Глава 10

За вікном співали птахи, їх радісне вітання нового дня і розбудили мене. Коли і як заснула, не пам'ятаю. Невже проспала весь попередній день? Схопившись з ліжка, на якому лежала, озирнулася – кімнату заливало яскраве світло крізь відчинені вікна, сонце пливло небом і за його розташуванням, можна зробити висновок, що вже опівдні. Ніколи так довго не спала.
Струсивши волоссям підхопилась та рушила в купіль, але завмерла так і не дійшовши до дверей, чорт забирай, цей проклятий некромант знову переодягнув мене! Вчора на мені були штани та блуза, зараз я знову одягнена в старомодну нічну сорочку. Чорт, чорт, чорт!
Відчинивши двері ванної кімнати, влетіла і за спринтерські десять хвилин привела себе в порядок. Потім так само швидко одягла перші штани та лимонного кольору блузку, домашні капці й ось, готова йти на пошуки.
Вийшовши з кімнати, і не зустрівши нікого по дорозі без перешкод спустилася на перший поверх. Насамперед перевірила вітальню, потім їдальню та бібліотеку – ні некроманта, ні Мряка. І де вони? У голові випливла заборона, не входити до кабінету, коли я вже трималася за ручку дверей, що вели до приміщення. Наплювавши на голос розуму, який попереджав, що треба хоча б постукати, влетіла в кімнату, не потрудившись притримати двері, що вдарилися об стіну. Стікур, що сидів за столом, підняв голову від паперів, що раніше ним вивчалися і піднявши ліву брову, запитливо втупився в мене.
- Я думала ти поїхав без мене, — якось зараз втратила войовничий запал, під спокійним, навіть скажімо байдужим поглядом.
- На відміну від тебе, я тримаю слово, — гордовито промовив некромант і відклавши документи, підвівся. – Твої речі зберуть слуги та надішлють до академії. Ми ж пообідаємо і вирушимо в дорогу. Не бачу сенсу надалі перебувати тут.
Сказано все було байдуже, та й вигляд некромант мав відчужений. Навіть у перші хвилини нашого знайомства, та й наступні, він не був таким холодним. Мабуть, сильно мужика образила.
Похмуро кивнув, пішла за брюнетом у їдальню, де вже квапливі слуги сервірували стіл. Цікаво, де вони всі ховаються? Поки я обшукувала будинок, не натрапила на жодного!
Махнувши рукою на стілець навпроти нього, Стік сів на своє улюблене місце і накрив коліна лляною серветкою. Так само похмуро пройшла до столу і сіла на запропоноване місце. І задалася питанням — а чому це почуваюся школяркою, що провинилася? Я намагалася врятуватися і не повинна відчувати провину. Не думаю, що будь він на моєму місці, став би сидіти, та спокійно чекати розв'язання проблеми.
Гордо скинувши підборіддя сіла рівніше, і нагнавши більше холоду у погляд, вперто подивилася в чорні очі некроманта. Його ліва брова знову зігнулася, але чоловік промовчав. Що ж, пограємось у мовчанку, але ти милий мій, не діждешся від мене вибачень!
Двері їдальні відчинилися і два лакеї безшумно пересуваючись поставили перед нами тарілки з супом. Опустивши погляд наткнулася на креветку що плаває, що правда, трохи дивної форми. Ну та гаразд, якщо Стік не окочурився, значить і я не помру. Хоробро зачерпнувши ложкою білу рідину відправила ложку до рота. Ммм.. Дивно смачно! Суп закінчила за лічені хвилини, і мені було начхати, як при цьому виглядала. Здоровий сон це добре, але вчора не обідала і вечерю так само проспала. А мій фітнес тренер неодноразово говорила, що голодувати в жодному разі не можна, тільки шлунок зіпсую.
Відклавши ложку, підняла погляд від тарілки та натрапила на чорний, що вивчає, Стіка. Сподобалося спостерігати як я їм? Чи він у культурному шоку? Бо поводилася ну зовсім не як леді. Хмикнувши, зухвало усміхнулася і скинула брову, тільки скажи мені, щось красень. Підібгавши губи, Стік повернувся до своєї тарілки й, на відміну від мене, їв неквапливо і манірно. Сплюнути захотілося, чесне слово.
Так само мовчки, лакей поставив переді мною тарілку з овочевим рагу і якимось м'ясом. Хотілось запитати, що ж це за звірятко, але втрималась. Ех, був би тут Мряк, ось кому б поставити всі питання, що хвилюють, і навіть перестала б звертати увагу на противного некроманта. Той же, доївши суп, мовчки відпив вино з келиха, а ось в моїй склянці знову сік, жадоба. Приступив до другої страви, не забувши використовувати ніж. Манерник!
Швидко покінчивши з рагу, допила сік й витерши губи, серветкою, з насолодою розтягнулася на стільці, який, як я вже згадувала, був страшенно незручний. Сидиш на ньому і відчуваєш тягар прожитих стільцем років.
- Ти взагалі із культурою незнайома? – роздратовано поцікавився Стік, відкладаючи столові прилади. Ха, от як. Не подобається йому як я їм, і сиджу. Ти влип обкладинка, дав мені відмінний привід дратувати тебе і вдавати, що це випадково.
Звичайно ж я жила не в хліві й чудово знала, як потрібно поводитися в суспільстві та й за столом теж, єдиний прокол — прилади. Їх дуже багато, якби й захотіла навчитися правильно ними користуватися, навряд чи запам'ятала, що коли доречно.
- Знайома, але наші культури, як і світи, різняться, — переможно посміхнулася брюнету.
- Я часто буваю у твоєму світі, і не скажу, що між нашими способами життя, така велика різниця. Ти просто поводишся як простолюдина.
- Звичайно, — радісно вишкірилася, — немає у нас аристократів, простолюдини ми.
Скрипнувши зубами, Стік допив вино і зім'явши серветку, кинув її в тарілку, убила б якби була прачкою! Льняну серветку у жирну тарілку. Поки я подумки четвертувала некроманта, він вийшов із-за столу.
- Десять хвилин і виїжджаємо, — повернувшись до мене спиною, неквапливо вийшов із їдальні.
– Диктатор! - буркнувши вслід, так само піднялася і поспішила до кімнати. Тут, звичайно, моїх речей не було, але варто перевірити. Мобільний таки не потонув, був у брюнета, можливо і зараз він десь поблизу.
Перерив всю кімнату та гардероб, так нічого і не знайшла. Якщо він викинув мій телефон, висмикну всі чорні патли. А може він у кабінеті? Але влаштовувати обшук при Стіку, щонайменше безглуздо. Гаразд, розберемося потім. Хоча, дуже хотілось повернути свої речі, які тримати у себе не мав права противний некромант. Навіть закортіло роздути скандал, але гаяти час на суперечку, марно. Посперечаємось в дорозі, якщо пил не згасне.
Схопивши сумку, що лежала на одній із полиць гардероба, закинула в неї деякі речі, а саме – змінну білизну, пару штанів, кілька блуз, гребінець і маленьке дзеркальце, що примітно дзеркальце було в срібній оправі та мало ручку з милими купідончиками.
Закривши сумку і повісивши її через плече, ручка була не дуже довгою, тому сумка примостилася на моїх грудях, потяглась скинути домашні капці. Не гаючи часу, якого вже не залишилось надягнула  зручне взуття, та вийшла з кімнати, не забувши причинити двері. Час ікс настав, тому зітхнувши спустилася в хол, де вже стояв пунктуальний некромант.
Виразно оглянув мене з ніг до голови, похитав головою і розвернувшись до мене спиною, вийшов крізь відчинені парадні двері. Прямуючи за ним і спопеляючи його спину, не відразу помітила чорний екіпаж біля сходів. Трясця твоїй матері! Я й не подумала, як саме ми добиратимемося до академії. Ех, наївно було думати, що вони їздять машинами. Не подумайте, я люблю тварин, але подорож в кареті? Почуваюся якоюсь кисейною панночкою, яку злий татко везе здавати в монастир. Представивши як некромант в одязі священника тягне мене за волосся в храм, хіхікнула, чим заробила здивований погляд Стіка.
До поки я літала у хмарах, брюнет підійшов до екіпажу, запряженого четвіркою чорних скакунів, і відчинив дверцята.
– Ти нас затримуєш.
- Ах, вибачте, — манірно вклонившись, прийняла простягнуту руку і зовсім не граціозно залізла в екіпаж. Що ж стиль гнітюче знайомий — червоний оксамит, чорні штори, і ніякої світлої плями. Мда, точно Темна Імперія.
Сів на лаві, яка виявилася дуже м'якою та зручною, задумалася, а чи всі міста у них такі темні й непривітні? Якщо це так, не дивно, що жителі цього світу такі похмурі. Не хотілося б застрягти тут на все життя.
Тим часом Стікур забрався в екіпаж і розмістився проти мене, дверцята зачинилися і ми майже миттєво рушили в дорогу.
- А Мряк із нами не їде? - Сполошилася, без кота я точно рушу розумом, бо зі Стікуром спілкуватися немає бажання, та й сенсу не бачу.
Повернувшись обличчям до мене, до цього, некромант був поглинений пропливаючим пейзажем за вікном, подивившись у моє стривожене обличчя, гиденько посміхнувся і промовчав. І як це розуміти?
- Тобі що складно відповісти? - Вже починало трохи бісити, усі ці емоційні гойдалки біля чорнявого.
- Не бачу необхідності, повідомляти тебе про місцеперебування мого фамільяра, — зарозуміло промовив брюнет, розгорнув свій аристократичний ніс назад до вікна.
- Зарозуміла худоба, — закипіла я. Хто дав йому право так зі мною розмовляти? Я, що напросилася у його світ, та його життя? Бігала та благала забрати мене? Ні, винен він і його довбана сімейка з якою я, знайду спосіб, поквитатися.
Подумки розчленовуючи всю сімейку Рекшн, втупилася у вікно, не помічаючи сірого та однотонного пейзажу, що пропливає. Місто похмуре, жителі похмурі, Імперія похмура!
- Не правда, — пролунав дзвінкий, жіночий голос і стрепенувшись закрутила головою. Поруч нікого не було, що не дивно, ми ж в екіпажі вдвох. Безумство якесь.
- Ні, ти не збожеволіла, — знову пролунало, й здається він звучав лише в моїй голові, оскільки Стікур все так само незворушно дивився у вікно. - Так, він мене не чує, — підтвердив мій здогад приємний, жіночий голос.
- Хто ти? - Подумки звернулася до голосу, від нервозності мене стало трусити, довелося зчепити руки в замок, трусилися як у п'яниці.
- Я — Пітьма, — прозвучала просто вбивча відповідь у яку повірила відразу, у цьому світі може бути все, що завгодно. - Вірно, не варто сумніватися, — захихотіла пітьма.
Лоб покрився потом і здається я була на межі істерики. Чому? Та просто страшно, коли у твоїй голові лунають голоси, та й темрява, про яку я ні чорта не знаю, вирішила поговорити зі мною на дозвіллі! А що як я якось ображу її чи їй не сподобається, щось? Вона ж уб'є мене і ніхто і ніколи не дізнається, що сталося.
- Заспокойся, — ласкаво прозвучало в голові, — поки ти мені подобаєшся і я не шкодитиму тобі.
- Читаєш мої думки? - Забувши промовила в голос і нарвалася на здивований погляд брюнета.
- Говориш сама із собою? - Ліва брова злетіла, а губи красеня зігнулися в єхидній посмішці.
- Якби, — отруйно посміхнулася. - Твоя пітьма вирішила поспілкуватися.
– Що? - У мить ставши серйозним, Стік наблизив своє обличчя практично в притулок до мого, що здорово налякало мене.
- Поговори з нею ти, — буркнула. Ось справді, він же має силу пітьми, нехай і розмовляє він.
- Вона не говорить зі мною, — відповів Стік і в моїй голові одночасно з ним прозвучало — вони не можуть говорити зі мною.
- Але чому? - Питання було поставлене обом і подумки попросивши дівчину, говорити зі Стіком по черзі, подивилася на некроманта.
- Існує легенда, про те, що раніше пітьма надавала змогу говорити з нею лише сильним та відданим. Одному з могутніх магів набридли поради темряви, і той захотів підкорити її, а не бути слугою. Провівши якийсь ритуал, він змусив її замовкнути, пітьма не витримала такого нахабства, образилася і пішла. Лише через багато століть, повернулася, але лише до нашої родини, вважаючи нас гідними.
- Ти хочеш сказати, що раніше пітьма була у всіх?
- Не у всіх, але в багатьох, якщо ти сильний маг і вірний Імперії та її ідеалам, пітьма нагороджувала тебе силою.
- Хлопчик правду каже, — промайнуло в моїй голові.
- Але якщо вона повернулася до вашої родини, то чому ж не говорить з вами?
- Стародавній ритуал, щось зробив з нею, а без спілкування ми допомогти не в змозі, — сумно промовив Стік і вдивився у мої зелені очі. - Твій колір очей, він чорніє.
- Що?
- Заспокойся люба, — хихикнула пітьма. – Так буде не завжди. Пам'ятаєш у хлопця, очі змінюють колір лише тоді, коли він відчуває сильні емоції. З тобою буде так само.
- Це означає, що я зможу користуватися твоєю силою? - Знову в голос поцікавилася, не відриваючи погляду від здивованих очей брюнета.
- Жодна обрана не може користуватися притягнутою пітьмою, — повчально промовив Стік, а темрява в моїй голові засміялася.
- Може, але я нікому не давала справжньої сили, — насміхаючись, сказала та.
- І ти даси мені цю силу? - Ох, бачили б ви, обличчя Стіка, здається, у нього серцевий напад буде.
- Дам, — голос став серйозним, зникла легкість. - Але ти так само маєш щось зробити для мене.
- Я не вийду за Стіка, — миттєво зреагувала, чим заробила ще один здивований погляд некроманта, змішаний із легкою стурбованістю.
- Що ж мені шкода це чути, адже ви ідеально підходите один одному. - сумно промовив голос. — Таце не все, що ти можеш зробити для мене. Я дам тобі силу, яку ти маєш навчитися використовувати, потім ти проведеш ритуал, який я тобі дам, і так вже й бути, дозволю тобі повернутись у твій світ.
– А некромант не може провести ритуал?
– Ні, є деякі правила. Коли Седрік запечатав мій голос, він поставив умову закляття. Зняти його може лише справжня обрана монаршої сім'ї з іншого світу. Він вірив, що цього ніколи не станеться.
– Ось це він закрутив! - Мої очі округлилися, а обличчя Стікура стало незадоволеним. Мабуть, йому набридло слухати лише частину бесіди. Але, на жаль, некромантішка, ти тут нічого не зробиш. З зусиллям переборола бажання показати йому язика.
- Так, тепер ти зможеш вертіти хлопчиськом, — усміхнулася пітьма, і стало ясно, їй зовсім не чужі людські емоції. - Зовсім не чужі, — посміхнулися в моїй голові.
- Ти зможеш розірвати зв'язок між нами? - Зараз це хвилювало найбільше. Ситуація змінилась і некромашка може змінити думку, та вирішити звабити мене. Раніше я не мала для нього жодного значення, а тут в мене з'явиться сила дарована пітьмою. Хто зна, що у нього в голові.
- Зможу, але після вдало проведеного ритуалу, — розчаровано застогнавши, похитала головою, побачивши надію в очах брюнета. Мабуть, йому хочеться якнайшвидше опинитися біля коханої, а тут я, з нав'язаним тяжінням.
- Я нічого не робила, — промуркотіла пітьма, — він усе сам.
- У сенсі сам?
- Я ще ніяк не діяла на вас, вирішила дати час познайомитися і таке інше.
- Це означає, що ти можеш припинити тяжіння? Нехай ми й не станемо друзями, але так само не хотілося б помирати від бажання дивлячись на цього, — вона ж жінка, повинна зрозуміти як це, бажати когось без волі та здорового глузду.
Багатозначний погляд некроманта пообіцяв мені, за таке зухвале висловлювання на його адресу, поквитатися, але... Я його більше не боюся, ось зовсім ні крапельки!
- Що ж давай так, — підсумував голос, — я не підштовхуватиму вас, а ти в свою чергу станеш вчитися керувати силою, щоб провести ритуал. Після того, я розірву ваш зв'язок і відправлю тебе додому. Іде?
- Іде, — посміхнулася. Тепер справа за малим, навчиться керувати силою та провести ритуал! Ха, легше легшого, особливо через те, що мені не доведеться мучитися з некром. Не доведеться оборонятися від його залицянь і сама не стрибну до нього в ліжко. Сміх у моїй голові, прозвучав трохи зарозуміло, але я думаю темряві можна вона ж всемогутня.
- Не забувай про це, — прошепотіли в моїй голові, а потім ця сама голова ніби вибухнула. Останнє, що пам'ятаю, дикий головний біль, потім свідомість накриває темрява, а остання думка про те, що я надто часто втрачаю свідомість у цьому світі.