Глава 4

- Мені станцювати лезгінку? - незворушно поцікавилася у блохастого.
- Не знаю, що це таке, але потім покажеш, - муркнув Мрякіус і продовжив, - Стік з дитинства впертий і сам Імператор каже, що впертість і упертість його спадщина. Коли Стікуру захотілося вчитися в Академії Ендаріо, імперія з придихом дивилася на війну батька та сина. Як ти зрозуміла, син переміг і став дипломованим некромантом.
- Все це, звичайно, цікаво, - перебила пухнастого, мені ще драпати звідси, а він тут завів шарманку! - Яким боком тут я?
- Гаразд коротко, - кивнув кіт. – Імператриці, на жаль, немає з нами вже понад шість років, Імператор ще молодий та й завів собі кілька фавориток.
- Коханок, - підтакнула.
- Фавориток, - буркнув кіт, - і одна з них націлилася на Стікура, а оскільки Імператор не афішував своїх відносин з даною леді, їй вдалося звернути увагу Стіка. У них розвинувся бурхливий роман й молодший заговорив про весілля. Як ти розумієш, правитель не хоче бачити свою коханку, нехай і колишню в законному подружжю з власним сином. Тому його старший брат провів ритуал пошуку істинної пари та пітьма, що охороняє рід обрала тебе.
- Я правильно зрозуміла - імператор побоявся розповісти синові правду й натомість провів якийсь каламутний ритуал? – Уточнити не завадить, бо зовсім заплуталася.
- Зазвичай цей ритуал проводять лише для тих, хто успадковує престол, але цього разу зробили виняток, - незворушно продовжив Мряк. – Суть ритуалу в тому, що пітьма шукає другу половинку, а потім пов'язує їх. Тому ти так погано почувала себе, тебе тягло до Стіка, а як потрапити сюди, ти не знала.
- Та стоп! - Маячня маячнею, та й вистачить. – Мій дотик вбивав! Як ти це поясниш?
- Все просто, ніхто не може торкнутися представника сімейства Рекшн без його дозволу.
- Я не належу до цієї родини! - Що за локшину, мені тут намагаються навісити? Глибоко зітхнувши, на мить заплющила очі. Спокій, тільки спокій, як говорив один не без відомий герой мультика. -Тоді чому зараз я можу торкатися інших?
- Стік дав зілля, що приглушує вплив пітьми.
- Навіщо?
- Тобі подобалося вбивати? – буркнув кіт.
- Я не це мала на увазі! - Ух, блохатий.
- Це зілля було виготовлено, спеціально для імператорської прислуги, - зжалився Мрякіус, - було б дуже клопітно наймати нових людей після кожного спалаху гніву повелителя.
Від гніву володаря можна померти? Глюк стає все цікавішим.
- Імператор не вбиває своїх поданих, - вірно зчитавши міміку, пояснив пухнастий. - Коли король у гніві, пітьма виходить з-під контролю і змітає все живе, біля себе. Щоб уникнути проблем, прислузі, дають зілля, а повелителю шукають обрану, яка частково перетягує темряву собі.
- Хочеш сказати, я тепер також некромантка? - Ліва брова, самовільно, поповзла вгору.
- Ти чим слухаєш? – обурився кіт. - Ти ніяка не некромантка, швидше за все взагалі не маєш магії. Твоє, так би мовити, завдання вбрати енну кількість пітьми, від Стіка.
Просто клас, мені ще губкою, для якоїсь темряви, бути не доводилося. Похмуро глянувши на кота, вирішила - настав час припиняти набувати безглуздих знань, треба драпати.
- А навіщо у ванній басейн?
- Тебе зараз це хвилює? – здивувався кіт.
- Ну, у твою казку, я все одно не вірю, так що краще змінити тему, - мило посміхнувшись котярі, встала з крісла й підійшла до дверей, що ведуть у ванну.
- Це стандартна купіль, - буркнув кіт, та зістрибнувши з червоного оксамиту, пішов за мною.
Чудово! Відчинивши двері, увійшла в темне приміщення та озирнулася на кота, він слідував за мною і на його морді вгадувалося подив. Увійшовши у ванну, Мрякіус прошипів незрозуміле, для мене, слово і кімнату осяяло світло. Хм, дивні світильники, якщо не помиляюсь в лазареті, були такі самі. Цікавість до добра не доводить, ця істина знайома багатьом, але я її вдало проігнорувала.
З зацікавленим виразом обличчя, підійшла до одного з них, який був встановлений, нарівні обличчя, біля дзеркала й раковини. Що дивно, жодних дротів, не виявила, та й кріплення не було. Здавалося, ніби куля світла, просто ширяє в парі міліметрів від стіни.
- Стандартна купіль, - почулося з-за спини, і я озирнулась. Кіт здивовано розглядав басейн і водив лапою, золотистим орнаментом, що оточував купіль по периметру. З гиденькою усмішкою, підійшла в щільну до пухнастого та легким рухом ноги, відправила того у воду. Зірвавшись із місця, вискочила з кімнати, не забувши зачинити двері. Пам'ятаючи про те, що кіт напрочуд сильний, жваво застрибнула на підвіконня і відчайдушно зітхнувши, схопилася за імпровізований канат. Була не була!
Внизу виявилася, на диво швидко, і ні моя споруда витримала. Відкинувши вже непотрібне пристосування втечі, зірвалася з місця. Потрібно дістатися до поліції раніше, розлютованого Стікура. Упевнена, шок кота продовжиться не довго, та й вибереться з ванної той швидко, тому варто поспішити.
Не оглядаючись на всі боки й збиваючи ноги, бігла вперед, молячись, щоб на шляху ніхто не зустрівся. Удача все ще була зі мною, парк був порожній, освітлювався він чудово, тому через декілька хвилин помітила кований паркан, який відокремлював мене від нормального світу, без психів та наркоманів. Силою богатирською не володіла, тому біля огорожі загальмувала. Дві хвилини, на огляд і вже деруся вгору. Три хвилини і я, з іншого боку. Воля!
Вдихнувши на повні груди свіже повітря, та знаю там воно таке саме, але для мене воно здавалося особливим, озирнулася на будинок, в якому мене тримали й злегка зависла. Трьох поверхова, сіра будівля в стилі готики. Високі вікна, над кожним по парі дивних, можна сказати, лячних скульптур незрозуміло яких істот. Похмуро, сіро і взагалі бр...
Мотнувши головою, відігнала картину, що спливла перед очима - підвали з камерами та столами для тортур. Повернувшись до будинку або садиби, як правильно не знаю, спиною, оглянула місто, та це все-таки місто. Що ж, будинки такі ж сірі, як здавалися з вікна. Ну нічого, знайду поліцейський відділок і виберуся з такого похмурого і непривітного містечка. Ось навіть цікаво стало, де це диво архітектури? Але не це зараз важливе, настав час рухатися.
На місто опустилась ніч і перехожих, звичайно, не зустрічалося, але я не сумувала. Шльопавши босими ногами, по бруківці, з цікавістю озираючись довкола, шукала вивіску, ну чи табличку, з таким потрібним мені написом. Табличка вперто не знаходилась, ноги сіпало, і я стала змерзати. Настрій після успішної втечі, швидко опускався донизу й інтерес згасав. Але ж не повертатися до Стікура, насправді.
- Подивися хто тут, — пролунав голос з-за спини, людини напідпитку.
- Який подаруночок, — вторив не менш п'яний голос.
У душі народилася паніка, а організм, отримавши заряд адреналіну, стрепенувся. Але втекти, не встигла. Мою праву руку, обхопила величезна лапища, а в обличчя пахнуло перегаром. Це кінець — промайнуло в голові, і останньою, більш міною адекватною думкою було — краще б мене знайшов Стікур. Потім голову затопила паніка, а тіло скував ступор.
Тим часом двоє зі скриньки, схопивши мене під білі рученята і потягли до найближчого підворіття. Притиснувши спиною до стіни, бридко посміхнулися в обличчя. Освітлення в провулку було слабким, але його вистачило, щоб розглянути горе викрадачів. З лівого боку на мене гидко поглядав, невисокий повненький блондин, у дуже дивному одязі – сюртук, і краватка, зав'язана на зразок денді минулих століть. З права, в такому ж дивному одязі, стояв високий, лисий і можна навіть сказати, симпатичний чоловік з величезним шрамом на лобі. На вигляд їм близько тридцяти, може трохи більше.
- Дивись дамочка вже й роздяглася, — посміхнувся пухляш, оглядаючи моє нічне вбрання, яке, до речі, давно перестало бути білим і цілим.
- Красуня, — прошепелявив лисий і злегка нахилився. Мабуть, ґвалтівники закладають півдня. Чому ґвалтівники? Так це очевидно! Тим часом ступор став відступати й розсудливість повернулася до мене. Ну що два якихось алкаші-ролевики, мені зроблять? Вони ж ледве на ногах стоять, а вітер подує, дивись та й впадуть.
- Давайте ви мене відпустите і я піду своєю дорогою, — миролюбно запропонувала, ласкаво усміхнувшись. Ех, хто б знав, чого мені варто було розтягнути губи в посмішці. Не витримую пияків, та й взагалі п'яних людей не люблю, та намагаюся обходити стороною.
- Спершу ти нас ублажиш, а ось потім ми подумаємо, чи відпустити тебе, — гиденько прошепотів лисий і потягнувся до моїх грудей. Ривок і нічну сорочку розірвано до пояса, а я притиснута до стіни, смердючим, тілом. Цікаво якщо мене вирве на нього, мене відпустять чи приб'ють? Лисий час даремно не втрачав, його слиняві, тонкі губи присмокталися до моєї шиї, а руки стали нишпорити по грудях. Змахнувши кулаком, руки благо, були притиснуті вздовж тіла, що давала хоч якусь можливість на оборону, але, мабуть, вдача від мене відвернулася, бо мою руку перехопив пухляш, і боляче вп'явся пальцями в долоню.
- Но, но красуня, — прошипів пухкенький, дивлячись на нього, усвідомила, що блондинчик тверезіше за свого напарника.
- Відпустіть, — жалібно подивилася на нього, паралельно намагаючись вирватися із захвату лисого.
Блондин лише знущально посміхнувся і поплескав свого друга по спині.
- Я перший, — коли ж лисий відпустив, ривком відліпилась від стіни та розвернувшись до насильників спиною, спробувала втекти, але як говорила раніше, вдача покинула мене. Пухляш, виявився спритнішим і я знову притиснута до стіни, цього разу обличчям. Вилицю обпалило болем, мабуть, здерла шкіру при зіткненні, але зараз це якось мало хвилювало, бо блондин, став задирати нічну сорочку при цьому не двозначно хихотів.
Темряву ночі, розрізав яскраво-червоний спалах, потім невдалих ґвалтівників, відкинуло, а я стиснувшись у грудку, впала на коліна. Після пережитого страху, тіло трусило і на те, що відбувається навколо, вже не реагувала, поки навпроти мене не став чоловік. Дивлячись на, до блиску начищені чоботи, не наважувалася підняти погляд, відчувала хто стоїть переді мною. І що приховувати — боялась.
- Добігалась? - пролунав сердитий голос, і тремтіння різко припинилося. Слабкість, а за нею і страх випарувалися, мене накрило гнівом. Адже у всьому винен цей чортів брюнет! Якби він не викрав мене, не довелося бігти в темряві, і мене б ні за що, не зловили ці покидьки. Стиснувши кулаки, з викликом підняла погляд і завмерла, очі Стікура були чорні, повністю! Жодної світлої цятки, і це, чорт забирай, моторошно. Вставши рівно, і кутаючись у розірваний одяг, позадкувала від нього, брюнет роздратовано зітхнув та схопивши за руку, потяг у палаючий вогонь. Так, так, прямий як у лазареті. Мить і ось ми вже виходимо, у наданій мені кімнаті. І знаєте, що? У цей момент, накриває усвідомлення, Мрякіус реальний, і все, що він встиг мені наговорити — правда. Я опинилася в іншому світі, — панічна думка та свідомість накриває темрява.