Глава 8

Стік, нарешті відклав столове наряддя та взявши келих, відкинувся на спинку стільця. Його допитливий погляд зупинився на моєму обличчі. Я маю благати, чи що? Чи перерахувати, що ж робитиму в подяку? Зробивши ковток, чоловік поставив келих.
- Ти хочеш написати листа? - Перервав тишу, що тривала, Стік.
– А є ще якісь варіанти? – Листи у двадцять першому столітті така собі ідея.
- Якщо пообіцяєш бути гарною дівчинкою, я можу перенести нас порталом у твій світ, де ти спокійно поговориш про все з батьками.
- І що ж я маю зробити, після?
- Ти будеш моєю боржницею, — хитринка, що прослизнула в очах чоловіка, насторожила.
- Низько шантажувати мене, спокоєм моїх близьких, — похмуро пробурчала, дивлячись у чорні очі. – Ти вже будь ласкавий, одразу озвуч мої рабські обов'язки.
- Якщо ти наполягаєш, — нахиливши голову на бік, чоловік оглянув мене з ніг до голови. Насторожує, якщо чесно. - Ми переносимося у твій світ і ти говориш з батьками, натомість спокійно сидиш тут і чекаєш ритуалу.
Напруга спала, бо дійсно переживала, що на заміну з мене вимагатимуть секс. Так в мойому світі все ладнається, за допомогою сексу, та грошей. Другого у мене тут не має, тільки тіло, і я пам'ятаю погляд чорних очей. Нехай і не була цнотливою, але весь мій досвід закінчувався на двох невдалих спробах.  А тут таке — сидіти в цьому похмурому будинку. Хм… Поговорити з мамою дуже хочу, але так само адекватно розумію, що поки некромантішка знайде спосіб розв'язати нас, я можу збожеволіти, у цьому притулку культу Дракули.
- Все крім цього, — рішуче дивлячись у вічі брюнету, намагалася не показувати вразливість. Адже Стік може відмовити в моєму проханні, або ж домогтися згоди сидіти тут і божеволіти, від неробства та похмурого інтер'єру. Не хотілось бути замкненою у кімнаті без спілкування, та бачити одну лиш прислугу.
- Все? - Єхидно уточнив чоловік, окидаючи уважним поглядом. Його очі знову почали затягуватися темрявою, і по спині пробіг холодок. Але рішучість не втратила, хоча ще можливо кілька хвилин і я б злякала. Ствердно кивнувши, із завмиранням серця чекала чергової пропозиції. Чудово розуміючи, що саме він може вимагати та вже морально готувалася до десяти хвилин незручності та ганьби.
Так само задумливо дивлячись на мене, красень не поспішав з відповіддю. Мої нерви напружилися до краю, кілька хвилин і я закричу, запустивши в нього чимось важким. Напружений момент розрядив Мряк, за що йому вдячна, хоча після почутого захотілося його просто придушити, а потім розцілувати.
- У її світі, дія зілля може зійти нанівець, — сказав він, дивлячись у стелю. – І вас може охопити нестримне бажання. А ти знаєш, що станеться, якщо ви опинитеся в ліжку.
- Що станеться? - Похмуро подивилася на котяру.
- Прив'язка завершитися — меланхолійно сказав кіт, так само дивлячись у стелю.
Напруга спала і я розслабилася, життя заграло новими барвами, страх пішов. Чому? Все просто — Стік не хоче, щоб прив'язка завершилася, а значить не вимагатиме від мене сексу. Некромант тим часом перевів свій чорний погляд на Мряка і насупився.
- Ти щойно позбавив мене чудового способу залякування, — докірливо похитавши головою, чоловік моргнув і пітьма пішла з очей. - Вона б шовковою ходила, аби до ліжка до мене не потрапити.
- Чому ти так вирішив? - Струснувся пухнастий.
- Бачив вираз її обличчя? – поцікавився брюнет, ігноруючи мою присутність. А я трошки засмутилась, ніколи не думала, що всі мої думки написані на лобі. - Вона ледь у прірву не провалилася, припустивши у своїй голівці, що я можу вимагати інтимні послуги.
- Нічого, що я тут поряд сиджу? Не заважаю? - Розлютилася. Адже спеціально страх на мене наганяв, і темряву в очі напускав, цапа. Ну нічого, я зможу відігратися. Нехай тільки доставить мене в мій світ, а там нехай шукає та лікті гризе. Правда не заважало б запастися зіллям, бо повернення депресії та решти не хотілося. Ну нічого красунчику, ще пограємо. І тоді перемога буде за мною.
- Коли ми можемо вирушити? - Скрипнувши серцем, мило посміхнулася і втупилася в безсоромні чорні очі.
- Завтра вранці, — кивнув брюнет, дивлячись на мене, як на піддослідне звірятко. У гад, прибила б, але нічого потерпимо. Смиренно підвівшись зі стільця, красномовно подивилася на Мряка і мовчки вийшла з їдальні. В голові зрів план, але сама не впораюсь, потрібен Мряк. Якщо котяра розумний, піде за мною до моєї кімнати. А якщо ні? Що ж, тоді доведеться вигадати інший план. План Б не зашкодить, але ж, де його узяти?!
Зайшовши в кімнату і не зачиняючи двері, встала біля вікна та драматично вдивилася в далечінь.
- Що знову не так? – зітхнув коте, ввалюючись у кімнату.
- Я боюся, що завтра Стік не дотримається і прив'язка завершиться, — театрально заломила руки, ну прям улюблений мамин жанр – мелодрами.
– У нього вистачить сили волі, – заспокоїв кіт. Е ні, пухнастий сценарій зовсім інший.
- Але ж зілля і на мене перестане діяти, — зітхнула, — сама ж можу, на нього накинуться.
Як не противно це вимовляти, але від правди не сховаєшся. Якщо зілля припинить утихомирювати пітьму в мені, вона ж запросто вселить все, що завгодно. Ну це якщо вона справді жива, як стверджували деякі. Мені ж перевіряти не хотілося, тому корчимо ідіотку далі.
- Що ти від мене хочеш? – здивувався кіт. - Пояс вірності вдягнути?
- Ти не міг би дати мені пару склянок із зіллям? - Невинно змахнувши віями, додала до погляду муки. Чорт, головне не перестаратися. Ніколи не любила будувати із себе дівчинку-квіточку, але найчастіше це найдієвіша зброя.
- Не дуже хороша ідея, — простяг Мряк, задумливо дивлячись на мене. Ось же чорт. Що ж, лишився останній варіант.
- Я не зможу тут жити, — схлипнувши, згадала як у дитинстві машина переїхала мого собаку, і пустила сльозу. За однією, була друга й ось водоспад готовий. Ех, втратив кінематограф чудову актрису.
- Не треба плакати, — застогнав кіт, підходячи ближче, і починаючи тертися об мої ноги. – Жити тут тобі сподобається.
- Не хочу, — заголосила, не забуваючи шмигати носом і заливати все сльозами. Спостерігаючи з-під опущених вій за пухнастим, вловила момент коли той здригнувся, мабуть, моя тональність, вразила його.
- Добре, добре, — здався Мряк після п'яти хвилин безплатного концерту. - Зараз принесу.
Кивнувши, продовжила водоспад, я ж засмучена і не можу так швидко заспокоїтися. Коли за котом зачинилися двері, сльози на очах висохли, а на обличчі з'явилася задоволена посмішка. Ха! Ось і в мене є споконвічно жіноча зброя, впокорення чоловічої статі.
Мряка не було хвилин двадцять, я вже встигла вмитися, налюбуватися на червоний ніс у дзеркалі, і зажуритися. Щось він довго. У мить, коли я вже зважилася на повторний концерт, але цього разу з проходом по всьому будинку, коте повернувся, несучи в зубах дві маленькі пляшки з сірою рідиною.
- Ось, — виплюнувши їх у мої підставлені долоні кішак, пересмикнув головою і з цікавістю вп'явся в моє червоне обличчя. – Заспокоїлася?
- Здається так, — приховуючи підступну усмішку, кивнула.
- Чим займешся далі? - поцікавився кіт, сідаючи біля моїх ніг, й обвиваючи хвостом лапи.
- Думаю трохи відпочити перед вечерею, — невинність скоро залишить відбиток на моєму обличчі.
- Як знаєш, — кивнув кіт і поквапився втекти.
Так набагато краще, бо переможну усмішку і злорадний вираз обличчя стало все складніше стримувати. Приховавши склянки в кишеню штанів, оглянула кімнату і вирішила справді відпочити.
Час до вечері пройшов швидко, лежачи на ліжку і віддаючись підступним думкам, не помітила як до кімнати увійшла незмінна покоївка і так само мовчки вкотила за собою візок. Хм, а де ж обіцяний стіл? Хоча яка різниця, адже я не повернуся сюди.
На вечерю все те ж відварене м'ясо і набридла каша, склянка соку та овочі. Перше, що зроблю після втечі, заскочу в мак і з'їм гамбургер. Поколупавшись у тарілках, з'їла пару шматків огірка і випила сік. На цьому вечеря закінчилася, і покоївка, що прийшла, через двадцять хвилин, покотила так і не зачеплену їжу. Нехай сам їсть свої каші.
Скупавшись і переодягнувшись у нічну сорочку, перед цим переклавши скляночки із зіллям під подушку, а мало що може трапитись, залізла в ліжко й світло в кімнаті згасло. Завтра тяжкий день, треба виспатися.
Ранок порадував яскравим сонцем та співом птахів, за вікном. Позіхнувши та потягнувшись, зіскочила з ліжка й попрямувала до купелі. Через двадцять хвилин, уже повністю одягнена, причесана і зібрана, міряла кімнату кроками. Вчорашні шкіряні штани, блакитна блуза та склянки з зіллям. Готова на сто відсотків, залишилося потрапити додому, а там мій новий план втечі втілитися в життя і я позбавлюся всіх цих дивних людей, і звірів. Двері відчинилися безшумно, в кімнату увійшла служниця, вклонившись, опустила голову і дивлячись у підлогу запропонувала слідувати за нею.
- Пан чекає у їдальні.
Чекає так чекає. Мовчки пройшовши за жінкою, опинилася у вчорашній їдальні, яка виблискує відкритими вікнами, гарний, сонячний день для втечі. За столом сидів Стік, ліворуч від нього Мряк. Зайшовши у глиб їдальні, яка так само була оформлена чорними та червоними кольорами, помітила, що пухнастий заліз на стілець, не забувши підкласти м'яку подушку під свій зад. Хм, я теж не відмовилася б, бо стільці нехай і виглядають шикарно — чорне, лаковане дерево і червоний оксамит, були жахливо не зручними.
Все так само мовчки, пройшла до столу і присіла на стілець, опинившись навпроти Стікура. Склавши руки на колінах, дивилася на порожню тарілку перед собою. Потрібно дограти роль заляканої дурненької дівчинки, до кінця.
- Після сніданку можемо вирушати, — замість привітання повідомив некромант і продовжив снідати. Пф, аристократ чортів, а почекати мене не спромігся. Знизавши плечима, подивилася на лакея, що ніс тацю у моєму напрямку. Якщо там знову каша, їй богу, виверну на голову брюнета і начхати на конспірацію. Дізнається некромантішка, який насправді у мене характер, сам же потім благатимемо повернутися додому, і там чекати ритуалу. Хм, а чи не поганий такий план Б.
Лакей підійшов до стільця, і вклонившись, поставив на стіл омлет з овочі. Не каша і вже відмінно. Знайомство чорної шевелюри та бридкої їжі відкладається. Звеселившись, з апетитом з'їла омлет, злегка дивний на смак, але дуже ситний і смачний.
Сніданок пройшов у повному мовчання, навіть Мрякіус притих, хоча котяра любив висловити свою особисту думку з будь-якого питання. Ну та гаразд, так навіть краще. А то набридло будувати із себе овечку.
Відклавши прилади, Стік мовчки піднявся, кивком вказав мені на вихід і не перевіряючи чи я йду слідом, вийшов. Скотина!
- Удачі, — побажав кіт, що так і не зрушив з місця. Ех, шкода, що киця не іде з нами, він би взяв на себе роль буфера. А з іншого боку, міг знову розкрити план втечі. Хай сидить тут.
Поспішно відсунувши стілець і схопившись на ноги, пішла за брюнетом, не хотілося втратити того з виду. Вийшовши з їдальні, помітила як одягнений у все чорне, як і завжди, Стік звернув у непримітний коридор та не зменшуючи кроку, зник. У, джентльмене! Прискорившись і майже перейшовши на біг, за дві хвилини вже була позаду некроманта, який навіть не обернувся на звук моїх кроків. Така явна зневага викликала бурю невдоволення, яке загрожувало перерости в черговий спалах гніву і бурхливий скандал. Пара глибоких вдихів і в голові немов мантра — я скоро буду вдома і все це закінчиться. Заспокоївшись та начепивши маску покірності, яка набридла до зубовного скреготу, мовчки йшла за Стікуром, який став спускатися вниз, кам'яними сходами з жахливим освітленням. Зайнята упокоренням свого характеру, не помітила, що з вузького коридору ми потрапили в підвальне приміщення. Яке моторошне, холодно і непривітне місце. Попереду сходи, що вели в темне нутро, неосвітленого приміщення, і стало страшно. Моторошно на стільки, що по спині побігли мурашки, і легкий озноб. Обхопивши себе руками, і уважно дивлячись під ноги, стала спускатися за некромантом, який сховавши руки в кишені штанів, спокійно крокував униз. Дивлячись на впевнений розворот плечей і легку ходу, напівтемрява на сходах і темрява внизу, жодною мірою не лякала його. Значить, і мені не варто боятися, але... Сказати легше, ніж зробити. Зупинившись на останній сходинці, яких виявилося багато, придивилася до темряви, в якій зовсім недавно згубився Стік.
- Мені на тебе довго чекати? - Долинуло з темряви і я здригнулася.
- Я нічого не бачу, — крикнула в пустоту, а потім здригнулася, бо з темряви висунулась рука і схопивши мене за кисть, затягла до приміщення. Намагаючись не верещати та не розплющувати очей, які від страху закрилися самі собою, прислухалася. Тихо, дуже тихо.
- Розплющуй очі, — незадоволене бурчання Стіка почулось праворуч від мене.
Вії здригнулися і я розплющила очі, які майже моментально заплющила назад. Підвал де ми були залитий яскравим світлом, і після півтемряви що панувала на сходах, по очах різонуло болем.
- Скотина, — прошипіла, витираючи сльози, що набігли.
Стік лише хмикнув і зайнявся чимось, по звуку визначити було складно, тому знову розплющивши очі та звикнувши до освітлення, стала оглядати приміщення. Кам'яні стіни, висока стеля, купа стелажів з незрозумілими для мене речами, книги, якісь зілля та родзинка підвалу – кам'яний вівтар у центрі кімнати.
- Зібрався принести мене в жертву? - Як би, між іншим, поцікавилася у брюнета, який, не звертаючи на мене уваги, копався в книгах біля далекого стелажу. Некромант, не перериваючи свого заняття, проігнорував моє запитання, а в мене по спині побіг струмок поту. Адже насправді, незрозуміло навіщо він притягнув мене сюди, можливо і не за тим, щоб я могла зустрітися з мамою.
- Врахуй, я не незаймана, — нервово стискаючи руки в кулак, не відривала погляду від чоловіка, який різко підняв голову і непристойно заржав.
- Дякую, що попередила, — відсміявшись, бридкий некромант закрив книгу і нарешті повернувся до мене обличчям.