Глава 1

Розплющувати очі зовсім не хотілося, моє бідне, змучене тіло, благало про милість або ж, про смерть, з якого боку подивитися. Останнє, що я пам'ятаю, як гуляла мостом, уздовж озера, на околиці міста і різкий порив вітру. Ковтнувши обпалюючої холодною водою, змирилася, два місяці пекла підійшли до кінця. Затим темрява, холод та волога. Перед очима промайнуло все життя, як кажуть, згадалося дитинство, юнацтво, мати. Дивацтва почалися два місяці тому. Але краще за порядком.
Моє життя протікало, як і у всіх, були свої злети, падіння, інтереси та захоплення. Ось одне з цих захоплень і занесло мене на руїни стародавньої оборонної фортеці, де так не обережно впала до ями й відключилася. Після цього моє життя змінилося.
Вийшовши з лікарні того ж дня, тому що лікарі не знайшли жодних ушкоджень, від гріха подалі приїхала додому і знову повернулася до простих радощів життя. Тривали вони, щоправда, не довго – мій дотик вбивав. Так-так, буквально! Першим постраждав мій друг, з яким ми вийшли попити кави та поговорити, доторкнувшись до мене, він упав на асфальт і забився в судомі, швидка не встигла врятувати. Але навіть тоді списала все на астму, адже хлопець хворів, і палити йому було протипоказано, йшли дні, та навколо мене дедалі частіше стали вмирати люди, а на мене накочувати депресія. І ось через два місяці я сховалася в передмісті, гуляла по околиці, і мене знову наздогнали дива. Це був не перший дивний порив вітру в моєму житті, але вперше від нього постраждала я.
- Я відчуваю, що ти не спиш, - голос був трохи приглушений, але навіть так розрізнила в ньому гнів. Ну нічого собі! Не встигла померти, а вже обурюються.
Розплющивши очі, застогнала, світло різало і не давало можливості розгледіти хоч що-небудь. Я потрапила на небо? Та гаразд, я ж, чорт забирай, вбивця!
– Я на небесах? - Дурне питання, але інакше яскраве світло пояснити не могла. А може це пекло? Тоді чому яскраве світло, а не темрява з червоними сполохами вогню? Так, навіть смерть не позбавила мене дурощів.
- Ти в лазареті, - роздратовано розповів голос, а потім тяжко зітхнув.
Мої очі тим часом звикли до світла, і в мене проступило розчарування, я думала, наді мною схилився ангел і сяйво його німба випалює все навколо, але побачене виявилося банальнішим.
Величезна кімната, затиснута ліжками років Другої світової війни, біля кожної сиротливо притулилася ширма, якою за бажання можна огородитися. На стіні висіли якісь дивні, круглі світильники, які й видавали таке яскраве світло. Сама стіна була пофарбована у світло-коричневий колір і якби не була в депресії, це забарвлення швидко б мене в неї занурило.
Біля моїх ніг, що мостилися на ліжку, стояв якийсь похмурий тип, одягнений у все чорне і з гнівом дивився на мене. Отак номер! Здивовано в скинувши брови, з викликом подивилася в його, а чого лукавити, гарне обличчя. Так хлопець, швидше за все, чоловік виглядав красиво, таких можна зустріти на обкладинках дорогих журналів. Чорне нижче плечей волосся, високий зріст, могутня статура і гордовитий вираз вилицюватого, з правильними рисами обличчя.
- І якого біса ти твориш?! - обурилася обкладинка журналу і похмуро глянула на мене.
- Вибачте? - Нехай і була слабка як кошеня, але на зверхність все ще була здатна. Що це за тип, і чому він так розмовляє?
- Навіщо стрибнула?
- Я не стрибала! Мене зіштовхнув вітер! - Знаю, звучить абсурдно, але так і є.
- Ти мало все не зіпсувала! - Знову накинувся на мене незнайомець, підвищуючи голос. Він не чув мене, не вірив. Та що він собі дозволяє! - Я ледве встиг виловити тебе.
- Не треба було, і старатися, - брякнула у відповідь, бо справді так думала. Я була готова померти й моя депресія не залишилася у воді, ця прилиплива жінка все ще була поруч.
Втомлено, хитнувши головою, чоловік підійшов ближче, і безцеремонно підсунувши мої ноги, вкриті білим простирадлом, сів. Уважно вдивляючись у моє обличчя, незнайомець простяг руку
торкнувся щоки.
В дикому переляку відсахнулася від нього та з побоюванням подивилася. Чорт, і рятівника свого згубила! Але ось брюнет усе ще сидів переді мною і не поспішав помирати. Хм, як це так? Та й виловити з води мене він зміг без шкоди своєму здоров'ю. Що відбувається? Невже моє прокляття, та саме так я його й величала, пропало?
- Так, я можу торкатися тебе, - бачачи мій здивований погляд, чоловік хмикнув і провів своєю долонею, по моїх нервово тремтячих пальцях, які все ще стискалися в замок біля грудей.
І ось звідки, мені цікаво знати, йому відомо про мої вбивчі здібності? Може він читає думки? І тоді, де я? У в'язниці особливого режиму? Положення, так би мовити, відповідає.
- Інші не можуть, - тим часом продовжував дивний тип, так само посміхаючись.
- Що смішного? – скуйовдилася у відповідь. Йому здається це кумедним? Я вбила масу людей за минулі два місяці, а цей скалиться.
- Нічого, - знизав він плечима і встав. - Якщо ти прийшла до тями, значить, ми можемо забиратися звідси.
Його гарне обличчя скривилося в зневажливій гримасі, коли погляд чоловіка торкнувся сусіднього ліжка. Так, красень я так само не задоволена місцем свого перебування, але нехай ліжко і виглядало старим і убогим, а проте воно залишалося на диво зручним.
- Сходжу за лікарем, - буркнув брюнет, розвертаючись до мене спиною і крокуючи до простих дерев'яних дверей, пофарбованих у білий колір.
Мені належить спокійно лежати та чекати на нього? Е, ні. Відкинувши простирадло, що обгортало мене, на мить втратила мову, чорт забирай, я була зовсім голою! І хто мене роздягнув? Лікар чи ходяча картинка журналу? Що ж міркуємо логічно, трупа біля ліжка немає, так само на мене не посипалися звинувачення, що я комусь нашкодила. Значить… Ось чорт! Я не була скромницею, та й що тут приховувати незайманою так само, але чорт забирай, мені неприємно думати про те, що якийсь дивний тип, виловив мене з води, привіз у лазарет, ще й роздягнув.
Хитнувши головою, спустила ноги з ліжка, а простирадлом постаралася обмотати тіло, тепер була одягнена в білу, дивну сукню. Сил це забрало пристойно, і моя голова трохи закружляла. Перечекавши хвилинну слабкість і бажання шлунка позбутися всього, що в ньому знаходиться, оперлася руками об тумбочку, що стояла біля ліжка та не була раніше мною помічена, підвелася. Запаморочення повернулося разом із нудотою, стоїчно стримавши себе і зробивши пару глибоких вдихів, стала шкутильгати до виходу.
Куди йду і навіщо, не знала, але відчувала, що тут не можна залишатися. А ще, інтуїтивно відчувала, що треба триматися подалі від цього красеня, нічого хорошого мені це не принесе.
Ось так тримаючись за ліжко і мало не тягнучи за собою ноги, повільно пересувалася до дверей, ну що сказати, виходило це повільно, і коли такі бажані для мене двері відчинилися, я була за десять кроків від свого ліжечка.
- Далеко зібралася? - спохмурнів брюнет і глянув своїми чорними очима.
- Не твоя діло, - у тон йому буркнула, роблячи ще один крок. Чорт, це було складно, руки та ноги тремтіли, по обличчю та спині градом котився піт, а тіло ламало так, ніби потрапило під потяг. Намагаючись впоратися з ногами і зробити ще один крок, пропустила момент, коли в палаті ми виявились не одні.
- Вона вже ходить, це добре, - почулося від дверей і, перевівши погляд у той бік, оступилася та впала на п'яту точку. Не забувши при цьому кричати як божевільна. Переді мною стояла величезна зелена людина з обличчям, що нагадувала носорога. Навіть ріг був присутній. Струшивши головою, при цьому, не закриваючи рота і не припиняючи кричати, знову втупилася в жахливого типа. Спробувала відповзти, але сил вистачило лише на крик.
- Може,  вже вистачить кричати? - стомлено поцікавився брюнет, підходячи ближче і зупиняючись біля мене.
Закривши рота, з подивом подивилася на свого рятівника, потім крадькома через його струнке стегно, на зелене щось, що так і залишилося стояти біля дверей.
- Хто це? - хрипко поцікавилася, від крику горло стало саднити і на додачу пересохло.
- Це Хрил, твій лікар, - буркнув чоловік, потім нахилившись, підхопив під пахви і посадив на найближче ліжко.
- Добрий день, - не відводячи погляду від зеленого чоловічка, кивнула, не помічаючи, що моя імпровізована сукня, сповзла і тепер відкривала погляду всіх бажаючих мою праву грудь. Мій стриптиз помітив брюнет і роздратовано зітхнувши, поправив простирадло. Мабуть, я його весь час дратую, що ж милий, мені здається це взаємно.
Напевно, варто трохи розповісти про себе, щоб у вас не склалося хибної думки. Мене звуть Бріанна, для друзів Брі, мені двадцять років, волосся мідно-руде трохи нижче лопаток, статура... та звичайна у мене статура, підтягнуті м'язи, завдяки - спорт залу, маленький зріст і сорок відсотків тіла вкрите татуюваннями. Очі зелені, ну прямо класика жанру чи не так? З приводу малюнків на моєму тілі, всі вони різноманітні, я любитель натільного мистецтва, що дуже не влаштовувало мою маму. Мені здається, будь-яку маму не вразило, якби одного прекрасного дня, дочка прийшла додому з черепами на ногах, або з величезним оленем в оточенні чогось для неї не зрозумілого, над грудьми. Але мамуся стоїчно терпіла всі мої вибрики і закидони, навіть намагалася змиритися з тим, що не перестану спотворювати своє тіло. Так само на моєму тілі присутній пірсинг, сережка в язиці. Бажання пробити ніс та брову, я стоїчно ігнорувала.
Жила окремо від мами та вітчима, не просто в іншій квартирі, ні, в іншій країні. Коли я з'явилася на світ, мій любий батько, залишив мою матір одну, так і помчало. Жили як могли, поки маман не зустріла Едварда, який був проїздом у нашій країні і закрутилося. Вона в мене була досить приваблива для своїх років, і британець не встояв. Незабаром зіграли весілля і нас із мамусею забрали до Лондона, де я вдало змінила ім'я та прожила до вісімнадцяти років. Після цього захотілося самостійності, і я повернулася в рідні пенати із золотою кредитною карткою Едварда. Так, роботи не потребувала, але вирішила відвідати пару курсів з кулінарії і захопилася. У свої двадцять я – дипломований кондитер із чудовими перспективами. Точніше була, тепер потопельниця та злочинниця із шизофренією. А як ще пояснити зеленого носорога, що мнеться біля порога?
- Док, ви на власні очі побачили, пацієнтка жива і практично здорова, - кивнув брюнет, в мій бік. – Я її забираю.
- Мій лорд, - почав Хрил, але був зупинений помахом руки. - Вам видніше.
Вклонившись і не подивившись у мій бік, носоріг зітхнув і вийшов, обережно прикривши за собою двері. А я так само сиділа на ліжку, і дивилася на місце де, зовсім недавно стояло зелене щось.
- У мене шизофренія, так? - Поцікавилася у чоловіка, який все ще стояв біля мене похмурий.
- Ні, ти просто дурна, - буденним тоном відповіли та схопили за руку, сіпаючи з ліжка. Від несподіванки та слабкості у всьому тілі, похитнулася і завалилася на брюнета.
- Обережніше не можна?
- Ні.
Хм, чудово. Мало того, що обзивається, так і манер зовсім позбавлений. Тим часом красень, обійнявши мене за талію, змахнув рукою і разом зі мною ступив у вогонь, який незрозуміло як з'явився всього за два кроки від нас. Якби горло не саднило, або ж мені таки хтось спромігся дати води, зараз би оголошувала всю територію вереском, а так просто заплющила очі і приготувалася згоріти живцем.