з ванної в рушник, у жанрі якогось роману, не стримаюся і придушу його!
- Ти занадто емоційно реагуєш, — пролунав смішок у моїй голові. - І це наштовхує мене на думку, що Стік тобі не такий байдужий, як ти хочеш показати.
Обурено вдихнувши, вирішила сперечатися, але зупинилася. Пітьма копирсається в моїй голові та чудово знає, про що думаю, як до кого ставлюсь і, таке інше. Тому варто зізнатися насамперед собі. Так, Стік приваблює мене як чоловік але, я ніколи не була тою, хто ставить почуття вище голосу розуму. А розум стверджував, що треба закінчувати тут якнайшвидше і повертатися додому, до нормального, звичного життя.
- Я рада, що ти не брешеш ні собі, ні мені, — мелодійний голосок у голові, нагадував передзвін дзвіночків. – І зроблю тобі подарунок.
- Який?
- Я не стикатиму вас насильно, дозволю вирішити все самим. І лише коли ви обидва будете повністю впевнені у своїх почуттях прив'язка відбудеться.
– Ти обіцяла зняти її.
- Зніму, але після того, як ти виконаєш свою обіцянку, — багатозначна тиша, не віщувала нічого доброго. – Хоча, мені здається, що ти сама не захочеш, щоб її знімали.
- Нісенітниця, — хитнула головою і вирішила перекласти тему. – А ти завжди у моїй голові?
- Навіщо? - Хмикнув голос, — я приходжу коли хочу, і після того, як ти навчишся керувати силою, зможеш відчувати мою присутність.
- Як довго треба вчитись?
- Залежить від тебе, можеш рік, два. Але мені здається впораєшся за пів року.
- Пів року? Та мої рідні поховають мене за такий час.
- Ось тобі стимул вчиться швидше, — засміялася пітьма.
- Шикарно, — буркнула схрещуючи руки на грудях.
- Знову говориш із пітьмою? - пролунало з права і здригнувшись перевела погляд на некроманта, що беззвучно повернувся з ванної. І яка неочікуваність, обмотаний рушником нижче пояса. Похмуро оглянув його з ніг до голови, закотила очі та мовчки підійшла до ліжка, на якому вже була розкладена нічна сорочка. Які квапливі служниці.
Схопивши біле чудовисько, все так само мовчки, пішла до ванної, не забувши при цьому невдоволено грюкнути дверима. Нехай знає, що його зовнішній вигляд, бісить мене. Про палкі образи, що народилися в голові, після побаченого оголеного тіла, чоловікові краще не знати.
Ванна виявилася ванною, а не купіллю як у будинку некроманта, і це змусило посміхнутися. Як шматочок дому, у світі хаосу. Відкривши величезні латунні крани, відрегулювала температуру, також додала трохи запашного гелю, що стояв на поличці, біля акуратної білої ванни, звичних для мене розмірів. Не гаючи часу, роздяглася та із задоволенням поринула в гарячу воду, залишаючи всі проблеми зовні. Яка ж це насолода, перебирати руками пахучу піну, і не думати ні про що.
Я на стільки розслабилася, що не помітила як поринула у дрімоту, з якої мене вивело відчуття чужого погляду. Розплющивши очі озирнулася та обурено зашипіла.
- Мрякіус, взагалі охамів? - Піднявши руки прикрила голе тіло, піна давно розчинилася, та й вода встигла охолонути.
- Я прийшов перевірити чи не потонула ти, — незворушно простягнув кіт, блискаючи карими очима.
- Міг просто постукати! – Ну що це таке. Тільки досягла нірвани та забула чортівню, що останнім часом твориться зі мною. А тут тримайте! Пухнастий збоченець з нахабною мордою!
- Міг, — нахабно погодився Мряк, — але не став.
– Це я теж помітила.
- Як добре, що ми один одного розуміємо, — посміхнувся котяра, потім зіскочив із раковини, на якій сидів. Приземлившись на підлогу, хитнув хвостом та потягнувся. - Час спати.
Підійшовши до дверей, кіт прошепотів, щось і двері беззвучно відчинилися, пухнаста дупа зникла за порогом, й двері за нею  зачинилися. Чудеса.
Невдоволено піднявшись, потяглася за рушником, що лежало на тумбочці біля ванної та нашвидкуруч витерла тіло, що вже починало підмерзати. Також швидко вийшла з ванної й натягла сорочку. Дзеркало, що висить над раковинною, злегка запотіло і пройшовшись по ньому рукою, витріщилося на своє зображення. Все як завжди й це тішить, хоча мені здавалося, що під очима мали вирости величезні чорні мішки. Нерви, справа згубна. Почистивши зуби, тут були зубні щітки та паста, щоправда, вони відрізнялися від земних, але це дрібниці. Ополоснувши ще раз обличчя холодною водою, зітхнула і відчинила двері. Якщо чесно, зовсім не хотілося повертатися в кімнату, здавалося ось увійду, а там якась чергова підстава некроманта або пітьми, а може, Мряк почне дивувати. Була б моя воля, ночувала б у ванній, але зручне ліжко в парі метрів так і манило.
Кімната зустріла мене тишею і напівтемрявою. Лише один невеликий, круглий світильник ширяв біля ліжка, м'яким світлом освітлюючи ліжко і роблячи його ще бажанішим. Стіка не спостерігалося, а кішак згорнувшись клубком, лежав на пуфику. Ідилія, мати їх за ногу.
Зручно вмостившись на величезному ліжку, запитала себе, а де ж власне Стікур? Не подумайте, мені зовсім не хотілося бачити його, ну може трохи, просто стало цікаво куди ж це він попрямував посеред ночі. Власне, це не моя справа, де хоче нехай там і вештається.
Подивившись на світильник, насупилась. Я ж так і не знаю, як він вимикається. У домі Стіка я якось не надавала цьому значення, а ось тепер засідка.
- Мряк ти спиш?
- Так.
- Чому ж тоді розмовляєш? - Поцікавилася, а в голові виникло нове питання. - А фамільяри хіба сплять?
- Так, — так само лаконічно відповів кіт. Ууу, морда пухнаста! У некроманта навчився? Ну і добре, не дуже й хотілося говорити.
- Як вимкнути світло?
- Лягай, він сам скоро згасне, — пролунало ліворуч від ліжка і я підстрибнула. Посунувшись у той бік, глянула на підлогу. Некромант улаштував собі лежбище з ковдри та пари подушок. У душі голову підняла совість і почала мовити про те, що підлога холодна, жорстка і незручна, але порадивши їй заткнутися, лягла на подушку і заплющила очі. На мене чекає царство Морфея, і на інших начхати.