Глава 11

Легкий вітерець обдував обличчя і розплющивши очі усвідомила, що лежу на траві в чистому полі, а наді мною схилився Стікур й стурбовано вдивляється в моє обличчя. Що ж приємно бачити, що він дбає про мене, хоча швидше про себе, адже його життя залежить від мого, прошепотів внутрішній голос. Оце так ляпас від підсвідомості. Обурившись різко сіла. Голова закружляла й злегка закаламутило, але досить розлежуватись настав час освоювати магію та валити додому.
- Що сталося? - Підтримуючи мене за талію, некромант допоміг піднятися на ноги та втримав, коли похитнулась.
- Коротко, ваша пітьма наділила мене силою, тепер треба навчитися керувати нею та провести ритуал, який розв'яже їй рота.
- Силою? - Здається, у чоловіка тільки, що розірвало шаблон! Ха, жодна з дружин королів не могла користуватися пітьмою, а ось мені перепало щастя.
- Так-так, відходь від шоку і шукай того, хто зможе навчити мене найближчим часом, — хитнула головою й гордо пішла до екіпажу, що стояв на дорозі, за кілька метрів від нас.
- Я не буду нікого шукатиму, — крокуючи біля мене, серйозно промовив Стік.
Спіткнувшись, зупинилася та здивовано подивилася на зосередженого брюнета. Що ще за вибрики? Мені здавалося, він хоче позбавитися мене так само сильно, як я повернутися додому.
- Вирішив одружитися? – скинула брову. Якщо він почне заливати, що я унікум і таку відпускати не можна, спопелю, сподіваюся, тепер так можу.
– Що? Безодня, звичайно ні! - Виплив з роздумів чоловік і похмуро витріщився на мене. - Я сам навчатиму тебе.
– Ти? Тоді місію провалено так і не розпочавши.
- Між іншим, я один із найсильніших магів Імперії! – гордо буркнув чоловік. Я лише закотила очі, говорити кожен спроможний. Розвернувшись до мене спиною, Стік закликав пітьму та відкривши портал, крикнув у нього.
- Мряк! Сюди.
Дві хвилини нічого не відбувалося, але тут з полум'я з'явилася чорна, кудлата голова, потім і весь котяра. Спершу подивившись на господаря, глянувши на мене, Мряк сів на траву й обвив лапи хвостом.
- Хто кого образив? — муркнув.
- Пітьма заговорила, — без передмов рубанув Стік, й дивлячись на кота, помітила момент коли він зрозумів, що з нього не насміхаються. Глумливість зникла, Мрякіус моментально підібрався, а його очі засвітилися червоним потойбічним світлом.
– Коли?
- Пів години тому.
- Ти мій друг щасливчик, — похвалив пухнастий. - Я знав, що ти зможеш позбавити її прокляття. Як це вийшло?
- Вона заговорила не зі мною, — з досадою скривився Стік, дивлячись на мене в пів обороту.
– Що? - Тепер червоні очі пухнастого дивилися на мене й мені стало моторошно. Не щодня бачиш таке.
- Сюрприз? - Простягла, розводячи руками.
Підвівшись, кіт підійшов до мене, обнюхав, потім обійшов з усіх боків й повернувшись до Стіка, здивовано промовив.
- Я відчуваю в ній міць, не просто перетягнуту пітьму, а саме силу, яка може позмагатися з твоєю.
- Темрява сказала, що Бріанні треба навчитися опановувати силу, щоб провести ритуал та допомогти їй.
- Який саме? - Дві пари очей в очікуванні відповіді дивилися на мене. А що я? Мене до відома ніхто не поставив. Знизавши плечима, подумки звернулася до дзвінкого голосу, який зовсім недавно ще раз ускладнив мені життя. Але темрява мовчала, або не хотіла говорити, а може, не була у мене в голові постійно.
- Вона сказала просто ритуал, — розвівши руками убік, усміхнулася Мряку. – Мені здається, вона скаже, коли я зможу, щось зробити з інформацією.
- Може, — задумливо простягнув кіт й постукав лапою по землі. – Ви все одно вирушите до академії?
- Так, по-перше, там величезна бібліотека з купою старих книг, що не будуть зайвими під боком, по-друге, навчальний рік вже почався, а я викладач.
- А ще ти принц та можеш робити, що захочеш, — буркнув Мряк, чим заробив осудливий погляд.
- Ніколи не порушую дану мною обіцянку, — докірливо простягнув. - Та й навчати Бріанну там буде простіше, полігони, закриті аудиторії.
- Логіка є, — погодився кіт й потрусив до екіпажу. - Не бачу тепер сенсу, сидіти при дворі поїду з вами.
Поїздка з Мряком була куди веселіша, навіть не помітила як на вулицю опустилася ніч, а ми під'їхавши до якоїсь будівлі, зупинилися. Вийшовши з екіпажу, Стік пройшов до дверей, які майже миттєво відчинилися і явили на наш огляд, маленького пухленького чоловіка в роках. Одягнений той був просто, неосяжну талію оперізував фартух, а в руках чоловік тримав рушник, об який старанно витирав руки.
- Заїжджий двір, — пояснив Мряк, перш ніж зістрибнути на землю.
Наслідуючи їх приклад, так само вибралася з чорної коробки та підійшла до двох чоловіків, що розмовляють.
- Спальні будуть готові цю ж секунду, — лепетові чоловік, — вечеря через п'ятнадцять хвилин.
- Чудово, — кивнув чоловікові що зігнувся в поклоні, некромант пройшов у дерев'яну, трьох поверхову будівлю й озирнувся. Чистенько, мило та доволі затишно.
Праворуч від дверей, розташовувалися дерев'яні столи з такими ж лавками, ліворуч невеликий камін та пара величезних крісел. По одному погляду можна було зрозуміти, що вони дуже зручні й це найулюбленіше місце постояльців. Крісла були не новими, місцями обшивка стерлася так, що зовсім не видно блакитного узору. Не побоюсь припустити, що раніше крісла були білі з блакитним малюнком.
Чоловік, прослідкував за нами, заткнув рушник за пояс фартуха, з очікуванням в очах, дивився на некроманта. Некромант же, не поспішаючи оглядав приміщення та дивлячись на вираз його обличчя, так і хотілося садонути чим важче. Може стане простіше. Не люблю я снобів, у приватній школі надивилася. Повернувшись до чоловіка, що вже починав сивіти, посміхнулась. Чолов'яга продовжував віддано дивитися на некроманта та намагався непомітно відійти трохи далі від Мряка.
- Ви не покажете мою кімнату? - Ствердно хитнувши головою, чоловік, намагаючись тримати некроманта в полі зору, рушив у глиб будинку, де виднілися старі дерев'яні сходи. Мряк, махнувши хвостом, пішов за нами.
- Мене звуть Бріанна, — сказала в спину, мовчазному супутнику.
- Елайджа, пані, — обернувшись, шанобливо промовив чоловік. По-доброму посміхнувшись один одному, рушили вгору по витоптаних, постояльцями, сходах. Здається, заїжджий двір має успіх.
Діставшись третього поверху, Елайджа відкрив третю з права, кімнату і жестом запросив усередину. Зайшовши, озирнулася — величезне ліжко, на якому сміливо поміститися чоловік п'ять, тумбочка, невеликий туалетний столик і пуф. Ліворуч вікно з милими шторками у квіточку, праворуч двері, мабуть, у вбиральню.
- Дуже мило, — посміхнулася Елу, який з цікавістю чекав на мою реакцію. Підійшовши до ліжка з гідністю оцінила постіль у такі ж квіточки, що й на шторах. Найцікавіше, що в житті таких не бачила, в принципі не дивно, я ж в іншому світі.
Задоволено посміхнувшись, Елайджа вклонився і вийшов, а за кілька хвилин після, у кімнату зайшов Стікур.
- Що за жахливий інтер'єр, — скинув брову, побачивши ліжко.
- Не подобається не дивись, — образилася за господаря будинку, — йди до своєї кімнати, і там обурюйся.
Розвернувшись до некроманта спиною, підійшла до вікна і відсунувши шторку, визирнула надвір. На жаль, вікно виходило на господарські будівлі — перед очима опинився хлів, стайня і ще пара будиночків, але для чого саме, вони використовуються, не мала жодного уявлення.
- Це наша спільна кімната, — прилетіло в мій бік і спина відразу напружилася. Намагаючись не виявляти свого подиву і так, страху, адже нам доведеться спати в одному ліжку, насмішкувато кинула через плече:
- Не настільки багатий, щоб зняти дві кімнати?
- З чого раптом інтерес до мого гаманця? Вирішила таки вискочити заміж за сина імператора? – холодно поцікавився некромант. Я спиною відчувала його холодний, можливо навіть презирливий погляд, але так і не наважилася повернутися до нього обличчям.
Не відповідаючи на таке дивовижне марення, що спало на думку брюнету, так само дивилася у вікно і не помітила, як чоловік підійшов і став за моєю спиною. Поклавши руки на мої плечі, той різко розвернув мене та притиснув до себе. Чорт забирай, що це з ним?
- Не люблю коли мене ігнорують, — процідив Стік, уважно дивлячись у мої очі.
- А я не люблю коли мене лапають, — в тон відповіла йому і тільки одному богу відомо, чого мені варто було набути зарозумілого вигляду.
- Лапають отак, — посміхнувся чоловік і його руки пустилися в подорож по моєму тілу, згладжуючи спочатку плечі, потім ключиці, переходячи на талію і завмираючи на стегнах. Що відбувається? Некромант з розумом зрушив?
- Припини, — процідила крізь зуби, намагаючись вирватися, але куди там. За спиною вікно, а попереду некромантішка з дуже сильними руками. Посміхнувшись, Стік провів п'ятірнею по моїй правій сідниці, а мене пробрало тремтіння. Чого він хоче? Налякати? Ну, йому вдалося це на сто відсотків!
- Прибери свої лапи, — грубо гаркнула й стала з подвоєною силою вириватися, що звичайно мені не вдалося. У розпачі перевела погляд, де зовсім недавно сидів Мряк і чомусь мовчав, не знайшла його. Котофей вирішив залишити нас наодинці? Дурна ідея.
- Такі гарні губи, — прошепотів Стік, — не повинні лаятись.
Права рука піднялася до мого обличчя, окреслила вилицю, потім великим пальцем, брюнет відтягнув мою нижню губу. У мені боролися страх, і бажання, яке невідомо звідки взялось. Якщо пітьма причетна до цього, фіг їй, а не ритуал.
- Давно хотів спробувати їх на смак, — продовжував некромант, і моя воля слабшала, запал вичерпався і я припинила чинити опір. Лише дивилася на нього, як кролик на удава. Схилившись до мого обличчя, чоловік продовжував уважно дивитися в мої очі, які за мить зрадливо закрилися. Тепер почуття загострилися, не бачила його, але відчувала руку на стегні, інша перемістилася на шию, і стала потроху масажувати потилицю. Його губи майже торкалися моїх, обдаючи гарячим диханням, і змушуючи моє тіло слабшати, перетворюючи на желе.
- Ти хочеш цього? - прошепотів некромант, зачіпаючи своїми губами, мої, що у відповідь мимоволі відкрилися. А в голові лиш одне запитання - ЯКОГО ДІДЬКА?
- Вечеря готова, — нерішучий стукіт у двері та боязкий голосок запобігли помилці віку.
Вмить розплющивши очі, помітила дивний погляд кинутий на мене Стікуром. Востаннє погладив мою вилицю, чоловік відпустив та й відступив. Я ж зітхнула з полегшенням. Про що тільки думала ідіотка? Струснувши головою, щоб повернути самовладання, подивилася на спину некроманта, який уже стояв біля дверей.
- Ти спиш на підлозі, — буркнула, провівши рукою по обличчю, де ще відчувалися його руки та губи.
- Розумно, — несподівано, але зраділа як дитина, бо після того, що сталося, не була впевнена в собі, і це лякало. Я не хочу залишитись тут, хочу назад у свій світ, до рідних, близьких, до зрозумілого. У світі магії мені не місце.
Рішуче обрубавши будь-яку симпатію, що виникла до брюнета, пішла за ним вниз. Поїсти та поспати, все, що мені зараз потрібно.
Спустившись донизу, трохи затрималася на сходах, тому що, обідня зала, ну або як це називається, була заповнена галасливими людьми. Тут були пані у старовинних сукнях, дівчата у таких же шкіряних, як у мене, штанях. Чоловіки різного віку та статку. Не думала, що тут так багато постояльців. Столи ломилися від їжі, і всі були зайняті, крім одного, де у величній позі сидів чорний кішак. Зрадник! Насупившись, пішла до столу, за який щойно сів некромант. Свідомо вибравши протилежну від нього лаву, сіла біля Мряка і з примруженням витріщилася на пухнастого. Той же продовжував вдавати, що все добре і він зовсім не покинув мене зі Стікуром в одній кімнаті. Але я дівчина не боязка, ніколи не говорила натяками, тому одним багатозначним поглядом він не відбудеться. Саме час показати свій істинний характер.
- Ти де був? - Вибагливо поцікавилася, а чорна морда, безневинно подивившись на мене, смикнула лівим вухом.
- Я зайняв нам стіл і терпляче чекав на вечерю. - Протягнув кіт, — а потім послав до вас служницю.
Зло примружившись, в упор дивилася, сподіваюся, на блохастого. Цікаво, фамільяри можуть читати думки своїх господарів? Чи можливо, що Мряк дізнався, що збирається робити Стікур і втік, не повідомивши мене? Хоча про що це я, для Мряка, я ніхто, а Стік його світ. Але мені здавалося, що ми порозумілися з ним, він навіть став мені подобатися. Не варто забувати, я для них чужа і як тільки виконаю свою місію, повернуся додому, вони ж забудуть про мене за лічені дні. Втім, як і я про них. Вирішивши не завантажувати себе і не псувати собі настрій, й апетит, кивнула коту, вдаючи, що я дурна і звичайно ж повірила у його розповіді.
Поки ми буркотіли один на одного, біля нашого столика зупинилася симпатична дівчина, років п'ятнадцяти, у смішному чепчику та фартуху.
Брюнетка несміливо усміхнулася і, не дивлячись ні на кого, почала розставляти тарілки, що стояли на дерев'яному розносі. Тарілка, що була поставлена ​​переді мною, була наповнена запеченою картоплею, нарізаною часточками, смаженим м'ясом із цибулею. Також на стіл була виставлена ​​тарілка із салатом, зі свіжих овочів, кошик з хлібом та прилади.
- Дякую, — подякувала дівчинці, а її щоки миттєво стали червоними й та вклонилася мало не в підлогу. Дивні вони тут.
Знизавши плечима і не звертаючи уваги на своїх супутників, приступила до вечері, яка була просто дивовижною! Може позначилася вимушена дієта в будинку некроманта, або зіграло роль, що мій шлунок був порожній вже дуже давно. Провізію в дорогу ми чомусь не взяли. Все, що було на моїй тарілці, було з'їдено за п'ять хвилин, а очі стали коситися в тарілку до кота. ХА! Відбирати їжу у кота, що може бути дурнішим? І мене не виправдовує навіть те, що кіт розумний.
Тяжко зітхнувши відклала прилади та взяла кухоль, який хвилину тому поставила на стіл дівчинка. Відпивши з подивом, усвідомила, що це було пиво. Банальне таке, на смак, зовсім як земне. Зробивши ще пару ковтків, відставила дерев'яний кухоль і задоволено посміхнулася.
- Я нагору, — не піднімаючи погляду вище некроманського горла, встала з-за столу і не обертаючись, пішла до сходів, але.. Так і не дійшла. Хтось схопив мене за руку та потягнув на себе.
- Привіт красуня, — п'яно пробасив мені в обличчя, чоловік років сорока. Високий, злегка повненький, з невеличкими проплішинами на сивіючій голові, одягнений в простий одяг. – Давай до нас за столик.
Закотивши очі, зітхнула, ну чому мене завжди хапають якісь п'яниці? Спробувала вирвати руку й звичайно у мене не вийшло. Що вони всі тут їдять, п'ють, сил у них хоч поля в ручну скопуй. Хоча, можливо, так у них і є.
- Відпустіть, — зло рикнула. Набридло, хапають усі кому не ліньки.
- Чого ламаєшся, — гундосив мужик, бридко посміхаючись. – Ми маємо гроші.
– Рада за вас, – огризнулася.
- Будеш гарною дівчинкою і в тебе вони будуть.
Та що це таке?! Зло втупившись на голомозого, подумки штовхнула його під зад, і так само стала дивуватися, а де власне Стік, і чому він не поспішає мене рятувати? Адже від мого життя його залежить. Або ж, бридкий некромант вирішив, що чолов'яги не вб'ють мене, а лише потішаться. Накручуючи себе, зароджуючи злість, готувалася врізати мужику по зубах і тут сталося.
В залі піднявся вітер, та такий сильний, що зірвав з дами, що сиділа неподалік, капелюха і кинув в обличчя її супутнику. Здивовано озирнувшись, помітила Стіка за кілька кроків від мене, на його обличчі був написаний таки ж подив, що читався на моєму. Подивившись на протверезілого потенційного ґвалтівника, зло посміхнулася йому. І тут знову щось трапилося. Від мене відокремився потік темряви, мить і дядько прикутий ланцюгом із чистої пітьми до стелі. Вітер припинився так само несподівано, як і почався, і з його зникненням у залі настала тиша. Всі здивовано дивилися на мене й Стіка, який підійшов ближче та став біля мене.
- Пане, — прошелестів пошепки люд, поспішивши зігнутися в поклоні. Смішно було спостерігати за тими, хто не встиг підвестися з-за столу. Сидячий уклін, це щось. Ось цікаво, чому вони його помітили тільки зараз? Наклав на себе морок?
Мовчки оглянувши притихлий народ, Стік взяв мене за руку і повів у нашу кімнату, дідько, звучить жахливо – нашу кімнату.