Глава 2

Тридцять секунд, сорок, хвилина, а я ще не відчуваю болю, як так? Не сміливо відкривши праве око, була, м'яко кажучи, здивована, ми стояли в центрі царських покоїв з якогось музею. Що відбувається? Як ми тут опинилися? Це галюцинації чи якась проекція? Може, розіграш мого зведеного брата?
- Що тут відбувається? - Прохрипіла, бо горло все ще саднило і жадало води. – Дай попити, а…
Чоловік насупився й озирнувся, помітивши крісло кроків за три, звантажив як мішок з картоплею і рушив в інший кінець кімнати, де стояв графин з водою. Поки обкладинка журналу стояв до мене спиною, озирнулася, що ж покої справді були царськими, я якось у музеї бачила. Широке двоспальне ліжко, застелене чорною шовковою білизною, оксамитовий червоний балдахін, саме ліжко було витвором мистецтва – червоне поліроване дерево, стовпи якого, суцільно прикрашені різьбленням. Що саме зображено, мені було не розглянути, але й так вона вселяла трепет. Біля ліжка стояла тумбочка з такого ж червоного дерева, вона виглядала, як і ліжко масивно і дорого. Ух, куди нас занесло?
Крісло з сидячою мною в ньому, стояло біля не запаленого каміна, прикрашеного ліпниною. Поруч стояло ще кілька крісел, дерев'яних і оббитих чорним оксамитом, що тільки додавало помпезності та нереальності. Поки я проводила невеликий огляд, брюнет повернувся і подав склянку з водою. Тіло все ще було слабким, часом його трусило, тому не дивно, що коли я взяла склянку, тремтячою рукою, вода злегка пролилася, але це такі дрібниці, коли рот наповнюється слиною, а спрага стає нестерпною.
Жадібно припавши до склянки, і зробивши величезний ковток, мало не захлинулась, намагаючись відкашлятися і відпльовуючи, почула протяжне зітхання брюнета.
- Не змогла потонути, вирішила захлинутися? - Цей голос, удавила б за глузливі нотки, але руки тремтіли й склянка все ще наповнена водою, небезпечно нахилилася і погрожувала впасти, так що вбивство відкладається, треба зміцніти.
Проігнорувавши чоловіка, що став навпроти мене та свердлив поглядом, зробила обережний ковток і застогнала від насолоди. Ось ніколи не думала, що проста вода може бути такою смачною.
– Ще? - Сухо поцікавився красень, коли моя склянка спорожніла, а рука, що тримала її, повисла батогом.
- Не треба, дякую, - прошелестіла, щосили намагаючись не випустити склянку, бо тіло ослабло, повіки поважчали та норовили зачинитися.
Знову почулося важке зітхання, і моя рука спорожніла, затим відчула як мене беруть на руки й кудись несуть, але поцікавитися або ж обуритися тим, що відбувалося, не було сил, мене накрила темрява.
Відкривши очі з подивом озирнулася на всі боки, я не в себе вдома, навіть не в батьків, Едвард звичайно багатий, але не страждає ідіотськими замашками аристократа. Насупившись та намагаючись згадати, де я, і як сюди потрапила, сіла у ліжку. Голова відгукнулася тупим болем, а свідомість підкинула пару дуже дивних картинок, швидше за все це був сон, адже не існує зелених носорогів, що говорять, але ... Кімната, в якій я знаходилася, перегукувалася з інтер'єром кімнати з мого сну, все таке ж масивне ліжко, з червоного дерева з різьбленням, червоний балдахін, незапалений камін, пара червоних крісел біля нього. Перевівши погляд, ліворуч виявила вікно, закрите важкою завісою, яка не пропускала світло, тому зрозуміти день чи ніч було неможливо. Праворуч від ліжка стояла тумбочка, на якій були дивні пляшечки з незрозумілими для мене, кислотного кольору, рідинами.
Продовживши огляд, примітила три дерев'яні двері, дві з них притулилися по обидва боки від каміна, третя ж була за метрів двадцять від ліжка. Ах, так, кімната була величезною! Мені здається, до неї могло увійти дві, а то й три мої квартири.
- Треба їй все розповісти, - почулося з-за дверей, що були найближчими до ліжка.
- Обійдеться, - смутно знайомий голос.
Швидко відкинувшись на подушку, прикрила очі й постаралася вирівняти подих, нехай думають, що я все ще сплю, можливо, з їхньої розмови зможу зрозуміти, що тут відбувається. Двері відчинилися, ні, вони не рипіли, але нерви були на межі й слух, так би мовити, загострився. Почулися приглушені кроки, значить підлога вистелена килимом, потім на моє ліжко хтось застрибнув, маленький такий. Зібравши всю силу волі в кулак, намагалася лежати нерухомо, не кричати та взагалі прикидатися сплячою.
Щось невелике і пухнасте пройшло вздовж мого тіла і зазирнуло в обличчя, страшенно лоскочучи праву щоку.
- Вона не спить, - констатувало щось на вухо і радісно муркнуло. Кіт, це кіт. Але коти не вміють балакати.
Різко розплющивши очі, повернула голову вправо і натрапила на чорну, вусату морду. Ви колись бачили, як усміхаються коти? І я зараз не про Чеширського говорю. Біля моєї подушки сидів величезний чорний кіт і посміхався, виставивши напоказ величезні ікла.
- Здрастуйте, - пролопотіла, намагаючись повернути нормальний розмір очам. Твою ж бабусю, маю реальну шизофренію.
- Вітаю, - усмішка кота стала ще ширша, хоча здавалося куди вже. – Радий бачити вас у нашій скромній оселі.
Розгублено перевівши погляд на чоловіка, що стояло біля моїх ніг і питання, яке хотілося поставити, застрягло в горлянці. Бо цей чоловік був у моєму ідіотському сні! То це виходить не сон? Зелений носоріг, полум'я, що не обпалює, це не плід мого запаленого мозку?
- Що відбувається? – прошепотіла, обережно відповзаючи від кота на інший бік ліжка.
Кіт спостерігаючи за мною муркнув, потім сів на попу і скептично глянув на мене. Як я зрозуміла, який погляд адресувався? А не знаю, але впевнена, скепсис був там присутній. Чоловік так само мовчки, схрестив руки на грудях і сперся плечем на стіну. Усміхаючись, та піднявши ліву брову, перевів погляд на пухнастого.
- Ви трохи захворіли, - взяв слово кіт.
Боже, зі мною розмовляє КІТ! Чорний, розміром з невелику собаку, кудлатий і балакучий.
Тряснувши головою і для надійності ущипнувши себе за руку, мало не завила. Боляче! Так, я не сплю, отже, це якісний глюк. Чорт, а як їх позбуватися? Чи варто підіграти?
- А ви хто? - Тремтячим голосом, спишемо це на пересохле горло, поцікавилася, так само бігаючи поглядом між котом і брюнетом.
- Дозвольте відрекомендуватись, - кіт виструнчився на задніх лапах і відважив уклін. - Мене звуть Мрякіус, а цього похмурого хлопця Стікур.
- Бріанна-а-а.
- Дуже приємно, - знову сівши на попу, кіт задовільно облизнувся.
Так, ситуація в кімнаті все сильніше здається абсурдом, грою поганих акторів і невдалим розіграшем. Чорт, а де ж у кота ниточки й звідки ним керують? Може це робот? І тут у голові щось клацнуло. Моя апатія, небажання жити та все супутнє депресії зникло. Світ знову наповнився фарбами, а мій нещодавній вчинок здався дурістю. Чорт, це вже реально лякає. Піднявши голову, дивилася на безмовного рятівника, який так і підпирав стіну.
- Що відбувається? - Голос зміцнів, але стали прослизати істеричні нотки. Ну ось ще істерики не вистачало. Потрібно з'ясувати, що відбувається, попрощатися з цими психами та по-тихому звалити додому. Так, жага життя знову міцніла в мені, і я була до біса, рада цьому.
- Якщо коротко, - зволів відповісти красень, - ти перебуваєш у Темній імперії, у моєму домі, у гостьовій спальні.
Темна імперія? Серйозно? Так хотілося розсміятися прямо йому в обличчя, але цей порив зупинив чорний погляд Стікура. Чувак, реально вірить у те, що каже. А може це елітна психіатрична лікарня, куди мене помістили мама з Едвардом? Скільки запитань, а відповідей нуль…
Недавня слабкість пройшла, руки не тремтіли й моє тіло, чудово слухалося, але відчувалося, що на мені так само немає одягу. Мінус, голій від психів тікати не хотілося. Та й шлунок почав подавати характерні звуки. Хм, тоді почекаю коли ж мені дадуть одяг і поїсти, потім огляну місцеву психлікарню, можливо, знайду лікаря і він дозволить зв'язатися з мамою. Думаю, вона зрадіє з того, що я здорова. У голові дозрів план, а кіт і незрозумілий мужик все спостерігали за мною. А може, Стікур санітар?
- А можна попрохати якийсь одяг та поїсти? - Жалібний погляд натренований до професіоналізму, вітчим ніколи не міг встояти перед ним.
- Їжу скоро принесуть, - буркнув брюнет і відліпившись від стіни, підійшов до ліжка і сів там, де зовсім недавно були мої ноги. - А нам варто поговорити, Бріанно.
- Я вся увага, - мило склавши руки перед собою, дивилася на того, хто говорив, при цьому не забувши додати в погляд зацікавленості.

Буду вдячна лайкам та коментарям)