Глава 3

Наступний монолог, затвердив думку про те, що не тільки мені лікуватися треба, цей Стікур остаточно зрушений. Але тоді виникає закономірне питання - як цей псих потрапив до мене в кімнату і чому мої галюцинації пов'язані з ним? Власне, ось що я почула:
- Два місяці тому, мій старший брат, в таємниці від мене, провів стародавній ритуал пошуку пари, - говорив Стікур з кам'яним виразом обличчя. - Шукав він, правда, не свою пару, а мою. Йому спало на думку, що я вирішив претендувати на трон, убити мене, мабуть, шкода, а зайняти парою здалося смішним.
- Йому й на думку не спадало вбивати тебе, - обурився кіт та похмуро поглянув на брюнета.
- Так ось, два місяці тому, тебе спіткало заклинання і пітьма, що оберігає наш рід, стала на твій захист, адже ти моя пара і майже член сім'ї.
Мда, така цікава розповідь, та ось віриться насилу. Ритуал, закляття, трон, серйозно? Зберігаючи мовчання, та не заважаючи божевільному нести ахінею, перевела погляд на кота, що так і сидів біля подушки й з цікавістю дивився на мене. Я так само з цікавістю дивилася на чорне, волохате, балакуче щось, в надії помітити нитки, волосінь або лампочку, що горить, на такому ідеальному роботі. Ну не буває балакаючих тварин! Але нитки, волосіні чи лампочки вперто не знаходилися і моя права рука мимоволі потяглася до волохатого, а той і не проти. Його чорна голова підставилася під мою долоню, і коли пальці провели по шерсті, задоволено забурчав.
Провела рукою по всьому тілу, яке виявилося теплим і м'яким, ну прямо як живий. Ні на що підозріле так і не натрапила, й в мені оселилася тривога. А може, мене викрали, і накачали наркотиками? Це багато чого пояснило б.
- Ти мене не слухаєш, - прозвучало з докором, і я перевела погляд на того, хто говорив. - Я спробую знайти згадку ритуалу в бібліотеці академії або палацу, і проведу інший, який відв'яже нас один від одного.
- Добре, - з ентузіазмом кивнула. Із шизіками краще погоджуватися.
- А поки що, тобі доведеться пожити в мене.
Ага, розбіглась! Ось взяла і валізи запакувала. Опустивши голову вниз, щоб красень не помітив бурю у погляді, почала будувати план втечі. Не ну а що? Сидіти та чекати біля моря погоди? Ні…
- Ти не міг би відчинити штори? – Люб'язна посмішка та прохальний погляд.
Похмуро зиркнувши на мене, брюнет все ж таки зволив піднятися і підійти до вікна. Так краще! Тепер я бачу, що на вулиці вечоріє, але напружує, що не видно стовпів, адже ми десь на другому поверсі. Хм, швидше за все, мене привезли до передмістя. Що ж, не проблема – виберемося.
Ось зараз поїмо, дочекаємося одягу. Потім мої милі друзі звалять у своїх справах, або ж спати, а я розвідаю обстановку і якщо будинок не замкнений - поминай як звали. Все більше вірила в те, що це - секта і, що притягли сюди насильно.
- Я можу пересуватися домом? І можна, нарешті, хоч якийсь одяг? - Постаравшись прибрати з голосу ворожість, так само розтягла губи в посмішці. Чорт, ще заклинить, все життя, буду посміхатися як дурненька.
- Ти можеш вільно гуляти домом, так само садом. Єдине, тобі заборонено спускатися до підвалу, заходити в мій кабінет та мою спальню.
Ось прямо, рвалася у твою спальню красень, мало не брякнула, але вчасно зупинилася. Не варто нагнітати атмосферу, нехай думає, що я повірила та змирилася.
- Як скажеш, - лагідна відповідь і сподіваюся такий самий погляд.
Брюнет глянув на мене з підозрою, але промовчав. Добре. Все так само мовчки вставши, Стікур підійшов до дверей, що тулилися праворуч від каміна, і відчинив дерев'яні двері, які вже на вигляд були важкими. Увійшовши й не зачиняючи за собою двері, він на кілька хвилин зник з поля зору, а потім мовчки повернувся. У його руках роздивилася біле щось, на вигляд з бавовни. Підійшовши до ліжка, брюнет простягнув мені пакунок, який виявився простою нічною сорочкою.
- Поки ти спала, я дав тобі декілька зіль, вони прибрали вплив пітьми, - кивнув на тумбочку, де стояли дивні пляшечки. - Ще кілька днів, і в них відпаде потреба. Вставати сьогодні не рекомендую, та й скоро ніч, так що зараз тобі принесуть вечерю, а після відпочивай. Я зайду до тебе завтра і ми ще раз поговоримо.
Не попрощавшись, брюнет пройшов до дверей і, відчинивши її, глянув на кота. Мрякіус підморгнув мені, потім стрибнув з ліжка і пішов за господарем.
- Відпочивай, - і двері з м'яким клацанням зачинилися. Він що мене замкнув?
Хитнувши головою, важко зітхнула і втупилася на нічну сорочку - біла, довжиною до п'ят, без якогось вирізу і з довгим рукавом. І ось це мені треба надіти? Круто, завжди мріяла переодягнутися в дівчинку з дзвінка - сарказм якщо що.
Струсивши диво одяг, встала з ліжка, і швидко одягла на себе, це прекрасне творіння кравця. Чи не гола і то хліб. Тепер можна озирнутися. Так за правими дверима гардероб, а що ж за лівим? Підхопивши поділ білого чудовиська, бо прикривав він не тільки п'яти, а ще й підлогу сантиметрів п'ять-шість навколо мене, рушила в потрібному напрямку. Так, туалет це цілком логічно і зрозуміло, а ось навіщо у ванній робити маленький басейн? Таємниця, вкрита мороком. Хіхікнувши, повернулася в кімнату і протупцяла голими ногами по дерев'яному паркету, так, підлога була вистелена килимом тільки біля ліжка.
За вікном сутеніло, але невиразне уявлення скласти можна. Ми не в передмісті, це добре. Внизу доглянутий сад, метрів так двісті, потім кований паркан, а ось за ним розкинулося місто, яке мало дивний вигляд. Чому? Всі будинки мали не більше трьох поверхів, деякі так само мали сад, щоправда, вони не були настільки значними, як той, що розкинувся внизу. Але не суть. Не час клумбами милуватися. Будівлі в цьому місті, а можливо і селищі, мали однакове забарвлення, а саме сіре, жодної яскравої цятки. Так і до смутку не далеко. А може, вся справа в сутінках? Гаразд, знову думки не туди попливли. Кімната замкнена, значить бігти, доведеться через вікно, поверх справді другий. Брр... Ніколи не любила висоту, але хочеш жити вмій крутитися, завчимо цю фразу як мантру. Точно, тепер це мій девіз життя, якщо виберуся звідси.
Клацання замку пролунало ледь чутно і відскочивши від вікна, повернулась. Двері відчинилися й в кімнату зайшла служниця - невисока брюнетка з милим чепчиком на голові. Одягнена вона була в сіру сукню в підлогу, мабуть, уніформа, яка сиділа ідеально, на худій як жердина фігурі. Пройшовши до каміна, жінка зупинила візок, який штовхала поперед себе. Сам візок був зроблений зі світлого дерева та покритий лаком, за своєю формою нагадував маленький столик.
Також вона мала два рівні, на нижній полиці, стояв келих і відкрита пляшка вина, вище ж розташовувалися тарілки з їжею. Чого тільки там не було, і каша, що нагадує на вівсянку, нарізані овочі, три види відвареного м'яса, склянку із соком та яблуко. Рот миттєво наповнився слиною, а очі жадібно обмацували тарілки.
- Вибачте пані, стіл принесуть завтра, - махнувши мені рукою на крісло, біля якого примостився візок, жінка вклонилася і попрямувала до дверей. – За пів години повернуся за посудом.
Двері знову зачинилися, і в замковій свердловині прокрутився ключ, мене ж цей звук, вивів з якогось ступору, в якому чомусь опинилася побачивши служниці. Сама не зрозумію, що не так.
Адже могла кинутися з розпитуваннями або ж попросити про допомогу, та на кінець покликати лікаря. Ось таки розтяпа. Зітхнувши, останнім часом тільки те й роблю, що туплю і важко зітхаю, підійшла до вказаного крісла та сіла. Насамперед поїсти, а вже потім втечу.
Каша, виявилася напрочуд смачною, а м'ясо, що ж, я розпізнала лише одне - курячу грудку, зварену в якихось спеціях. З'ївши також пару огірків, нарізаних кружальцями й красиво викладених на тарілку з іншими овочами. Запила все це яблучним соком і відкинулася на оксамитову спинку.
Так шлунок сповнений, настав час обміркувати план втечі. Служниця повернеться вже зовсім скоро, на жаль, за часом стежити неможливо, в кімнаті був відсутній годинник, тому точного повернення не знала. Вона забере посуд і піде, а мене, швидше за все, не потурбують до ранку. Що ми маємо? Зачинені двері та другий поверх. Звичайно, можна було б стукнути тітоньку по голові та й по-тихому злиняти, але не підніметься в мене рука на неї. Залишається вікно, поверх як уже говорилося другий, канат зрозуміло мені ніхто не принесе. Робитимемо як у фільмі, в'язатимемо простирадла і ковдри, потім молитися, щоб усе це не розв'язалося, і я не впала спиною в кущі або що там під вікном.
Двері знову відчинилися, видавши характерний звук і в кімнату впливли, все та ж служниця. Мовчки прихопивши візок, жінка вийшла з кімнати й зачинила двері. На все пішло не більше трьох хвилин. Почекавши для вірності, ще п'ять, схопилася з крісла і кинулася в гардероб, не буду ж я справді бігти в нічній сорочці. Побачене не втішило - гардероб був порожній, зовсім. Чорт забирай, тут, що тільки сорочки видають? Ні спідньої білизни, ні моїх старих речей, нічого, порожні полиці без жодного пилу. З протилежного від мене боку, проглядалася ще одні дверцята, і я рішуче пройшла до них й не рішуче відчинила, а раптом вихід. Але ні, спальня дзеркальне відображення моєї, лише крісла біля каміна оббиті чорним оксамитом, прямо як у моєму глюку, за участі Стікура. Чортові наркомани зі своїми чортовими препаратами. Ось сто відсотків даю, що накачали мене якоюсь поганю. По лютувавши ще кілька хвилин, все ж таки зважилася на втечу. Головне дістатися міліції, а там уже розберемося.
Вийшовши й зачинивши всі двері, вхідну ще й кріслом підперла, важке виявилося, ну та гаразд. Схопила з ліжка червоне покривало, ну і смаки тут - червоне, чорне, ну прям готика. Так ось схопивши покривало, зірвала простирадла і вийняла ковдру з підодіяльника, почала в'язати вузли й молиться, щоб вони не підвели.
Коли з цим покінчила, підскочила до вікна й придивилася до парку, не хотілося б щоб схопили, тому варто перевірити, чи немає когось на вулиці. Цього разу успіх усміхнувся мені, парк був порожній. Відмінно, відчинивши вікно і звісивши свій диво канат, повірила в бога і піднялася на підвіконня.
- Кудись зібралася? - Почулося від дверей і моє серце здригнулося. Я так захопилася справою, що не почула, як відчинився замок, і відсунулося крісло. Ууу ... Сильний кішак, щоб його.
Набравши повні груди повітря, розвернулась і з насторогою подивилася в зелені очі Мрякіуса.
- Хотіла вийти погуляти? - Напівзапитливо відповіла з надією глянувши на пухнастого.
- Ти хотіла втекти, - припечатав кіт, розчаровано хитнув головою та пішов углиб кімнати. Видершись у крісло, Мрякіус обвив лапи хвостом і глянув у мої очі. - Стік все одно знайде тебе, і повір у гніві, він тобі не сподобається.
- Погрожуєш?
- Кажу як є, - пересмикнувши лівим вухом, кіт кивнув на сусіднє крісло, - сідай, поговоримо.
Кому розкажи, не повірять - мені заважає втекти якийсь блохатий глюк. Ще й розмови тепер із ним веди. Мовчки зістрибнувши з підвіконня, на якому все так само й стояла, обережно підійшла до крісла та сіла на краєчок, адже завжди можна закрити його у ванній і втекти. Чорт, чому одразу не здогадалася? Ну та гаразд, послухаємо, що ж такого він хоче мені сказати.
- Я розумію, - завів кіт, - все, що відбувається для тебе, незрозуміло, можна навіть сказати дико, але я прийшов хоч трохи ввести тебе в курс справи.
Ох, як заговорив, – ввести в курс справи. Якого дідька? Мене банально викрали, і накачали якоюсь поганню, зараз ще гарну казку зліплять. Ну-ну.
- Стікур - третій син імператора Темної Імперії. Молодший і найулюбленіший, - після цих слів кіт замовк та й з очікуванням, дивився на мене. Мабуть, я мала впасти ниць і піднести молитву Господу, за таке диво?